Гостьовий цикл сільського зеленого туризму - це процес рекреаційного обслуговування гостя від часу його прибуття в агрооселю до остаточного виїзду з неї

Гостьовий цикл сервісного обслуговування гостя агрооселі складається з тісно пов'язаних між собою окремих блоків взаємодії між господарем оселі та його гостем. Для чіткішого усвідомлення господарем послідовності його дій під час відвідин оселі туристом відобразимо гостьовий цикл їхньої взаємодії у формі технологічної схеми. Вона складається з дев'яти основних послідовних технологічних фаз обслуговування.

І. Перша фаза гостьового циклу розпочинається ще задовго до прибуття гостей в агрооселю. У сучасній індустрії гостинності гостьовий цикл відраховується з моменту першого спілкування власника агрооселі з потенційним клієнтом щодо можливості попереднього замовлення його послуг. Зазвичай, ініціатором такого спілкування є:

а) сам гість;
б) агент з продажу туристичної фірми-посередника між потенційним клієнтом та власником агрооселі;
в) оператори комп'ютерних комунікацій глобальної мережі Інтернет - глобальні й національні портали online бронювання послуг агротуризму, промоційно-збу-тові веб-сайти національних спілок сільського зеленого туризму, їхніх регіональних осередків чи сайти місцевих об'єднань власників агроосель.

Проте, у випадку, якщо у власника сформувалося певне визначене коло постійних клієнтів, коректною з його боку є спроба першим ненав'язливо нагадувати про свій сервіс, ділитися з постійними клієнтами останніми новинами й запрошувати на відпочинок, скажімо, на початок грибного чи мисливського сезону, збору лікарських трав, отримання першого літнього квіткового (липового, гречаного) меду, заготівлі лісових чи садових ягід та плодів, урочистих релігійних святкувань тощо.

Попереднє спілкування, здебільшого, завершується необхідною стартовою передумовою офіційного початку гостьового циклу - внесенням господарем заявки клієнта у свій особистий журнал календарого бронювання відпочинкових номерів агрооселі.

Отже, власник агрооселі повинен вести календарний журнал бронювання та обліку клієнтів. Цей журнал потрібен для раціонального розподілу в часі затрат зусиль і ресурсів на створення турпродукту, прогнозування і планування обсягів гостьової завантаженості агрооселі, руху готівкових коштів тощо.

У випадку, якщо попит перевищує пропозицію, власникові агрооселі доцільно передбачити передоплату при здійсненні бронювання місць. Така передоплата є гарантією заповнюваності нічліжного фонду агросадиби у відповідний період. В умовах невисокого попиту вимагати передоплату необов'язково, оскільки це певною мірою психологічно ускладнює процес спілкування та замовлення послуг. З метою розкріпачення права споживача на вільний вибір доречно практикувати таку схему - "приїдете, побачите, якщо Вам у нас сподобається, - оплачуєте й поселяєтесь. Якщо ж ні, ми порекомендуємо Вам ліпші агрооселі наших сусідів".

Перша фаза гостьового циклу завершується узгодженням між сторонами всіх основних аспектів майбутнього перебування в агрооселі, рівня та вартості сервісу.

II. Друга фаза гостьового циклу сільського зеленого туризму пов'язана з остаточною підготовкою агрооселі до приймання гостей. Напередодні їх приїзду господареві доцільно ще раз по телефону підтвердити факт їхнього заїзду, оскільки різні обставини приватного характеру можуть затримати виїзд гостей на один чи кілька днів.

Відтак, варто особливо ретельно приготуватися до зустрічі гостей. Адже в їхній пам'яті, як стверджують психологи, найяскравіше відображається перше враження від агрооселі та епізод проводів гостей (якщо така традиція практикується). Зрозуміло, що в переддень заселення відбувається санітарне прибирання гостьових кімнат й обійстя.

Важливою складовою гостьового сервісу сільського зеленого туризму є прагнення господаря вже з першої хвилини чимось приємно здивувати й потішити гостей. Вони це обов'язково запам'ятають і згодом з вдячністю згадуватимуть й переповідатимуть своїм друзям і знайомим. Саме завдяки таким приємним сюрпризам господар агрооселі здобуває собі постійних клієнтів і розширює їхнє коло за рахунок знайомих колег цих клієнтів.

