Показники суспільного здоров’я: народжуваність, смертність, середня тривалість життя, захворюваність

ЛЕКЦІЯ №8

(сестринська справа)

Здоров’я. Чинники ризику виникнення захворювань. Формування здорового способу життя і профілактика захворювань.

План

1. Визначення понять “здоров’я”, “суспільне здоров’я”.

2. Показники суспільного здоров’я: народжуваність, смертність, середня тривалість життя, захворюваність.

3. Чинники ризику виникнення захворювань.

- Характеристика найвагоміших чинників: забруднення навколишнього природного середовища, нераціональне харчування, гіподинамія, шкідливі звички (алкоголізм, паління, наркоманія, токсикоманія); психоемоційна напруженість; генетична схильність та ін.

4. Можливі проблеми пацієнта (наприклад, проживання у промисловій зоні, психоемоційна напруженість у сім’ї). Медсестринські втручання з розв’язання проблем, що виникли.

5. Формування здорового способу життя — головний засіб профілактики захворювань.

6. Диспансеризація — активна форма медичного нагляду за станом здоров’я населення, роль у виявленні і ранній діагностиці захворювань.

- Диспансерне спостереження за окремими групами населення.

- Види спеціалізованих диспансерів, їх організація, форми і методи роботи.

- Роль медичної сестри в системі диспансерного спостереження.

7. Можливі проблеми пацієнта (наприклад, конфліктні ситуації в сім’ї, працюючий підліток). Медсестринські втручання з розв’язання проблем, що виникли.

1. Визначення понять “здоров’я”, “суспільне здоров’я”.

Здоров’я – це не тільки відсутність хвороб або фізичних дефектів, а стан повного фізичного, психічного і соціального добробуту.

Важливим показником здоров’я є здатність людини найбільш ефективно використати свої біологічні можливості для реалізації соціальних функцій. При потребі підвищених вимог до людини в умовах її професійної діяльності (пілоти, космонавти, мо­ряки, металурги та ін.) організм повинен швидко й адекватно перебу­дуватися, а також швидко відновити звичайний, нормальний рівень функціонування. Здоров’я визначається запасом життєвих сил і резервами функцій організму, здатними компенсувати вплив шкідливих чинників і навіть протидіяти цим чинникам.

Завдання медицини — збереження даного при­родою здоров’я і відновлення втраченого. Абсолютно здорових людей дуже мало, більшість перебуває в проміжному третьому стані — між здоров’ям та захворюванням. Кожний ор­ганізм бореться із захворюванням, результат цієї боротьби залежить від величини резервів здоров’я.

Санологія — наука про механізми процесів відновлення порушених функцій — видужання від хвороб, травм та інших патоло­гічних станів.

Валеологія — наука про здоров’я, покликана вивчати механізми підтримки і зберігання стану здоров’я, засоби подовження трива­лості життя, зберігання працездатності.

Важливим показником здоров’я є здатність людини найбільш ефективно використати свої біологічні можливості для реалізації соціальних функцій.

Хвороба – це порушення нормальної життєдіяльності організму внаслідок впливу на нього шкідливих агентів, що спричинює зниження його пристосувальних можливостей, працездатності й збільшує можливість смерті.

Фактори, які визначають стан здоров’я:

- економічні фінансовий стан, втрата джерела прибутків);

- політичні (розподіл ресурсів та законодавство про потенційні чинники, шкідливі для здоров’я);

- соціальні (відносини між людьми,суспільна цінність здоров’я);

- фактори особистості (здорові навички, здорова поведінка);

- культура.

Вплив стилю, способу життя на здоров’я:

Показники суспільного здоров’я: народжуваність, смертність, середня тривалість життя, захворюваність.

Суспільне здоров’я – це суспільна, соціально-політична й економічна категорія, а також об’єкт соціальної політики; це інтегральне здоров’я індивідів певного суспільства, нації, країни.

При оцінці суспільного здоров’я враховуються соціальні, природні і біологічні чинники.

Показники суспільного здоров’я:

1) Демографічні:

а) народжуваність – частота народжень за рік на 1000 населення, яке проживає на певній території. Вважають високою при показниках понад 25%, низькою, якщо показник нижче 15%.

Число народжених за рік х 1000

Середньорічна кількість населення

б) смертність – частота смертельних випадків за рік на 1000 населення, яка проживає на даній території. Вважають високою при показниках понад 15%, низь­кою — до 9%.

