Атмосфера

Головними джерелами забруднення атмосфери (атмосферного повітря) є промисловість, автотранспорт, сільськогосподарські об'єкти, комунальне господарство та інші чинники.

Стан забруднення атмосферного повітря конкретної території встановлюється на підставі співставлення кількості та складу шкідливих викидів і його здатності до самоочищення.

4. Санітарно-захисна зона

Для об'єктів, які є джерелом забруднення атмосферного повітря, встановлюються санітарно-захисні зони, ширина яких визначається відповідно до санітарних норм проектування промислових підприємств.

Санітарно-захисні зони (розриви) від промислових підприємств (хімічних, металургійних, машинобудування і металообробки, будівельної і легкої промисловості, з переробки тваринних продуктів тощо), які є джерелами забруднення навколишнього середовища, приймаються для підприємств: І класу - 1000 м, II класу - 500 м, III класу - 300 м, IV класу - 100 м, V класу - 50 м. Визначення класу та розмірів санітарно-захисних зон встановлюється згідно з санітарною класифікацією підприємств і виробництв, теплових електростанцій, складських споруд відповідно до діючих нормативних документів.

Санітарно-захисна зона встановлюється між джерелом забруднення і межами розміщення житлової забудови. Територія цієї зони не повинна використовуватись як резервна ділянка для розвитку підприємства. У межах санітарно-захисної зони дозволяється розміщення споруд аналогічного виробництва з нижчим класом шкідливого впливу, адміністративно-господарських, науково-проектних та інших закладів (крім спортивних, дитячих, лікувально-оздоровчих закладів, парків і пляжів). Територія санітарно- захисної зони являє собою озеленену смугу з елементами благоустрою. З боку єсельбищної зони на території санітарно-захисної зони розміром більше 100 м створюється смуга деревно-чагарникових насаджень завширшки не менше 30 м, а при розмірах 50-100 м - завширшки не менше 10м.

5. Водні об'єкти

Водні ресурси рік, водойм, водосховищ України використовуються у промисловості (до 50% загального об'єму води), комунальному (до 17%) і сільському господарстві (до 29%) та на інші потреби (до 4%). Вода використовується як теплоносій для виробництва електроенергії, для господарсько-питного водоспоживання, для зрошення і обводнення земель. Основними джерелами забруднення водних об'єктів є скиди стічних вод промисловості,

сільського і комунального господарства, в яких знаходяться забруднюючі речовини: сполуки азоту, пестициди, нафтопродукти, феноли тощо.

Мінімальний показник техногенного навантаження на воду ( до5 т/км²) спостерігається в західних, а максимальний (більше як 20) - у східних областях України. Важливими заходами запобігання забрудненню поверхневих і підземних вод є удосконалення водозберігаючих технологічних процесів, впровадження замкнутих систем водоспоживання, значне зменшення скидів стічних вод, дотримання норм гранично допустимих концентрацій (ГДК) речовин у водних об'єктах питного призначення.

Містобудівні заходи щодо захисту водойм, водотоків, морських акваторій полягають у вимогах стосовно розміщення різких народногосподарських об'єктів і створення відповідних водоохоронних зон:

· сельбищні території міських і сільських поселень, курортні зони і зони масового відпочинку розміщуються вище за течією водотоків і водойм відносно випусків виробничих і господарсько-побутових стічних вод;

· промислові підприємства розміщуються у прибережних смугах водойм виключно за технологічної необхідності при дотриманні мінімально можливої довжини примикання майданчика підприємства до водного об'єкта; портові споруди, вантажні причали, пристані розміщуються за течією ріки нижче

100 м від сельбищної території;

· сільськогосподарські підприємства, якщо вони розміщуються на прибережних ділянках, відділяються від водойм озелененою смугою завширшки 40-100 м;

· склади мінеральних добрив і хімічних засобів захисту рослин розміщуються на відстані не менше 2 км від рибогосподарських водойм;

· у водоохоронних зонах, прибережних захисних смугах забороняється розміщення полігонів для твердих побутових відходів, складів нафтопродуктів, мінеральних добрив тощо.

Зовнішні межі водоохоронних зон визначаються за спеціально розробленими

проектами.

Для охорони водних об'єктів від забруднення вздовж морів, річок, навколо озер і водосховищ та інших водойм в межах водоохоронних зон виділяються прибережні захисні смуги. Вони встановлюються по обидва береги річок та навколо водойм уздовж урізу води.

