Частина І 3 page

Була вже 6-а вечора. Варя сиділа на дивані, дивлячись телевізор, що було вкрай рідко. Дівчина на конкретному каналі не зупинялась, а лише переклацувала їх. Вона ніяк не могла заспокоїтись – вона зі Стасом провела цілу ніч. Варвара вирішила, що вже зовсім розслабилась, коли віддала салон у руки Каратова, і сама залишилась без роботи.”Я маю бути сильною. А то дійшла вже до крапки. Подумати тільки – спати з масажистом! Боже, за що мені все це. Ні, я повинна зупинитись. Отже вирішено. Більше ніяких амурних справ. Мені хочеться перш за все довести собі, що я можу бути такою як раніше – до приходу Лужина в салон – вона задумалась, було що перечислити. - цілеспрямованою, хоча б.” – думала Варя. Трохи заспокоївшись вона сіла на широке підвіконня, вкрилася пледом і дивилась на зорі. Дівчина майже спала, але думки про Стаса не залишали її.

Стас теж не міг ніяк заспокоїтись, але він не дивився TV, як було у Несторової, а прибирав - це у нього завжди так було, коли він сильно нервував. “Зате, хоч раз буде нормально прибрано” – думав він – “Що зі мною відбувається. Я ж не Серж, братик-альфонс. Щось я взагалі вже. Тільки подумати – я і вона. Ще й проблеми можуть виникнути. Хоча… Ні, треба зупинитись”. Стас взяв телефон і подзвонив:

- Привіт, Олю! – сказав він сумно, але дівчина цього не помітила.

- Привіт. Як у тебе справи? – поцікавилась вона.

- Я не буду з тобою зустрічатись протягом деякого часу. – Стас хотів переосмислити те, що з ним сталось. Олі він не збирався казати правду.

- Переломний момент у житті? – запитала Оля, але у відповідь почула одні гудки…

13.

ей день, 24 березня, видатна дата для жителів міста тим, що кожного року цього дня вони святкують день міста. Свято це любили всі: і дорослі, і малі. Це значило, що сьогодні на роботу ніхто не йде, в школу, дитсадки. Тому до свята готувались усі. По зрозумілій причині у всіх був чудовий настрій.

Джозеф Кембері вирішив таки дати інтерв’ю і поїхати на деякий час з міста, а потім повернеться сюди знову на пошуки племінниці. Тому у Наташі Ковальчук була важлива робота – взяти інтерв’ю. Дівчина відчувала, що це якось вплине на її подальшу кар’єру.

Женя з Олею і з мамою Оксаною, на жаль без Варі пішли і в зоопарк, і в луна-парк, в ресторан обов’язково. Провели час там чудово. Повеселилися.

Молодята, Лариса Маркова і Олександр Турчинов, їздили по всіляких екскурсіях, були в кінотеатрі і в оперному театрі, і ще й в казино.

Діма Улесніков разом з мамою і Лерою були на святковому концерті, присвяченому до дня 250-ліття міста і на ярмарок.

Компанія в складі Наташі Ковальчук і Міші Мармеладова, Стаса, Паші сиділи в барі, а також гуляли весь вечір, де тільки можна було.

Каратов з Дашею Мармеладовою, повернувшись із Сочі, весь день провели вдома, а ввечері пішли до ресторану.

Варвара цілий день була в турботах – вона готувала всі страви, які тільки їли в цьому місті, а також встигла випадково познайомитись з Мариною Каратовою. Ввечері Варвара чекала гостей – усіх працівників з салону «Ласточка», які мали прийти біля 8-ої вечора. Звісно, Стас теж мав прийти. Варя глянула на годинник – за чверть сьома. Якраз все встигає. Дівчина прийняла душ, зробила гарну зачіску, одягла вишукану сукню, яку недавно купила у Москві. Зробивши все, вона знову глянула на годинник – незабаром прийдуть гості….

