Види інформації та їх конституційно-правове регулювання

Метод класифікації правових явиш досить часто викорис­товується в юридичних дослідженнях.

Класифікація правових понять являє собою розподіл цих понять на окремі види, категорії, типи та інше, яким прита­манні специфічні ознаки, відмітні риси та властивості, які складають особливості правового режиму та які забезпечують виконання ними своїх завдань і функцій.

У Законі України «Про інформацію» чітко визначені основ­ні галузі інформації (ст. 17), її види (ст. 18), джерела (ст. 26) та режим доступу до неї (ст. 28).

Згідно із законом під галузями інформації необхідно розу­міти сукупність документованих або публічно оголошених відомостей про відносно самостійні сфери життя і діяльнос­ті суспільства та держави.

До основних галузей інформації належать: політична, економічна, духовна, науково-технічна, соціальна, екологіч­на, міжнародна. Основними видами інформації є: статистична, масова, інформація про діяльність державних органів влади та органів місцевого самоврядування, правова, інфор­мація про особу, довідково-енциклопедичного характеру, со­ціологічна.

Однією з досить важливих є статистична інформація. Це офіційно документована державна інформація, що дає кіль­кісну характеристику подій та явищ, які відбуваються в економічній, соціальній, культурній та інших сферах жит­тя України. Цей вид інформації підлягає відкритому, систе­матичному опублікуванню. Забезпечується відкритий доступ громадян, наукових закладів та інших заінтересованих орга­нізацій до неопублікованих статистичних даних, які не підпа­дають під дію обмежень, встановлених законом про інформа­цію. Система статистичної інформації, її джерела і режим ви­значаються Законом України «Про державну статистику» та іншими правовими актами у цій галузі.

Масова інформація — це публічно поширювана друкована та аудіовізуальна інформація.

Друкованими засобами масової інформації є друковані ви­дання (преса) — газети, журнали, бюлетені тощо і разові ви­дання з визначеним тиражем, а аудіовізуальними засобами масової інформації є радіомовлення, телебачення, кіно, зву­козапис, відеозапис тощо. Порядок створення (заснування) та організації діяльності окремих ЗМІ визначаються відповідни­ми законодавчими актами про ці засоби.

Під інформацією державних органів та органів місцевого самоврядування необхідно розуміти офіційну документова­ну інформацію, яка створюється в процесі поточної діяльнос­ті законодавчої, виконавчої та судової влади, органів місце­вого самоврядування. Основними джерелами цієї інформації є: закони України, інші акти, що приймаються Верховною Радою України та її органами, акти Президента України, під-законні нормативні акти, ненормативні акти державних орга­нів, акти органів місцевого самоврядування.

Інформація державних органів та органів місцевого само­врядування доводиться до відома зацікавлених осіб шляхом: опублікування її в офіційних друкованих виданнях або поши­рення інформаційними службами відповідних державних ор-

ганів і організацій, опублікування її в державних ЗМІ або публічного оголошення через аудіо- та аудіовізуальні ЗМІ; без попереднього доведення її до зацікавлених осіб; наданням можливості ознайомлення з архівними матеріалами; оголо­шення її під час публічних виступів посадових осіб. Джерела і порядок одержання, використання, поширення та зберігання офіційної інформації державних органів та органів місцевого самоврядування визначаються законодавчими актами про ці органи. Законодавчі та інші нормативні акти, що стосуються прав і свобод та законних інтересів громадян, не доведені до публічного відома, не мають юридичної сили (частина третя ст. 57 Конституції України).

Правова інформація - - це сукупність документованих або публічно оголошених відомостей про право, його систему, джерела, реалізацію, юридичні факти, правовідносини, право­порядок, правопорушення і боротьбу з ними та їх профілак­тику тощо, її джерелами є Конституція України, інші зако­нодавчі та підзаконні нормативно-правові акти, міжнародні договори та угоди, норми і принципи міжнародного права, а також ненормативні правові акти, повідомлення засобів масо­вої інформації, публічні виступи, інші джерела інформації з правових питань.

Для забезпечення доступу громадян до законодавчих та ін­ших нормативних актів держава видає ці акти масовими ти­ражами у найкоротші строки після набрання ними чинності. Це сприяє кращому засвоєнню і розумінню громадянами змісту законодавчих та інших нормативних актів, дотриман­ню ними правових приписів, формує у них правосвідомість.

Інформація про особу - - це сукупність документованих або публічно оголошених відомостей про особу. Основними даними про особу (персональними даними) є: національність, освіта, сімейний стан, релігійність, стан здоров'я, а також ад­реса, дата і місце народження. До джерел документованої ін­формації про особу належать: видані на її ім'я документи, підписані нею документи, а також відомості про особу, зібра­ні органами державної влади та органами місцевого самовря­дування в межах їхніх повноважень.

Особливість цього виду інформації полягає в тому, що при її збиранні та поширенні необхідна згода особи, якої вона сто­сується.

Законом про інформацію (ст. 23) забороняється збирання відомостей про особу без її попередньої згоди, за винятком ви­падків, передбачених законом. Кожна особа має право знати у період збирання інформації, які відомості і з якою метою зби­раються про неї, яким чином вони можуть бути використані. Згідно з законодавством державні органи, органи місцевого самоврядування, інформаційні системи, які містять інформа­цію про громадян, зобов'язані надавати її безперешкодно і без­оплатно на вимогу осіб, яких вона стосується, крім випадків, передбачених законом. Забороняється доступ сторонніх осіб до відомостей про іншу особу. Відмова в доступі до інформації або приховування її, або незаконне збирання, використання, зберігання чи поширення можуть бути оскаржені до суду.

