Політико-правові ідеї європейського соціалізму і комунізму

1. УТОПІЧНІ ІДЕЇ ХУІ-ХУІІІст.

Утопічний соціалізм - це мрійництво, проекти і вчення про докорінне перетворення суспільного ладу на принципах соціальної рівності, відсутності експлуатації і спільній праці усік громадян.

Утопічний комунізм, на відміну від утопічного соціалізму, виражає «ідеал» патріархального ладу з патерналістською психологією людей, з усуспільненими формами співжиття.

В зародку ідеї утопічного соціалізму знаходимо у легенді про «золотий вік» (існувала в багатьох народів), яка ідеалізувала суспільний лад з пануючою соціальною рівністю людей.

Велику роль у формуванні утопічного комунізму зіграло раннє християнство, яке проповідувало загальнолюдську рівність і братерство між людьми і особливо євангельський ідеал з усуспільненими формами співжиття, характерними для примітивного комунізму.

Однак християнство спрямувало утопічну думку в русло релігійної утопії. Що ж до аспектів світського життя, то утопічні ідеї виникли разом з критикою буржуазного суспільства, яке могло лише проголосити формальну рівність людей. Буржуазне суспільство за своєю суттю було таким же несправедливим і недосконалим, як і суспільство феодальне. Залишилися багаті і бідні, бідних було ще більше. Буржуазні свободи і права, яких домагались трудящі - це були права і свободи лише для буржуазії. Переважна ж більшість людей не мала роботи. А відсутність основного права на працю позбавляла людей можливості набувати інших прав. Соціальна нерівність породжувала суспільні антагонізми, основною причиною яких була приватна власність.

Ідеологи буржуазії прагнули до утвердження в суспільстві своїх інтересів, захищаючи ідеї приватної власності, свободу підприємництва, конкуренцію. Однак гасла буржуазних революцій про права і свободи ''громадян, формальну рівність усіх перед законом так і залишились ілюзорними гаслами для переважної маси знедолених трудящих, інтереси яких знайшли своїх захисників серед ідеологів утопічного соціалізму і комунізму.

В основі державно-правових вчень соціалістичного та комуністичного спрямування лежать ідеї утопічного соціалізму, що їх висловив ще у XVI ст. англійський гуманіст і політичний діяч Томас Мор (1478 - 1535). У 510 р. він написав «Історію Річарда III», якій судилося стати першоджерелом для пізнішої шекспірівської драми про злочинного тирана-узурпатора, а також безсмертний твір (первісно титулований) «Вельми корисна, ще й цікава, справді золота книжечка про найкращий устрій держави та про новий устрій Утопія». Використане Мором слово утопія укорінююся в багатьох мовах. Це слово грецького походження і первісне значення його - «без місця» і «нема місця». Цю книгу і нині корисно прочитати, оскільки, зокрема її критична частина, зорієнтована на висвітлення суспільних реалій, які не втратили актуальності, у тому числі так званих вічних проблем. Наприклад, явища олігархії означені на сторінках «Утопії» в такий спосіб: «Змова багатіїв, котрі дбають про власний зиск від імені та під вивіскою держави». Звичайно, міркування Мора стосувалися Англії, але, як підкреслював Еразм Роттердамський, у рядках Мора можна дошукатися витоків «майже всякого лиха у державі».

Мор одним із перших серед мислителів XVI ст. висловив думку, що закони держави захищають інтереси багатих і спрямовані проти трудящих, а джерелом зла у суспільстві є приватна власність. Мислитель вказував, що там, де панує приватна власність, де все міряють за гроші, там не може розвиватися здорове державне життя. Мор був переконаний, що рівність і справедливість запанують тоді, коли буде скасована приватна власність. В «Утопії» мислитель змалював таке суспільство, в якому після скасування приватної власності утвердилась рівність.

Політичний устрій, який Мор вважає ідеальним, розвивається на принципах загальної рівності. Всі посадові особи вибираються народом, звітують перед ним і правлять в інтересах народу. Доленосні для Утопії питання обговорюються всіма жителями країни. А головне завдання, яке стоїть перед державою - це організація виробництва і розподілу. Більш за все, обов'язками держави є боротьба із злочинністю, а також забезпечення для громадян мирних умов життя.

