Алгоритм аналізу поезії

1. Дата створення (не публікації), врахування історико-соціальних умов.
2. Тема (відповідає на питання «про що»?).
3. Образи (окремі, антагоністи, образи-символи).
4. Художні засоби (епітети, порівняння, метафори тощо).
5. Приналежність до стилю.
6. Система конфліктів (якщо вона є).
7. Проблема (питання, які порушує автор у творі).
8. Ідея – відповідь на проблемне питання.

Розділ № 8 «Проза ІІ половини ХХ століття»

Тема 8.5. В. Земляк. «Лебедина зграя» – новітній бурлеск як вияв опозиції до «вихолощеної естетики соцреалізму

Питання для самоконтролю:

Завдання 1. Прочитайте роман В. Земляка «Лебедина зграя».

Завдання 2. Законспектуйте запропонований матеріал.

Разом із поколінням письменників-фронтовиків прийшов іще молодий Василь Земляк (Василь Сидорович Вацик) (1933-1977) в українську літературу 50-х років. За плечима, в минулому – юнацькі враження довоєнної дійсності (його вабило небо, й він, сільський хлопець із Вінниччини, став курсантом авіаучилища в Харкові), жорстоко скорочена війною молодість,тяжкий ратний досвід (був партизаном і звідав увесь драматизм боротьби з окупантами в їхньому тилу). Пізніше, вже як письменник, чимдалі глибше осмислюватиме бачене, чуте й пережите, багато розповість про це, починаючи з ранніх оповідань і нарисів («Родина Сосніних», «Вони залишились невідомими», «Дочка лісника»), створених у 1950-1955 рр. і закінчуючи «Зеленими Млинами», де автор розгортає широку картину воєнного лихоліття в окупованій фашистам Україні.

Як прозаїка непересічного В. Земляка помітили після появи друком двох його повістей – «Рідна сторона» (1956) та «Кам’яний Брід» (1957). Присвячені темі українського повоєнного села, ці твори зображували цікаві, взяті з життя колізії, давали начерки колоритних характерів, розширювали «географію» образно освоюваної дійсності. У літературному контексті середини 50-х років вони поставали і як твори художньо своєрідні, і як помітна данина часові з «типовими» рисами так званої колгоспної прози.

Творче змужніння Василя Земляка як письменника, що вже мав власну тему й своєрідний стиль, засвідчили два наступні його твори – повісті «Гнівний Стратіон» (1960) і «Підполковник Шиманський» (1966), які тематично повертали автора до ранніх оповідань про війну, а ідейно й художньо явили читачеві вже досвідченішого й сформованішого автора.

Можливо, що на формування нових рис стилю Земляка вплинули сценарні його інтереси. Працюючи на Київській кіностудії ім. О. Довженка, він створює ряд сценаріїв, названих, утім, кіноповістями, – «Олесь Чоботар», «Новели Красного дому», «Останній патрон» (1956-1963). Письменник відчуває смак до динамічного сюжету, до чітко вираженого протиборства сил, яке межує з пригодництвом. Але при цьому не втрачає набутого раніш, тобто загалом не міняє вже вироблених манери мовлення й погляду на зображуваний світ.

1971 р. письменник опублікував «Лебедину зграю», яка більш логічно засвідчувала висхідний напрям його творчості й стала вінцем пошуків у галузі стилю та характерології, ввібравши в себе весь попередній досвід Земляка-прозаїка. Роман «Зелені Млини» доводили сюжет цього роману до часів війни. Задумані були й виношувались «Веселі Боковеньки», третя частина твору, який мав би розгорнутися в епопею. Але цілком здійснити задумане Землякові не судилося…

