Про заходи з профілактики та боротьби з інфекційною анемією коней

1. Загальні положення. 1.1. Інфекційна анемія коней – хронічне вірусне захворювання, для якого характерний прихований із можливим спорадичним клінічним проявом перебіг – рецидивною лихоманкою і анемією. 1.2. Збудник інфекційної анемії – ретровірус, подібний до вірусів віспи овець, лейкозу великої рогатої худоби, СНІДу і T–кліткового лейкозу людей. 1.3. Вірус розмножується у формених елементах крові, клітинах кісткового мозку і виділяється з організму тварин із секретами і екскрементами, які містять кров. 1.4. В природних умовах вірус інфекційної анемії коней уражає також ослів, мулів, лошаків, поні і зебу. 1.5. Вірус чутливий до дії 2% розчину їдкого натру і 2% розчину формальдегіду, які знешкоджують його за 5 хвилин. В матеріалі, нагрітому до 60 (град.), вірус інактивується за 30 хвилин. 1.6. Джерело збудника інфекції – коні, інфіковані вірусом інфекційної анемії. 1.7. Факторами перенесення можуть бути корми, предмети догляду та інші матеріали, забруднені виділеннями інфікованих коней. 1.8. Механічними переносниками збудника є кровососні комахи (мухи–жигалки, гедзі, комарі, мошки, кліщі). Виконання маніпуляцій (узяття крові, вакцинації, лікувальні ін'єкції) при недотриманні стерильності обумовлює перезараження тварин. 1.9. Коні можуть заражатись при потраплянні вірусу парентерально, ентерально, при паруванні, а лошата – через молоко конематки.

2. Епізоотичні особливості та клінічні ознаки інфекційної анемії коней. 2.1. Інфекційна анемія коней зустрічається в Поліській та Лісостеповій зонах України. 2.2. Найбільш характерно, що інфекційна анемія коней протікає хронічно з підвищенням температури та приховано (латентно), коли температурна реакція та інші клінічні симптоми відсутні, а сироватки крові реагують позитивно за РДП. Такі коні – вірусоносії є джерелом збудника інфекції. 2.3. В стаціонарно неблагополучних господарствах у окремих коней з прихованим перебігом хвороби можливий прояв клінічної картини і гематологічних змін. 2.4. Клінічні ознаки характеризуються рецидивною чи постійною лихоманкою з температурою 38,6–41,0^оС і тривалими приступами від 3 до 12–20 днів. При гострому перебігу хвороби в період лихоманки окремі коні можуть загинути, в інших захворювання переходить у підгостру, хронічну, приховану форми. 2.5. У коней з лихоманкою можуть розвиватися наступні симптоми: анемія, жовтяничність слизових оболонок, набряки підгруддя, препуція мошонки чи черевної частини тіла.

3. Діагностика інфекційної анемії коней. 3.1. Діагноз "інфекційна анемія коней" ставлять на підставі клінічних, патологоанатомічних ознак, епізоотичних даних та результатів лабораторних досліджень. 3.2. Основним методом прижиттєвої діагностики інфекційної анемії коней є серологічний – реакція дифузної преципітації (РДП). 3.3. Клінічні і гематологічні методи досліджень використовуються для встановлення стадії розвитку хвороби у серопозитивних коней. 3.4. Патологічним методом досліджень визначають ступінь ураження органів, а гістологічним – морфофункціональні зміни в органах. 3.5. Діагноз уважається встановленим при наявності позитивних результатів дворазових досліджень за РДП з інтервалом 15–30 днів. При потребі проводять гематологічні, патоморфологічні дослідження. 3.6. При встановленні діагнозу ферму (господарство) оголошують неблагополучним за цим захворюванням.

4. Профілактика інфекційної анемії. 4.1. У благополучних колективних та приватних господарствах неблагополучних за інфекційною анемією районів серологічні профілактичні дослідження жеребців – плідників і конематок проводяться один раз на рік. 4.2. У районах, благополучних за інфекційною анемією коней неблагополучних областей, серологічні дослідження жеребців–плідників і конематок проводяться один раз на два роки, за винятком господарств, указаних у п.3.6. 4.3. В областях, благополучних за інфекційною анемією коней, серологічні дослідження жеребців–плідників проводяться один раз у три роки, за винятком господарств, указаних у п.3.6. 4.4. На кінних заводах та племінних конефермах жеребців–плідників і конематок, а в спортивних школах – все поголів'я – досліджують один раз на рік. 4.5. Профілактичне серологічне дослідження коней слід також проводити: – при надходженні до господарства коней – карантинують протягом 30 днів і в цей період їх серологічно досліджують на наявність інфекційної анемії. При цьому з дозволу головного лікаря ветеринарної медицини господарства коней можуть використовувати для роботи в окремій бригаді; – не раніше 30 днів – до відправки за межі господарства; – перед доставкою на роздоювання кобил – при використанні їх для одержання кумису. 4.6. В господарствах, оздоровлених від інфекційної анемії коней, проводять планові серологічні дослідження дорослого поголів'я один раз на рік протягом трьох років. 4.7. Спеціалісти ветеринарної медицини, керівники господарств, індивідуальних господарств, фермери при виявленні коней, підозрілих в захворюванні інфекційною анемією, вживають заходів з їх ізоляції і повідомляють головного державного інспектора ветеринарної медицини району.

