Організація сільського зеленого туризму

Http://www.tourlib.columb.net.ua/Lib/green/siltur3.htm

Рутинський М.Й., Зінько Ю.В. Сільський туризм

Розділ 3. ОРГАНІЗАЦІЯ ТА ПЛАНУВАННЯ СІЛЬСЬКОГО ЗЕЛЕНОГО ТУРИЗМУ

Організація сільського зеленого туризму

У наші дні дедалі більшу кількість "міських" туристів приваблює екзотика сільського побуту та праці. Мешканці міст прагнуть показати своїм дітям, звідки береться хліб, молоко, інші продукти, ознайомитися з побутовими умовами і зникаючими народними промислами. Крім того, гості Українських Карпат хочуть побачити карпатську полонину, посидіти біля ватри пастухів у колі гостинних гуцулів чи бойків, освоїти ази виготовлення овечого сиру чи секрети лозоплетіння, спробувати навчитися вишивати, різьбити, опанувати процес роботи з бджолиними вуликами.

Традиційним та найцікавішим в організації сільського зеленого туризму, чим славиться Карпатський реґіон, виступають:

- Природознавчий туризм. Карпатський реґіон приваблює відвідувачів передусім величчю та природою.
- Фольктуризм - участь (і безпосередня задіяність, а не лише стороннє спостереження) у різноманітних традиційних народних обрядах і святкуваннях.
- Кінний туризм на витривалих конях карпатської породи ("гуцулики"), що є найближчими родичами вимерлих диких коней-тарпанів, якими колись так славилися українські степи.
- Водний туризм - рафтинг. Це спуск на надувних човнах, плотах, катамаранах чи каяках гірськими річками.
- Винно-дегустаційний туризм. Завдяки багатовіковим традиціям домашнього виноробства, закарпатські вина стали однією з візитних карток цього краю. їх особливі смакові якості неодноразово відзначалися високими нагородами на різних конкурсах, ярмарках, виставках. (В області вирощується понад 50 сортів винограду, і в кожному селі існують свої таємниці приготування вина).
- Історико-етнографічний туризм. Людей, незалежно від того, звідки вони приїжджають, цікавить багатовікова історія та культура краю, який вони відвідують. Мешканець великого міста сприймає сільський побут, культуру карпатського села з його традиційною житлово-господарською і сакральною дерев'яною архітектурою як захопливу екзотику.
- Велотуризм. Цей вид має чимало шанувальників. У Карпатському реґіоні прознаковано десятки міжнародних веломаршрутів.

Головними словосполученнями, що характеризують сільський зелений туризм, є "відкритий простір", "близькість природи", "радість життя", "свобода руху". Цьому виду туризму надають перевагу особи, що зацікавлені працею у сільському господарстві, ремеслами, звичаями чи святкуваннями. На організацію такої форми відпочинку впливають:

- природні ресурси конкретного середовища, які визначають стиль життя місцевої громади і впливають на формування іміджу кожного села;
- особливість культури;
- духовна спадщина або традиції регіону;
- місця для ночівлі з визначеним стандартом харчування;
- продумана сфера послуг;
- інформація стосовно туристичних трас, святкувань та розваг;
- виробничо-комунікаційна інфраструктура.

Важливою підвалиною організації сільського зеленого туризму є також особисті якості господарів агро-осель. Адже вони повинні навчитися основам сервісу й культури гостинності, бути щирими, усміхненими та мати організаторські здібності.

Господар повинен пропонувати гостям розмаїття можливостей проведення вільного часу, використовуючи ресурси довкілля, доступний інвентар, місцеві святкування, а також пропозиції інших сервісних служб.

Добрим підґрунтям започаткування власної справи є можливість по-новому оцінити те, що робиться у господарстві, і роль у ньому власника. Господар повинен визначити, чи має він усе необхідне для того, щоб почати справу. Це вимагає мотивації, вивчення ринку, коштів, таланту керівника. Він також мусить реально оцінити фактори, що спонукають туриста відвідати власне його агрооселю.