Зміст «Лебединої зграї» і «Зелених Млинів», здавалося б, зовсім неважко окреслити, взявши до уваги зовнішньоподієве начало дилогії. Це – перш за все втілена в образі села Вавілон історія українського Побужжя, починаючи з пореволюційних подій, коли виникали комуни й точилася смертельна «класова» боротьба, й кінчаючи визволенням краю навесні 1944-го від фашистських окупантів. Можна було б звести цей зміст до висловленої наприкінці твору думки про рідну землю й відповідальну любов до неї: «Батьківщино моя! …Ти в кожного одна, бо хто хоче мати дві батьківщини – той залишається без жодної. Доки є ти – ми вічні. Ми вистояли завдяки тобі, найвищому з понять, яке коли-небудь сотворили і обіймали люди. Моя вина не в тому, що, маючи можливість померти за тебе, я все ж живу. Вина в іншому: у стражданнях твоїх, у смерті мільйонів, які врятували мені життя».

Головний мотив роману – патріотичний (використання міфу про Вавілон, що протиставлений українському селу, яке є вічним і незнищенним).

Образи групуються за принципом лебединих пар, що тримають вірність рідній землі: «Земле! Ти народжуєш нас, неначе для того, щоб звіряти тобі своє горде серце. Ми нікуди не можемо подітися від тебе, як од власної душі, і хоч куди заносили нас урагани часу, але тільки вони вщухнуть і ми знову повертаємось до рідних місць».

Знайдений Земляком підхід до теми й до героїв, точка зору на події більш і менш віддаленого минулого, нарешті, спосіб розповіді про Вавілон і вавілонців по-своєму відкриті для осмислення й переосмислення, для своєрідного «збільшення» змісту безпосереднього, зовні даного. Елементи умовності, фантастики, гротеску допомагають читачеві помічати в історії й історіях вавілонських не тільки пряме, а й додаткове, друге значення, що асоціюється не просто з ідеєю, а з її філософічністю. Не випадково майже все, що відбувається у Вавілоні чи поблизу нього, знаходить відповідний коментар в устах доморощеного, «самодіяльного» філософа Левка Хороброго: це, так би мовити, перша спроба осмислення історії, доступна очевидцю, й перше посильне узагальнення, до якого ще доведеться повертатися наступникам, спадкоємцям, нащадкам.

Автор, до речі, вміло «приховує» себе в романі й за цим філософом, і за оповідачем, яким цього разу виступає один із героїв (спочатку малолітній, а потім дорослий Валах). У цьому творі проблема оповідача взагалі належить до винятково складних і значущих, оскільки йдеться не про стиль, не стільки про точку зору, як про оцінну позицію – героїв, автора, читачу.

Однак події, зображені в романі-дилогії, без будь-якої двозначності адресовані в життя, в реальність з конкретним змаганням сил, соціально, історично визначених. У «Лебединій зграї» це – бідняки, яких об’єднують у комуну, а з другого боку, на другому полюсі – багатії, колишні власники – Бубели, Гусаки, Раденькі тощо. Мабуть, тільки Явтушок Голий стоїть посередині, вагаючись, перебігаючи з табору в табір залежно від політичної погоди. Щоправда, деякий час намагається лишитися не те щоб «над», а «побіля» поєдинку й «філософ» Левко Хоробрий.

Одна з найприкметніших ознак твору – багатство й виразність соціально-психологічного типажу, героїв, які справді сягають рівня типів, розмаїття живих, опуклих тонко вималюваних характерів. Максим Тесля і Клим Синиця, «поет-сировар» Володя Яворський і Лель Лелькович, Орфей Кожушний і його (та, власне, не його) Мальва, брати Соколюки й Харитон Гапочка, Явтушкова Пріся й Паня Ластовенко, навіть зовсім епізодичні персонажі, як-от Тихін та Одарка, що любили обідати по сусідах надурняка, – кожен постає перед нашим зором як живий, думає, говорить і діє по-своєму, за велінням тільки йому притаманної «природи». А разом узяті вони й утворюють ту цілісність, ім’я якій народ – у конкретно-історичній соціальній його характеристиці.

Широке «представництво» персонажів, складні стосунки між ними, численні події, не кажучи вже про хронологічну тривалість зображеної Земляком історії Вавілона, спричиняють щільну насиченість дилогії з усіх поглядів цікавою «інформацією».

