Передумови геніальності в роботах В.П. Ефроїмсона

Дослідженню геніальності, що розуміється як підвищена розумова активність, присвячені, роботи видатного російського генетика В.П. Ефроїмсона, що використовує метод патографії (вивчення хвороб) великих людей минулого (19). Розуміючи геніальність як результат взаємодії соціальних і біологічних чинників, до середовищним він відносив наступні умови: 1) Становлення в дитячо-підлітково-юнацькому періоді твердих ціннісних установок (щось подібне імпринтінгу). 2) Вибір діяльності відповідно до індивідуальних дарувань, які є у кожної людини. 3) Оптимальні умови для розвитку цих дарувань, іноді активно створені навіть всупереч соціуму. 4) Наявність сприятливих соціальних умов (соціального замовлення, «попиту») для самореалізації.

Значення виняткової обдарованості підвищують соціальні і інформаційні кризи, стимулюючі пошук нових ресурсів.

Проте вирішальне значення в розвитку і прояві геніальності В.П. Ефроїмсон залишає за спадковістю, встановлюючи тісний зв'язок між надобдарованістю і особливостями фізіології людини, що приводять до екзотичних захворювань (таким же рідкісним, втім, як і сама геніальність). Ним виділено п'ять найбільш стійких комплексів «синдром» — геніальність.

1. Один з багатьох можливих механізмів виникнення і передачі потомству підвищеного інтелекту — підвищений рівень сечової кислоти (подагра і гіперурикемія). Подагрична стимуляція мозку може підвищувати його діяльність до рівня талановитості або геніальності. Міждисциплінарне дослідження, присвячене ролі подагриків в світовій культурі, показало, що вельми значна кількість найбільших діячів історії і культури дійсно страждали подагрою: зокрема, Олександр Македонській, Петро Перший, Шарль де Голль.

2. Синдром Морфана, особлива форма диспропорційного гігантизму, — результат системного дефекту сполучної тканини; успадковується домінантно, тобто по вертикальній лінії, але з дуже варіюючими проявами. При повному прояві спостерігаються: високе зростання при відносно короткому тулубі, величезні кінцівки, арахнодактилія (довгі павукоподібні пальці), вивих кришталика. Крайній скот і деформована грудна клітка можуть супроводжуватися пороком серця і аневризмою аорти. Але при цьому важкому, рідкісному захворюванні (1: 50 000), що істотно скорочує тривалість життя, має місце підвищений викид адреналіну, який підтримує високий фізичний і психічний тонус: сюди можуть бути віднесені Аврам Лінкольн, Г.-Х. Андерсен, Корній Чуковський.

3. Тестикулярна фемінізація (синдром Моріса) — спадкова нечутливість периферичних тканин до маскулінизовуючої дії чоловічого гормону сім’яників, внаслідок чого розвиток організму, що володіє чоловічим набором хромосом (46/ХУ) і сім’яників, парадоксально йде по жіночому напряму. Розвивається псевдогермафродит — висока, струнка, статна, фізично сильна жінка без матки, з малою піхвою, сім’яниками, звичайно, що не менструює і не народжує, але в іншому здібна до сексуального життя і така, що зберігає нормальне ваблення до чоловіків.

Через безпліддя псевдогермафродитів, носіїв мутації, ця аномалія дуже рідкісна серед населення (близько 1: 65 000 серед жінок). Псевдогермафродитизм повинен був би породжувати тяжкі психічні травми, але емоційна стійкість цих хворих, їх життєлюбність, багатообразна активність, енергія, фізична і розумова, просто вражаючі. Наприклад, але фізичній силі, швидкості, спритності вони настільки перевершують фізіологічно нормальних дівчат і жінок, що дівчата і жінки з синдромом Моріса (легко визначувані по відсутності статевого хроматина в мазаннях слизистої рота) підлягають виключенню з жіночих спортивних змагань. Серед найбільш відомих жінок, страждаючих цією рідкісною аномалією, швидше за все, — Жанна д'Арк, Єлизавета Тюдор, Аврора Дюдеван (Жорж Санд), Олена Блаватська.