5. Заходи щодо оздоровлення господарства від інфекційної анемії. 5.1. При встановленні діагнозу на інфекційну анемію коней ферму, відділення, фермерське чи індивідуальне господарство, біопідприємство або відповідний населений пункт оголошують неблагополучним і вводять карантинні обмеження за цим захворюванням. 5.2. У неблагополучному господарстві розробляється план організаційно–господарських і ветеринарно–санітарних заходів з оздоровлення господарств від інфекційної анемії коней, який затверджується рішенням районної адміністрації чи виконкому міської ради за поданням головного державного інспектора ветеринарної медицини району (міста). 5.3. Керівники господарств незалежно від форми власності та власники забезпечують здійснення організаційно–господарських та ветеринарно–санітарних заходів з охорони коней від зараження їх інфекційною анемією, а в разі її виникнення – проведення карантинних обмежень з ліквідації вогнища інфекції. 5.4. За умовами обмежень забороняється: – увезення на територію та вивезення з господарства однокопитних тварин (крім здання на забій); – переміщення коней у господарстві без дозволу головного лікаря ветеринарної медицини господарства; – парування здорових коней з інфікованими. 5.5. У неблагополучному господарстві все конепоголів'я, старше шестимісячного віку, досліджують клінічно і серологічно в РДП з інтервалом 30 днів до одержання двох негативних результатів. Інфікованих тварин ізолюють і протягом 15 днів здають на забій. 5.6. Коней, які сумнівно реагують за РДП, досліджують повторно через 15 днів. При підтвердженні результатів (реакція сумнівна чи позитивна) їх також направляють на забій. 5.7. Гній, підстилку, залишки корму знезаражують біотермічним методом. 5.7.1. Для утримання серопозитивних коней виділяють окремі приміщення, закріпляють їздових, яких забезпечують спецодягом. 5.7.2. Все серопозитивне поголів'я щомісяця досліджують клінічно, при виділенні хворих коней їх здають на забій. 5.7.3. Здорових коней інших бригад, відділень досліджують серологічно з інтервалом 30 днів. Всіх, які реагують за РДП, переводять у серопозитивну групу або здають на забій. 5.7.4. Серологічні дослідження здорових коней старше шестимісячного віку проводять до одержання двох від'ємних результатів з інтервалом 1 місяць. 5.7.5. Молодняк, одержаний від здорових конематок, досліджують з шестимісячного віку з інтервалом 3 місяці до одержання двох підряд негативних результатів. 5.7.6. Вирощеним або закупленим здоровим поголів'ям проводять заміну "серопозитивних" тварин після їх здачі на забій і проведення остаточної дезінфекції. 5.7.7. Конепоголів'я здорових груп досліджують один раз на рік упродовж періоду оздоровлення господарства. 5.7.8. Коней серопозитивної групи використовують на внутрішньогосподарських роботах у межах неблагополучного пункту. Парування і випасання "серопозитивних" коней із "серонегативними" забороняється. Коней, яких використовують на роботах щотижня, у літньо–осінній період обробляють водними розчинами: 1–2% лізолу, креоліну, 1% севіну, 0,25% неоцидолу, 0,15% дурсбану, 0,5% циодріну, 0,75% дикразіну, 0,2% асиніту натрію. 5.7.9. Гній, підстилку, залишки кормів знезаражують біотермічним методом. 5.7.10. Поточну дезінфекцію неблагополучної конюшні проводять через кожні 30 днів. При цьому використовують 4%–ний розчин їдкого натру, освітлений розчин хлорного вапна з активністю хлору 3%, 2%–ний розчин формальдегіду. 5.8. Тушу і продукти забою, одержані від хворих тварин, направляють на технічну утилізацію. Тварин, у яких відсутні клінічні ознаки хвороби, але які позитивно реагують при серологічних дослідженнях, забивають на санітарній бойні і використовують після знезараження проварюванням. 5.9. Шкури від серопозитивних коней дезінфікують 5%–ним розчином кальцинованої соди, приготовленим у насиченому розчині кухонної солі (на 1 вагову частину шкіри додають 4 вагових частини солі). В розчині тримають протягом 24 годин при температурі 17–20 (град.). 5.10. Кістки, голови, внутрішні органи серопозитивних і хворих на інфекційну анемію коней утилізують. 5.11. У приватних господарствах при виявленні серопозитивних коней у власників береться письмове зобов'язання і їм забороняється: – випасання коней на громадських пасовищах; – виїзд коней за межі неблагополучного пункту; – продаж та обмін коней; – проведення парування зі здоровими конематками чи жеребцями. 5.12. У період проведення оздоровчих заходів дезінфекцію приміщень та знезараження гною проводять, як указано в пунктах 5.7.–5.7.9. 5.13. Карантин з неблагополучного за інфекційною анемією господарства коней знімають після забою коней, які позитивно реагують на РДП, проведення прикінцевих заходів і одержання від усього поголів'я, старшого за шестимісячний вік, двох (а на підприємствах біологічної промисловості – трьох) негативних результатів серологічних досліджень з інтервалом 30 днів.