Інформація довідково-енциклопедичного характеру — це систематизовані, документовані або публічно оголошені ві­домості про суспільне, державне життя та навколишнє при­родне середовище. До основних джерел цього виду інформації належать: енциклопедії, словники, довідники, рекламні по­відомлення та оголошення, путівники, картографічні мате­ріали, а також довідки що даються уповноваженими на те державними органами та органами місцевого самоврядуван­ня, об'єднаннями громадян, організаціями, їх працівниками та автоматизованими інформаційними системами.

До соціологічної інформації належать документовані або публічно оголошені відомості про ставлення окремих грома­дян і соціальних груп до суспільних подій та явищ, процесів, фактів, її джерелами є документовані або публічно оголошені відомості, в яких відображено результати соціологічних опи­тувань, спостережень та інших соціологічних досліджень.

Джерелами інформації є носії інформації:документи та інші носії інформації, які являють собою матеріальні об'єкти, що зберігають інформацію, а також повідомлення засобів ма­сової інформації, публічні виступи. Від джерела, повноти та правдивості інформації залежить якість підготовленого до оприлюднення матеріалу і настання чи уникнення у зв'язку з цим правових наслідків. Тому важливо знати, що за режимом доступу інформація поділяється на відкриту інформацію та інформацію з обмеженим доступом.У ст. 28 Закону «Про ін­формацію» йдеться про режим доступу до інформації, що

означає передбачений правовими нормами порядок одержан­ня, використання, поширення й зберігання інформації.

Обмеження права на одержання відкритої інформації забо­роняється законом (п. З ст. 29). Однак це стосується не всієї інформації. Конституція України (ст. 50) забороняє засекре­чення інформації про стан довкілля, якість харчових продук­тів і предметів побуту і гарантує право на поширення такої інформації. Це зумовлено правом кожного на безпечне для життя і здоров'я довкілля та на відшкодування завданої по­рушенням цього права шкоди. Право громадян на сприятливе навколишнє природне середовище, на одержання інформації про стан довкілля на сучасному етапі набуває все більшого значення, що насамперед пов'язано з комплексом негативних факторів як в Україні, так і в інших країнах СНД. До цих чинників належать: наслідки Чорнобильської катастрофи, стихійний процес введення ринкової економіки, безвладдя, недоліки в правовому регулюванні екологічних відносин.

Доступ до відкритої інформації забезпечується шляхом: систематичної публікації її в офіційних друкованих видан­нях; поширення її засобами масової комунікації; безпосеред­нього її надання заінтересованим громадянам, державним ор­ганам та юридичним особам.

Інформація з обмеженим доступом (ст. ЗО закону) за своїм правовим режимом поділяється на конфіденційну і таємну.

Конфіденційна інформація - - це відомості, які знаходя­ться у володінні, користуванні або розпорядженні окремих фізичних чи юридичних осіб і поширюється за їх бажанням відповідно до передбачених ними умов. Виняток становить ін­формація комерційного та банківського характеру, а також інформація, правовий режим якої встановлено Верховною Радою України за поданням Кабінету Міністрів України (з пи­тань статистики, екології, банківських операцій, податків то­що) та інформація, приховування якої являє загрозу життю і здоров'ю людей. Таємною є інформація, що містить відомос­ті, які становлять державну та іншу передбачену законом таємницю, разголошення якої завдає (чи може завдати) шкоди особі, суспільству і державі.

Критерії віднесення інформації до таємної, порядок її обігу та захисту врегульовано Законом України «Про державну та­ємницю», в якому даються поняття «державна таємниця», «ступінь секретності», «сфери інформації», «строки затаю­вання інформації» тощо. Визначається коло осіб, які є держа­вними експертами з питань таємниць, встановлюється відпо­відальність за порушення закону про державну таємницю: дисциплінарна, адміністративна, кримінальна. Криміналь­ний кодекс України (ст. 328) закріплює відповідальність за розголошення відомостей, що відповідно до Закону «Про дер­жавну таємницю» становлять державну таємницю, особою, якій ці відомості були довірені або стали відомі по службі чи роботі.

Інформація — об'єкт власності громадян, організацій (юри­дичних осіб) і держави. У Законі «Про інформацію» (ст. 38) дається визначення цього поняття як урегульованого законом ставлення суспільства щодо користування, володіння та роз­порядження інформацією. Власник інформації щодо об'єктів своєї власності має право здійснювати будь-які законні дії. Законодавець вводить також поняття інформації як товару, інформаційної продукції та інформаційної послуги. Це поло­ження створює широке поле для діяльності різноманітних ін­формаційних служб, організацій для розв'язання багатьох проблем.

Прикладом цього є Українське національне інформаційне агентство, головним завданням якого є збирання та надання інформації через ЗМІ державним установам, підприємствам і організаціям, об'єднанням громадян, а також приватним осо­бам в Україні та за її межами. Закон «Про інформаційні агент­ства» визначає, що основними видами інформаційних агентств є державні і недержавні агентства України та іноземні ін-

формаційні агентства, які діють в Україні через свої представ­ництва.