Скажімо, на воротах агросадиби сім'ю можуть зустрічати загальними мелодіями троїсті музики й розігрувати театралізований обряд зустрічного чаркування господаря з головою гостьової родини. Втім, сюрпризи можуть бути й набагато скромнішими - стомленим дорогою гостям можна просто накрити вітальний стіл та підготувати лазню. Це одразу налаштує їх на атмосферу безпосередньої домашньої (майже родинної) приязні.

III. Третя фаза гостьового циклу полягає в організації трансферу - тобто зустрічі й довезення гостей з вокзалу в агрооселю. Це дуже важливий елемент сервісу, оскільки від того, з яким настроєм гість потрапляє в агрооселю, залежить його подальше сприйняття відпочинку та розваг.

Господарю агрооселі варто пам'ятати важливу аксіому гостьового бізнесу: надто втомлений чи роздратований гість - це втрачені кошти за невикористані ним додаткові послуги.

Тож навіть якщо гості прибувають власним транспортом, господареві треба подбати, щоб був забезпечений доїзд без жодних ускладнень (враховувати незнання ними місцевості).

І ще одне правило сільського зеленого сервісу - якщо є така можливість (і попереднє бажання гостей), трансфер повинен виконувати додаткову важливу ані-маційну функцію. Враження від відпочинку в селі будуть повнішими, якщо вже на вокзалі гостей зустрінуть запряжені парою баских коней сани, встелені пахучою соломою (взимку), чи традиційний чумацький віз, декорований кількома опецькуватими гарбузами й квітами соняшника (влітку).

IV. Четверта фаза гостьового циклу полягає в організації поселення гостей. Цю технологічну фазу господарю треба продумати так, щоб вона відбувалася на рівні загальноприйнятних готельних стандартів якості, однак відрізнялася від них якомога більшим сільським колоритом. З цією метою можна давати гостям у користування вишиті рушники, колоритне домашнє взуття, легкі домашні довгополі сорочки після душу чи лазні, а у подушки - ароматичні сушені трави тощо.

У цій фазі здійснюється попередня оплата за проживання й наперед обумовлені супутні послуги.

V. П'ята фаза гостьового циклу - одна з найвідповідальніших для господаря агрооселі. Вона полягає в організації ґречної зустрічі-частування гостей. Від того, наскільки вдало відбудеться налагодження психологічного контакту між гостями й ґаздами, залежить, наскільки охоче гості матимуть потребу в подальшому спілкуванні з сільською родиною, наскільки комфортно та "по-домашньому" почуватимуться, та зрештою, чи захочуть вони ще раз приїхати до таких ґаздів.

Отже, ця фаза відіграє триєдино важливі гастрономічну, адаптаційну та комунікаційну функції. Що швидше гостям стане комфортно та затишно в агрооселі, то більші шанси на те, що ці зворушені вдячні відвідувачі стануть постійними клієнтами такої агрооселі. Тобто - надійним джерелом прибутків для її господаря.

VI. Шоста фаза гостьового циклу відіграє рекламно-інформаційну функцію. Вона зводиться до інформування гостей про потенційні можливості господарства щодо організації їхнього дозвілля. На цьому етапі господареві важливо виявити смаки й уподобання його гостей, їхні мрії, сподівання та побажання.

Вмілий організатор і співрозмовник здатен залучити своїх гостей навіть до посильної фізичної праці у своєму присадибному господарстві. Важливо розкрити гостям принади відвідин тих чи інших урочищ, романтику тієї чи іншої роботи тощо. Кінні прогулянки, нічний випас коней на оболоні за річкою, досвітнє рибальство, зустріч сонця, заготівля власноруч у саду яблук, груш, слив, а в лісі - грибів, суниць, малини, лікарських трав - цими принадами агротуриста здатен привабити кожен пересічний господар агрооселі.

VII. Сьома фаза гостьового циклу займає весь період проживання гостей в агрооселі. Основну мету, яку повинен ставити перед собою господар упродовж усього часу пербування в ній гостей, - не дати їм занудьгувати й "втомитися" (тобто втратити яскравість сприйняття) від відпочинку на селі. їм потрібно пропонувати якісь цікаві для них справи та розважати у вільний час.

Анімаційна складова відпочинку на селі - це одна з чільних конкурентних переваг сільського зеленого туризму перед іншими видами туризму. Відпочинок у сільській оселі, в ідеалі, має бути насичений не менш розмаїтою анімаційною програмою, ніж відпочинок у курортному будинку відпочинку чи санаторії. Але якісно вирізняти анімаційну програму сільського зеленого туризму має вражаюча етнографічна автентичність.