1 Усенко п. Блаженний сер Томас.. Історичний календар. – К., 1997 – С. 46-48

У Томаса Мора посадові особи - не привілейований стан, а слуги народу. Очолює державу виборна особа -князь. Будь-які прагнення князя запровадити тиранічне управління завершується відстороненням його від влади. Усі інші посадові особи і сенат, до складу якого входять наймудріші, переобирається щорічно. Фактично із «Утопії» Мора випливає, що найкращим для мислителя є правління, яке поєднує елементи прямої і представницької демократії. Саме така форма правління, на його думку, може забезпечити умови для формування в суспільстві моральних засад. Високий рівень суспільної моралі робить зайвим, на думку мислителя, складну систему законодавства, оскільки право й мораль стають єдиними.

Ідеї утопічного соціалізму в Італії розвинув італійський публіцист і поет Джованш Доме піко Кампанелла (1568-1639), автор знаменитого «Міста Сонця». (У монастирі ордена домініканців у місті Плаканіді він одержав ім'я Том-мазо, тобто Тома, на честь святого Томи Аквінського, відомого теолога католицької церкви). Кампанелла вивчав Платона, Арістотеля, Альберта Великого, переймаючись ідеями знаменитих мислителів, а його власні філософські роздуми увінчалися славетним «Містом Сонця»- Автор назвав вимріяну ним ідеальну державу саме так, бо зі словами «сонце», «сонячне» асоціювалось у нього найкраще, досконале, світле.

Томмазо Кампанелла, як і Томас Мор був переконаний, що приватна власність є основним джерелом бід і негараздів у суспільстві. Ідеальний устрій вчений вбачав у теократичній республіці, в якій всі громадяни як у політичному, так і в економічному відношенні рівні. Загальнообов'язкова трудова повинність, колективна праця як джерело радості, свідоме ставлення до праці всіх громадян, чотиригодинний робочий день, розподіл матеріальних благ за потребами, доступність освіти для кожного, громадське виховання дітей, вибір професії за здібностями і покликанням, обов'язковий для всіх режим дня - такі основні риси суспільного життя соляріїв - мешканців міста Сонця.

Кампанелла вважав, що держава в такому суспільстві буде існувати, але влада функціонуватиме на невідомих досі засадах: по-перше, основною функцією держави буде організація виробництва і розподілу, управління вихованням громадян; по-друге, провідну роль у здійсненні управління і влади будуть відігравати вчені; по-третє, народ братиме активну участь в управлінні державою.

Утвердження ідеального суспільства Мор і Кампанелла вбачали у силі розуму, тобто раціональному обґрунтуванні переваг суспільної власності, загальної рівності, спільної праці та пов'язували з випадком. Вони були переконані, що досить сконструювати в ідеї ідеальне суспільство і за певних сприятливих умов можна буде втілити ці проекти в життя.

Критику буржуазного суспільства і переконаність у необхідності утвердження комуністичного суспільства як єдино раціонального і як такого, що відповідає прагненням людей до утвердження свободи, і рівних можливостей в користуванні життєвими благами знаходимо в комуністичних трактатах представників французького утопічного соціалізму епохи Просвітництва Мельє, Маблі, Мореллі, Ба-бефа.

Одим із таких трактатів «Заповіт» належить філософу-матеріалісту, сільському священику Жону Мельє Мазерни (1664-1729). Мельє критикував і відкидав думку про «освіченого монарха», як слугу суспільства і закликав народ до революції.

Мельє належав до прихильників ідеї природного права, але на відміну від буржуазних мислителів XVII ст. розглядав його не як право індивіда, а як право «трудящого народу». Заперечував ідею суспільного договору. Дотримувався думки, що держава виникла шляхом облуди, насилля та примусу і є механізмом гноблення простого народу дворянами, чиновниками, тиранами і священнослужителями. Згідно із вченням Мельє, держава - це організований примус, в основі якого лежить приватна власність. Мислитель був переконаний, що тиранічні порядки в суспільстві існують із-за мовчазної згоди народу, який тотально неосвічений, а отже і неспроможний усвідомити причини свого тяжкого стану; народ обманутий і пригнічений забобонами, головну роль серед яких відіграє релігія.