Відтак відносини у Вавілоні, Глинську, в цілому краї вимальовуються докладно й глибоко, в різних аспектах – від економічного до морально-етичного. Важить при цьому подробиця, більш і менш значна. Хто знає, як сприймався б читачами, приміром, «філософ» Левко Хоробрий, коли б не було в нього незмінного супутника – цапа на ім’я Фабіян. Це він не тільки в разі потреби допроваджує підпилого господаря додому, на Татарські вали, а й допомагає в розв’язанні суто філософських загадок буття. Прийом, образ, безперечно, вдалий, «працездатний» і оригінальний.

Важливо також підкреслити, що за багатством деталей і подробиць майже ніде не губиться значущість, різні «побіжні» описи, сцени, міркування не просто цікаві, а й важливі, змістовні з погляду загальної ідеї твору (хоч тут, треба визнати, відбилися ідеологічні домінанти тодішньої радянської літератури, зокрема у трактуванні «революційного перетворення» дійсності та «соціалістичного будівництва»). Образ Явтушка – одне з найбільших досягнень автора – не виняток у цьому плані, так само як і яскраві описи побуту, звичаїв, сільського життя загалом. Щоправда, критика закидала – і не без підстав – авторові, особливо з появою «Зелених Млинів», деякі композиційні «провали» та штучність окремих сюжетних рішень.

Вийшло, що він якось поспіхом пройшов 30-ті роки з їхнім драматизмом, зокрема у способах та наслідках колективізації (тут панують здебільшого любовні колізії героїв), а в зображенні окупованого фашистами українського села він не завжди витримує мотивацію та глибину. Втім, далеко не все тут залежало від авторської волі. Архів письменника, великою мірою ще не опрацьований, – із чернетками, опущеними (добровільно чи з цензурних міркувань) уривками, а то й цілими розділами, – має відповісти на ряд істотних питань творчої еволюції письменника, авторської волі і т. зв. канонічного тексту.

Діалектика життєвих змін і сталості «основ життя» – це стихія Василя Земляка. Вавілон із його глибинними традиціями перетворюється, можна сказати, в нас на очах, щоб під кінець роману «вичерпати себе історично і соціально» (мовиться, правда, про назву) та стати Веселими Боковеньками. Разом з тим, є й у Вавілоні, й у Глинську, й у тих Веселих Боковеньках щось вічне, неперехідне – як народ, що тут живе й буде жити. Нащо вже Явтушок, цей гріх Вавілона, – його ненадія й непевність, а й він під кінець «знаходить себе» у благородному ділі. І Левко Хоробрий, не без філософського натяку, так підсумовує його життєвий шлях: «Він оживе в синах, в онуках і правнуках, і буде сукатися його ниточка в народі, доки існуватиме любов до землі й доки житиме носій тієї любові – селянин, з усіх суспільних витворів людських, може, найскладніший і найсуперечливіший».

Вірний собі автор не втримується, щоб і тут не підправити високості цих слів уже Прісиним висновком у стилі цілого роману: «Згадаєте мене, що цей диявол переживе і сам Вавілон…»

…В українській літературі середини XX ст. творчість Василя Земляка посіла своє, належне їй місце – серед явищ найпомітніших. Порівняно невеликий за обсягом доробок з виразним звучанням у літературному процесі свого часу, неповторним колоритом надійно прописаний на стильовій палітрі нашого письменства.

Розділ № 9 «Постшістдесятництво»

Тема 9.1. Київська поетична школа. Осягнення життя, світу і людини через метафору

Питання для самоконтролю:

Завдання 1. Законспектуйте історію виникнення та творчі принципи Київської школи поезії.