У місті було дуже гарно – багато радості, сміху. Тим більше сьогодні на батьківщину повертається перша красуня міста з чоловіком, разом з яким познайомилась у Петербурзі. ЇЇ усі знали. Адже колись у неї була трагічна доля - померли її батьки в автокатастрофі. Олена Друшкевич була в дуже скрутному становищі – і їй усі допомагали, хто знав дівчину. А зараз вона стала зовсім іншою – ще вродливішою, сміливішою, зовсім не такою, якою була 5 років тому… Але 4 роки тому у місті з’явилась достойна заміна Олені – теж приїзжа, вродлива і зовсім сама Варвара Несторова, яка була зовсім дитячою в свій 21 рік, любляча і зовсім не егоїстична. Але роки минають так швидко. Зараз Варя стала леді № 1 у місті і зовсім не така, як була колись – не така зухвала, проста, а елегантна, знаюча собі ціну дівчина…А Олена, коли цю почула про цю історію, вирішила обов’язково познайомитись з цією Варварою…

- О, нарешті ви всі прийшли. – зраділа Варя, помітивши відсутність Стаса.

- Як тільки змогли, одразу ж прийшли. – сказала Мар’яна і вручила від усіх великий подарунок – зібрання усіх історій міста від часу його заснування. Ця книга була лише одна, бо писали її на замовлення.

- Велике дякую. Ну що ж проходьте. – і вона показала, куди йти.

Вони всі ввійшли у велику, гарну кімнату, яка була дуже гарною і затишною. На столі стояло багато гарних квітів, які прикрашали святковий стіл. Вся компанія довго розмовляла, а потім сіла за стіл. Всі згодились, що все було дуже смачним. Присутнім був і Стас, який прийшов трохи пізніше. Хлопець лише поглядав на Варвару, коли вона на нього не дивилась. Варвара теж поглядала на нього. Не забувши його поцілунку, вона вийшла з кімнати, щоб заспокоїтись. Мар’яна сказала всім, що Несторова пішла пудрити носика… Стас встав і сказав:”Я теж піду припудрю носика”. Всі засміялись і випустили його з-за столу.

Стас вийшов на кухню, закрив двері і поцілував Варю…

14.

ашинально Варя відповіла йому взаємним поцілунком і сказала: “Треба йти до гостей”…Також вона сказала Стасу, що те, що було між ними, треба забути як сон. Хлопець згодився з нею і вони пішли до гостей. Зайшовши до кімнати, Стас із Варварою помітили, що ніхто не звернув увагу на їх довгу відсутність. Компанія весело щось обговорювала… Гості у Варі ще просиділи годинку – півтора. Десь близько 11 вечора всі розійшлися. Для Варі було дивним те, що Лужин пішов першим. Вона ще хотіла з ним поговорити, але їй це не вдалося…

Ранок 25 березня був важким після такого веселого вчорашнього дня. Варвара нарешті вийшла на роботу – вона була задоволена цим. Нарешті Каратов закінчив. Дівчина ввійшла до власного кабінету, де стояли квіти на столі, вона підійшла до них і помітила записку. Варя, відкривши її прочитала:”Вибач, що не приходив. Обов’язково зайду. З найкращими вітаннями Сергій. “Ще один Лужин – подумала з сумом дівчина – мені вже хватає проблем із одним. І де ви взялися на мою голову”. Варя із слізьми на очах підійшла до вікна. Їй було дуже важко – вона навіть не уявляла, що може так сильно закохатися, та ще й у кого – у власного масажиста… чи його братика

Несторову відволік прихід Мар’яни.

- Вибач, що без стуку, але до тебе там якась важлива персона. – Улеснікова зупинилась – Що трапилось?

- Та, нічого такого. Порошинка в око потрапила. – Варя подивилась на Мар’яну, що чекала розпоряджень. – Принесеш дві кави. Запрошуй того клієнта.

- Зрозуміла. – і Мар’яна вийшла.

Через кілька хвилин до кабінету зайшла гарна жінка разом з кавою. Що мала нести Мар’яна. Це була Олена Друшкевич, яка не відступила від свого бажання прийти сюди.

- Я вас слухаю! – сказала Несторова з виглядом, що в неї все в порядку. Зараз Варю можна було не впізнати – серйозна, смілива у погляді, інтелігентка, що можна було сказати з її вигляду (На ній було плаття з глибоким декольте, і в’язана кофтинка, яка дуже їй пасувала). Такою Варя була завжди, до приходу в її життя Лужина.

