Довідка. Свідомість автора поезії «Вишні» сягає глибин часових шарів, доходить до коренів вірувань і появи міфів

Свідомість автора поезії «Вишні» сягає глибин часових шарів, доходить до коренів вірувань і появи міфів, знаходячи їхнє поетичне вираження. Естетично митець орієнтується на психологічне перевтілення, уособлення, уподібнення лірич­ного героя явищам природи. Тоді світ людини і світ природи зливаються, міф пояснює сьогодення. Не випадково Антонич проголошував, що для нього давнє, первісне існує тепер, що, за його світосприйманням, «горять, як ватра, забобони віків минулих». Він бачив, як язичницька богиня Лада варила в гли­няному дзбані черлене зілля поезії, коли поет писав вірш про сонце як «прабога всіх релігій». Головна ідея твору – без­смертя людської душі, що може мандрувати в часі й просторі. Ця ідея близька давньоіндійській філософії, за якою людина після смерті може перевтілюватись у душу народженої дити­ни, тварини чи птаха: «Антонич був хрущем і жив колись на вишнях». Поезія «Вишні» Антонича дивувала його сучасників незвичним поглядом на світ. Автор вірша створив естетичну реальність за своїми законами світобачення, уподібнивши себе хрущеві. За допомогою прийому метаморфози поет підкреслив спадкоємність традицій Тараса Шевченка,який слово поставив на сторожі народу. Скромний Антонич високо цінує цей моно­літний художній світ, відчуваючи себе малим поряд із генієм, «хрущем», якого оспівав Кобзар у знаменитих рядках: «Садок вишневий коло хати, / Хрущі над вишнями гудуть». Україну автор «Вишень» називає «пишною й біблійною», тобто країною з давньою історією й культурою, «квітчастою батьківщиною вишні і соловейка». В тогочасній ліриці, зокрема авангардист­ській, ці традиційні символи національного буття вважалися архаїчними, такими, що не відповідають вимогам індустріалі­зованої епохи. Натомість Антонич вважав, що архетипні образи не втрачають своєї свіжості й надихають на поетичну творчість: «Де вечори з Євангелії, де світанки, / де небо сонцем привалило білі села, / цвітуть натхненні вишні кучеряво й п'яно, / як за Шевченка, знову поять пісню хмелем». Міф, архетипні образи потрібні Антоничу для того, щоб глибше пізнати буття і людину, вагомість поетичного слова.

Тема 5.5. Нью-Йоркська група поетів – унікальне явище в новітній українській літературі

Питання для самоконтролю:

Завдання 1. Прочитайте запропонований матеріал.

Нью-Йоркська група – це унікальне явище в новітній укра­їнській літературі, створеній на американській землі. Митці групи усвідомили необхідність піднести українську лірику на новий щабель, переосмислюючи традиції рідного мистецтва сло­ва і спираючись на модерні стилі й форми. Ця поезія живилася двома джерелами: рідним – українською поезією «Розстріля­ного відродження» і чужим – західноєвропейською та амери­канською традиціями. До цієї групи належать Богдан Бойчук, Богдан Рубчак, Юрій Тарнавський, Патриція Килина, Емма Андієвська, Віра Вовк, Женя Васильківська, Юрій Коломієць та інші. Виникла вона у другій половині 50-х років, коли моло­ді поети й художники збиралися в українському кварталі Нью-Йорка, читали свої твори, обговорювали мистецькі новини. Вони захищали політично заанґажоване мистецтво слова. «Чин­ником єднання, – писав згодом Богдан Бойчук, – була спіль­на настанова, що кожен поет має іти окремою індивідуальною дорогою, виявляти власний літературний світ (що є стилем) і в тому сенсі бути інакшим, сучасним, модерним». Члени Нью-Йоркської групи захищали естетичну концепцію самоцінності й новаторської дерзновенності мистецтва, відкидали традиційні стилі й форми, орієнтуючись на верлібр, що панував тоді у західноєвропейських літературах.

Богдан Бойчук народився 1927 року в селі Бертники Монастириського району на Тернопільщині. Сімнадцятилітнім юнаком опинився у Німеччині, 1949 року виїхав до Нью-Йорка. Опублі­кував поетичні збірки «Час болю», «Спомини любові», «Вірші для Мехіко», «Мандрівка тіл», «Третя осінь», «Вірші кохання й молитви». Він – автор постмодерних романів «Дві жінки Альберта», «Три романи», «Спомини в біографії». Бойчук відомий як перекладач творів з англійської та іспанської мов українською, також переклав англійською мовою поезії Антонича та Івана Драча. Виступає як драматург, театрознавець, критик.