Київська школа поезії з’явилася, коли у 1964 році на філологічний факультет Київського університету вступили Василь Голобородько, Віктор Кордун і Василь Рубан, а в 1965-му – Михайло Саченко, Валентина Отрощенко, Надія Кир’ян, а на філософський – Микола Воробйов. На межі 1967-1968 років до цієї групи приєдналися Михайло Григорів та Іван Семененко, а ще пізніше на обрії з’явилися Станіслав Вишенський та Валерій Ілля. Згодом житттєві та літературні шляхи багатьох із них з різних причин розбіглися (хтось перейнявся іншими справами, хтось переїхав до іншого міста тощо), а відтак залишилося тільки «ядро», і нині під поняттям «Київська школа» ми розуміємо насамперед творчість поетів – Василя Голобородька, Миколи Воробйова та Віктора Кордуна.

Творчі принципи «Київської школи» постфактум напрочуд точно сформулював Віктор Кордун:

а) повернення до первісних елементів і структур української міфологічної свідомості;

б) спроби трансформації давнього міфологічного мислення в образах новітньої поезії, що спирається на новітню українську та західноєвропейську філософію й психологію;

в) повернення у поетичному творенні до лексичних першоджерел, що є головним серед найважливіших семантичних гнізд, розвинення цих лексичних першоджерел до конкретних символів через активізацію народнопоетичних уявлень та смислових відтінків;

г) зосередження поетичної уваги насамперед на природі, людині і всесвітові, причому сама людина розглядається як рівновелика до інших складових світу: трави, води, землі, сонця, тощо, – вона не виступає на передній план зі своїми суспільно-побутовими проблемами, натомість розгортаються трансцендентні мотиви, у поезії відчутна присутність божественного, живої магії слова;

д) органічність творення – вірш ніби сам по собі мусить доростати до власних меж, бути цілковито органічним, нічого не декларуючи;

е) певна недомовленість, розрахована на духовну співтворчість читача, спроба викликати читача на акт поетичного співтворення чи дотворення поезії у його свідомості;

ж) відсутність дискурсивної мови;

з) Пошук і повернення до життя давньої поетичної традиції, глибшої і давнішої за привнесену в Україну традицію силабо-тонічного римованого віршування, – а звідси, вихід на своєрідний український вірш, отже, й застосування верлібру як принципу творення поезії.

Завдання 2. Розкрийте наступні питання.

1. В. Голобородько – відхід від літературних канонів шістдесятників.
2. Поетичний світ В. Кордуна.

Завдання 3. Проаналізуйте поезію одного з представників Київської школи.

Тема 9.3. Художній аналіз поезії В. Стуса (на вибір)

Питання для самоконтролю:

Завдання. Проаналізуйте одну з поезій В. Стуса, користуючись алгоритмом аналізу поезії (Див. Тема 7.7.).

Тема 9.4. Літературні угрупування кінця ХХ – початку ХХІ ст.

Питання для самоконтролю:

Завдання 1. Об’єднайтеся у групи, обравши одне з літературних угрупувань.

Літературні угрупування кінця ХХ – початку ХХІ ст.

1. «Бу-Ба-Бу».

2. «Нова дегенерація».

3. «Пропала грамота».

4. ЛуГоСад.

5. Асоціація українських письменників.

Завдання 2. Підготуйте творчі групові проекти відповідно до обраного літературного угрупування. Під час підготовки зверніть увагу:

а) на історію створення;

б) естетичну програму (або її відсутність);

в) на кожного (або основних) учасника (-ів) угрупування: життєвий шлях, поетичний світ. Обов’язково потрібно супроводжувати доповідь ілюстративними матеріалами та декламувати поезії.

Увага! Робота зараховується лише у тому разі, якщо підготовлені матеріали запропоновані у друкованому та електронному варіантах.

Розділ № 10 «Сучасна українська література. Постмодернізм»

Тема 10.1. Література рідного краю. Творчість сучасних письменників Криворіжжя

Завдання 1. Користуючись матеріалами з сайту http://www.kr2012.com/leisure/literature/literati/, підготувати доповідь (у друкованому вигляді, бажано з ілюстраціями) про одного з сучасних криворізьких письменників, обов’язково проаналізувавши один з творів автора (цитати обов’язкові).