- Добрий день. Вибачте, а це ви – Варвара Несторова? – запитала з недовірою Олена, так як очікувала побачити зовсім іншу людину, не таку схожу на себе дівчину..

- Так, це я. Вибачте, з ким маю честь? – запитала з цікавістю Варя.

- Я - Олена Друшкевич. Хотіла б до вас влаштуватись на роботу.

- Он як?! – здивувалась власниця салону. Вона зовсім не очікувала такого – перед нею стояла дуже гарна леді, яка вочевидь була не бідною дружиною. – Ви мені вибачте. Але я думаю, що вам не потрібна робота, ви не потребуєте грошей.

- Мушу вас запевнити – так воно і є. Просто вирішила щось змінити в житті.

- Розумію. Ну і на яку посаду ви розраховуєте? – поцікавилась Варя.

- Навіть не думала. – Олена задумалась і сказала. – А що запропонуєте?

- Потрібно переглянути вакансії. Одну хвилинку. – Несторова почала переглядати файли в комп’ютері.

Раптом їх розмову перебив стук. Це був Сергій з квітами.

- Вибачте! – сказав він, побачивши Варю в товаристві якоїсь дами. – Варваро Олексіївно, можна вас на хвилинку.

- Так, звичайно, Сергію. Олено, я зараз - і вона вийшла. Олена, поки не було Варі оглянула кабінет. Погляд її упав на записку, що лежала на столі. Вона її прочитала і вирішила, що Сергій – чоловік Несторової…

У школі сьогодні було весело. Оля з подружками обговорювали вчорашній день і особистий фронт. Дівчина стрималась і нічого не розповіла подружкам про Стаса, що на неї не було схоже – Оля ніколи не мовчала про своїх хлопців, але на цей раз вона промовчала по простій причині. Давно вона заклалась, що перше кине вона Діму Улеснікова, ніж він її. Тому програвши вона вирішила нічого не робити поспіхом.

Наташа Ковальчук сьогодні просто сяяла від щастя – нарешті у неї є це інтерв’ю з Містером Кембері – у неї, більш ні в кого. А ще й отримала премію – день був чудовим. Отримавши на сьогодні вихідний дівчина вирішила зайти і похвалитись подрузі, але у неї нічого не вдалося, бо вона побачила як Турчинов свариться на вулиці з Марковою. Для Наташі це було сюрпризом – вона знала, що вони мають одружуватися і от тобі, маєш. Ковальчук постояла ще трохи і сіла в таксі й поїхала.

Стас був сьогодні просто в ударі – приїжджає Даша Мармеладова. ”Це діло 20-е.” – подумав хлопець, одягнувся і вирішив прогулятися. Все одно Варя дала вихідний, бо він попросив. Вони обминали будь-які розмови між собою. Стас одразу пішов до брата, а потім, гуляючи парком, вирішив піти до Олі у школу… Оля знову була з подружками надворі.

- Привіт усім. Олю, можна тебе на хвилинку? – запитав Стас.

- Зараз. – дівчина сказала відійти у сторону Стасу і почекати її. – Дівчата, я вас колись познайомлю. – сказала радісно Оля і побігла до Стаса.

- Ну, привіт. – сказав Стас і поцілував Олю в щічку.

- Ну привіт. Ти що тут робиш? – запитала дівчина.

- Вирішив навчатися з тобою, якщо ти не проти.

- Я то не проти, але світ не зрозуміє… - Оля подивилась на нього й запитала – а як вчорашнє свято.

- Чуєш, Олю. У тебе є ще уроки? – Стас вирішив змінити тему.

- Ні.

- То біжи за сумкою. Потім прогуляємось і я тобі все розповім. Добре?

- Добре. – і вона побігла за сумкою.

- Чудо, а не дівчина. – подумав Стас. Він чекав пару хвилин. Раптом пролунав дзвінок. – Я слухаю.

- Це Даша. Я вже в місті. Треба зустрітись.

- Давай о 8-ій.

- Добре. Бувай.

- Бувай. – і Стас вимкнув телефон. – Є ж такі люди, що так уміють зіпсувати настрій…

15.

блуня дивилась на Стаса вже півгодини. А Олі ще не було. Стас подивився на годинника, щось довго її не було і він вирішив набрати Олю:”89171262515. Здається, вірно. Оля? Ти де.?”