Успіх справи організації гостинності на селі визначають, насамперед, такі чинники:

1. У родині:

- професійна кваліфікація та вміння зацікавити;
- співпраця цілої родини;
- добрі стосунки з сусідами;
- особисті якості (комунікабельність, талант керівника).

2.У господарстві:

- локалізація;
- відповідні будинки, приміщення та інвентар;
- тип сільськогосподарської продукції;
- здорова їжа;
- безпека;
- місця рекреації на свіжому повітрі;
- можливість цікавих занять.

3. У регіоні та у селі:

- туристична атракційність;
- інфраструктура;
- послуги;
- форми проведення вільного часу.

Сільське населення України здатне отримувати реальні доходи у сфері сільського туризму від таких видів діяльності, як:

- облаштування туристичних маршрутів;
- облаштування й експлуатація стоянок для туристів;
- роботи гідами чи екскурсоводами;
- транспортне обслуговування туристів;
- єгерська діяльність (полювання, аматорське та спортивне рибальство);
- послуги з прокату туристичного спорядження;
- послуги з прийому туристів та їх ночівлі;
- кулінарні послуги для туристів;
- підготовка культурних програм;
- народні промисли;
- виробництво та реалізація туристам екологічно чистих продуктів харчування;
- збирання і реалізація туристам ягід та грибів.

Власники агороосель зобов'язані усвідомлювати відповідальність, яку вони беруть на себе при організації відпочинку в своїх оселях. Адже недоброякісне обслуговування здатне назавжди відвернути клієнта від бажання відпочивати в селі.

За підрахунками експертів EuroGites, на кожне 1 євро, витрачене на проживання в сільській місцевості, припадає інше 1 євро, витрачене на щось інше (розваги, сувеніри тощо).

Отже, необхідною умовою розвитку сільського зеленого туризму є розробка пакета різнобічних пропозицій стосовно проведення дозвілля у сільському середовищі поза межами самої агрооселі. Це стає можливим після проведення господарем аналізу наявних у його розпорядженні потенційних ресурсів, які можна було б використати для розробки унікальної пропозиції.

Одним із актуальних напрямків організації обслуговування туристів у сільській місцевості є т. зв. анімація, тобто пожвавлення програм обслуговування, відпочинку і дозвілля туристів, насичення цих програм ігровими елементами та шоу-продуктами.

Анімація в туризмі зумовлена загостренням конкуренції між однаковими за рівнем сервісу і місцезнаходженням осередками сільського зеленого туризму. Скажімо, постала проблема: яким чином привабити до нас туристів з сусіднього села, тим паче, що наші агрооселі начебто нічим не гірші від їхніх. Формула успіху відома. Вона складається з двох компонентів. Перший - промоційна "розкрутка" курорту засобами мас-медіа з застосуванням технологій паблік-рілейшнз і паблісіті. А от другий, не менш вагомий компонент, це, власне, наявність яскравої анімації обслуговування.

У Карпатському реґіоні (як і на Волині, Поділлі, Подніпров'ї, Запоріжжі, Слобожанщині) перспективною формою анімації може стати організація сільських ані-маційних шоу-музеїв, в яких туристів зустрічатимуть "живі" історичні персонажі (руські князі, гетьмани, ко-заки-запорожці, чумаки, Довбуш з опришками тощо).

В Україні об'єкти туризму з колоритними анімацій-ними програмами є найпопулярнішими осередками масового внутрішнього й міжнародного туризму (наприклад, Музей народної архітектури у с. Пирогово, ярмар-ка у с. Сорочинцях, фестиваль сільських мистецьких колективів України у с. Боромля та багато ін.).