Число померлих за рік х 1000

Середньорічна кількість населення

в) дитяча смертність - показник частоти смерті дітей на першо­му році життя. Показник понад 50% вважають високим, менше 30% — низьким.

Число дітей, які померли на першому році життя за даний рік х 1000

2/3 дітей, які народилися живими в даному році + 1/3 дітей, які народились живими в попередньому році

г) середня тривалість життя – це кількість років, яку в середньому проживе дане покоління, що народилося в цьому році.

д) показник природного приросту – це різниця між показником смертності та народжуваності.

2) Медико-санітарні:

а. Захворюваність – це сукупність нових, ніде раніше не врахованих і вперше в цьому разі виявлених серед населення захворювань. При вивченні можна створити правильне уявлен­ня про частоту виникнення захворювань і динаміку захворюванос­ті, ефективність комплексу соціально-гігієнічних і лікувальних за­ходів, спрямованих на її зниження.

б. Поширюваність захворювання (хворобливість) - сукупність усіх наявних серед населення хвороб, уперше виявлених у даному році і зареєстрованих у попередні роки, з приводу яких хворі повторно звернулися в даному році на 1000 населення. Зростання показника може відбуватися за рахунок збільшення тривалості життя у зв’язку з досягненнями медицини і накопичення контингентів, які перебу­вають на диспансерному обліку.

в. Непрацездатність через хвороби і нещасні випадки.

г. Травматизм.

д. Інвалідність.

Чинники, що визначають здоров’я населення:

- Відтворення здоров’я, або охорона і реалізація генофонду, на­родження здорового потомства. Визначається біологічни­ми, соціально-економічними і санітарно-гігієнічними умовами (здоров’я батьків, рівень їхньої загальної та санітарної культури, умо­ви перебігу вагітності і пологів, збереження резерву фізіологічних функцій організму майбутньої матері, стан родопомічної служби та сітки медико-генетичних консультацій тощо).

- Формування здоров’я визначається способом життя людини і станом навколишнього середовища.

- Процес витрати здоров’я відбувається у виробничій сфері. Значення має характер, організація та умови праці.

- Процес відновлення здоров’я включає рекреацію (відпочинок), лікування і медико-соціальну реабілітацію, тобто відновлення соціального статусу хворих та інвалідів.

Трьом рівням особистості (соматичному, психічному і соціальному) відповідають три аспекти здоров’я: фізичний (соматичний), психічний і соціальний. Вирішення практичних проблем в охороні здоров’я пов’язане передусім з діагностикою рівня соматичного здоров’я людини.

3. Чинники ризику виникнення захворювань.

- Характеристика найвагоміших чинників: забруднення навколишнього природного середовища, нераціональне харчування, гіподинамія, шкідливі звички (алкоголізм, паління, наркоманія, токсикоманія); психоемоційна напруженість; генетична схильність та ін.

Чинники ризику – це шкідливі чинники зовнішнього і внутрішнього середовища здатні причинити хвороби.

Групи чинників ризику:

- Зовнішні чинники — це забруднення довкілля шкідливими для організму хімічними речовинами (екологічні чинники), несприятливі погодні умови, сонячна радіація, нераціональне і незбалансоване харчування, забруднення харчових продуктів і води шкідливи­ми хімічними домішками і радіоактивними нуклідами.

- Внутрішні чинники — генетична спадковість, малорухливий спосіб життя (гіподинамія), шкідливі звички (тютюнопаління, алкоголь, наркома­нія, перенесені травми, операції.

Класифікація чинників ризику виникнення захворювань:

1. Спосіб життя становить 49-53% факторів, які визначають ризик виникнення захворювань. Шкідливі чинники які визначаються способом життя:

- куріння;

- незбалансоване харчування;

- вживання алкоголю;

- шкідливі умови праці;

- стресові ситуації;

- адинамія, гіподинамія;

- погані матеріально-побутові умови;

- вживання наркотиків;

- зловживання ліками;

- самотність;

- неміцність сімей;

- низький загальноосвітній і культурний рівень;

- надзвичайно високий рівень урбанізації;

- постійне перевантаження;

- постійне недосипання.

2. Генетична схильність становить 18-22% ризику (схильність до спадкових захворювань; схильність до дегенеративних захворювань).