- Я в школі. Довелось затриматись. Треба контрольну переписати з математики.

- Розумію. То ти нешвидко повернешся? - з сумом запитав Стас.

- Ні, сам розумієш. Давай зустрінемось через півтори годинки.

- Добре. Я згоден. – хлопець зітхнув з полегшенням, але не надовго, бо згадав про зустріч з Мармеладовою. – Вибач, але у мене не вийде. У мене зустріч з твоєю подругою Дашею.

- Розумію. Молодець, що сказав з ким будеш. А то я ревнувала б. – дівчина обернулась і побачила однокласницю – Все, мушу йти. Бувай.

- Бувай. – і Стас попрямував у сторону вулиці Некрасова. – Ще й ця Мармеладова…

Тим часом Міша задумався про те, де б йому ще попрацювати. Він був хитрим хлопцем і тому працював на різних роботах, щоб набрати стажу. Так, звісно, де він тільки не працював. Кур’єром у Каратова, вантажником, масажистом, водієм таксі, ще й актором…, є що згадати. Але де працювати зараз, Мармеладов не знав. І це не зважаючи на те, що він був багатим сином. Не раз Міша повторював, що хоче сам знати ціну грошам. Тому хлопець взяв газету (в якій працювала Наташа) і почав шукати оголошення. Раптом його погляд зупинила стаття приїзжого письменника Джозефа Кембері. Міша одразу ж подивився на автора і почав з захопленням читати, стаття Наталки. На його думку, вона класно писала. Але хлопець відволікся, подумавши про те, що можна попрацювати і охоронцем у банку, тому знову подивився в оголошення. Йому пощастило – в банк потрібен охоронець. Отже, хлопець зателефонував і йому не відмовили. Від завтрашнього дня можна виходити, взяти лише необхідні документи…

Лора вже довго чекала на своє весілля з Сашою Турчиновим. Залишилося ще зовсім трішки –вісім днів. “ Ми сьогодні напевно не зустрінемось” – подумала Лора – “Сашко пішов до Каратова, тому зараз я вільна. Чим б це зайнятись? Піду пройдусь по магазинах. Вже й тепліше на вулицях стало.” І справді, хоч ще було лише 25 березня, але погода ставала кращою. Люди вже починали одягати легший одяг… Отже, Лора вирішила не зволікати з власним рішенням і пішла.

Женя зовсім погано сьогодні спав, хоча ще вчора ввечері забагато випив. Йому це не сподобалось. Не встаючи з ліжка, хлопець подивився на годинник – була вже друга година дня. Женя швидко встав, одягся і пішов на кухню. На кухні було, як завжди, чисто, але хлопець на це ніколи не звертав уваги. Його увагу привернуло відчинене вікно. Несторов, не задумуючись, чому воно відчинене, з байдужістю відкрив холодильник, подивився, що там було, але взяв лише бутерброд і підійшов до вікна: біля будинку тільки що зупинився червоний «Лексус», з нього вийшов незнайомий Жені чоловік, якого вже хлопець бачив, але де. Хлопець ввійшов до кімнати, сів на диван і закурив: йому ні про що не хотілося думати і він поринув у думки. Буквально через три хвилини в квартирі пролунав дзвінок. Женя з небажанням підійшов до дверей і відчинив їх – перед ним стояв той самий незнайомець.

- Не зрозумів! – Женя здивувався – І що ви тут забули?

- Взагалі-то треба вітатися. – сказав незнайомець з англійським акцентом.

- Розумію… - сказав з провиною Женя, згадавши чий він син. (Його мати була відомою ведучою на місцевому телеканалі.) І чим я вам завдячую.

- Мені потрібна Варвара, моя племінниця. – сказав незнайомець. – Ой, забув представитися. – Джозеф Кембері. – і чоловік подав руку, і Женя йому у відповідь пожав руку. – Я чув, тут є така традиція.

- Є, є. Ви проходьте, а то я відчуваю, ви розкажете щось цікавеньке. – і хлопець запросив гостя в дім. Вони пройшли на кухню. Тільки зараз Женя помітив, що тут чисто. – Будете чай?

- Не відмовлюсь. – сказав Джозеф і вони почали розмовляти.