Український народ володіє багатющими й колоритними традиціями народних святкувань релігійно-обрядового календарного циклу. І хранителями цих священних традицій є, насамперед, українські селяни. І залучати у ці святкові обрядодійства туристів з міст - чи не головна місія організаторів сільського зеленого туризму.

VIII. Восьма фаза гостьового циклу зводиться до організації "родинного" прощання з гостями. Перефразовуючи народну приказку, треба наголосити на такій аксіомі гостьового бізнесу: щиро й ґречно розпрощаєшся з відвідувачами - невдовзі знову очікуй їх у гості. З іншого боку, байдужість власників оселі до клопотів своїх клієнтів, пов'язаних з виїздом чи навіть показне прагнення якнайскоріше їх спекатися (бо ж очікується заїзд нових клієнтів), у більшості випадків обертається для таких власників агрооселі образою з боку гостей і втратою цих клієнтів назавжди.

У готелі подібні клопоти входять у коло посадових обов'язків консьєржа, а в агрооселі ними повинні опікуватися особисто господарі. Передоручення піклування про гостей - прояв неповаги до гостей.

Атмосфера домашнього затишку й сентиментальний жаль від прощання з сільською оселею та її задушевними господарями надовго залишаться у пам'яті туристів за умови організації традиційних для української культури проводів-частування гостей перед далекою зворотньою дорогою додому. Додаткові затрати господарів на організацію такого частування - це своєрідні інвестиції в майбутнє свого бізнесу, адже згодом вони окупляться фінансово під час чергового візиту цих же клієнтів чи, можливо, відвідин їхніх знайомих, приваблених захопленими розповідями друзів про відповідно високий рівень сервісу.

IX. Завершальною, дев'ятою фазою гостьового циклу є процедура прощання й трансферу гостей на вокзал. Введення її у практику сільської гостинності стимулюватиме у туристів прагнення знову відвідати цю оселю власне не так завдяки комфортності й анімацій-ності відпочинку, як завдяки особистим якостям господарів і їх індивідуального душевного підходу до справи, забезпечення особливої аури цього відпочинку.

Перед зворотним трансфером на вокзал господар агрооселі має особисто подбати про те, щоб на руках у від'їжджаючих були заздалегідь придбані квитки на потяг чи автобус міжміського сполучення.

3.4. Особливості планування у сільському зеленому туризмі

Чимало аматорів-початківців, а такими в більшості випадків є особи, які намагаються займатися сільським зеленим туризмом, спершу недооцінюють значення планування цього підсобного чи основного приватного бізнесу. Опираючись лише на модні тенденції чи міркуваннях знайомих, можна зазнати поразки, коли вкладені кошти й зусилля так і не окупляться, а замість підприємницького азарту в свідомості назавжди залишиться розчарування щодо доцільності займатися цією діяльністю.

Розвиток сільського зеленого туризму, як і будь-який інший вид господарської діяльності, вимагає чіткого планування.

Планування - це одна з основних форм менеджменту агротуристичних організацій, що полягає в чіткому визначенні та конкретній регламентації стратегії, тактики і виробничого механізму функціонування агротуристичних організацій і закладів у ринковому середовищі з метою забезпечення їх ефективної конкурентоспроможності та економічного процвітання.

Планування - це безперервний систематичний процес обробки внутрішньовиробничої та зовнішньоринкової інформації, на основі якого менеджер визначає і регламентує в часі майбутні цінності та цілі туристичної організації, а також засоби (інвестиційні, інноваційні, працересурсні тощо) і методи (організаційні, економічні, маркетингові тощо), необхідні для реалізації запланованих стратегічних і тактичних цілей своєї організації чи закладу.

Методологія планування ґрунтується на оптимальному поєднанні емпіричного та формального підходів. Виділяють такі основні методи планування сільського зеленого туризму:

- емпіричні методи: індукції, дедукції, експертних оцінок, якісного ранжування тощо;
- формальні методи: математичної інтерполяції, екстраполяції, зведення балансів тощо [8].

Планування сільського туризму потребує інтегрованого підходу з огляду на низку обставин об'єктивного характеру.