Скажімо, на всю Європу славиться заповідне музей-но-анімаційне середовище козацької доби на о. Хортиця (площа 3 тис. га, 12 км довжиною і 2,5 км шириною, прибережні скелі в окремих місцях сягають 40-метрової висоти. Назва острова походить від імені давньослов'ян-ського бога Хорса). Світ запорізького козацтва відкривається перед туристом, щойно він потрапляє на острів. Адже поряд з музеями "Історії запорізького козацтва", "Народної творчості та етнографії" на Хортиці діє кінний етнографічний театр "Запорізька Січ", який влаштовує масові театралізовані "Козацькі кінні ігри", і в них, при бажанні, може взяти безпосередню участь кожен гість. Тут таки можна спробувати зварити козацький куліш, опанувати козацькі ремесла та набути ратні навики тощо. Незалежно від пори року Хортиця приваблює фольклорно-театралізованими акціями ("Запорізьке Купала", "Запорізький щедрий вечір" тощо).

З початку XXI ст. у Подніпров'ї розвивається ані-маційний музейний комплекс Трипільської культури у м. Ржищеві й с. Трипілля, що на Київщині, де турист може не лише оглянути археологічні знахідки, а й "зануритися" в реконструйовану атмосферу трипільської доби.

Приклади організації таких "живих музеїв" є й у Карпатах. Один з найхарактерніших - самодіяльний музей Довбупіа в с. Космач.

Власником музею є місцевий селянин-гуцул Михайло Дідишин. Багато років він невтомно досліджував джерела й народні свідчення про походи опришків. М. Дідишин упевнений, що віднайшов саме ту хату, з якої в 1742 р. Степан Дзвінчук застрелив легендарного опришка Олексу Довбуша. Цю хату М. Дідишин викупив, перевіз до себе на подвір'я і перетворив її на своєрідний музей опришківства та гуцульського антикваріату. Зрештою, й сам власник музею зацікавлює туристів не менше, ніж його музей. Колоритна гуцульська зовнішність й говірка, підкреслені традиційним вбранням карпатських горян, служать елементами незабутнього анімаційного ефекту від відвідування цього музею "живої етнографії".

Ще один масштабний проект організації музею гуцульської культури під відкритим небом з елементами обрядово-побутової анімаційності реалізується на території національного природного парку "Гуцульщина" під керівництвом В. В. Пророчука.

На околицях Косова вже виділено спеціальну ділянку, на яку планується перевезти з Космача стару дерев'яну церкву та кілька старожитніх гуцульських хат. Інші архітектурні гуцульські споруди буде відновлено науковими працівниками НПП за мистецтвознавчими джерелами.

Музей гуцульської культури під відкритим небом дасть можливість представити відвідувачам органічне поєднання народної архітектури та живого гуцульського побуту. На території музею "Гуцульське село" оживуть самобутні гуцульські художні ремесла і промисли (різьбярство, кушнірство, писанкарство, мосяжництво, гончарство, килимарство, вишивка, бондарство). А в дні традиційних релігійно-обрядових святкувань "Гуцульське село", за задумом, має стати осередком жвавих гуцульських забав та обрядодійств.

Подібні музеї живої старовини можна організувати у будь-якій сільській місцевості, стратегічно зорієнтованій на розвиток масового сільського зеленого туризму на довготермінову перспективу. Необхідно лише реставрувати старі будівлі, зібрати у них старі речі (колекції серпів, кіс, бочок, боденьок, дійниць тощо) й загалом спробувати відтворити знайому з дитинства атмосферу сивої минувшини. Фото В. Мороза (рис. 3.1) наглядно ілюструє, як дбайливо беруться за цю справу небайдужі до власних традицій господарі карпатських країв.

Рис. 3.1. Стайня на полонині Росохата над селом Шешори (фото В. Мороза)

Ще одним перспективним напрямком анімаційного наповнення програм перебування туристів у селах Карпатського реґіону є організація народних гулянь та фольклорних фестивалів.

Звернемося до прикладу організації Міжнародного фестивалю етнічної музики і ленд-арту "Шешори-2004", який щоліта проводиться у мальовничому курортному селі Шешори, що на Івано-Франківщині. Улітку 2004 р. цей фестиваль зібрав понад дві тисячі зелених туристів (а до започаткування цього фестивалю, тобто до 2002 p., такого обсягу туристів навколишні карпатські села ще не бачили).