Мельє послідовно проводив і захищав думку, що подолати свій гніт і безправ'я трудовий народ зможе тільки шляхом революції, ліквідувавши основне зло в суспільстві -приватну власність. У новоствореному суспільстві, на думку мислителя, держави не буде, всі будуть урівняні в правах і привілеях. У своїй політичній концепції держави Мельє визнає необхідність владного урегулювання суспільних відносин, але не політичним шляхом, тобто на принципах відносин залежності і покори, а на принципах асоціативної єдності людей як рівних у своїх правах індивідів.

Одним із перших теоретиків утопічного комунізму вважається аббат Мореллі (достовірних біографічних даних не збереглося). Його погляди на утопічне комуністичне суспільство найбільш ґрунтовно розвинуті в поемі «Базіліада» і в трактаті «Кодекс природи або істинний дух її законів», який вміщує в собі «Закони про форму правління, покликану попередити будь-яку тиранію» і «Закони про управління». Теоретичною основою його вчення є природно-правова доктрина.

На думку Мореллі існуючий суспільний лад заснований на приватній власності, суперечить розуму й природі і повинен бути замінений комуністичним ладом. Це буде, на думку Мореллі, своєрідним поверненням до втраченого людьми природного стану, коли вони підкорялися виключно законам природи, а суспільством правили батьки сімейств, які відали організацією праці та вихованням дітей.

Мореллі негативно ставився до ідеї 'суспільного договору. Він вважав, що кінець природного стану був започаткований появою приватновласницького інтересу, який і спричинив до хаосу в суспільстві. Таке становище, в свою чергу, об'єктивно викликало потребу у необхідності прийняття низки жорстоких законів, що й започаткувало процес формування держави.

Ідеал майбутнього суспільства мислитель вбачав у пануванні суспільної власності. Головні функції держави в такому суспільстві зводив до регулювання промисловістю і сільським господарством, регламентації побуту і виховання. Був переконаний, що організовувати владу необхідно на принципах комуністичного самоврядування, де посадові особи є простими виконавцями і зобов'язані піклуватися про благо народу.

Шлях досягнення ідеалу Мореллі вбачав у вдосконаленні законодавства, яке мусить узгоджуватися із законами природи. Мислитель сформулював три «основних і священних», на його думку, закони, виданням яких і розпочнеться перебудова суспільства на комуністичних засадах. Перший із них скасовує приватну власність, другий закон забезпечує всім громадянам право на працю, третій зобов'язує кожного громадянина займатися суспільно корисною працею. Мореллі передбачав, що комунізм буде розвиватися не в окремих невеликих колективах, як мріяли ранні утопісти, а в масштабах усього суспільства, з централізованим обліком та розподілом праці і продуктів.

Одним із найбільш радикальних мислителів європейського просвітництва був утопічний революціонер-комуніст Гракх Бабеф (справжнє ім'я Франсуа Ноель) (1760-1797), який у своїй революційній програмі «Змова задля рівності» вперше обґрунтував необхідність створення в ході революції революційної диктатури.

Бабеф послідовно проводив думку, що головною причиною антагонізмів у суспільстві є приватна власність, скасувати яку можна не шляхом реформ, а виключно з перемогою революції.

Майбутній ідеал суспільства вбачав у створенні так званої демократичної корпорації аграрників і ремісників, заснованої на дрібному виробництві із ручною працею, з повною зрівнялівкою і тотальним аскетизмом. Бабеф визнавав суспільно корисною тільки фізичну працю. Сутність демократії вбачав у безкомпромісному знищенні приватної власності, в утвердженні колективізму і егалітаризму.

З намірами Бабефа створити відповідне майбутнє суспільство логічно пов'язана його орієнтація на застосування у відношенні до громадян репресивних заходів, з метою запобігання будь-яким намірам до збагачення, переваг у здо-, бутті освіти або прагненні до знань.

Таким чином, намагаючись позбавити людство від експлуатації і гніту, Бабеф посягнув на людську індивідуальність, ігноруючи самобутність особистості, її потребу в са-мореалізації. Згідно із поглядами Бабефа, власне людська індивідуальність є найбільшою перепоною на шляху до демократії.