Низька рентабельність індивідуального селянського (фермерського) господарства як основного виду землекористування у сільських місцевостях та зростання економічних проблем землекористування вимагає від сільського фермера вміння планувати й раціонально перерозподіляти наявні ресурси, зокрема, в інтересах туризму.

Панує думка, що туризм є ефективним засобом економічного та соціального відродження. Однак, враховуючи фрагментарний характер поширення сільського зеленого туризму в Карпатському реґіоні, необхідно здійснювати перспективне територіальне й економічне планування для того, щоб забезпечити відповідні вигоди та прибутки для сільських місцевостей.

Сільська місцевість є непостійним ресурсом, дуже чутливим до екологічних та соціальних змін, тому в кожному окремому випадку може розвинути лише певні види туризму, адекватні її фізичним та соціокультурним характеристикам. Дуже важливо, щоб характеристики, які приваблюють туристів, згодом не зникли внаслідок надлишкового розвитку туризму. Для цього потрібно здійснювати постійний менеджмент туризму та туристів.

Планування розробляють із урахуванням чітко визначених часових рамок із застосуванням гнучких сучасних інтеґративних, екологічно безпечних та сталих методів.

Найбільша проблема планування на рівні приватних власників агроосель полягає у відсутності в них спеціальних економічних знань і відповідних навиків управління сільським туризмом. В Україні нині розширення та розвиток сільського зеленого туризму відбувається не внаслідок продуманої політики реґіонального і місцевого планування, а екстенсивно, як інноваційний
продукт ринку, що збільшується стихійно. Однак, не варто й перебільшувати цю проблему.

Потрібно враховувати й те, що туризм у сільських районах - це приватний ініціативний сектор, тому рівень його планування має відбуватися у руслі загального місцевого й регіонального планування соціально-економічного й культурного розвитку сільських громад. Ця проблема має два аспекти, які обов'язково варто розглядати при плануванні сільського туризму:

- необхідність враховувати розміри, місцерозташу-вання, характеристики і потреби ринків сільського туризму;
- розуміння співвідношення політичних впливів та реальної економічної ситуації [67].

Відтак, успіх розвитку сільського туризму вимагає планування участі і громадського, і приватного секторів у такого типу діяльності.

Довготривале планування організації сільського зеленого туризму в Україні включає в себе низку завдань:

- забезпечення ефективного оперативного планування;
- розвиток регіональних і локальних стратегічних планів для забезпечення стабільної та прогнозованої економічної та соціальної ситуацій;
- спрямування громадських і приватних інвестицій у потрібне русло;
- забезпечення організаторів сільського туризму бізнес-інформацією.

Основними напрямами планування сільського зеленого туризму є:

- Планування збору та розповсюдження інформації. Досі в Україні мало уваги приділяють вивченню
ринкової інформації стосовно сільського туризму. Без цього виникають складнощі для інвесторів, організаторів ефективного агротуристичного бізнесу та туроператорів, при проведенні маркетингових кампаній тощо.
- Планування комплексу маркетингових заходів з просування, прямої реклами й збуту агротуристичного продукту. У теперішній ситуації власники сільських осель мають ще слабкі й, фактично, аматорські зв'язки з ринком, тому при плануванні потрібно насамперед враховувати маркетингові стратегії просування й збуту.
- Планування характеру освоєння агрорекреаційно-ресурсного потенціалу територій.
- Територіальне планування розподілу та просторово-часової циркуляції туристичних груп (планування раціональної експлуатації рекреаційно-туристичного ресурсу сільської місцевості).
- Бізнес-планування та планування механізмів формування й розподілу інвестиційного капіталу.
- Планування соціально-інфраструктурного роз витку сільських місцевостей.
- Інвестиційне та технологічно інноваційне плану вання реконструкції, технічного переоснащення, капітального будівництва, розширення профілю діяльності та сталого стратегічного розвитку в конкурентному середовищі.
- Економічне планування внутрішньорічного та внутрішньосезонного розподілу обслуговуючих потужностей агротуристичної оселі.
- Планування заходів щодо забезпечення екологічної сталості природокористування в сільських районах, збереження етнокультурного, біотичного й ландшафтного різноманіття.

Розрізняють такі рівні планування:

- за територіальним охопленням: реґіональне, районне, селищне, приватно-господарське (мікроеконо-мічне);
- за значущістю цілей і проблем.: стратегічне, тактичне, оперативне;
- за часовою протяжністю: довготермінове, однорічне, сезонне.