6. Земельні та лісові ресурси

До земельних ресурсів належать орні землі, лісові площі, пасовища і сіножаті, болота, землі для несільськогосподарських потреб (будівництва) тощо. Основними чинниками забруднення ґрунтів різних видів земель є тверді промислові та побутові відходи, пестициди, викиди шкідливих речовин промисловості, енергетики і транспорту, а чинниками деградації ґрунтів затоплення, заболочення, засолення земель, ерозійні та інші процеси. Заходи захисту ґрунтів такі:

· відродження деградованих ерозією ґрунтів методами агромеліорації, впровадження контурно-меліоративної системи землеробства;

· виконання протиерозійних робіт згідно з проектами землеустрою території - спорудження водоскидних валів, валів-канав, валів-терас, валів-доріг, водоскидних споруд (лотків, перепадів, загат тощо), протиерозійних ставків та ін.;

· рекультивація земель з відновленням їх ґрунтового покриву і подальшим використанням для сільськогосподарських угідь, лісових насаджень, під забудову та в рекреаційних цілях;

· зменшення негативного впливу пестицидів і мінеральних добрив за рахунок застосування нових технологій нормування сільськогосподарських культур, біологічного методу захисту рослин;

· запобігання незадовільним наслідкам зрошувальної та осушувальної меліорації, що призводить до корінної зміни екосистем - підтоплення і перезволоження земель, забруднення ґрунтових вод нітратами або переосушення і просідання ґрунтів, зниження здатності до опору

антропогенним навантаженням тощо.

Значну частину земельних ресурсів займають ліси, які мають особливе екологічне значення, естетичну і рекреаційну цінність і становлять базу для розвитку мережі природно-заповідних територій. Негативний техногенний і антропогенний вплив на ліси особливо чітко виявляється в зонах великих промислових центрів. Джерелами забруднення лісів є викиди промислових

підприємств і теплових електростанцій, лісогосподарська діяльність, рекреаційне навантаження тощо. Заходи захисту лісів такі:

· лісовідновлення та лісорозведення, створення протиерозійних насаджень, лісосмуг, насаджень вздовж рік і водосховищ;

· охорона лісів від пожеж у зв'язку з рекреаційним використанням та перебуванням місцевого населення, створення авіапатрульних служб;

· боротьба з біологічним забрудненням, ураженням лісів шкідливими комахами та хворобами (дубові шовкопряд, американський метелик та ін.).

Для охорони всіх видів земель - сільськогосподарського призначення, населених пунктів, промисловості та транспорту, природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення, лісового та водного фондів, земель запасу - необхідно дотримуватись вимог земельного законодавства України.

7. Шум, електромагнітні поля, радіація

Джерелом шуму на території міських і сільських поселень с промислові підприємства, транспорт (залізничний, автомобільний, річковий, повітряний) та інші об'єкти. Рівні шуму визначаються показником "дБА" (в децибелах), що характеризує фізіологічно допустимий поріг сприйняття звуку людиною залежно від режиму її життєдіяльності (праця, побут, відпочинок).

Основним заходом захисту від шуму є дотримання допустимих рівнів шуму на територіях різного функціонального призначення, які не повинні перевищувати показників санітарних норм.

Такі об’єкти, як радіотелевізійні станції, промислові генератори, повітряні лінії

електропередачі високої напруги випромінюють електромагнітну енергію і

створюють поля негативного впливу на здоров'я людини. Спеціальний захист населення від дії електричного поля повітряних ліній електропередачі (ЛЕП) напругою 220 кВ і нижче не передбачається.

Для розміщення ЛЕП напругою 330 кВ і вище відводяться території на достатній відстані (до 100 м) від житлової забудови; при розміщенні ЛЕП напругою 750—1150 кВ передбачається створення санітарно-захисних зон між ними і межами поселень завширшки 250-300 м. На території цих санітарно-захисних зон забороняється розміщення житлових і громадських будинків, стоянок транспорту, складів нафтопродуктів тощо.

Вздовж трас ЛЕП з обох сторін створюються санітарно-захисні зони завширшки до 55 м від проекцій крайніх проводів.

Джерелами радіаційного забруднення навколишнього середовища є зовнішнє опромінювання від атомних станцій, пункти захоронення радіоактивних відходів,пункти тимчасової локалізації радіоактивних відходів, наслідки аварій атомних станцій та інші.