Утопічний соціалізм кінця ХУШ - першої половини XIX ст. узагальнив ідейний матеріал своїх попередників. Представники утопічного соціалізму цього періоду А. Сен-Сімон, Ш. Фурьє, Р. Оуен перейнялись від просвітителів ХУШ ст. вірою у всемогутність людського розуму, пов'язуючи існуючі в суспільстві недоліки з непізнанною істиною і справедливістю. Вони послідовно проводили думку, що істинним втіленням і виразником розуму, правди і справедливості є соціалізм.

Необхідно наголосити, що в творах Сен-Сімона, Фурьє, Оуена порівняно мало уваги відводиться питанням політики, держави і права. Навпаки, ці мислителі недооцінювали ролі державних і правових інститутів у суспільстві. Однак теорії соціалістів-угопістів вказаного періоду послужили теоретичною підвалиною марксизму, невід'ємною часткою якого стала класова теорія походження держави та права і їх ролі у суспільстві.

Погляди французького мислителя, соціолога, соціаліста-утопіста КлодаАнрі де Рув Руа (Анрі де Сен-Сімон) (1760-1825) на державу і право переважно визначалися його кон-

цепцією історичного прогресу. В своїй праці «Нове християнство» мислитель обґрунтував власне кредо звільнення робітничого класу з-під влади капіталу і проголосив його вищою метою свого життя.

Мислитель вважав, що фундаментом розвитку суспільства є певна система поглядів і переконань і сформулював відповідну закономірність: якщо пануючі в суспільстві погляди і переконання втрачають довіру і перестають цінуватися, то існуючий порядок руйнується. Так він стверджував, що до руйнування феодального ладу спричинила перемога ідей Просвітництва над теологією. Отже, мислитель був переконаний, що тільки новий рівень ідей - «сучасні позитивні науки» - можуть створити надійний фундамент для постфеодального, індустріального порядку. Це, на його думку, станеться тоді, коли на зміну правлячим класам -землевласникам і духовенству - прийде клас учених, інженерів, художників, а також промисловців і підприємців. У майбутньому суспільстві Сен-Сімон зберігає приватну власність, але підпорядковує її централізованій плановій системі.

Сен-Сімон вважав, що лише всесвітній розвиток промисловості на основі ефективного використання наукових принципів організації праці може позбавити трудящих від злигоднів і страждань, спричинених підневільним становищем і тяжкою фізичною працею. До таких принципів він відносив запровадження обов'язкової для всіх продуктивної праці, забезпечення рівних можливостей для застосування своїх здібностей, створення планової організації виробництва, яке, на його погляд повністю забезпечить суспільство всім необхідним для розвитку. На таких принципах суспільство має перетворитися у величезну виробничу асоціацію промисловців (індустріалів), де робітники будуть підкорятися «природним» лідерам. Еволюція прогресу завершиться створенням єдиного класу асоційованих виробників із спільними інтересами, а увесь світ перетвориться у світову асоціацію народів, в якій політика із науки управління людьми перетвориться у науку управління виробни-дтвом.

Франсуа Марі Шарль Безансон Фурьє (1772-1837) -видатний соціаліст-утопіст створив вчення про соціалістичний лад, який розуму, як регулюючому важелю в суспільстві відводив другорядну роль, схиляючись до думки, що рушійною силою соціального прогресу є пристрасті людей. Ці погляди він обґрунтував у відомих працях «Теорія чотирьох світових рухів і світових доль», «Теорія всесвітньої єдності» і «Новіш господарський соцієтарнш світ», запропонувавши власну концепцію циклічного розвитку людства.

Згідно із поглядами Фурьє, увесь історичний цикл триває 80 тис. років, а суспільство у своєму історичному розвитку проходить ряд етапів: первісного раю, варварства і цивілізації. ІІозаяк, на думку Фурьє, цивілізація недалеко відійшла у своєму розвитку від варварства, він розробив структуру організації майбутнього суспільства (лад «гармонії»), де долаються всі суперечки і утверджується гармонічний лад, адекватний історичній необхідності. В основу такого ладу мислитель поклав принцип «схильності страс-тей,» тобто природної схильності до певного виду праці. Гармонія завершується занепадом суспільства і розпочинається початковий цикл його розвитку.