Тим часом Стас сидів у кав’ярні з Дашею. По їхніх очах було видно, що вони трохи сумували одне за одним. Вони згадували про те, як були разом, але і не забували про теперішнє. Тепер Даша – з Максом Каратовим, Стас – з Олею Несторовою. Тільки тепер ще ця обставина, не зрозуміла для обох – вагітність Даші. Третій місяць. Було помітно – гардероб дівчини дещо змінився.

- Ну, якщо хочеш – я можу зробити аборт. Більше в мене варіантів немає. Ти ж не захочеш цієї дитини – ми вже не разом. – почала Даша.

- І що ти збираєшся робити? Я сподіваюся, ти не будеш позбавлятися дитини?

- Якщо ти цього хочеш! – знизала плечима дівчина.

- Не хочу. – Стас задумався і через декілька секунд сказав - Я все придумав – ти народиш дитину, а я буду платити аліменти.

- Стоп! Як будеш платити?! Ти ж не мій чоловік. Але мені завжди подобався своєю чесністю і справедливістю.

- Дякую і на цьому. – усміхнувся хлопець. – То, як, тебе такий варіант влаштовує?

- Звичайно.

- Ну, все. Мушу бігти. – сказав Лужин, глянувши на годинник.

- А як же… - не договорила Даша.

- Все, бувай. – і хлопець швидко вийшов із кав’ярні. Він вибігав з самими жахливими думками: що він скаже Олі. Тому Стас вирішив подзвонити Сергію. – Ало. Привіт, є розмова…

Тим часом Варвара сиділа у роздумах: все ж таки обіцяла Олені подумати щодо роботи. Їй не сподобалась ця Олена – але чому. Варя не задумувалась, бо її інтуїція ще не підводила. Подумавши, вона вирішила подзвонити їй; тим більше Олена залишила свій номер.

- Ало! Олена? Це Варвара Несторова, салон «Ласточка». Я беру вас. – у неї були свої плани на пані Друшкевич…

Даша, після розмови зі Стасом, чомусь згадала про свого брата, Мішу, з яким вона вже не спілкувалась протягом певного часу через сварку по відношенню до М. Каратова. Їй стало соромно, що вже зовсім не згадує свого брата. Даша вирішила піти до нього додому, бо знала, що якщо попередить Михайла про свій прихід, то він кудись втече або скаже, що дуже зайнятий. Мармеладова підняла тремтячу руку і подзвонила у зламаний дзвінок. Двері майже зразу відчинились.

- Ти і тут?! – радісно, ледве не криком, запитав Міша.

- Я. – усміхнулась Даша. – І тут.

- Боже! Як я радий тебе бачити. Проходь, не стій у дверях. – запросив сестру Міша й вони разом ввійшли в квартиру.

У квартирі було гарно – затишно і прибрано. Саме це одразу помітила Даша тільки зайшовши до кімнати. Міша приготував дві кави і пригостив печивом. Вони говорили про події, які сталися за час, що брат із сестрою не бачились. Даша була здивована таким теплим прийомом брата. Сім’я Мармеладових знову возз’єдналася…

16.

еня був у задумі – він не знав що робити. Йому цілий день і всю ніч було неспокійно. Прокинувшись зранку, хлопець попросив Олю залишитись сьогодні вдома. Сестра, нічого не розуміючи, послухала брата – у школу все одно йти не хотілося, а тут така нагода – брат просить залишитись вдома…. Десь близько 12-ої дня зазвучала мелодія з пісні Алсу – “Снежная королева’ на мобільному. Це дзвонив Стас. Дівчина підняла слухавку. Їй хлопець казав про те, що сьогодні їм не вдасться зустрітись – багато клієнтів. Але Оля не засумувала і сказала, що він молодець, що нічого не приховує від неї. Вона була задоволена тим, що хлопець так їй довіряв. Між ними зовсім не було таємниць і це дуже лестило їй…

Лера через недосипання стала трохи замученою – постійні стреси на роботі. Недостатня кількість клієнтів у ресторані. Але останнім часом Валерія здалася – стільки часу не бачитись з Дімою!!! – це вже було занадто для неї самої. У неї робота, у нього. Так як сьогодні була п’ятниця, 27 березня, вихідний день і дівчина пішла до Улеснікова. Хвилин через 15 задихана Лера стукала у двері 5 разів і зрозуміла, що вдома нікого не було. “А жаль” – подумала вона…

