Поняття про ансамбль

Кожна художня композиція розраховується на сприйняття людиною. Особливістю композиції міста є те, що вона сприймається не відразу, а лише поступово, розкриваючи перед глядачем елементи міста: перспективи будинків, вулиць, площ, бульварів. Виключення складають малі населені місця й міста, які сприймаються з великих відкритих просторів, головним чином, із ріки чи моря. В останньому випадку особливу роль відіграють великі міські панорами й силует.

Індивідуальна особливість силуету міста визначається композицією вертикалей, що домінують у забудові.Їхнє угруповання, гра об'ємів і висот створюють цілу симфонію архітектурних форм, відкриваючи перед глядачем образ міста. Вертикальні домінанти можуть сприйматися як силует так і як просторові акценти.

У великих містах про одночасне сприйняття композиції в цілому можна говорити

лише умовно. Тут неодмінною умовою сприйняття є рух і час.

При цьому, у свідомості людини образ міста складається з безлічі вражень,які вона

одержує від окремих міських фрагментів, а його цілісність залежить від композиційно-просторового зв'язку цих фрагментів. Навіть у самому великому місті при єдності архітектурно-містобудівного задуму в просторовій організації його окремих частин відбивається структура цілого. Архітектурна композиція простору створюється спорудами. Це рядова забудова й архітектурні акценти, утворені на неординарних, гармонійно погоджених із відкритим простором і між собою будинків різного призначення. Такі акценти, вузли композиції міста являють собою архітектурні ансамблі, створення яких є вищою метою містобудівного мистецтва.

Ансамбль може складати група будинків і більш складні й розвинуті в просторі композиції. Система таких ансамблів і створює основну уяву про місто, його образ і своєрідність, полегшує орієнтацію в просторі. Сила емоційного впливу ансамблів зростає при гармонічному включенні в їхнє архітектурне середовище монументальної скульптури й живопису, що дозволяє ширше розкрити ідейно-тематичний зміст містобудівного мистецтва. Вони додають міським центрам і площам, бульварам і паркам індивідуальні риси, зв'язують їх з історичними подіями й героями,виявляють художній і виховний вплив, створюють композиційні акценти.

Ансамблі, виконані по єдиному задуму і за відносно короткий час, характерні в основному для нових міст і міст, реконструкція яких відбувалася при зносі старої забудови на значних територіях. Для таких ансамблів природна чітка планувальна структура, стилістична однорідність і однаковість форм. В історичних містах ансамблі складалися десятиліттями, іноді століттями і формувалися на основі наступності праці декількох поколінь зодчих. Композиційний лад таких ансамблів, як правило, значно складніший і різноманітніший. Вторгнення в історичний ансамбль жадає від архітектора цілеспрямованого пошуку закономірностей його композиційного ладу проникнення в задум попередніх майстрів і тактовного йому підпорядкування. Роль таких ансамблів як і окремих архітектурних пам'ятників у композиційному розвитку історичних міст є вирішальною.

4. Візуальні зв'язки ансамблів

Візуальні зв'язки ансамблів здійснюються розкриттям перспектив уздовж вулиць. При цьому, вулиці можуть замикатися будівлями-акцентами чи виходити на відкриті простори, можуть розкриватися поперечними перспективами в глибину забудови, що створює визначений ритм, завдяки чому сама вулиця перетворюється в ансамбль. Ансамблі, закономірно розташовані на території, підкоряють її своєму художньо-образному впливу, і тоді все місто чи його основна частина сприймається як композиційне ціле.

5. Масштабність

Масштабність як одна з основних категорій композиції неодмінно бере участь у формуванні образу міста.Міста розрізняються за величиною і кожному з них повинний відповідати свій масштабний лад.

Поняття масштабності відноситься не тільки до міста в цілому, але й до окремих його елементів. Це масштабність вулиць, площ, внутрішньо-квартальних просторів. Мірилом масштабу сучасного міста стає не людина, а в першу чергу транспорт. Проблеми міського руху і транспорту є невід'ємною, важливою частиною містобудування, разом із тим повернути місту елементи, розмірні людині,- вулиці, площі, що стали би осередком громадського життя, -необхідно, цього можна досягти шляхом організації цілісної системи пішохідних просторів, що, у свою чергу, вплине на всю об'ємно-планувальну композицію міста. Пішохідні зони необхідні не тільки для зустрічей і спілкування людей, але і для створення можливості спостерігати і сприймати архітектурно-містобудівні ансамблі, їхні простори й перспективи, відчувати їх як своє життєве середовище.