Фурьє, різко критикуючи державно-правову систему буржуазного суспільства, наголошував, що сучасна йому держава захищає інтереси багатих, а знедолені відчужені від влади і позбавлені політичної та соціальної свободи. Закони ж захищають інтереси привілейованої меншдсті, яка зосередила в руках усю повноту влади. Проголошена революцією свобода - є тільки міфом, бо не звільнила людей від рабської праці, а в соціальній площині не забезпечила свободи вибору занять за схильностями. Люди, позбавлені елементарного права на працю, об'єктивно втрачають усі інші права.

Піддаючи критиці буржуазний лад, Фурьє пропонував створити общини (асоціації) типу промислово-споживчих товариств, які «об'єднуватимуть представників різних соціальних груп і відтіснять державу з її інститутами. Центральна влада та її апарат не втручатимуться у внутрішнє життя асоціацій. Регулюватимуть життя останніх норми, встановлені за суспільною згодою. Мислитель був упевнений, що в асоціаціях утвердяться всі необхідні умови для всебічного розвитку кожного із їх членів.

У порівнянні зі своїми французькими сучасниками А. Сен-Сімоном і Ш. Фурьє англійський утопічний соціаліст Оуен Роберт Ньютаун (1771-1858) переймався питаннями майбутнього суспільного ідеалу вже на період промислової революції і загострення класових суперечностей, що й справило значний вплив на формування особливостей його поглядів щодо ролі держави і права в суспільстві.

Свій суспільний ідеал Роберт Оуен розробляв під кутом зору визнання того, що на розвиток соціального середовища значно впливає характер людей. На його думку, формування капіталістичних відносин негативно вплинуло на

формування характеру людей, спричинивши падіння моралі, поширення розпусти, утвердження неосвіченості і невігластва. Головним чинником негативного впливу на характер суспільства Оуен визнавав приватну власність і намагався переконати, що закони, які панують у суспільстві, є нерозумними і вкрай шкідливими, бо їхня основна мета полягає утримувати людей в покорі, убогості, ницості й брутальності.

Суспільним ідеалом для Оуена була федерація вільних і автономних комун, що функціонують на принципах самоврядування, суспільної власності, рівних прав і обов'язків членів комуни, з раціональною і гуманною системою освіти і виховання підростаючого покоління. Згідно із поглядами мислителя досягти ідеалу можна за умови успішного використання науково-технічних знань і досягнень промислового прогресу.

У 30-40-х роках XIX ст. в духовному житті Західної Європи помітну роль зіграли концепції революційно-утопічного комунізму, ідеологами якого виступали Огюст Блан-кі, Теодор Дезамі - у Франціїї, Вільгельм Вейтлінг - у Німеччині, Джеймс Бронтер О'Брайєн - у Англії. Усі вони захищали інтереси робітничого класу і закликали до революційної перебудови суспільства. Різко критикуючи буржуазне суспільство, вони розглядали існуючі держави, правові системи, закони, юридичні процедури як знаряддя насилля в руках буржуазії. Демократичні права й свободи, проголошені під час буржуазних революцій, виявились недосяжними для обездоленого люду, тому ідеологи утопічного комунізму закликали до нової революції, яка ліквідує приватну власність і породжену нею соціальну несправедливість та, врешті, забезпечить умови для панування пролетаріату. Всі вони ставили завдання рішучого відсторонення експлуататорів від управління державою і передачі влади у руки трудящих. їхні ідеї революційно-утопічного комунізму заклали міцний фундамент у марксистське вчення про державу і право.

2. МАРКСИСТСЬКО-ЛЕНІНСЬКЕ ВЧЕННЯ ПРО ДЕРЖАВУ І ПРАВО ТА ЙОГО ЕВОЛЮЦІЯ

Висунувши ідею гуманізації суспільства на підставі знищення буржуазної приватної власності, соціалісти-утопісти не відповіли позитивно на питання про засоби реалізації такої мети, а головне - про суб'єкти, тобто соціальну силу, здатну це здійснити.

Від Т. Морра і до Р. Оуена представниками цієї течії суспільної думки було запропоновано усі можливі засоби перетворення суспільства: від морального осуду та просвітництва до збройного повстання та запровадження диктатури; розглянуто усі наявні і більш-менш відповідні часу соціальні суб'єкти суспільних перетворень: від селян і плебсу до парламентів і навіть самих капіталістів.