Основним джерелом небезпечної радіаційної обстановки в Україні є наслідки аварії на Чорнобильській АЕС. Загальна площа забрудненої території (без зони відчуження) становить понад 41 тис. км². На ній знаходяться 2215 поселень, в яких проживає понад 2 млн. 400 тис. чоловік. Стосовно радіоактивно забрудненої території з метою забезпечення радіаційної безпеки і захисту населення виділені відповідні зони і правовий режим їх використання.

Зона відчуження і обов'язкового відселення -забороняються усі види господарської діяльності, постійне проживання населення, будівництво без спеціального дозволу і забезпечується суворий природоохоронний режим.

Зона гарантованого добровільного відселення - забороняється будівництво нових і розширення діючих підприємств, безпосередньо не пов'язаних із забезпеченням радіоекологічного та соціального захисту населення, будівництво курортно-рекреаційних установ; обмежується сільгоспвиробництво, житлово-цивільне будівництво.

Зона посиленого радіоекологічного контролю - забороняється будівництво нових і розширення діючих екологічно небезпечних підприємств, будівництво та функціонування санаторіїв, позашкільних таборів, баз і будинків відпочинку, обмежується житлове будівництво. При проектуванні міських і сільських поселень необхідно враховувати ареали радіоактивного забруднення території України, які визначені на спеціальних картах, а при розміщенні конкретних обсягів житлово-цивільного будівництва - наявність радіоекологічного паспорту обраної території.

8. Санітарна очистка

Санітарна очистка передбачає організацію збирання, знешкодження і використання відходів з метою забезпечення нормальних санітарно-гігієнічних умов і охорони навколишнього природного середовища. Система видалення відходів повинна бути переважно планово-регулярною із залученням спецавтотранспорту. Для районів багатоповерхової забудови доцільно передбачати пневмотранспорт відходів, який відповідає підвищеним містобудівним, санітарно-гігієнічним і естетичним вимогам. При централізованій вакуумній системі влаштовуються транспорті трубопроводи, що з'єднують сміттєпроводи будинків з місцями знешкодження сміття (при відстані транспортування до 2,5 км) або центральним осаджувальним бункером, що виконує роль перевантажувальної станції. Для знешкодження відходів застосовуються утилізаційний і ліквідаційний методи. Утилізаційний метод передбачає максимальне використання корисних властивостей відходів шляхом виділення вторинної сировини і горючих фракцій з наступним використанням їх як палива, а також переробку в органічне добриво (біогумус) або біопаливо.

Ліквідаційний метод ґрунтується на похованні відходів на удосконалених _;звалищах-полігонах, у відпрацьованих кар'єрах, спалюванні без використання тепла тощо. Для міст з кількістю населення понад 250 тис. чол. і курортів загальнодержавного значення необхідно передбачати застосування утилізаційного методу на підприємствах промислового типу.

КОНТРОЛЬНІ ЗАПИТАННЯ

1. Дати визначення сучасного поняття "екологія".

2. Які ви знаєте заходи захисту навколишнього середовища від забруднення?

3. Які ви знаєте джерела забруднення атмосфери?

4. Що являє собою санітарно-захисна зона?

5. Назвіть основні джерела забруднення водних об'єктів?

6. Які ви знаєте містобудівні заходи щодо захисту водойм, водотоків, морських акваторій?

7. Назвіть основні чинники забруднення ґрунтів.

8. Які ви знаєте заходи захисту грантів?

9. Назвіть основні джерела шуму на території міських і сільських поселень.

10. Які ви знаєте джерела радіаційного забруднення навколишнього середовища?

11. Що передбачає санітарна очистка?

ТЕМА 6: ЖИТЛОВА ЗАБУДОВА ТА ЇЇ РОЛЬ У ФОРМУВАННІ МІСЬКОГО СЕРЕДОВИЩА

ПЛАН

1. Підбір житлових будинків

2. Поверховість забудови

3. Об'ємно-планувальна структура житлових будинків

4. Архітектурно-просторове та композиційне вирішення житлової забудови

ЛІТЕРАТУРА

1. Тосунова М.И. Планировка городов и населеных мест. - М: Высшая школа, 1986. - С. 86-88.

МЕТОДИЧНІ ВКАЗІВКИ

1. Підбір житлових будинків

Житлова забудова складається з будинків різного типу. Для повного задоволення

потреб населення житлові будинки підбирають так, щоб в них входив набір квартир,

що відповідає демографічній характеристиці населення району будівництва, чисельному й віковому складу сімей, характеру життєдіяльності, національним традиціям.