Стратегічне планування - це всебічне обґрунтування дороговказів функціонування об'єкта агротуризму в ринковому середовищі, довготермінове прогнозування етапів його економічного поступу, міцності позицій на ринку агротуристичних послуг, конкурентоспроможності й життєвості закладу (території) на тривалу перспективу.

Основні питання, на яких базується планування:

1. Що саме ми хочемо запропонувати людям.
2. Чим і наскільки наша пропозиція відрізняється від пропозиції наших потенційних конкурентів.
3. Наш сегмент ринку.
4. Наші потенційні клієнти.
5. Наші потенційні можливості.
6. Наші виробничі фонди, технології та ресурси.
7. Наші фірмові послуги.
8. Наш фірмовий стиль.
9. Цінності, на які ми орієнтуватимемося в практичній діяльності.

Усі перераховані питання підлягають детальному вивченню та логічному розплануванню.

Розробляючи плани, треба також ураховувати питання міжнародної кооперації та транскордонного співробітництва, обміну досвідом та інформацією з колегами - представниками інших регіонів України й Євро-союзу.

Розгортання і конкретизація стратегії в часі означає для менеджера перехід до середньотермінового тактичного планування.

Тактичне планування - це визначення проміжних завдань на шляху досягнення стратегічної цілі існування агротуристичного господарства.

Конкретний зміст тактичних планів організації сільського зеленого туризму можна проілюстувати за допомогою схеми на рис. 3.5:

Рис. 3.5. Етапи тактичного планування організації агротуристичного бізнесу

При здійсненні тактичного планування враховують такі три ключові аспекти:

1. Ресурсний (мінімізація ресурсозатрат) - план треба складати таким чином, щоб заощаджувати фінансові і матеріальні ресурси та людську працю (особливо, якщо це наймана праця).
2. Економічний (мінімізація вартості та часу) - план треба складати так, щоб максимально заощаджувати обсяг вкладеного капіталу і час, необхідні для втілення задуму в життя.
3. Комерційний (максималізація доходу) - план повинен "підказувати", що необхідно зробити для отримання більшого прибутку на середньо- й довготермінову перспективу [39].

Сільський зелений туризм, як і сфера послуг у цілому, - вразливий сектор господарської діяльності. Будь-які природні лиха, негода, погіршення іміджу території, загострення криміногенної ситуації та безліч інших обставин кардинально впливають на обсяг потоків споживачів агрорекреаційних послуг. Тому власникам агро-осель важливо планувати (і страхуватися від потенційних ризиків) виникнення непередбачених ситуацій. Тобто варто закладати у план (баланс ресурсів) певну частку потенційних ресурсів, необхідних для здійснення тактичного планового маневрування.

Намір розпочати діяльність у сфері сільського туризму мусить бути викладений у формі письмових розрахунків у бізнес-плані господарської діяльності. Це документ, що має як зовнішню функцію (презентація своїх планів споживачам та інвесторам, підстава для отримання фінансових ресурсів), так і внутрішню (стає знаряддям успішного керування підприємством). Щоб бізнес-план був успішним, він має базуватися на реальних даних. При підготовці бізнес-плану треба чітко усвідомлювати й кількісно оперувати такими ключовими бізнес-категоріями, як фінанси, час, людські ресурси, маркетинг, створення туристичного продукту, реклама, канали збуту, складові якості сервісу, складові конкурентоспроможності власного продукту та його особливості.

Бізнес-план власника агрооселі повинен передбачати такі типові розділи:

1. Цілі і завдання.
2. Характеристику індивідуального господарства (власник, господарські ресурси, можливість виробництва).
3. Характеристику підсобного підприємництва (вид продукції (послуг), для кого вони призначені, яким чином буде організовано надання послуг, витрати, пов'язані з початком справи).
4. Інвестиції у господарство і сферу агротуристич-них послуг (напрямок та величина сільськогосподарської продукції й кошти, наявні туристичні послуги й кошти).
5. Управління (підготовка і досвід задіяних у справу).
6. Аналіз ринку продукту чи послуг (детальний опис, ціна, реклама, розповсюдження, продаж, ринок діяльності, конкуренція).
7. Аналіз переваг і недоліків, можливостей і перешкод діяльності.
8. Фінансовий аналіз (баланс основних засобів, господарські результати, рух готівки).