3. Навколишнє середовище, природно-кліматичні умови становлять 17-20% ризику. Фактори навколишнього середовища, які негативно впливають на здоров’я або наносять шкоду:

- стихійні лиха, катастрофи, які спричинила людина;

- забруднення атмосферного повітря;

- вплив шуму;

- незадоволення потреб постачання питною водою, санітарії, утилізації відходів;

- хімічні і мікробіологічні забруднення харчових продуктів;

- вплив токсичних відходів від промислової переробки;

- вплив іонізуючої радіації;

- вплив неіонізуючої радіації сонця, джерел штучного освітлення, природних і штучних електромагнітних полів;

- вплив потенційно канцерогенних хімікатів;

- перенаселення і погані життєві умови;

- відсутність коштів для безпечного відпочинку.

4. Система охорони здоров’я становить 8-10% ризику:

- несвоєчасна медична допомога;

- низька якість медичної допомоги;

- неефективність профілактичних заходів.

Здебільшого виникнення захворювання спричиняється дією ми організм не одного, а одночасно кількох чинників ризику. Вивчення чинників ризику необхідне не лише для оцінюваним їхнього впливу, але й для вироблення профілактичних заходів, спрямованих на запобігання їхньому негативному впливу на організм.

4. Можливі проблеми пацієнта (наприклад, проживання у промисловій зоні, психоемоційна напруженість у сім’ї). Медсестринські втручання з розв’язання проблем, що виникли.

5. Формування здорового способу життя — головний засіб профілактики захворювань.

Спосіб життя — це діяльність і активність людей з матеріальними, моральними і духовними умовами життя і реакція на дані умови. Відображає комплекс біологічних, соціальних, економічних, сімейних, побутових, екологічних, психологічних та духовних впливів на життєдіяльність людського організму, а також вивчення можливостей їхнього використання з метою збереження, охорони і відтворення здоров’я.

Принципи формування способу життя залежать від рівня розвитку цивілізації і можливостей індивідуальної реалізації їх у формі обґрунтованих фізіологічних, соціальних, економічних, інтелектуальних, моральних, духовних потреб людини.

Чинників, які безпосередньо впливають на стан здоров’я населення: характер розподілу і використання матеріальних ресурсів сім’ї, психологічний клімат і особливості внутрішньосімейних стосунків (між подружжям, батьками, дітьми), склад сім’ї (повна чи неповна), режим і умови праці на роботі та вдома, рівень загальної гігієнічної культури, характер хар­чування, фізична активність, мотивація до збереження здоров’я, сенс життя та ін.

Здоровий спосіб життя — раціональний варіант життє­діяльності людини, завдяки якому вона здатна реалізувати свої біологічні і соціальні функції, максимально використати генетичні резерви здоров’я і тривалості життя, фізичної і розумової працездат­ності.

Здоровий спосіб життя має провідне значення у формуванні і відтворенні здоров’я людини, забезпеченні її високої якості життя і активного довголіття. Для ведення здорового способу життя людині не­обхідні мотиваційні стимули, які засновані на усвідомленні потреби охорони і зміцнення власного здоров’я.

У процесі еволюційного відбору природа виробила у людини інстинкт самозбереження і самовідновлення здоров’я. Завдяки склад­ним адаптаційно-захисним механізмам людський організм здатний впоротися зі шкідливими зовнішніми (екзогенними) і внутрішніми (ендогенними) впливами. Дія цих механізмів проявляється на гуморальному, нервово-рефлекторному, клітинному ріннях.

Методи і засоби формування здорового способу життя спрямовані на оптимізацію і відновлення захисних сил організму, недосконалість яких успадкована генетично або виникла в результаті дії на організм несприятливих зовнішніх і внутрішніх факторів.

Здоровий спосіб життя повинен бути спрямований на:

- первинну профілактику захворювань;

- зміцнення і відновлення здоров’я;

- формування активного трудового довголіття.

Заходи формування здорового способу життя:

- боротьба з гіподинамією;

- раціональний режим праці і відпочинку;

- режим раціонального і збалансованого харчування;

- створення сприятливих сімейних стосунків та інтимного життя;

- гармонія душі і тіла;

- виховання і прищеплення розумних гігієнічних звичок.