2. Поверховість забудови

Житлові райони і мікрорайони забудовують будинками різної поверховості і об'ємно-планувальної структури. За поверховістю житлові будинки розрізняють:

· малоповерхові - 1-2 поверхи;

· середньої поверховості -3-5 поверхів;

· багатоповерхові - 6-10 поверхів;

· підвищеної поверховості - 11-16 поверхів;

· висотні - більше 16 поверхів.

Правильний вибір споруд для забудови полягає у визначенні оптимальної поверховості.Поверховість забудови має вирішальний вплив на вартість будівництва і експлуатацію інженерного обладнання,дорожну мережу,благоустрій території,тому до вибору поверховості житлової забудови слід підходити не однозначно,а враховуючи конкретні особливості забудованого району.

3. Об'ємно-планувальна структура житлових будинків

За об’ємно - планувальною структурою житлові будинки розділяють на:

· секційні;

· баштові;

· коридорні;

· галерейні;

· блоковані.

Таким чином, з будинків різної поверховості і об'ємно-планувальної структури формується житлова забудова, а вибір житлових будинків здійснюється на основі забезпечення різних сімей відповідними квартирами, раціональним використанням території, відповідності будинків кліматичним умовам і т.д.

4. Архітектурно-просторове та композиційне вирішення житлової забудови.

Особливістю архітектури міста є те, що його ансамблі формуються не тільки унікальними спорудами, але й уся масова житлова забудова органічно входить в єдиний архітектурно-художній образ міста.

Поряд з архітектурно-планувальною і функціональною організацією житлових районів особливу увагу потрібно приділяти естетиці забудови, її композиційно-художній виразності. І якщо в минулому основна увага приділялась архітектурі вулиці, то зараз не меншого значення набуває внутрішній простір - "інтер 'єр " житлового комплексу, в якому проходить значна частина життя населення.

Архітектурно-планувальна структура житлового району повинна відображати його соціальну організацію. Проте правильно розташувати будинки обслуговуючих установ і житлові будинки тільки з точки зору радіусів доступності ще не означає вирішення композиційної задачі.

Для досягнення визначеного художнього враження від архітектурно-просторової організації забудови необхідно правильно вибрати і виявити загальний прийом побудови комплексу загалом, виявити композиційну ідею, на основі якої вирішується забудова і компонується простір.

Вибір прийому планування і забудови житлового комплексу обумовлений багатьма чинниками.

Основа композиційної ідеї вирішення житлової забудови полягає у виявленні засобами архітектури центрів громадського життя району і шляхів руху до них. Отже, "кістяк" композиції становить система громадських будинків (торгові і культурні центри житлового району і мікрорайонів, школа, дитячі сади-ясла, спортивні споруди) і внутрішні проїзди і пішохідні алеї. Проте це тільки основа. Конкретне її просторове вираження залежить від цілком конкретних умов місця будівництва.

Отже, визначальними чинниками в першу чергу є:

- характер міста, його генеральний план (розташування міських громадських

центрів, напрям основних магістралей);

- природні умови місцевості (клімат, рельєф, зелені насадження, водойми). Архітектурно-просторова композиція житлового району повинна бути пов'язана

із загальним композиційним та масштабним вирішенням міста, відображати місцеві умови і традиції.

Велике значення має місцерозташування проектованого житлового району в плані міста.

Суттєвий вплив на композицію забудови має близькість міських, громадських і торгових центрів, архітектурних ансамблів і пам'яток архітектури, великих масивів зелені і водойм; не менше значення має і характер вулиць, що межують з житловим комплексом.

Так, наприклад, вихід межі житлового району на магістраль диктує необхідність замкнутої композиції, що сприяє, з одного боку, регулярній забудові вулиці, а з другого - позбавляє простори житлового утворення несприятливого впливу вулиці.

Розташування житлового району поблизу масиву зелені або водойми, навпаки, викликає прийом забудови з внутрішніми просторами, відкритими в бік природного ландшафту.

Рельєф місцевості також сильно впливає на загальне просторове вирішення забудови. У цьому питанні зливаються воєдино естетичні та економічні проблеми.

В умовах складного рельєфу необхідно застосовувати засоби вільної забудови, що дозволяє найбільш повно враховувати характер рельєфу і створювати зручні для населення простори в групах житлових будинків, розкриваючи їх з боку найкращого огляду навколишнього ландшафту і орієнтуючи на найбільш сприятливі сторони горизонту, захищаючи, якщо потрібно, від надлишкового перегріву чи вітрів.