Стасу сьогодні було нелегко – 13 клієнтів і це тільки до обіду. “Невже масаж має такий величезний попит. Не думав я, не думав... і це перед вихідними. Не логічно” Стас саме сидів на маленькому розкладному стільчику і жував бутерброд. Раптом до салону увійшла досить гарна приваблива дівчина у короткому платті, яке виглядало з-під ще коротшого пальто. Від такої краси у Лужина випав бутерброд з руки, хлопець був змушений встати і збирати бутерброд. Зібравши, Стас викинув його у смітник; зрозумівши, що леді не бачила цього інциденту, він одразу ж підійшов знайомитись.

- Стас Лужин. Масажист.

- Олена Друшкевич. Від сьогоднішнього дня тут перукар. Дуже приємно – і вона подала йому руку.

- Взаємно – і він поцілував її тендітну і тремтячу від холоду руку. – То ви вже будете у нас працювати? – запитав Стас, знаючи відповідь. Йому дуже сподобався її голос.

- Так. Вибач, але мушу йти на робоче місце.

- Розумію. Я сподіваюсь – ми ще побачимось? – і хлопець подивився на неї ззаду. - Яка краля! – встиг лише подумати Стас.

Побачивши, що до салону йде Серж, Лужин-молодший одразу ж зробив вигляд, ніби був зайнятим.

- Привіт трудовому класу колгоспників! – жартом привітався Сергій.

- Привіт, привіт. – сказав Стас з сумом у голосі. Йому стало сумно лише зараз, коли випадково згадав про Олю. Давненько хлопець у неї не був.

- Щось трапилось? Чому такий сумний. – Серж не став чекати відповіді. – Якщо з роботою, то я поговорю з Варварою Олексіївною. – сказав він з посмішкою на вустах. Він знав, що іменем начальниці робить боляче брату, проте..

- Та ні. З роботою якраз усе нормально. Тут питання в іншому.

- Так у чому ж? – став розпитувати старший брат.

- Розумієш… - почав Стас, але глянувши на брата в чудовому настрої, передумав розповідати. – Та ні, не розумієш. До речі, ти кудись, здається, йшов. То йди.

- І піду. А як не треба братерської допомоги, то нема чого нюні розпускати. – буркнув Серж і пішов до кабінету Варі…

Максим Каратов був сьогодні не в гуморі – зірвалась важлива угода, якої він добивався так довго.

- Максиме Леонідовичу, до вас Несторова по якійсь важливій справі. – сказала секретар.

- Добре, нехай заходить. – Каратов глянув на секретарку Машу й промовив. – Ще дві кави, будь ласка.

- Добре. – Маша обернулась і вийшла на коридор. – Проходьте, будь ласка, Варваро Олексіївно.

- Дякую. – до кабінету ввійшла Несторова. – Доброго дня, Максиме Леонідовичу. – Варвара оглянула новий кабінет Каратова після ремонту дуже швидко. Максим саме стояв біля вікна, дивлячись на красуню.

- Може, присядете? Бо як можна стояти такій вродливій пані, як ви. – на вустах Каратова швидко зникла посмішка і він продовжив. – Вибачте, сьогодні поганий настрій. Вже вибився із сил. Так що без довгих пояснень і до справи.

- Розумієте, я хотіла б зробити у вас замовлення. Я планую дещо змінити інтер’єр кабінету і, тому, потрібні меблі. – і Варя швидко виклала суть справи. – Ось, власне, чому я прийшла.

- Зрозумів. – сказав, вислухавши Несторову, Каратов. – І на яку суму ви розраховуєте.

- Десь приблизно.. Зачекайте, десь у мене були тут розрахунки. – і Варя відкрила сумочку. Раптом у неї подзвонив телефон. – Вибачте, це мабуть важливий дзвінок. – і Варя підняла слухавку. – Я слухаю.

- Привіт. Це Серж.

- Привіт. І чому це раптом до мене дзвонить Сергій Лужин власною персоною у робочий час?

- Так вийшло. Чуєш, ми зможемо сьогодні зустрітись? Термінова справа. А тебе на роботі немає.