Утопія не зуміла віднайти ту соціальну силу, котра відповідала б водночас двом вимогам: по-перше, була б кровно зацікавлена у знищенні приватної власності на засоби виробництва та перетворенні суспільних відносин, що є її основою і, по-друге, спроможна це зробити.

У середині XIX ст. виникла комуністична політико-пра-вова ідеологія, що синтезувала погляди своїх попередників і була розвинута відомими теоретиками пролетарської революції Карпом Генріхом Марксом (1818-1883) і Фрідрі-хом Енгельсом (1820-1895), які створили матеріалістичну (класову) теорію держави та права.

Завершена концепція матеріалістичного розуміння держави і права викладена Марксом і Енгельсом у роботі «Німецька ідеологія» в рамках цілісної концепції матеріалістичного розуміння історії, яка будується на принципах визначальної ролі суспільного буття у відношенні до суспільної свідомості; формаційності історичного розвитку; класової боротьби, як рушійної сили розвитку суспільства приватної власності.

Аналіз історичного розвитку людства від родового до державного устрою та зв'язку виникнення держави з- приватною власністю і появою класів Енгельс здійснив у роботі «Виникнення сім "і, приватної власності і держави». «Держава,- говорить Енгельс,- підводячи підсумки своєму історичному аналізові, — аж ніяк не являє собою сили, ззовні нав'язаної суспільству. Держава не є також «дійсність моральної ідеї», «образ і дійсність розуму», як твердить Ге-гель. Держава є продукт суспільства на певному етапі розвитку; держава є визнання, що це суспільство заплуталося в нерозв'язану суперечність з самим собою, розкололося на непримиримі протилежності, позбутись яких воно не спроможне. А щоб ці протилежності, класи з суперечливими економічними інтересами, не пожерли один одного і суспільства в даремній боротьбі, для цього стала необхідною сила, яка стоїть, вочевидь, над суспільством, сила, яка б

___________________
1.Симник П. Аналіз вихідних принципів суспільно-політичного вчення марксизму: уроки історії. – К., С. 19-20.

стримувала зіткнення, держала його в межах «порядку». І ця сила, яка виникла з суспільства, але ставить себе над ним і все більше й більше відчужує себе від нього,- є держава».

Отже, тут з повною ясністю висловлена основна ідея марксизму в питанні про історичну роль і про значення держави. Держава є продукт і прояв непримиримості класових суперечностей. Держава виникає там, тоді і остільки, де, коли і оскільки класові суперечності об'єктивно не можуть бути примирені. І навпаки: існування держави доводить, що класові суперечності непримиримі. Таким чином, за Марксом, держава не могла б ні виникнути, ні розвинутися, якби можливе було примирення класів. Згідно із його вченням держава є орган класового панування, орган пригноблення одного класу іншим, є створення «порядку», який узаконює і зміцнює це пригноблення, стримуючи зіткнення класів.

В цілому в марксистській державно-правовій теорії виникнення держави і права розглядається як об'єктивний процес. Згідно із вченням Маркса і Енгельса економічними причинами їх виникнення були: 1) суспільний розподіл праці; 2) поява приватної власності; 3) розшарування суспільства на класи. Усі ці фактори унеможливили існування родової системи влади і управління, виникла політична організація влади - держава із апаратом примусу. Державний апарат виокремився із суспільства і перетворився в інструмент політичного панування приватних власників і засіб гноблення трудящих.

Отже, згідно із марксистською теорією держава - це політична організація, організоване насилля одного класу над іншими. Право - це возведена в закон воля панівного класу. Його зміст визначається матеріальними умовами життя цього класу. Закон — це державна воля панівного класу.