У програмі фестивалю були представлені як шпаркі виступи місцевих гуцульських народних колективів, так і виступи музик з інших сільських етнографічних реґіонів України, Польщі, Чехії і навіть Ірландії.

Поряд з музичними виступами свою творчість туристам представляли художники, дивуючи публіку композиціями ленд-арту, що перекладається як мистецтво довкілля, мистецтво землі. Із підручних матеріалів (дерева, каменю, дроту, сітки, ганчір'я тощо) просто неба вони творили різноманітні інсталяції: птахів, ворота в інший вимір, динозаврів та інші дива.

На фестивалі також проводилися майстер-класи з традиційного ткацтва, виробів із дерева, створення ляль-ки-мотанки, витинанки, інших традиційних ремесел Гуцул ьщини.

Крім наведених прикладів, анімаційні програми сільського зеленого туризму можуть також включати спортивні ігри і змагання, народні танцювальні вечори під запальні мелодії троїстих музик, карнавали, вечорниці, ворожіння тощо з безпосередньою участю туристів.

Однак організація сільського туризму в українських селах обмежується низкою обставин. Зокрема, до най-несприятливіших ми відносимо:

- наявну досі велику недовіру мешканців села до чужих, а отже, і до потенційних туристів;
- політично-економічну нестабільність;
- низький рівень інфраструктури, господарські подвір'я в більшості випадків невимощені, відсутня централізована каналізація, в межах садиб не вистачає місця для організації активних видів відпочинку і "зелених" зон з доглянутим трав'яним покривом для, скажімо, за-смагання чи дитячих забав;
- санітарний стан питної води також незадовільний;
- будинки, призначені для туристів, мають переважно нетипову архітектуру, позбавлену сільських рис.

В Україні ініціатором поширення ідей розвитку сільського туризму виступила всеукраїнська Спілка сприяння розвитку сільського зеленого туризму. За її ініціативою створені й успішно функціонують осередки сільського туризму у більшості областей України. Спілкою у співпраці з науковцями і державними органами управління розроблено проект концепції та розпочато роботу над програмою розвитку сільського туризму в Україні.

Завдяки активній співпраці осередків сільського туризму з місцевими органами влади та міжнародними фундаціями (наприклад, з фондом "Відродження"), вивчається та використовується практичний досвід з організації і прийому відпочиваючих у садибах господарів (Закарпаття, Івано-Франківщина, Полтавщина), проводяться інформаційні рекламні акції із сільського туризму. Спілка налагодила тісні зв'язки з агротуристичними організаціями Угорщини, Польщі, Австрії, Франції та широко застосовує їх досвід.

Основні функції Спілки сприяння розвитку сільського зеленого туризму такі:

- стратегічне планування сільського відпочинку в Україні;
- презентація сільського відпочинку на внутрішньому та міжнародному ринках;
- розробка й впровадження громадських стандартів якості;
- забезпечення підготовки кадрів для організації сільського відпочинку;
- рекламно-інформаційне забезпечення;
- разом із місцевими органами самоврядування вирішення питань зайнятості сільського населення, поліпшення технічної інфраструктури та благоустрою сіл, а також; збереження історико-культурної спадщини та довкілля. Керівництво Спілкою здійснюється Правлінням, яке складається з представників основних сільських відпочинкових регіонів України.

Друкований орган Спілки - журнал "Туризм сільський зелений", на шпальтах якого жваво дискутуються найбільш гострі проблеми законодавчого, економічно-фінансового, рекламно-інформаційного, організаційного забезпечення розвитку сільського зеленого туризму в Україні, аналізується зарубіжний досвід, висвітлюється агротуристичний потенціал окремих самобутніх країв нашої держави. У рамках журналу публікуються й методичні матеріали - "Порадник організатору відпочинку та власнику садиби", а також промоційні путівники агрооселями реґіонів для українських туристів.

На реґіональному та локальному рівнях інтереси суб'єктів сільського відпочинку представляють регіональні осередки (центри) сільського відпочинку. Вони здійснюють інформування про відпочинкові можливості реґіонів, працюють над іміджем свого регіону та контролюють якість надання туристичних послуг сільськими господарями.