- Ну добре. Давай о 8. Тебе влаштовує?

- Так, звичайно. До зустрічі. – і Серж поклав слухавку.

- Вибачте, будь ласка. Важливий дзвінок, як я і припускала. Так на чому ми зупинились? А, на фінансовому питанні. Де ж ці розрахунки?! Ось, знайшла. Десь близько 10.000 доларів. – Варя глянула на Макса, бо їй здалося, що він зовсім не чує. – Агов, на борту.

- Вибач, Варю. Задумався. Тільки що ти, здається, говорила з власником готельної мережі, Лужином. – Макс непомітно для себе перейшов на «ти»

- Так. А що.

- Нічого. Просто він і є причиною мого поганого настрою. Це з ним, до речі, не уклалася угода.

- Розумію. – Варя подумала про сьогоднішню зустріч. - А ця угода тобі справді так важлива? – запитала Несторова.

- Так. – Максим подивився на неї. – Ти, що, хочеш допомогти?

- Ну, я можу. Якщо ти хотів почути саме це.

- Кажу наперед дякую, бо знаю – ти не покинеш у біді, навіть якщо це конкурент.

- Така я…. – раптом дівчина почула сварку на коридорі. – Що це таке? – поцікавилась Несторова.

- Не знаю. – Макс знизав плечима і побачив, як до кабінету ввірвалась Даша. – Що ти тут робиш?

- Нам треба серйозно поговорити – Даша тільки зараз помітила присутність Варі. – Без неї. – і вона ткнула на неї пальцем…

17.

день 26 березня було тихо. Максим Каратов і Варвара Несторова не могли оговтатись від вчорашніх подій. Звичайний прихід Даші Мармеладової справив на них велике враження. Після того, як Даша увірвалася до кабінету і почала кричати на свого коханого через те, що він був проти її вагітності. Хоча розмова між ними на цю тему була за кілька днів до того. Причина такого поводження дівчини досить проста – алкоголь… Максим зараз був біля її ліжка. Він не знав, що робити їм разом далі. Напевне, тільки одруження могло допомогти. Тоді б вже точно його дівчинка Даша подорослішала. Отже, було вирішено – Макс одружується. Він давно хотів бути офіційно разом. Але так поведінка – це же занадто. Головне, щоб вона була не проти…

Погода на вулиці була чудовою. Радісні Лора і Саша гуляли у парку. Звісно, через день весілля! Всі основні речі вже зроблені – обручки куплені, ресторан “В уюте и тепле” був замовлений. З відблиском в очах Саша дивився на кохану – яка ж вона була красуня. Він був вдячний долі за те, що вона дала йому справжню любов – Саша поцілував її. Недалеко йшла знайома нам журналістка Ковальчук, яка і зафіксувала на камеру їхній поцілунок. Їй якраз бракувало матеріалу у номер. Наташа вже бачила заголовок статті:“Місцева Джульєтта виходить заміж за місцевого бізнесмена-актора Ромео Турчинова.” Здається, непоганий заголовок. Ковальчук швидко з новим матеріалом швидко побігла до редакції, хоча зараз була обідня перерва. Просто після її останнього матеріалу вона стала більш потрібною журналісткою… У парку гуляв і письменник Джозеф Кембері. Побачивши Маркову, він вирішив піти привітатися.

- Доброго дня, Ларисочко! – промовив Джо.

- І вам доброго. – сказала дівчина. Вона роззирнулася й помітила, що всі погляди перехожих прикуті до неї. Але її це не здивувало і вона продовжила. – Знайомтесь - це мій майбутній чоловік – Олександр. А це письменник –Джозеф Кембері.

- Дуже приємно. Я читав про вас статтю, але не мав можливості познайомитись ближче – Саша привітався і подав свою руку.

- Навзаєм. У вас дуже талановита і гарна дружина. – сказав Кембері.

- Знаю…. – сказав Саша і вони продовжили спілкування.

- До речі, Джо. – промовила Лора. – приходьте завтра на 8-у годину вечора до ресторану “В уюте и тепле”. Я впевнена, вам сподобається у нас на весіллі.

- Обов’язково. Довас я обов’язково прийду. – Джо подивився на годинник і сказав – Вибачте, але треба йти. Самі розумієте – справи. Але завтра я обов’язково прийду.

