Система показників використання виробничої потужності

Найоб’єктивнішу аналітичну інформацію про рівень використання виробничих потужностей дає система показників, яка розділяється на три групи:

1)показники, які характеризують рівень освоєння проектної та використання середньорічної виробничої потужності підприємства;

2)показники, які характеризують використання устаткування в часі та в потужності (коефіцієнти екстенсивної та інтенсивної завантаженості);

3)показники використання устаткування та площ у вартісних і натуральних вимірниках.

Показники першої групи:

· коефіцієнт освоєння проектної потужності (К _п), який характеризує рівень використання введеної в дію нової потужності з метою досягнення стабільного випуску продукції не нижче передбаченого проектом. Цей коефіцієнт розраховують за формулою

де В_п — випуск продукції, передбаченої проектом у відповідних вимірниках; П_п — проектна потужність у таких самих вимірниках.

Цей коефіцієнт свідчить про рівень освоєння проектних потуж­ностей нормативного строку;

· коефіцієнт використання середньорічної виробничої потужності (К _в), який характеризує рівень використання діючої виробничої потужності, обчислюють так:

де В — фактичний або плановий річний випуск товарної продукції; П_сер — середньорічна виробнича потужність у таких самих вимірниках, що й випуск продукції.

За значенням К _в можна встановити рівень використання й наявності резервів виробничої потужності, а також ступінь напруженості планового завдання на поточний рік.

Показники другої групи:

· коефіцієнт екстенсивного навантаження (К _е) визначають за формулою

де Ф_ф — час фактичної роботи устаткування (у зміну, добу, місяць, рік); Ф_п — плановий фонд часу роботи устаткування за той самий період;

· до екстенсивних показників використання устаткування належить також коефіцієнт змінності його роботи (K _зм):

де К_м.-зм — загальна кількість відпрацьованих машино-змін за добу; РМ — кількість встановленого устаткування.

· коефіцієнт інтенсивного завантаження (К _і) визначають за формулою:

де В_ф — фактичний обсяг випуску продукції за одиницю часу;
В_н — технічна (паспортна) норма продуктивності устаткування за одиницю часу.

Для устаткування, яке має електропривід, К _і визначають за даними про витрати електроенергії (такий показник називають коефіцієнтом використання устаткування за потужністю):

де W — витрати електроенергії по даному виду устаткування за конкретний період, кВт/год; t _м — машинний час роботи за той же період, год; Nw — потужність встановленого електроприводу на цьому устаткуванні, кВт/год.

· інтегральний коефіцієнт завантаження (К _інт) устаткування дає сумарну характеристику рівня використання устаткування як за продуктивністю, так і за часом, і визначається так:

для перевірки відповідності між потужностями основних цехів, дільниць, допоміжних цехів або дільниць розраховують коефіцієнт сумісності (К _с) за формулою

де П₁, П₂ — потужність цехів або дільниць, між якими обчислюють коефіцієнт сумісності (у прийнятих одиницях вимірювання — шт. тощо); N _у — питомі витрати продукції першого цеху для виробництва продукції другого цеху.

Показники третьої групи: фондовіддача (Ф_в), яка характеризує випуск продукції на 1 грн середньої вартості виробничих фондів:

де ТП_р — річний обсяг товарної продукції підприємства, тис. грн; Ф — середньорічна балансова вартість основних виробничих фон­дів, тис. грн;

· для оцінювання рівня використання виробничих потужностей складальних, ливарних та інших цехів використовують показ­ник, який характеризує випуск продукції з 1 м² площі (Вs):

де S _з — загальна площа цеху, м

29. Порядок планування персоналу та оплати праці

В структурі загального плану підприємства важливе місце посідає план персоналу і оплати праці. Метою розроблення цього плану є визначення еко­номічно обґрунтованої потреби підприємства в персоналі й забезпечення його ефективного використання в плановому періоді.