Часто, повторюючи складний рельєф, будинки розташовують замкнутими ланцюжками, котрі утворюють затишні озеленені дворики, між якими розміщені ділянки дитячих закладів.

Важливим чинником, що впливає на характер композиції житлової забудови, є кліматичні умови, особливо яскраво виражені у північних і південних районах.

При цьому застосовують специфічні архітектурно-планувальні прийоми, що

забезпечують у південних районах максимальне затінення і найкраще

провітрювання території, а в північних - ефективний вітрозахист і інсоляцію при максимальній компактності забудови.

Для вирішення цих завдань архітектор повинен володіти майстерністю композиції, знати закони просторового сприйняття забудови і сприйняття її людиною як у статиці, так і у русі.

У містобудівельній архітектурно-просторовій композиції окремі споруди є первинними елементами. Поєднання споруд різного призначення, конфігурації і поверховості створює композицію забудови.

Група житлових будинків утворює первинну просторову_композицію. Тут вирішується силует групи, ритм об'ємів, кольоровий ансамбль, характер взаємозв'язку внутрішнього і зовнішнього простору групи.

Поєднання груп будинків і громадських споруд утворює композицію забудови житлового комплексу. На цьому рівні вирішується загальний силует ансамблю, ритм груп житлових будинків, виявляються архітектурні домінанти. Тут в композиції беруть участь не тільки об'єми споруд, але і пішохідні і транспортні комунікації, які дозволяють скеровувати рух людей так, щоб їх шляхи проходили через точки (пункти) найкращого огляду і сприйняття архітектури.

Існують деякі композиційні прийоми групування будинків, що застосовують у практиці забудови житлових комплексів стосовно розташування будинків:

1. Під кутом один до одного:

а) прямим;

б) тупим;

в) паралельно один до одного;

г) по кривій;

д) вільним, при якому поєднуються всі системи;

є) гармонійне поєднання спокійних рівновисоких об'ємів або, за контрастом, протяжних і крапкових висотних будинків, з протиставленням простих і складних об'ємів.

2. Перспектива ансамблів, яка може бути відкритою і закритою, має велике

значення в композиції. Поняття "ковзаюча" перспектива, яка допомагає людині

послідовно переводити погляд з одного будинку на другий, що створює зоровий зв'язок між ними.

3. Організація простору, який може бути простим - єдиним і складним -розчленованим, багатоплановим (має не менше значення в композиції, ніж об'єми).

Усі розглянуті вище чинники в композиції великих житлових комплексів, як правило, поєднані і, створюючи зоровий взаємозв'язок між будинками, допомагають цілісному сприйняттю забудови.

Прийом забудови груп житлових будинків на складному рельєфі.

Приклад забудови житлового району на складному рельєфі. Композиція забудови – у вигляді замкнутого кільця, розташованого навколо крутих схилів пагорба.

Способи групування житлових будинків: а, б – під кутом один до одного – прямим і тупим; в – паралельно один до одного; г – по кривій; д – вільне розташування, за якими поєднуються всі системи.

Композиція групи житлових будинків, основана на розкритті простору.

Композиція групи житлових будинків, основана на створенні замкнутого простору.

Приклад планування з композицією, основаною на контрасті різних за конфігурацією і висотою будинків.

Приклада забудови, що утворює єдиний нерозчленований простір.

Приклада забудови, що утворює складний розчленований простір.

КОНТРОЛЬНІ ЗАПИТАННЯ

1. Що є основою забудови території житлових районів та макрорайонів?

2. Як розрізняють житлові будинки за поверховістю?

3. Як розрізняють житлові будинки за об’ємно-планувальною структурою?

4. Як здійснюється вибір житлових будинків для забудови?

5. Які типи будинків житлової забудови застосовують при забудові мікрорайону?

6. У чому полягає основа композиційної ідеї вирішення житлової і які чинники впливають на її архітектурно-просторове вираження?

7. Які композиційні прийоми групування будинків застосовують у практиці забудови житлових комплексів?

Список використаної літератури

1. М.И. Тосунова «Планировка городов и населенных мест». – М.: Висшая школа, 1986.

2. Т.Ф. Панченко «Довідник проектувальника». Містобудування. – К.: Укрархбудінформ, 2001.