Майбутнє суспільного розвитку Маркс і Енгельс вбачали у прогресі виробничих відносин, які в своєму розвитку зможуть піднятися до рівня, за якого існування приватної власності втратить сенс; і з революційною ліквідацією приватної власності зникнуть класи і сама держава як інструмент політичної влади експлуататорів. «Держава,- писав Маркс у «Критиці Готської програми»,- відмирає, оскільки капіталістів уже нема, класів уже нема, тому придушувати будь-який клас не можна». Маркс продовжує: «... На вищій фазі комуністичного суспільства, після того як зникне підкорення людини поділові праці, яка поневолює її; коли зникне разом з цим протилежність розумової і фізичної праці; коли праця перестане бути тільки засобом до життя, а стане сама першою потребою життя; коли разом з всебічним розвитком індивідів зростуть і продуктивні сили і всі джерела суспільного багатства зіллються повним потоком,— тільки тоді можна буде цілком подолати вузький горизонт буржуазного права, і суспільство зможе написати на своєму прапорі: «Кожний по здібностях, кожному по потребах».

Необхідно наголосити, що насильницька комуністична державно-правова ідеологія сприймалася свого часу неоднозначно. Наприклад, відомий представник німецької соціал-демократії Фердінанд Лассаль (1825-1864) творцем і рушійною силою прогресу вважав розум, а джерелом права - державу. Право розглядав як. регулятор суспільних відносин, як надкласовий інститут. Важливу роль у суспільстві Лассаль відводив закону. Він переконував, що у державі всі мусять коритися закону, суспільних змін можна досягти не обов'язково шляхом революції, а зміною законодавства, маніфестаціями, поданням петицій тощо.

Прибічниками марксистської теорії були Вільгельм Лібкнехт (1826-1990), один із організаторів і керівників соціал-демократичної партії в Німеччині; Август Бебель (1840-1913), один із засновників і керівників німецької соціал-демократії і 2-го Інтернаціоналу - Антони» Лабріо-ла (1843-1904), італійський філософ, теоретик і пропагандист марксизму; Георгій Плеханов (1856-1918), активний діяч російської і міжнародної соціал-демократії, пропагандист марксизму.

Палким пропагандистом, теоретиком марксизму, хто здійснив практичну реалізацію провідних ідей цього вчення був Володимир Ілліч Ульянов (Ленін) (1870-1924). Його соціальним ідеалом було суспільство рівних, формування якого він пов'язував з насильницькою революцією, уіьердженням держави диктатури пролетаріату та знищенням ущент буржуазного державного устрою. Цей ідеал Ленін захищав у численних працях, серед яких відомі «Що робити?», «Імперіалізм, як найвища стадія капіталізму», «Держава і революція. Вчення марксизму про державу і завдання пролетаріату в революції», «Про державу», «Дитяча хвороба «лівизни» в комунізмі» та ін.

Ленін розробив вчення про соціалістичну державність, поглибив погляди Маркса і Енгельса на класову природу держави, вказавши причини, які цю природу обумовлюють.

Згідно Леніну, по-перше, держава є класовою, тому що втілює у собі класові антагонізми, які виникли з часу появи приватної власності; по-друге, апарат держави і, перш за

все, верхні ешелони державної влади, формуються із представників пануючого класу; по-третє, державна машина здійснює політику, вигідну головним чином пануючому класу і яка відповідає його корінним економічним, політичним та ідеологічним інтересам. Ленін називав державу «машиною (знаряддям) для підтримання панування одного класу над іншим».

Фундаментом ленінського вчення про соціалістичну державність були положення про диктатуру пролетаріату, пролетарську демократію, про співвідношення комуністичної партії і радянської держави, про економічні функції такої держави, її територіальну єдність та зовнішню політику.

Ленін доповнив теорію пролетарської (соціалістичної) демократії, яка виникла у ХГХ ст. як антитеза буржуазній (ліберальній) демократії, (яка надавала перевагу громадянській свободі, тобто повній незалежності особистого життя індивіда від політичної влади, від держави) вченням про диктатуру пролетаріату, як вищу форму демократії.