Типова структура бізнес-плану суб'єкта агротуристичного бізнесу як основної форми підприємництва:

1. Характеристика суб'єкта господарської діяльності → джерела інформації: статут, статутний капітал, установчий договір.
2. Економічна оцінка галузі туристичного сектора певного реґіону (готельне господарство, санаторно-курортне господарство, інші агрорекреаційні пансіони, турпосередники тощо) → джерела інформації: щорічні (щоквартальні) статистичні матеріали.
3. Характеристика власної продукції.
4. Аналіз потенційного ринку → джерела інформації: матеріали макроекономічного моніторингу, кон'юнктури ринку.
5. Аналіз конкурентів → джерела інформації: сукупність оприлюднених статистичних матеріалів (техніко-економічних показників діяльності конкурентних туристичних закладів). Оцінка потенційних конкурентів.
6. Маркетинг-план → джерела інформації: матеріали маркетингових досліджень ринку.
7. Планування структури й обсягів надання турпослуг → джерела інформації: техніко-технологічна характеристика підприємства, виробничо-обслуговуючі потужності, основні фонди, кошторис витрат на організацію виробництва, балансові розрахунки планово-економічного відділу та бухгалтерії.
8. Забезпечення основними видами ресурсів → джерела інформації: матеріали енерго- та трудомісткості виробництва, договори з підрядниками, компаньйонами, організаціями туристичної інфраструктури, територіальний ресурс, його рекреаційна місткість, пропускна здатність, природна, культурна, ринкова цінність і туристична освоєність.
9. Організаційна форма та управління діяльністю (організаційний план) → джерела інформації: організаційна структура агротурорганізації, плани трудових ресурсів і фонду оплати праці.
10. Фінансовий план → джерела інформації: документація фінансового і планово-економічного відділу
(кошториси, баланси, обіг грошової маси, прибуток та його розподіл тощо).
11. Юридичний план → джерела інформації: статут, установчий договір агротурорганізації.
12. Оцінка ризиків → джерела інформації: документація про реальні втрати внаслідок організації діяльності цим підприємством та його конкурентами.
13. Гарантійні зобов'язання перед інвесторами → джерела інформації: юридична документація.
14. Якісна характеристика унікальних туристично-рекреаційних ресурсів та популярності реґіону діяльності серед основних категорій потенційних споживачів агротуристичних послуг [8].

У випадку інвестицій у туризм на сільських територіях і в сільський туризм бізнес-план повинен передбачати графік повернення кредиту, а також факт, що вкладені кошти в розвиток туристичного продукту і його рекламу можуть обертатися і давати прибуток щонайменше через три роки.

Таким чином, бізнес-план потрібен господарям не лише для отримання кредиту, але, насамперед, для власних потреб.

План господарювання (бізнес-план), що передбачає різнопланові елементи сільського туристичного підприємництва, має містити реальну оцінку господарського потенціалу. Тільки в цьому випадку він стане надійним провідником у діяльності і знаряддям для оцінки її успіху.

У бізнес-плані агротуристичної діяльності необхідно звернути особливу увагу на детальний аналіз маркетингового комплексу (оцінка ринку). Крім того, існує необхідність відповісти на такі запитання:

1. Маркетингові цілі (чого ми хочемо досягти: зростання продажів, зміни споживацької чи сезонної структури продажів, увійти з новим продуктом чи послугою, опанувати ринок тощо).
2. Шанси і загрози (сприятливі умови і перешкоди для діяльності у сільському туризмі).
3. Конкуренція (ким є наші найбільші конкуренти, яка їхня частка у ринковому сегменті, в який ми претендуємо ввійти).
4. Недоліки конкурентів (у чому їхня слабкість).
5. Переваги конкурентів (подати сильні сторони конкурентів, чим саме вони загрожують нашому бізнесу).
6. Наші недоліки (недоліки власної справи, що є небажаним чи ще нереалізованим).
7. Наші переваги (є переваги власної справи).
8. Постачальники (чи знаєте Ви потенційних постачальників продукції та послуг, чи укладено з ними відповідні партнерські угоди або принаймні декларації про наміри співпраці).
9. Недоліки постачальників (які є слабкі сторони постачальників, що загрожують Вам з їхнього боку).
10. Переваги постачальників (чому я впевнений у своїх постачальниках).
11. Споживачі (ким будуть споживачі моїх послуг).
12. Недоліки споживачів (перелічіть слабкі сторони своїх клієнтів, у чому полягає загроза з їхнього боку).
13. Переваги споживачів (перелічіть сильні сторони своїх клієнтів, чому є впевненість, що продукт їх зацікавить).
14. Розміри ринку (визначити обсяг і географію ринку збуту).
15. Виробничі потужності (пропускний потенціал агрооселі тощо).
16. Клієнти (яку кількість клієнтів можна очікувати).
17. Мотивація інвестиції (чому я вважаю, що продукт здобуде достатньо великий ринок збуту).
18. Розвиток підприємництва (плани щодо подальшого розвитку через зростання продажу, збільшення видів послуг тощо).