Масштабність забудови стає сьогодні однією з найбільш актуальних проблем композиційної майстерності архітекторів.

6. Роль ландшафтної архітектури у формуванні архітектурно-художнього вигляду міста

У формуванні композиції міста дуже істотна роль належить ландшафтній архітектурі, уміле використання природних якостей насаджень - різноманіття їхніх форм і фарб у гармонічному сполученні з водоймами, пластикою рельєфу, малими архітектурними формами - відкриває великі можливості в композиційних рішеннях не тільки садів і парків, але й міських ансамблів і міста в цілому. Таким чином, місто - це не сума будинків, навіть самих прекрасних, а найскладніша багатогранна композиція, запрограмована генеральним планом і відповідаюча потребам сьогодення і майбутнього суспільства. Над створенням композиції міста архітектор працює, починаючи з розробки генерального плану і, закінчуючи елементами забудови і благоустрою.

КОНТРОЛЬНІ ЗАПИТАННЯ

1. Що являє собою композиція міста?

2. Як впливають природні фактори на композицію міст?

3. Що таке "Ансамбль"?

4. Яка роль масштабності у формуванні образу міста?

ТЕМА 5: ОХОРОНА ДОВКІЛЛЯ

ПЛАН

1. Загальні відомості про екологію

2. Захист навколишнього середовища від забруднення:

· організаційні заходи;

· економічні заходи;

· містобудівні заходи.

3. Атмосфера

4. Санітарно-захисна зона

5. Водні об'єкти

6. Земельні та лісові ресурси

7. Шум, електромагнітні поля, радіація

8. Санітарна очистка

ЛІТЕРАТУРА

1. Панченко Т.Ф. Довідник проектувальника. Містобудування. - К.: Укрархбудінформ, 2001 - С. 73-83.

МЕТОДИЧНІ ВКАЗІВКИ

Вивчення теми слід почати із з'ясування, що таке екологія.

Загальні відомості про екологію.

Актуальність питань сучасного ресурсокористування та охорони природи активізує процес впровадження екологічних ідей, уявлень і концепцій в структуру наукових і практичних знань.

Екологічні проблеми є неодмінним об'єктом наукового вивчення і вирішення на рівні прикладних задач в галузі біології, географії, соціології, гігієни, містобудування та інших наук.

У сфері містобудування важливе місце посідають питання визначення екологічно обумовлених параметрів розвитку розселення і виробництва, показників допустимого екологічного навантаження на різні функціональні території, механізму забезпечення екологічної рівноваги в умовах комплексного природокористування.

Законом України "Про охорону навколишнього природного середовища" визначено, що "в процесі містобудівної діяльності, розміщенні, проектуванні, будівництві, реконструкції та експлуатації різних об'єктів необхідно забезпечувати екологічну безпеку населення та раціональне використання природних ресурсів з урахуванням екологічної ємкості даної території" (стаття 51). Нижче наведене наукове тлумачення найпоширеніших у містобудуванні термінів, які пов'язані з поняттям екології.

Екологія (класичне поняття) - наука про взаємовідносини живих організмів з оточуючим їх середовищем. Термін "екологія", який був впроваджений у 1869 р.

Е. Геккелем, на початку стосувався тільки розділу біологічної науки.

Екологія (сучасне поняття) - комплексний, міждисциплінарний напрямок науки, предметом якої є вивчення, прогнозування та управління факторами зовнішнього середовища у процесі його взаємодії з живими організмами.

Існують поняття глобальна (біосферна) екологія, біологічна екологія, соціальна екологія, екологія людини і т.д.; у містобудівній науці - регіональна екологія (екологія розселення), урбоекологія (екологія сельбищних і промислових територій), рекреаційна екологія (екологія курортів, місць відпочинку), екологія міста (екологія середовища для проживання людини) тощо.