Згідно із його вченням буржуазна держава припинить своє існування в результаті насильницької революції, яка експропріює у капіталістичних власників засоби виробництва, передасть їх робітникам і встановить проміжну стадію, здатну розвинутись у комунізм. Ця стадія буде мати форму держави «революційної диктатури пролетаріату», як знаряддя придушення експлуататорського класу, опір якого зросте після його повалення і організації нового суспільно-економічного ладу. Державною формою диктатури пролетаріату, згідно Леніну, повинна бути Республіка Рад. У ленінському тлумаченні така республіка поєднує в собі риси державної і громадської організації; в ній поєднуються елементи представницької і прямої демократії. Ради зосереджують у собі законодавчі, виконавчі і контролюючі функції. Формуватиметься такого типу республіка на принципах демократичного централізму, що означає виборність усіх органів влади знизу доверху, підзвітність їх і підконтроль-ність, змінюваність депутатів. Організованим у ради пролетаріатом керує комуністична партія. Жодне політичне чи організаційне питання не вирішується в такій республіці без керівних вказівок центрального комітету партії. Йдеться про монопольне право партії на всю повноту влади. Цю тезу особливо захищав партійний і державний діяч СРСР Й. Сталін (1879-1953). Сталінська Конституція (1936 р.) вперше на офіційному рівні визнала і юридично-нормативно закріпила привілейовано-монопольне право «бойового штабу робітничого класу» у радянському суспільстві. Ст. 126

Конституції проголошувала: комуністична партія є «керівним осередком всіх організацій трудящих як громадських, так і державних».

Повне заперечення приватної власності, а, отже, і будь-якої автономної особистості, підміна народу робітничим класом в пролетарській теорії була розвинута в програмних документах КПРС. У цих документах увага акцентувалась на провідній ролі комуністичної партії — авангарду робітничого класу, яка керує процесом переходу до повної демократії -комуністичного самоврядування. Заперечувався фундаментальний принцип розподілу влад, без якого неможливе народовладдя. В дійсності рекламоване «соціалістичне народовладдя» допускало демократію в допустимих межах, які окреслювались партшно-державним керівництвом, що зосереджувало в своїх руках всю повноту реальної влади.

Концепцію нового, революційного пролетарського права як засобу здійснення диктатури пролетаріату розвивав і втілював у практику радянської юстиції Д. Курський, нарком юстиції у 1918-1928 рр. За Курським, в умовах дикта-, тури пролетаріату визнання прав і свобод індивіда є недоцільним. Право — це вираження інтересів пролетаріату. Отже, в праві повинні домінувати інтереси держави над інтересами особистості.

Помітну роль у формуванні і становленні радянської теорії права зіграв юрист П. Стучка, державний і партійний діяч тієї доби. Основними засадами нового революційно-марксистського праворозуміння він визнавав: 1) право має класовий характер; 2) в праворозумінні необхідно керуватися не формальною юридичною логікою, а революційно-діалектичним методом; 3) замість пояснення правових відносин із закону чи правових ідей, в праворозумінні необхідно керуватися законом про визначальну роль економічного базису відносно правової надбудови. Уявлення про класовий характер права знайшли своє втілення в офіційному акті Наркомюсту РСФРР (грудень 1919 р.) і вираження у такій дефініції: право - це система (або порядок) суспільних відносин, що відповідають інтересам пануючого класу і охороняються його організуючою силою.

В історії радянської юридичної думки вагоме місце посідають рішення першої наради з питань науки радянської держави і права, що відбулась 16-19 липня 1938 р. її організатором був А. Вишинський - директор Інституту права і одночасно генеральний прокурор СРСР. Мета наради полягала в необхідності утвердити єдину загальнообов'язкову марксистсько-ленінську лінію в юридичній науці. Нарада затвердила запропоноване Вишинським загальне визначення права: право — це сукупність правил поведінки, що виражають волю пануючого класу, встановлених в законодавчому порядку, а також звичаїв і правил поведінки, санкціонованих державною владою, застосування яких забезпечується державним примусом з метою охорони, укріплення і розвитку суспільних відносин і порядку, вигідних і догідливих пануючому класу. Таке визначення права увійшло в радянську юриспруденцію як нормативний, а згодом вузьконор-мативний підхід до права, основою такого підходу визначався принцип ототожнення «права» і «закону» (тоталітарного законодавства).

Концепція ототожнення права з тоталітарним законодавством була єдино пануючою до середини 70-х років, коли розпочалась дискусія, в ході якої розв'язувалась проблема протиставлення права й закону. Була висунута концепція розмежування права і закону, яка обґрунтовувала ідею права, як необхідної форми і рівної міри (норми) свободи індивідів. Поява такої концепції орієнтувала науковців на аналіз проблем, пов'язаних із з'ясуванням умов і передумов, за яких взагалі можливе право, правовий закон і правова держава.