- Ми вас будемо чекати. – сказав Саша і провів очима нового знайомого. – Приємна людина

- Так, звичайно. – сказала Лора.

- Тобі не здається, що Варя чимось на нього схожа? Я це вже давно помітив.

- І ти теж? Бо цю схожість між ними я вже давно помітила. – вона задумалася й сказала – Напевно, це проста схожість. Ходімо прогуляємось, бо я трішки змерзла.

- Ходімо..

Оля сиділа у себе в кімнаті на широкому підвіконні й плакала. Вже був вечір. На вулиці лив дощ, як із відра. Дівчина ніяк не могла заспокоїтись – вже майже 6 днів Стас не подавав звістки про себе. Оля вирішила, що між ними все кінчено – ось чому вона плакала. Почувши, що у кімнаті плаче сестра, Женя непомітно ввійшов до неї. Він її ледве заспокоїв. Тільки коли дівчина заспокоїлась і заснула в ліжку, Женя вийшов і подзвонив до тітки. Вона дала йому номер Стаса і хлопець подзвонив до Лужина…

- Хто це? – запитав Серж.

- Племінник. Давала йому номер Стаса… Але ми не про це. Так ось. Зараз сюди йде знайома тобі людина. Власне кажучи, ось чому я сюди прийшла.

- Ви і тут? – встиг лише сказати Серж. – Чому? – перед ним стояв Каратов. – Варваро Олексіївно, я не зрозумів. Це що – змова? – хлопець був у шоці.

- В якомусь сенсі так. Ви тут розмовляйте, а я пішла. У мене ще справи.

- О 10 вечора? – запитав Лужин-старший.

- Так. До зустрічі. – дівчина взяла сумочку і пішла на останню дівочу вечірку своєї подруги Маркової.

- Оце справи. – сказав Серж співбесідникові. – Ну що ж – прийдеться розмовляти – і він зітхнув… - Вам пощастило з Варею.

Оля спала, а біля її ліжка сидів Стас. Він думав про майбутнє, яке могло бути, а може й ні. Хлопець не знав, що робити. Йому нічого в голову не лізло, тому він поцілував з безвиході дівчину. Звідки він міг знати, що саме в цю мить зайде Оксана, мама Олі. Вона ж нічого не знала про досить пізній прихід. Вся затія була лише між ним і Женею. Оксана вказала йому на двері. Вони разом вийшли із кімнати й пішли на кухню, де недовго вони розмовляли. Вже вдома Стас обдумував розмову з Оксаною. Як на Стаса, вона виявилась чудовою матір’ю. Оксана нічого не мала проти їхніх стосунків, але щоб не було близьких відносин. Стас був з нею згоден. Отже, доля розпорядилась бути поки що разом. Стас допив каву і ліг на своє улюблене крісло й заснув…

Лера проснулась сьогодні рано. Щось вона не могла спати. Дівчина швидко вдягнулась і пішла на стадіон. Там вона побігала трохи, так як вирішила зайнятись спортом й присіла. Дівчина взяла приколку із сумочки й вирішила закласти по-іншому своє довге і світле густе волосся. Лера зовсім не бачила банду хлопців, що йшла до неї позаду. Вона встала, застібнула куртку і пішла. Йшла вона повільно, так як знала, що коханий Діма ще спить. Але хлопці пришвидшили свій крок і наздогнали її… Лера прийшла до тями у якійсь темній кімнатці. Вона одразу ж відчула, що руки і ноги в неї були зв’язані… Діма вдома не міг знайти собі місця, бо прокинувся, а її нема. Він вирішив подзвонити їй. Зразу йшли тільки гудки, але нарешті піднялась слухавка:

- Ало, Дімочка. Забери мене звідси. Я не знаю, де я. Мене зачинили і я зв’язана. Дімочка, будь ласка, подзвони у …

- Що? Валеріє, чому ти мовчиш? Ти де? Ти мене чуєш. – хлопець був у паніці.

- Дімочка – хлопець почув грубий чоловічий голос. – Якщо тобі так треба твоя Валерія, складай гроші. У міліцію не дзвони, бо більше не побачиш і не почуєш її. Зрозумів?

- Але…