Загальна характеристика суспільного розвитку епохи феодалізму

Соціально-економічною базою еволюції ранніх технічних наук стали спочатку розвиток та розпад рабовласницького ладу, а потім – становлення та укріплення феодалізму.

Цей період розвитку науки та техніки охоплює час від занепаду греко-римської культури (V ст.) до епохи Відродження (XVI–XVII ст.) і включає три стадії:

– занепадок класичної культури;

– її відновлення в умовах феодальної економіки;

– перехід до епохи початку сучасної науки.

Найбільш характерним для цього періоду є розвиток та поширення складних знарядь, які приводилися в дію силами природи за допомогою водяних та вітряних двигунів, хоча мускульна сила людей залишалася енергетичною основою виробництва.

В порівнянні з рабовласницьким, феодальний устрій став кроком вперед, тому що створив умови для значно більшої зацікавленості виробника в результатах власної праці. Виробничі відносини епохи феодалізму більше відповідали досяжному рівню виробничих сил.

Характерні риси феодалізму такі: земля належала великим землевласникам і на різних умовах віддавалася в обробку селянам. Існувало два основних класи: феодали та селяни. Монарх був головним феодалом. Церква також була великим землевласником. Держава існувала за рахунок експлуатації селян. Спочатку це панщина, потім – натуральний оброк, далі – грошовий.

Феодальні виробничі відносини були засновані на повній власності феодала на землю, засоби виробництва, а також на робітників – кріпосних селян і ремісників.

На відміну від раба кріпосний селянин мав деякі свої засоби виробництва та, що важливо, феодал міг його лише продати, але не міг вбити. На ранніх стадіях феодальні відносини зацікавлювали робітників у підвищенні продуктивності праці та вдосконаленні виробництва, тому виробничі сили досягли більшого розвитку.

Феодальне сільське господарство стало більш ефективним, тому що:

1. В землеробстві перейшли до трипільної схеми обробки землі, при якій рілля ділилася на три поля і послідовно одне – використовували під озимі культури, друге – під ярові, третє – залишали під вільним паром. Трипільна система почала поширюватися з ХІ–ХІІ ст. Вона ефективна і в наш час.

2. Винайдена підкова і коні змогли тягнути тяжкі залізні плуги та борони.

3. Одночасно з землеробством почали виникати нові галузі – виноградарство, виноробство, вівчарство, конярство. Тривалий період для феодалізму було характерним сполучення землеробства, як основної галузі господарства з домашніми промислами.

До періоду середньовіччя відноситься знаменита “ тріада лих ” – хвороби, війна, голод, які дуже вплинули на демографічні процеси. Досить часто розвиті райони ставали спустошеними завдяки війні або хворобі. Іноді епідемії викошували до половини населення. В результаті ремесла приходили в занепадок, техніка та навички втрачалися і наступним поколінням потрібно було починати з нуля.

Все ж зростання населення поступово привели в рух механізми розвитку ремесла та торгівлі. Простим способом збільшення продуктивності ремісної праці в цих умовах стали розподіл та кооперація – прийом, який добре відомий ще в античних майстернях.

Поширенню ремесел та знарядь праці сприяло “Велике переселення народів” в Європі в період V–XI ст. В результаті переміщення великих мас людей, змішування племен і народностей прискорився обмін суспільним досвідом, розвиток знарядь, шляхів і культури.

Розвиток ремесел відбувався в умовах відділення міста від села та появи ремісничих цехів. В феодальних містах більшість населення – робочі та майстри ремісничого виробництва. З розквітом міст ремісниче виробництво розвивалося, а торгівля виділилася в самостійну галузь.

Втрата рабської праці у виробництві та неможливість використання кріпосної праці у місті стали причиною ряду важливих технічних удосконалень. Судноплавство засноване на веслуванні замінили вітрильники. В гірничій справі одержало використання наливне колесо. В мукомельному виробництві – завезений зі Сходу вітряний млин.

Від цієї епохи залишилися не лише свідоцтва насильства феодалів та фанатизму ченців, але і пам’ятки готичної архітектури, художні та поетичні твори епохи Відродження.

Період феодалізму дав плеяду видатних мислителів, вчених та винахідників: Ян Гус, Копернік, Джордано Бруно, Галілей, Ібн-Сіна (Авіцена), Леонардо да Вінчі, Агрікола, Ломоносов та ін.

Процес формування феодальних виробничих відносин в різних країнах відбувався по-різному. Частіше він був пов’язаний з захопленням земель завойовниками. Так, наприклад, відбувся розпад та перехід до феодалізму Римської рабовласницької імперії.

Феодальне суспільство проіснувало багато століть. В деяких країнах, наприклад, в Англії та Франції, епоха феодалізму почалася відразу після руйнування Західної Римської імперії (V ст.), а завершилася в період буржуазних революцій (в Англії в XVII ст., у Франції в XVIII ст.).

В інших країнах феодалізм почався пізніше. В Росії з IX ст. до 1861 р. В Середній Азії – з VII ст. до 1917 р. В різних країнах він мав свої особливості, але майже всі країни через нього пройшли.

Історики виділяють три періоди розвитку феодалізму:

1. Перший період – раннє середньовіччя (V–середина ХІ ст.) з його мілким натуральним господарством, ручними примітивними знаряддями праці, простим нерозширеним виробництвом.

2. Другий етап (кінець XI–XV ст.) період розвиненого феодалізму відмічається активним розвитком міст і становленням цехового укладу ремісничого виробництва.

3. Третій період – пізнє середньовіччя (XV–середина XV ст.) пов’язаний з розвитком мануфактурного виробництва.