Особливості становлення політичних партій в Україні

В Україні, Росії, інших пострадянських державах слаб­кість демократичних традицій, соціальна інерція незалежно­сті державної влади від суспільства, низька його структуриза-ція, вкрай повільний розвиток національного підприємницт­ва, зубожіння робітничого класу, інтелігенції й багатьох інших верств населення зумовлюють труднощі у розвитку по­літичних партій: відірваність багатьох з них від своєї соціаль­ної бази, а часто і повна її відсутність; прагнення керівництва деяких політичних партій шукати опору не стільки у соціаль­ному середовищі, скільки у владних структурах. Це поро­джує неспроможність політичних партій виконувати прита­манні їм функції; несприйняття значною частиною населення політичних партій як політико-правових інституцій, необхід­них для задоволення первинних потреб, реалізації громадян­ських, соціально-економічних, екологічних та інших прав. Водночас Конституція визначила Україну як демократичну державу. Така характеристика нашої країни є одним із най­важливіших напрямів її модернізації. Вона передбачає роз­виток багатопартійності, чітке конституційно-правове регу­лювання статусу політичних партій.

Регламентація правового статусу політичних партій і гро­мадських організацій започаткована Законом України «Про об'єднання громадян» від 16 червня 1992 р. Партії тільки на­роджувалися, лише проявлялися їх ознаки, що відрізняло їх від громадських організацій. На тому етапі законодавець не виокремив регулювання їх статусу в окремому законі. Поряд з цим невпинний процес розвитку багатопартійності зумовив заходи, що сприяли підвищенню ролі партій у політичній си­стемі України. Вже в Законі України «Про вибори народних депутатів України», який був прийнятий 18 листопада 1993 p., політичні партії визначалися як суб'єкти висування претен­дентів у кандидати в народні депутати України.

У 90-х роках XX ст. відбувся не тільки процес розвитку по­літичних партій, зростання їх ролі, а й формування атмосфе­ри терпимості, яка є однією з найважливіших передумов дієвості такого принципу конституційного ладу, як політич­ний плюралізм. Це - - розв'язання політичної кризи кінця 1994 — початку 1995 pp. шляхом прийняття Конституційно­го договору між Верховною Радою України і Президентом України, що за своєю природою був правовим компромісом на основі політичної угоди, прийняття Конституції України 1996 p., парламентські і президентські вибори, під час яких у рамках демократичної процедури змагалися різні політичні сили.

Відповідно до Закону України «Про вибори народних депу­татів України» від 24 вересня 1997 р. половина конституцій­ного складу Верховної Ради обиралася за списками від по­літичних партій, виборчих блоків партій у багатомандатному загальнодержавному виборчому окрузі на основі пропорцій­ного представництва. Застосування цього закону сприяло подальшому зростанню ролі політичних партій у політичній си­стемі України. Вони, по-перше, стали повноцінними суб'єктами виборчого процесу; по-друге, отримали більше можливостей для здійснення притаманних їм функцій; по-третє, сприяли структуризації Верховної Ради (була зроблена спроба створити парламентську більшість); по-четверте, зумовили активізацію роботи парламентських фракцій (наприклад, значно розши­рювався вплив партій, представлених у парламенті, на дію погоджувальної ради депутатських фракцій і груп); по-п'яте, деякою мірою стали впливати на формування органів вико­навчої влади (так, започаткована практика консультацій Президента України з лідерами парламентських фракцій пе­ред внесенням ним на розгляд Верховної Ради кандидатури Прем'єр-міністра та ін.); по-шосте, створили такі умови, за яких позапартійні депутати стали менше впливати на перебіг парламентських подій. Тому їх чисельність різко зменшила­ся. Відповідно збільшилася кількість громадських організа­цій.

Закон України «Про об'єднання громадян» не відповідав реаліям партійного життя, тенденціям суспільного розвитку. До того ж правове регулювання статусу політичних партій мало відповідати основним положенням Конституції Украї­ни. Тому через десять років після появи перших політичних партій, 5 квітня 2001 p., було прийнято Закон України «Про політичні партії в Україні», на відміну від багатьох країн За­хідної Європи, де подібні закони були прийняті через 100, а то і більше років з моменту започаткування політичних пар­тій. Прийняття в Україні цього закону після порівняно корот­кого терміну партійної історії можна пояснити тим, що: по-перше, після набуття Україною незалежності і проголошення шляху до демократії почалося швидке збільшення кількості політичних партій, зростання їх впливу на суспільні відноси­ни; по-друге, розвиток політичних партій, підвищення їх ролі у політичній системі країни значно випередили формування демократичних традицій; по-третє, в останньому десятилітті XX ст. політико-правова історія України розвивалася більш інтенсивно, ніж у попередні роки, не говорячи вже про XIX ст.; по-четверте, за більш ніж 100 років партійної історії країн За­хідної Європи та інших регіонів світу був накопичений бага­тий досвід цивілізованої участі політичних партій у боротьбі за державну владу та її реалізацію, в конституційно-правово­му регулюванні їх статусу, і цей досвід дедалі більше стає надбанням українських політиків і вчених; по-п'яте, одним з основних напрямів зовнішньої політики України є інтеграція нашої держави до Західної Європи, в тому числі у політи-ко-правовому аспекті.