Бойчук – тонкий майстер художнього слова з трагічним світосприйманням. Він утверджував естетичну самостійність, відтворив жорстокість життя, невблаганну ходу долі, нездоланність суперечностей між особою та історією. В цьому плані по­казовою є поезія «Селянин», в якій ми­тець прагне вирішити одвічну проблему сенсу людського життя. Час посріблив голову Селянина, поборознив обличчя, закарбувавши на ньому пережите. Він іде ріллею повільно й важко, як натруджена і зморена людина. У його «жмені репаній останній клаптик неба» – символ духовного злету хлі­бороба. Момент духовного піднесення героя підкреслює образ сонця, що має подвійне значення: сівач іде по сонячній ріллі, тобто по чистій, святій ниві, і йому боляче, адже босі ноги роз­пікає палюча від сонця земля. Маємо типово екзистенційне бачення світу: «Упав хрестом. / Клаптик неба / виховзнув з руки. / Торкнув устами / лоно чорної землі / і почорнів».

Вірш «Час болю» відтворює внутрішній світ людини, що пережила катастрофу і зуміла вистояти, вибудувати на попелищі новий світ. Будучи за своїм світосприйманням екзистенціалістом, Бойчук таким поняттям, як смерть, страждання, трагізм, самот­ність, надає універсального значення. Але розгубленості, мелан­холії, пасивності у його ліриці немає – тут панує невгамовна енергія, спрага пізнання життя у всіх його виявах. Митець праг­нув до відтворення тонких і неочікуваних станів людської свідо­мості, їх змін і перетворень. Він складає цикли віршів, у яких поєднано реальний і умовно-алегоричний плани зображення.

Богдан Рубчак народився 1935 року в Калуші на Івано-Франківщині. Хлопцем виїхав з матір'ю до Америки, в 1948 році оселився в Чикаго. Служив у американському війську в Кореї. Закінчив Ротгерський університет, захистив докторську дисертацію. Працює професором слов'янських мов і літератур в Іллінойському університеті. Перша збірка «Камінний сад» (1956) засвідчила появу митця-інтелектуала й модерніста. Зго­дом побачили світ збірки «Промениста зрада», «Дівчина без країни», «Особиста Кліо», «Марену топити». Книга вибраного «Крило Ікарове» (1991) вийшла в Києві. Пише поезії й англій­ською мовою. Українською мовою Рубчак переклав твори Германа Гессе, Райнера Марії Рільке, Пауля Целана, Роберта Стівенсоната інших. Відомий як літера­турознавець, досліджував творчість Тара­са Шевченка, Михайла Коцюбинського, Богдана-Ігоря Антонича.

Рубчак, відкинувши традиційні фор­ми художнього вираження, будує вірші на глибинних асоціативних зв'язках, густій метафориці, зіставленні образів. Ліричний герой немов перебуває у двох світах – урбаністичному й природному. Серед світу природи він залишає маску, його «я» «знову стає собою» («В кімнаті ста люстер»). Саме це «я» згадує архетипні голоси, воскрешаючи пракорені поганської міфології, які викликають ностальгійні нотки: «Уста листя, десь близь­ко, кличуть мене. / Богдане! Блідо благають. / Мов кохана, запрошують, просять листя уста. / Я не можу прийти. Я ж міста син. / Я син сизого неба, не синього неба весни / Безсонні сирени мій день і мій сон. / Я бачу весну, / бо клаптик снігу і сажі між мурами став трохи меншим, / але знаю весну, / бо десь сповідаються сонцеві листя уста, / і там десь, здаєть­ся, встає / / тремтливо зростає чудо забутих богів» («Уста листя»). Його верлібр будується на метафоричній образнос­ті, внутрішніх римах і звукопису: алітераціях та асонансах, які підкреслюють особливу тональність і мелодику ліричного висловлювання.

Поета цікавить не конкретно-предметна реальність, а рух образу-ідеї, що функціонує у метафорі. Митець бачить своє місце у космічному просторі, бажаючи бути безпристрасним, розважливо-мудрим, бо прагне шукати лиш суть буття.

Особливої багатозначності у збірках Рубчака набуває об­раз каменя. Він символізує застиглість і рутинність світу, що роз'їдають душу людини, породжуючи її байдужість, безду­ховність, речовизм. Камінь уособлює безплідність, нежиттє­здатність реальності, в якій ніжній душі холодно й незатишно. Одначе в цьому світі живе душа, сповнена глибоких почуттів, пристрастей і духовності. «Камінності», як втіленню світового зла, протиставляються людяність, добродіяння. Не випадково у фіналі збірки «Камінний сад» звучить вольтерівський мотив: «Дай руку, кохана, / підемо звідсіль. / Підемо шукати / інших слів, інших садів». Перед ліричним героєм постають інші світи й духовні горизонти.

Юрій Тарнавський народився 1934 року в місті Турка на Львівщині. З родиною виїхав до Німеччини, 1952 року оселився в Америці, навчався в Нью-Джерському технологічному інституті та в Нью-Йоркському університеті, захис­тив докторську дисертацію. Автор поетич­них збірок «Життя в місті», «Ідеалізована біографія», «Пісні є-є», «Ось як я виду­жую» та інші. В Україні вийшла збірка вибраного «Без нічого», поема «УРАНА», «Їх немає. Поезії 1990–1999», збірки п'єс «6 X 0», прози «Не знаю», оповідань «Короткі хвостики».