Екосистема - сукупність біологічних об'єктів (організм, популяція, біоценоз) і середовища (натуральних і штучно створених елементів). Виділяються природні і антропогенні екосистеми.

Середовище (екологічне) - загальне поняття, яке об'єднує природу і суспільство; охоплює поняття "довкілля", "оточуюче", "навколишнє" або "зовнішнє" середовище, "природне" і "антропогенне", "міське" середовище та ін.

Потенціал території (природно-ресурсний) - відношення між фактичною та максимально допустимою щільністю об'єктів, людей або явищ на даній території.

Антропогенне навантаження - кількість одиниць людей або об'єктів на одиницю площі території природних або містобудівних комплексів.

Екологічна рівновага - стан екологічного середовища (регіону, області, поселення), за якого може бути забезпечена саморегуляція і відновлення основних його компонентів - водних ресурсів, атмосферного повітря, рослинного і тваринного світу тощо.

Кризові екологічні точки - території, що підлягають концентрованому забрудненню з наявністю змін у природному середовищі під впливом розвитку промисловості, аграрного комплексу, лісогосподарської діяльності та експлуатації транспортно-інженерних комунікацій.

Ємкість ресурсів - сукупність природнокліматичних факторів (або фактор), які становлять базову основу господарського розвитку природного комплексу.

Екологічна ємкість території - допустимий рівень господарського використання природних ресурсів відповідної території, який дозволяє зберегти екологічну рівновагу природного і антропогенного середовища. Об'єктами визначення екологічної ємкості можуть бути адміністративно-територіальні одиниці (регіон, район, місто) і природно-територіальні одиниці (спеціалізовані райони, функціональні зони, природні комплекси).

Різновидами екологічної ємкості є рекреаційна, курортна, туристська ємкість території, ємкість території природно-заповідного фонду (національних природних і регіональних ландшафтних парків, природних заповідників і заказників тощо), природних комплексів (лісів, лісопарків, парків, акваторій та ін.), ємкість урбанізованих (сельбищних, виробничих) і аграрних територій.

Екологічний статус території (поселення, приміської зони, курортної зони тощо) — це система законодавчих актів, комплекс заходів і вимог стосовно режиму природокористування та виду діяльності, порядок охорони середовища і соціального захисту населення.

Еколого-містобудівна оцінка території є різновидом комплексної оцінки і здійснюється для визначення сприятливості умов проживання населення з метою обґрунтування проектних вирішень щодо забезпечення нормативного життєвого середовища. Оцінка здійснюється в межах території регіону (району), в межах урбанізованих територій та великих міст з приміською зоною, а також в межахпоселень, функціональних зон, житлових районів тощо.

2. Захист навколишнього середовища від забруднення

Комплекс екологоорієнтованих засобів щодо захисту навколишнього середовища охоплює заходи, спрямовані на охорону і раціональне використання природних ресурсів, і заходи, які забезпечують нормативні санітарно-гігієнічні параметри середовища міських і сільських поселень. Соціально необхідні охоронні заходи поділяються на організаційні, економічні і містобудівні.

Організаційні заходи забезпечують на законодавчому рівні використання територій, форми власності, правовий захист територій, створення системи

адміністративно-господарського управління територіями та спеціальної екологічної служби їх охорони.

Економічні заходи забезпечують впровадження „ ресурсозберігаючих технологій, введення штрафних санкцій за порушення норм природокористування, визначення платежів і податків за використання територій, надання пільгових кредитів виробникам екологічно чистої продукції тощо.

Містобудівні заходи забезпечують охорону природного середовища за рахунок раціонального функціонального зонування території, створення санітарно-захисних зон, визначення територій природно-заповідного фонду,

забезпечення екологічного балансу природно-ландшафтних та урбанізованих територій.

Основні принципи екологічного захисту навколишнього середовища такі:

· збереження та раціональне використання цінних природних ресурсів;

· дотримання нормативів гранично допустимих рівнів екологічного навантаження на природне середовище та санітарних нормативів в місцях забудови;

· виділення природно-заповідних, ландшафтних, курортно-рекреаційних, історико-культурних зон з відповідним режимом їх охорони;

· встановлення санітарно-захисних зон для охорони водойм, джерел водопостачання і мінеральних вод, покладів лікувальних, грязей, морських пляжів тощо.