Нині регіональні осередки Спілки функціонують у 17 областях України. Серед кращих регіональних осередків назвемо такі:

- Івано-Франківська обласна організація Спілки сприяння розвитку сільського зеленого туризму;
- Львівський обласний Центр сприяння розвитку сільського зеленого туризму;
- Закарпатський обласний Центр розвитку сільського туризму;
- Тернопільське обласне відділення Спілки сприяння розвитку сільського зеленого туризму;
- кластер сільського туризму "Оберіг";
- Вінницький обласний осередок Спілки сприяння розвитку сільського зеленого туризму;
- Обласне об'єднання "Волинські перспективи";
- Рівненський осередок Спілки сприяння розвитку сільського зеленого туризму;
- Київський обласний Центр сприяння розвитку сільського зеленого туризму;
- Черкаський обласний Центр сприяння розвитку сільського зеленого туризму;
- Петрушівський Центр сільського зеленого туризму "Соколиний хутір";
- Харківське регіональне відділення Спілки сприяння розвитку сільського зеленого туризму;
- Полтавське регіональне відділення Спілки сприяння розвитку сільського зеленого туризму;
- Асоціація фермерів "Придунав'я";
- Херсонське обласне відділення Спілки сприяння розвитку сільського зеленого туризму;
- Спілка сприяння розвитку сільського зеленого туризму в Криму.

Результативність роботи реґіональних громадських агротуристичних об'єднань проілюстуємо на прикладі функціонування Львівського обласного центру сприяння розвитку сільського зеленого туризму.

Типовим прикладом організації сільського зеленого туризму як галузі виступає досвід відновлення традицій сільського туризму на Жовківському Розточчі (Львівщина). У 1970-1980-х pp. це була, в основному, база для активних видів відпочинку. Як і в інших рекреаційних районах, у цей період сільські жителі реалізовували домашні продукти і дари лісу відпочиваючим. Разом з тим, на 1990-ті pp. припав динамічний ріст інтересу до цього району з точки зору релігійного (Крехівський монастир), екологічного (Заповідник "Розточчя" та Яво-рівський національний природний парк), міжнародного (сусідство з Польщею) туризму. Саме у цей період фіксується занепад рекреаційних баз на Розточчі. Тому ініціатива громадських організацій і місцевих органів щодо розвитку осередків сільського туризму була досить актуальною.

Відтак, зусиллями Львівської обласної спілки створюється Жовківський осередок сільського зеленого туризму з п'ятьма базовими пунктами - модельний полігон, на прикладі якого відпрацьовувалися механізми ринкової організації дозвілля у сільській місцевості, напрацьовувалися маркетингові та інвестиційні стратегії.

Станом на 2000 р. Жовківський осередок нараховував уже 20 сільських садиб, що були здатні обслуговувати близько 90-100 осіб. Обов'язковим елементом розвитку сільського туризму на Жовківщині були заняття і тренінги для організаторів туризму та власників агро-осель. У 1999 р. у першому туристичному сезоні прийнято 45 осіб з різних регіонів України, в тому числі учасників Всеукраїнського семінару з сільського туризму (травень 1999 p., Жовква).

Окремі акції організовувалися для туристичних груп із Польщі та Канади - сільські фестини. Зараз відроджується досвід запрошувати шкільні групи з різних регіонів України для ознайомлення з природою Розточчя, історією та культурою цього краю.

Організаційну структуру Жовківського осередку складають: регіональний організатор-координатор, організатори сільського туризму з числа представників сільради, вчителів та краєзнавців, а також два десятки власників агроосель.Охочих відпочити запрошують через оголошення у регіональній пресі, у всеукраїнському журналі "Туризм сільський зелений", через участь у туристичних ярмарках, а також співпрацю з туристичними фірмами. Передбачається підготовка буклетів у базових агротуристичних оселях, знакування пізнавальних піших маршрутів, у тому числі міжнародних, упорядкування та благоустрій сіл та довкілля.