У формуванні звичок і чинників здорового способу життя вико­ристовують 4 групи заходів:

1) фізичні (фізична активність, загартовуван­ня організму, режим дня, праці та відпочинку, раціональне і збалан­соване харчування);

2) індивідуально-психологічні (методи психічної саморегуляції (аутотренінг), формування установки на довголіття і високу якість життя);

3) медико-організаційні (санітарно-гігієнічна освіта, виховання і засвоєння правил особистої і загальної гігієни, санітарно-гігієнічних норм і звичок життя, диспансерні обстеження, опрацювання визначення якості і кількості здоров’я і прогнозування тривалості життя);

4) суспільно-громадянські спрямовані на виховання у людини морально-естетичних і суспільно корисних якостей життя (естетичне, етичне і екологічне виховання, формування духовних якостей особистості з установкою на здоровий спосіб життя).

Таким чином, формування здорового способу життя є головним важелем профілактики захворювань.

Профілактика захворювань.

Профілактика — це цілісна система заходів, які проводять не тільки щодо первинних причин захворювань, а й для запобігання розвитку захворювань.

Розділяють: суспільну та індивідуальну, первинну і вторинну.

Первинна профілактика покликана зберігати здоров’я людей, не допускати негативну дію чинників соціального і при­родного середовища. Со­ціальні, медичні, гігієнічні та виховні заходи первинної профілактики спрямовані на запобігання захворюванням шляхом усунення причин і умов виникнення, на підвищення стійкості організму до дії несприятливих чинни­ків зовнішнього середовища.

Засоби комплексної первинної профілактики забезпечення здоров’я населення: свідомість (виховання з дитинства розумного ставлення до свого здоров’я, до навколишнього середовища, правильний режим праці і відпочинку); рух (помірна фізична праця, фізкультура, загартовування); раціональне харчування.

Вторинна профілактика спрямована на припинення чи послаблення патологічного процесу, що вже ви­ник в організмі, раннє лікування та попередження подальшого розвитку недуг.

Третинна профілактика – робота з пацієнтом після виявлення у нього хвороби чи якоїсь недуги.

Найефективнішим шляхом профілактики є формування здорового способу життя і диспансеризація населення.

Пізнавально-сприймальні фактори, які впливають на мотивацію здорової поведінки:

1) Важливість здоров’я.

2) Свідомий контроль.

3) Свідоме розуміння самоефективності.

4) Визначення здоров’я.

5) Свідома оцінка стану свого здоров’я.

6) Усвідомлення користі від звичок і поведінки, сприятливих здоров’ю.

7) Свідоме розуміння перешкод до вироблення звичок і поведінки, сприятливих для здоров’я.

Фактори, які впливають на вибір особою здорової поведінки:

1) демографічні фактори (вік, стать, раса, етнічна приналежність, рівень освіти, рівень прибутків).

2) Біологічні характеристики.

3) Між особисті впливи.

4) Ситуаційні фактори.

5) Фактори поведінки.

6. Диспансеризація — активна форма медичного нагляду за станом здоров’я населення, роль у виявленні і ранній діагностиці захворювань.

- Диспансерне спостереження за окремими групами населення.

- Види спеціалізованих диспансерів, їх організація, форми і методи роботи.

- Роль медичної сестри в системі диспансерного спостереження.

Диспансеризація – активний метод динамічного спостереження за здоровим особами, об’єднаними загальними фізіологічними особливостями або умовами праці; хворими із хронічними захворюваннями, що найчастіше призводять до тимчасової непрацездатності, інвалідності, смертності або особами, які перенесли деякі гострі захворювання; особами, які мають чинники ризику, спрямовані на попередження захворювань, активне їх виявлення в ранніх стадіях і своєчасне проведення лікувально-оздоровчих заходів.

Мета диспансеризації:

-збереження і зміцнення здоров’я населення;

-збільшення тривалості життя і підвищення продуктивності праці шляхом спостереження за станом їх здоров’я, вивчення й поліпшення умов праці і побуту, проведення комплексу соціально-економічних, санітарно-гігієнічних, профілактичних і лікувальних заходів.

Диспансеризація здорових повинна забезпечувати правильний фізичний розвиток, зміцнювати здоров’я, виявляти і усувати чинники ризику виникнення різних захворювань шляхом проведення суспільних та індивідуальних, соціальних і медичних заходів. Диспансеризація хворих повинна активно виявляти і лікувати початкові форми захворювань, вивчати й усувати причини, які сприяють їх виникненню, запобігати загостренню процесу і його прогресуванню на основі постійного динамічного спостереження і проведення лікувально-оздоровчих та реабілітаційних заходів.