Виходячи на поетичну творчу дорогу, Юрій Тарнавський поставив перед собою завдання звільнити лірику від трафаретів, очистити українську мову від декла­ративності. Для Тарнавського поезія – спосіб найпильнішого наближення до внутрішнього світу людського «я», що призво­дить її до замкненості, але водночас надає емоційної глибини. У збірці «Життя в місті» лірика переважно урбаністична. Митець порушує екзистенціальні проблеми: буття самотньої й розгубленої людини в сучасному місті, що нагадує в'язницю. Місто тут символізує «некультурну Америку, чи радше з іншою культурою», відмінною від тієї, що ввібрав у душу юнак з Укра­їни. У «Пісні міських дітей» висловлено біль окрадених дітей: «наші батьки працюють серед божевільних машин, забувши нас, і навіть свої імена». Герої вірша звертаються до сонця, щоб зігріло їх своїм теплом, аби «ми пустили коріння в мертвий череп асфальту». Книга пройнята гуманістичним пафосом, заглибленням у підсвідоме.

Поема «УРАНА» (1991) відбиває складні перипетії україн­ської історії XX століття. Поет таврує тоталітарну ідеологію, явища втрати українцями своєї національної гідності, культури, рідної мови. Гірка історія буття нації, зловісна чорнобильська радіація роз'їдають душу України. «УРАНА» – спотворене слово «Україна» – кривава рана усієї нації, адже вона пере­творилася на людиноподібну істоту, що є і Україною, з якої вибили її державницьку природу, й «улюбленою наложницею» всесильного царя Урану. Автор використовує сюрреалістичні образи, розвінчує винуватців зла. Письмо його метафоричне й багатозначне, гротескне й сатиричне. У фіналі твору розгорта­ються фантасмагоричні картини похоронів УРАНИ. Оповідач у поемі – «Я» – виступає як вільна особистість, що відчуває національний сором за рани України, усвідомлює свою відпові­дальність, але не йде за історією, а несе її у собі.

Отже, поети Нью-Йоркської групи збагатили українську поезію XX століття, наблизивши її до світових вимірів. Після здобуття Україною державної незалежності митці цієї групи стали членами НСПУ, на рідній землі виходять тепер їхні книги, стаючи надбанням усього українського народу.

Завдання 2. Письмово дайте відповідь на питання.

1. Хто з поетів належить до Нью-Йоркської групи?

2. В яких виданнях вони оприлюднювали свої твори, переклади?

3. На чиї традиції спиралися? Які естетичні засади мистецтва слова захищали?

4. Назвіть збірки поезій Богдана Бойчука, Богдана Рубчака, Юрія Тарнавського. Окресліть їх тематику та образний світ. Якими були джерела у модерністських шуканнях поетів групи?

5. Які риси модернізму яскраво виявлені у творах поетів Нью-Йоркської групи? Наведіть приклади.

Завдання 3. Зробіть художній аналіз поезії (на вибір) одного з представників Нью-Йоркської групи.

Тема 5.7. Образна характеристика синів Марії (за романом У. Самчука «Марія»)

Питання для самоконтролю:

Завдання 1. Ознайомтеся з орієнтовною схемою складання анкети літературного героя.

Орієнтовна схема складання анкети літературного героя

1.Знайомство з героєм (хто? звідки? якого роду? чим займається?).

2. Персонаж епізодичний, другорядний чи головний.

3. Чи є прототип?

4. Портрет героя (відповідність його внутрішньому світу).

5. Характер персонажа (у розвитку чи епізодично).

6. Соціальне значення героя.

7. Проблеми, які порушує автор через цей образ, їх актуальність.

8. Психологія характеру (духовне багатство, моральна краса чи потворність).

9. Місце і роль персонажа в сюжеті. Як пов'язаний з іншими героями (кармічним (життєвим), емоційним, духовним зв'язком)?

10. Мова як засіб самовираження героя.

11. Ставлення до нього автора й інших дійових осіб.

12. Моє сприйняття героя, над чим змусив замислитись.

Завдання 2. Складіть літературні анкети синів Марії (за романом У. Самчука «Марія»).

Тема 5.9. Образна система та проблематика роману «Жовтий князь» В. Барки

Питання для самоконтролю:

Завдання. Охарактеризуйте:

§ образи «хліботрусів»;

§ образи «хліботрудів»;

§ образ Мирона Катранника;

§ образ молодшого сина родини Катранників Андрійка;

§ образ Жовтого князя та його прибічників.

Розділ № 7 «Феномен шістдесятництва»

Тема 7.7. Ідейно-художній аналіз творів поетів-шістдесятників

Питання для самоконтролю:

Завдання. Самостійно проаналізуйте поезію одного з представників феномену шістдесятництва (В. Симоненка, М. Вінграновського, Ліни Костенко, І. Драча, Д. Павличка та ін.), користуючись алгоритмом аналізу поезії.