4. Гіпоманіакально-депресивний психоз як стимулятор розумової діяльності. У більшості даних В.П. Эфроїмсоном осіб мали місце чіткі клінічні прояви психічного розладу у фазах депресії, відмова від їжі, мутизм, багатотижневе мовчання, знищення готових творів, самогубство, а справжні манії з безглуздою гіперактивністю були майже відсутні. Розглядаючи психопатологічну стимуляцію розумової діяльності, необхідно відносити сюди лише ті випадки, коли хворі на висоті спалаху у напрямі маніакальності проявляють не безглузду метушливість, а, навпаки, підвищену працездатність, з різким, багатосезонним, а частіше і багаторічним періодом смутку і бездіяльності між творчими підйомами. Необхідно підкреслити помилковість прагнення бачити в психозі і психопатії стимул творчості в тих випадках, коли насправді хвороба творчості перешкоджала. Прикладами геніальних циклоїдів можуть бути Байрон, Роберт Берні, сюди ж відносять і А.С. Пушкина.

5. Гігантолоббя і високолоббя. Природний відбір, що створив людство, прямував на збільшення голови і особливо лобових доль, що дозволяє припускати наявність деякої кореляції розміром висоти лоба з інтелектом. Згідно з деякими даними, в більшості тканин транскрибується тільки 3—6% унікальної ДНК, тоді як в тканинах мозку миші транскрибується 10—13% цієї ДНК, а в мозку людини — 20%. Іншими словами, в мозку, як в ніякій іншої тканини, максимально мобілізується і використовується генотип людини. При тому що частина мозку людини, яка управляє фізіологічною функцією центральної і периферичної нервових систем, складає біля третини або чверті його об'єму, тоді як 2/3—3/4 (що, звичайно, дуже неточно) виконує функцію мислення. Саме завдяки цим даним питання про значення об'єму мозку втрачає свою примітивність.

Згідно стародавньому канону, висота голови рівна однієї сьомої довжини тіла, висота лоба складає третину висоти особи. Антропологічна і психометрична позитивна кореляція між розмірами лоба і рівнем мислення підтверджена при вивченні серій портретів істинно крупних діячів в будь-якій області. При спірності класифікації майже для будь-якої видатної особистості загальна картина виявляється достатньо чіткою: середня характеристика доводиться десь посередині між графами «високолобі» і «дуже високолобі», тоді як гігантолоббя приблизно так само часті, як середньолоббя. Якщо подагра, гіперурикемія, гіпоманіакальність, синдром Марфана розкривали механізм геніальності близько 25—70% геніїв, то великолобі і просто високолобі підвищують розкриваність до 100% і вище, оскільки багато людей володіли двома чинниками (при цьому гігантолоббя не виключає пустоголовіє, відзначає В.П. Ефроїмсон). До високолобих геніїв відносили династію Товстих, П.А. Чаадаєва.

Отже, геніальність значною мірою обумовлена генетичними механізмами, виявляється в надконцентрації на значущій діяльності і нерідко супроводжується порушеннями фізичного і психічного здоров'я.

Для діагностики креативності — найбільш близького геніальності явища — створено набагато менше методик, ніж для вивчення репродуктивного мислення. Загальний принцип складання тестів креативності полягає в тому, що одне завдання може знайти багато рішень; таким чином, єдино правильного результату не існує, тобто досліджується не конвергентне (що сходиться до одного рішення), а таке, що розходиться мислення. Кількість (побіжність) і оригінальність цих рішень служать показниками творчих здібностей (2).

Найбільш відомими є Каліфорнійський тест креативності, не адаптований до нашої культури, і тест Торранса, яким можна користуватися і в нашій країні. Орієнтовані на діагностику вербальної і образної креативності, тести включають як графічні завдання (домальовувати кружок до осмисленого образу), так і вербальні (наприклад, придумати якомога більше заголовків до історії про те, що в універмаг привезли рукавички, і все на ліву руку).

Проблема теорії геніальності і психодіагностики креативності, проте, не може бути до теперішнього часу визнана вирішеною.