Послідовність підготовки бізнес-плану організації агротуристичної справи у сільській місцевості показано на рис. 3.6.

Рис. 3.6. Етапність складання бізнес-плану організації агротуристичної справи у сільській місцевості

Впровадження інвестиційного бізнес-плану спрямоване на отримання максимально можливого ефекту, тобто очікуються результати від реалізації інвестиційного проекту. Вони можуть бути виражені у досягненні певного рівня економічних показників (максимізувати прибутки, нарощувати або розширювати виробництво тощо).

У бізнес-плані необхідно обґрунтувати реальні показники ефективності інвестицій з високим ступенем достовірності й точності, врахувати всі фактори, які можуть вплинути на ефективність проекту, оцінити можливі ризики. Складність розрахунку ефективності зумовлюється тим, що у практичній організації агротуристичного бізнесу досить важко правильно оцінити всі аспекти діяльності як на етапі здійснення інвестицій, так і під час експлуатації інвестиційного проекту, точно спрогнозувати і домогтися високого ступеня достовірності інформації.

Тим, хто прагне започаткувати чи розширити й диверсифікувати власний агротуристичний бізнес, рекомендуємо здійснювати комплексну оцінку ефективності інвестиційних проектів, оскільки окремі показники не дають змоги повністю проілюструвати реальну ситуацію інвестиційного об'єкта. На основі отриманих показників розраховується міра ризикованості інвестиційного проекту з метою максимального ухилення від збитків шляхом відсіювання несприятливих інвестиційних проектів, а також уживання інших відповідних заходів щодо зменшення ризиків.

При оцінці ефективності інвестиційного проекту порівняння різночасних показників здійснюється шляхом приведення (дисконтування) їх до вартості в початковому періоді. Для приведення різночасних затрат і фінансових результатів використовується норма дисконту, що дорівнює прийнятій для інвестора нормі доходу на капітал.

При плануванні сільського зеленого туризму особливу увагу належить звернути на фінансове планування, адже воно виступає основою ефективного функціонування. Золоте правило менеджера туризму звучить так: "час - це гроші". Час відіграє ключову роль у тактичному плануванні конкретних ресурсів і етапів робіт зі створення сільського турпродукту.

Для узгодження часового й грошового вимірів планових показників, прийнято використовувати дисконтування - метод урівнювання різночасових грошей. Для цього послуговуються такою формулою:

Д_м = Д_с х (1 + Е)^t,

де Д_м - майбутня вартість сьогоднішніх грошей;
Д_с - сьогоднішня вартість майбутніх грошей;
Е - норма дисконту,
t - час у роках чи місяцях.

За допомогою цієї формули власник агрооселі може самостійно підрахувати, яку суму прибутку через 1-2 роки необхідно буде повернути інвестору, який зараз надає кредит в обсязі 1 тис. у. о., або який обсяг майбутнього прибутку буде еквівалентний вкладеним нині коштам у розбудову агрооселі.

Оцінка ефективності інвестиційного бізнес-плану здійснюється на основі таких показників: чистий приведений (дисконтований) дохід, індекс дохідності, індекс (коефіцієнт) рентабельності, термін окупності, внутрішня ставка дохідності. Ці показники використовуються при порівняльному аналізі альтернативних проектів, однак можуть використовуватися і як критерії, що застосовуються при визначенні комерційної та бюджетної ефективності проекту.

У сільському зеленому туризмі існує фактор сезонності попиту на агротуристичні послуги. Це породжує проблему раціонального розподілу грошових надходжень у часі (в "піковий" і "мертвий" сезони). Тому варто особливо самокритично підходити до планування обсягів надходжень і виплат по календарних місяцях у поточному плані.

Ефективність функціонування агротуристичного господарства ґрунтується на трьох "китах": собівартість послуг - прибуток - рентабельність.