Відповідно до структури загального плану підприємства місце плану пер­соналу та оплати праці, його зв'язки з іншими розділами можна побачити на рис. 8.1 [12]

Рис. 8.1 - Структура й показники плану персоналу та оплати праці

План персоналу та оплати праці розробляють на підставі плану виробни­цтва й реалізації продукції і плану інновацій, які впливають на чисельність пер­соналу, його фаховий склад і кваліфікаційний рівень.

План персоналу складається з трьох підрозділів: план продуктивності праці, план чисельності персоналу та план оплати праці (рис. 8.1).

Порядок розроблення плану персоналу та оплати праці охоплює такі етапи:

• аналіз стратегічних цілей і завдань підприємства на плановий період і за­вдань щодо персоналу та оплати праці;

• аналіз базових показників персоналу та оплати праці;

• розрахунок планових показників продуктивності праці;

• обчислення планового бюджету робочого часу одного працівника;

• визначення потреби в персоналі;

• розрахунок додаткової потреби (вивільнення) персоналу;

• планування підготовки, підвищення кваліфікації та перепідготовки пер­соналу;

• обчислення фонду оплати праці;

• визначення середньої заробітної плати.

Взаємозв'язок етапів розроблення плану персоналу та оплати праці подано на рис. 8.2 [12].

Рис. 8.2 - Взаємозв'язок етапів розроблення плану персоналу та оплати праці

Планування продуктивності праці

Потреба в персоналі визначається обсягом робіт і рівнем продуктивності праці. Планування продуктивності праці дає можливість встановити рівень, темпи й фактори її зростання, а також співвідношення збільшення продуктивності праці і зарплати.

У плануванні продуктивності праці використовують абсолютні показники, які характеризують рівень продуктивності праці, і відносні показники, які характеризують динаміку її зростання.

Розраховуючи рівень продуктивності праці, використовують прямий і обернений методи (рис. 8.4).

Рис. 8.4. Методи вимірювання продуктивності праці

Прямий метод показує кількість продукції (обсяг робіт, послуг), яка виробляється за одиницю часу (виробіток):

де ОВ — обсяг виробництва продукції (надання послуг); З — затрати праці на виробництво цього обсягу.

Показник «виробіток продукції» застосовують під час аналізу та планування продуктивності праці на підприємстві в цілому й за його підрозділами (цехами, дільницями тощо).

Залежно від особливостей діяльності підприємства (підрозділів), мети розрахунків використовують різні показники обсягу продукції (послуг) і обсягу трудовитрат

Натуральні показники виробітку найточніше відображають динаміку продуктивності праці, але можуть бути застосовані лише на підприємстві (у підрозділах), що випускають однорідну продукцію.

Вартісні показники виробітку щодо нормативно-чистої валової (товарної) продукції можуть застосовуватися для вимірювання рівня та динаміки продуктивності праці на підприємствах, що випускають різнорідну продукцію й надають різноманітні послуги.

Трудові показники виробітку (обсяг продукції вимірюють у нормо-годинах, нормо-гривнях) використовують на підприємствах, де є добра нормативна база. Переважно їх застосовують на робочих місцях, дільницях, цехах, що випускають різнорідну продукцію, та на дільницях, де є значні обсяги незавершеного виробництва, яке неможливо виміряти в натуральних одиницях.

Динаміку рівня продуктивності праці вимірюють індексом І _пп:

де В_б і В_п — виробіток у базовому та плановому періодах.

У внутрішньовиробничому плануванні для вимірювання продуктивності праці використовують обернений метод. Продуктивність праці визначається кількістю праці, затраченої на одиницю продукції (роботи) — трудомісткість продукції (Тр), год:

Метод екстраполяції має невелику трудомісткість, хоча він і не досить точний, оскільки не враховує позитивні зрушення в продуктивності праці, можливі в плановому періоді.

Метод коригування базової продуктивності праці під дією техніко-економічних факторів більш трудомісткий, але дає точніші результати й застосовується на етапі складання планів. Він передбачає розрахунок планованого скорочення (збільшення) чисельності під впливом кожного техніко-економічного фактора й на цій підставі визначення планованого зростання продуктивно-
сті праці.

Date: 2015-09-22; view: 388; Нарушение авторских прав