Завдання диспансеризації:

-визначення стану здоров’я кожного індивіда шляхом щорічного огляду та оцінка здоров’я з урахуванням вікових, статевих і фахових особливостей;

-диференційоване активне динамічне спостереження за здоровими, що мають чинники ризику і хворими;

-виявлення і усунення причин, які викликають захворювання;

-своєчасне проведення лікувально-оздоровчих заходів;

-підвищення якості й ефективності медичної допомоги.

Для ефективного і якісного проведення диспансеризації необхідно:

-активне виявлення хворих на ранніх стадіях захворювання;

-систематичне спостереження за станом здоров’я хворих;

-своєчасне проведення лікувальних і профілактичних заходів;

-вивчення зовнішнього середовища, виробничих і побутових умов, проведення заходів щодо їх поліпшення;

-систематичне підвищення кваліфікації лікарів;

-участь у диспансеризації адміністрації підприємств, профспілкових організацій та інших громадських організацій.

Категорії населення, які підлягають диспансерному спостереженню:

-працівники головних галузей промисловості і професій із шкідливими і важкими умовами праці;

-учні, студенти та підлітки, які працюють, незалежно від характеру виробництв і галузей промисловості;

-інваліди і ветерани Великої Вітчизняної війни;

-інваліди та учасники аварії на Чорнобильській АЕС;

-жінки дітородного віку, хворі по основних групах захворювань, які визначають рівень тимчасової непрацездатності, інвалідності, смертності населення;

-особи з підвищеним ризиком захворіти — з підвищеним артеріальним тиском, з передпухлинними станами, переддіабетом ти іншими станами; особи з надлишковою масою тіла та ін.

Рівні установ за ступеням участі в диспансеризації:

І – амбулаторно-поліклінічні заклади.

ІІ – спеціалізовані диспансери (онкологічний, шкірно-венеричний, протитуберкульозний, психоневрологічний, наркологічний та ін.), стаціонари лікарень, консультативно-діагностичні центри.

ІІІ – обласні і республіканські лікарні, спеціалізовані центри, клініки медичних і науково-дослідних інститутів.

Типи диспансерів:

-Лікувально-фізкультурний.

-Кардіологічний.

-Наркологічний.

-Онкологічний.

-Протитуберкульозний.

-Психоневрологічний.

-Ендокринологічний.

Диспансер містить поліклініку і стаціонар. Основні завдання диспан­серів:

— виявлення хворих на ранніх стадіях захворювань;

— обстеження і лікування виявлених хворих;

— активне динамічне спостереження та профілактика захворювань;

— проведення оздоровчих заходів;

— вивчення захворюваності, причин і умов виникнення захворювань;

— організаційно-методична та санітарно-освітня робота;

— розробка заходів для оздоровлення умов праці й побуту.

Диспансеризацію здійснюють за такими фазами:

а) облік і обстеження всього населення з метою ак­тивного виявлення захворювань на ранніх стадіях, а також чинни­ків ризику;

б) проведення необхідних профілактичних і лікувально-оздоровчих заходів;

в) динамічні спостереження за станом здоров’я кожного індивіда та оцінка ефективності проведених за­ходів.

Функції середніх медичних працівників в системі диспансерного спостереження:

- проводять облік чисельності населення на дільниці і заповнюють паспортну частину картки диспансерного обліку;

- визначають віковий, статевий та соціальний склад населення;

- виділяють осіб, що спостерігаються в інших закладах;

- інформують населення про медичні огляди;

- проводять антропомет­рію, термометрію, вимірюють артеріальний тиск, внутрішньоочний тиск, гостроту зору і слуху;

- проводять забір біоматеріалів для лабора­торних досліджень тощо;

- запрошують осіб диспансерної групи на прийом до лікаря;

- ведуть картотеку взятих на облік, в якій фіксують своєчасність відвідування;

- беруть участь у періодичних оглядах;

- щомісячно ін­формують лікаря і поповнюють картотеку на осіб, які перебувають під спостереженням лікарів різних спеціальностей та в інших закладах.

Перспективним напрямом диспансеризації є використання автоматизованих систем для спостереження стану здоров’я населення.

7. Можливі проблеми пацієнта (наприклад, конфліктні ситуації в сім’ї, працюючий підліток). Медсестринські втручання з розв’язання проблем, що виникли.

Date: 2015-09-24; view: 8142; Нарушение авторских прав