Собівартість агротуристичної послуги - це вартість затрат ресурсів, часу і праці на виготовлення одиниці продукції (послуг).

В економіці діє т. зв. закон пропорційності прямих затрат обсягу запланованих послуг. Існують постійні затрати: амортизаційні відрахування, орендна плата за землю, адміністративні витрати, плата охоронній структурі тощо. Вони не змінюються незалежно від обсягу надання послуг і впливають на їх собівартість.

Отож, суть цього економічного закону така: при епізодичному наданні агрорекреаційних послуг собівартість утримування приміщень агрооселі зростає. Чим менше відвідувачів упродовж року зможе прийняти під своїм дахом господар, тим більше коштів з власної кишені вкладе у поточний ремонт, оновлення інтер'єрів тощо. Натомість, коли прибуття відвідувачів поставлено на потік і кімнати агрооселі майже ніколи не пустують, за рахунок масовості собівартість перебування в такій агрооселі пропорційно знижується.

Важливе місце в структурі собівартості агротуристичного обслуговування посідає заробітна плата персоналові, задіяному в наданні тих чи інших послуг.

Для кожного власника агрооселі в сучасних економічних умовах господарювання пошук шляхів зниження собівартості (ресурсо- і працезатрат на виготовлення агротурпослуг) - це першочергове завдання для виживання і збереження конкурентоспроможності його господарства.

Пошук варіантів зниження собівартості послуг сільського зеленого туризму економісти радять здійснювати шляхом цільової калькуляції собівартості за статтями витрат.

Для цього власник агропансіону мусить вміти розраховувати та аналізувати такі економічні показники: амортизаційні відрахування, нарахування на зарплату персоналу й управлінського апарату, норму постійних витрат на одиницю продукції, змінні затрати на одиницю продукції.

Відповідно до визначеної собівартості послуг власник сільської оселі розраховує ціну продажу.

Існує така універсальна формула ціноутворення: "Ціна турпродукту = затрати на виробництво + затрати на реалізацію + винагорода за затрачені зусилля, ризик, підприємливість".

В агротуристичному секторі України здебільшого використовується маркетинговий підхід до ціноутворення. Суть його полягає в тому, що ціна на агрорекреаційні послуги встановлюється господарями з урахуванням цінової кон'юнктури найближчих прямих конкурентів, вигідності місцерозташування агрооселі, близькості до розрекламованих курортно-рекреаційних центрів, мальовничості довкілля та інших міркувань.
Встановлюючи ціни на послуги сільського зеленого туризму, власник агрооселі повинен керуватися обраною ним стратегією продукування й номенклатури послуг та обраним рівнем загального сервісу. Наприклад, якщо господар постановив для себе, що прагне пропонувати туристам елітні умови розташування й респектабельний сервіс, ціни за надані послуги, звичайно, будуть вищими, ніж у пересічних сусідніх агрооселях. Якщо ж господар орієнтується на обслуговування відвідувачів, які схильні до помірних чи економних витрат, ціни за такий сервіс мають бути нижчими. Загалом, чим точніше господар визначає для себе стратегію розвитку свого агротуристичного "бізнесу/підробітку", тим простіше йому буде встановити адекватну ціну.
Господарям агроосель необхідно також розробити та запровадити для певних категорій клієнтів спеціальні ціни (відмінні від комерційного тарифу). Зокрема:
- для операторів сільського туризму, які можуть гарантовано закуповувати наперед велику кількість ліжко-місць на визначений період;
- для залучення гостей, які регулярно відвідують цю оселю і широко рекламують її серед своїх друзів і знайомих. У таких випадках власники осель можуть визначити для них спеціальні ціни або навіть час від часу преміювати їх безоплатним наданням ночівель чи інших видів послуг.
Потрібно також розробити сезонні знижки - зниження ціни для тих гостей, які прибувають не у "високий" сезон. Такі знижки дадуть можливість утримувати відносно стійкий попит упродовж року.
Результативне (а не декларативне) планування потребує досвіду та відповідних знань і вмінь. Тому до розробки планів щодо розвитку сільського зеленого туризму варто залучати інформованих осіб з приватного сектора, громадських організацій, місцевих адміністрацій. Потреба партнерства наразі є актуальною, тому при плануванні треба звертати увагу на вже наявні моделі співпраці між зацікавленими сторонами.

Date: 2015-09-25; view: 1485; Нарушение авторских прав