Німецька національна політекономія

ТЕМА 2

ОСНОВНІ ТЕОРЕТИЧНІ КОНЦЕПЦІЇ ФОРМУВАННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ

Німецька національна політекономія

Соціалістичні утопічні вчення

Теоретичні джерела концепції соціальної ринкової економіки

Німецька національна політекономія

Основоположні принципи національної політичної економії викладено в праці Деніела Фрідріха Ліста «Національна система політичної економії», яка складається з чотирьох томів («Історія», «Теорія», «Системи», «Політика»). В ній аналізуються всі сторони суспільного життя, висвітлено практично всі складові альтернативної концепції розвитку суспільства. Згодом ці ідеї взяли на озброєння прихильники історичної школи та інституціоналізму.

Ліст визнавав політичну економію наукою про складові державної політики, в основу якої покладено доктрину економічного розвитку окремої нації. Також він акцентував увагу на необхідності застосування мобілізаційної моделі розвитку економіки, яка передбачає на першому етапі закритість економіки (автарктичність, самодостатність).

Ліст виводить основний об’єктивний закон розвитку суспільства: «…численні покоління, що настають одне за одним, поєднують свої сили, щоб досягти єдиної мети, і розподіляють у певному розумінні між собою зусилля, котрих потребує досягнення цієї мети».

Окремий напрям національної політичної економії – учення про народне господарство Німеччини – був об’єктом дослідження представників німецької історичної школи. Так само, як і Ліст, вони виходили з того, що ідеологія суспільного розвитку є первинною, визначає економічну політику, і отже, спрямовує розвиток економіки.

Вони намагалися поєднати принцип державного регулювання і принцип економічної свободи.

«Економічна людина» класиків базувалась на принципах індивідуалізму та гедонізму, а в теорії історичної школи вона мала комунітарний характер. Індивід повинен був свої індивідуальні інтереси узгоджувати з інтересами всієї нації за сприяння держави.

Наступний етап еволюції історичної традиції в Німеччині також був пов’язаний із особливим періодом розвитку німецького суспільства — монополізацією економіки, що спричинила різку поляризацію доходів населення, і внаслідок цього загострення класових суперечностей.

Формування нової історичної школи було покликане необхідністю теоретичного обґрунтування способів розв’язання соціальних проблем.

Для історичної школи (на відміну від класичної) соціальне питання ніколи не залишалось поза увагою. Спираючись на свій метод, саме вона зосереджувала увагу на важливому значенні всіх соціальних інституцій. Тому проблема соціальної рівноваги розглядалась цією школою як необхідна умова економічного розвитку, а гарантом такої рівноваги мала бути держава (адже інтереси суспільства за національною методологією є пріоритетними).

Постулат класичної школи щодо підходу до суспільних проблем:

- індивід сам формує свій добробут, а добробут суспільства — це сума добробуту індивідів.

Історична школа виходить із цілком протилежного:

- індивідуальний добробут є похідним від загальносуспільного.

Фундатори нової історичної школи, яка виникла в Німеччині в 70-х рр. ХІХ ст., Густав Шмоллер, Луйо Брентано і Карл Бюхер, орієнтуючись на проблеми сучасності, з самого початку взяли собі за мету створити в межах національної політичної економії особливу галузь - основи соціальної політики.

Вони виступали за еволюційний і реформістський шлях розвитку суспільства через реформування в першу чергу соціальної сфери шляхом примирення економічної свободи та суспільного порядку.

З поглядів Г. Шмоллера випливає логічний висновок: ретельне вивчення минулого культурного розвитку забезпечить культурну перспективу для розвитку майбутнього. Г.Шмоллер одним із перших в історії економічної науки запроваджує «етичний принцип»: господарське життя визначається не тільки природни­ми й технічними, а також і моральними факторами.

Важливого значення надавав Шмоллер ролі морального фактора в розв’язанні робітничого питання: виховання моральності робітників з тим, щоб подолати вороже ставлення до підприємців, запобігти поширенню революційного руху серед робітничого класу.

Луйо Брентано надавав визначальної ролі в економіці як етичному так і правовому факторам.

Карл Бюхер у праці «Піднесення національної економіки» (1893) простежує еволюцію розвитку народів Західної і Середньої Європи.

Послідовниками і представниками нової історичної школи вважають Вернера Зомбарта і Макса Вебера.

Зомбарт присвячував свої праці проблемам соціальної психології нації, дослідженню її впливу на економічну поведінку суб’єктів народного господарства. Він намагався показати на історичних прикладах, що капіталістичне суспільство виникає як наслідок психологічного прагнення людини до свободи економічної діяльності, духу підприємництва і новаторства, що забезпечують її збагачення. У свою чергу, збагачення веде до змін у суспільній психології (інколи негативних, запобігати яким — зав­дання держави).

В економічній літературі Зомбарта часто називають ідеологом нацизму. Обґрунтовуючи тезу про визначальну роль суспільної, національної за сутністю, психології, він стверджував, що нації зі свідомо сформованою психологією є сильнішими за ті, мораль яких формується стихійно, а тому вони мають право насильницьким способом насаджувати свою мораль, завойовуючи собі «життєвий простір».

Макс Вебер також присвячує свої праці (найвідоміша з яких «Протестантська етика і дух капіталізму») дослідженню морально-етичної природи су­спільно-історичних процесів. Економічна діяльність розглядається як одна з багатьох форм виконання людиною своїх обов’язків перед Богом і суспільством. Тому необхідно виховувати в нації працьовитість, бережливість і прагнення збагачення.