Основні погляди на тривалість існування та географічні напрямки розвитку світового господарства як глобальної економічної системи

ТЕМА 2.

МІЖНАРОДНИЙ ПОДІЛ ПРАЦІ – ОСНОВА СВІТОВОГО ГОСПОДАРСТВА. ОСНОВНІ ЕТАПИ СТАНОВЛЕННЯ СВІТОВОГО ГОСПОДАРСТВА.

План.

1. Основні погляди на тривалість існування й географічні напрямки розвитку світового господарства як глобальної економічної системи.

2. Міжнародний (міждержавний) поділ праці (МПП) – основа світового господарства. Чинники МПП.

3. Показники участі країни в міжнародному поділі праці та міжнародної спеціалізації країни.

4. Концепції поступального розвитку світового господарства:

4.1. стадіальна;

4.2. еволюційна;

4.3. формаційна.

5. Протиборство об’єднувальних і роз’єднувальних тенденцій у світовому господарстві – діалектика його існування. Типи зовнішньоекономічної політики держав.

6. Міжнародна економічна інтеграція — вища форма інтернаціоналізації господарського життя.

Основні погляди на тривалість існування та географічні напрямки розвитку світового господарства як глобальної економічної системи.

Більшість учених вважає, що світове господарство як глобальна економічна система сформувалося наприкінці ХІХ ст. на базі світового ринку і є категорією, пізнішою за часом появи, аніж світовий ринок, і ширшою від нього. Світовий ринок у свою чергу виник у результаті взаємодії національних ринків і розвитку міжнародної торгівлі після Великих географічних відкриттів. Згідно з цим поглядом, формування внутрішніх національних ринків і світового ринку, а також все, що передувало цьому, було передісторією власне світового господарства.

Правда, існують також думки про більш «ранню» появу світової економіки чи світового господарства – в епоху Великих географічних відкриттів, в часи Давнього Риму, а то й значно раніше. Такі думки, зокрема, висловлені вченими, які досліджували соціальну еволюцію окремих суспільств і світового суспільства загалом через призму т. зв. світ-системного аналізу. Цей підхід був розроблений у 1970-х рр. А.Г. Франком, І. Валлерстайном, С. Аміном та ін., а його основи були закладені в працях Ф. Броделя.

Відомий французький історик Фернан Бродель висловлювався про доволі давнє існування “світ-економіки”, в якій взаємозв’язуються всі суспільства. “Світ-економіка” яка має свій центр зі своїм “надмістом” (у ХІV ст. таким центром була Венеція, далі центр перемістився у Фландрію (Антверпен), Голландію (Амстердам), та Англію (Лондон), а звідти в ХХ ст. – у Нью-Йорк), другорядні, але розвинені суспільства і окраїнну периферію. При цьому торгівельні комунікації зв’язують різні регіони в єдиний макроекономічний простір.

Найбільш поширена версія світ-системного аналізу розроблена американським соціологом Імануїлом Валлерстайном. Згідно з нею, сучасна світ-система зародилася у т. зв. “довгому ХVІ столітті” (приблизно 1450 – 1650 рр.) і поступово охопила весь світ. До цього часу у світі одночасно існувало багато світ-систем, які Валлерстайн поділяв на три типи: мінісистеми (були характерні для первісних суспільств), світ-економіки і світ-імперії (притаманні складним аграрним суспільствам). За Валлерстайном, всі докапіталістичні світ-економіки рано чи пізно перетворювалися у світ-імперії внаслідок їх політичного об’єднання під владою однієї держави. Єдиний виняток з цього правила – європейська світ-економіка, яка перетворилася не у світ-імперію, а в сучасну капіталістичну світ-систему. Капіталістична світ-система складається з ядра (найбільш високорозвинені країни Заходу), напівпериферії (у ХХ ст. нею були соціалістичні країни) і периферії (країни т. зв. Третього світу).

Світ-системний підхід німецького й американського економіста і соціолога Андре Гундера Франка помітно відрізняється від підходу Валлерстайна. Франк вважає некоректним твердження про можливість одночасного існування десятків і сотень “світ-систем” (що позбавляє сенсу саме поняття “світ-система”). Може йтися мише про одну Світ-Систему (Франк писав цей термін з великих букв), яка виникла не менш як 5000 років тому і внаслідок численних циклів експансії та консолідації охопила увесь світ. А російський історик і філософ А.В. Коротаєв датує час виникнення Світ-Системи взагалі дев’ятим тисячоліттям до Р. Хр.

Андре Гундер Франк відомий як прихильник китаєцентричної теорії світового розвитку. Згідно з нею центр цивілізації, виникнувши в Китаї, згодом змістився на захід – в Індію, Передню Азію, Середземномор’я, Західну Європу, Північну Америку (спочатку на атлантичне, а далі – на тихоокеанське узбережжя), і знову повертається до Китаю.

Деякі дослідники вважають першою системою світового господарства економіку Римської імперії. Аргументом на користь цього вони називають існування в ній налагодженого міжнародного поділу праці, коли різні провінції спеціалізувалися на виробництві продукції для великого ринку збуту, яким, насамперед, була столиця держави.

Інші вчені відлік функціонування світового господарства ведуть з часу Великих географічних відкриттів ХV–ХVІ ст., які привели до пришвидшеного розвитку міжнародної торгівлі дорогоцінностями, прянощами, рабами. Однак світове господарство цього періоду було обмеженим, залишаючись сферою прикладання торгового (купецького) капіталу.

Прихильники “найбільш пізнього” виникнення світового господарства вказують, що зміст самого поняття “світове господарство” розкриває насамперед міжнародний рух факторів виробництва та (меншою мірою) товарів, тоді як переважання міжнародного переміщення товарів (міжнародної торгівлі) було суттю світового ринку. Тобто світове господарство поєднує усі основні параметри світового ринку і доповнює його новими суттєвими рисами, пов’язаними з міжнародною мобільністю факторів виробництва. А вона (мобільність) розвинулася лише наприкінці ХІХ ст. з появою перших міжнародних економічних монополій, завдяки яким міжнародний рух капіталів почав переважати над міжнародний рухом товарів. Отже, сучасне світове господарство виникло після промислового перевороту в ході переростання капіталізму в його монополістичну стадію.

За більш як столітню історію розвитку світове господарство пройшло шлях від всесвітнього капіталістичного (ринкового) господарства через тривалий розкол на дві частини (світове капіталістичне і світове соціалістичне господарства) до світового господарства, яке знову базується на принципах ринкової економіки. Однак світове господарство кінця ХІХ – початку ХХ ст. помітно відрізняється від світового господарства кінця ХХ – початку ХХІ ст. Світове господарство на початку свого існування більшою мірою базувалося на військовій силі, зовнішньоекономічному примусі, аніж на “силі капіталу”: великі держави-імперії, здійснивши територіальний і економічний поділ світу нав’язали своїм колоніям ринкові економічні відносини. Натомість, світове господарство наприкінці ХХ всуціль стає ринковим на основі внутрішнього “дозрівання” до ринкових механізмів господарювання багатьох країн і регіонів: самоліквідації централізовано планової економіки в постсоціалістичних країнах та її поступової трансформації у ринкову в соціалістичному Китаї. Світове господарство починає набувати рис єдиного, цілісного утворення. Звичайно, сучасне глобальне світове господарство не є однорідним, адже включає в себе дуже диференційовані за характером економічних відносин і рівнем економічного розвитку національні господарства країн економічно розвинених країн, країн, що розвиваються, і країн з економікою перехідного типу.