Полезное:
Как сделать разговор полезным и приятным
Как сделать объемную звезду своими руками
Как сделать то, что делать не хочется?
Как сделать погремушку
Как сделать так чтобы женщины сами знакомились с вами
Как сделать идею коммерческой
Как сделать хорошую растяжку ног?
Как сделать наш разум здоровым?
Как сделать, чтобы люди обманывали меньше
Вопрос 4. Как сделать так, чтобы вас уважали и ценили?
Как сделать лучше себе и другим людям
Как сделать свидание интересным?
Категории:
АрхитектураАстрономияБиологияГеографияГеологияИнформатикаИскусствоИсторияКулинарияКультураМаркетингМатематикаМедицинаМенеджментОхрана трудаПравоПроизводствоПсихологияРелигияСоциологияСпортТехникаФизикаФилософияХимияЭкологияЭкономикаЭлектроника
|
Учасники правового конфлікту: соціально-рольова і поведінкова характеристика
Аналізуючи проблеми учасників конфлікту, доцільно застосувати структурно-функціональний та біхевіористичний підходи, які найкращим чином дозволяють з'ясувати соціальну структуру учасників конфлікту, їх статус у суспільстві та державі, рольове розмаїття членів конфліктної сторони, виявити особливості моделей конфліктної поведінки. Учасники правового конфлікту — це його суб'єкти, масштаб яких залежить від рівня самого конфлікту: 1Див.: Здравомьіслов О. Г. Социология конфликта. — М.: Аспект-Пресс, 1996. — С. 7, 8. Розділ 10 Соціологія правового конфлікту
в міжособистісному конфлікті суб'єктами є конкретні особи; у груповому, класовому, соціально-професійному чи загальносо-ціальному — соціальні групи, верстви, класи, населення регіону, етноси, соціум у цілому; суб'єктом масштабних соціально-правових конфліктів може виступати і держава через інститути влади, органи та установи, що її уособлюють, через державних посадових осіб чи владну еліту (політичну, адміністративну) в цілому; у міжнародних, міждержавних конфліктах суб'єктом виступають, як правило, суверенні держави, що представляють та захищають інтереси своїх народів. Отже, не тільки соціальні спільноти беруть участь у юридичних конфліктах, до них приєднуються політичні партії, громадські рухи, релігійні організації, їх керівні органи та установи. Однак, навіть якщо конфліктуючою стороною виступає політичний чи соціальний інститут, його дії все одно опосередковуються через «людський фактор» — конфліктних осіб, управлінські, професійні групи тощо. Соціологічний, психологічний, політологічний і геополітич-ний підходи оперують саме цими поняттями, вказуючи на соціальний статус і характер учасників (суб'єктів) конфлікту. Крім того, конфліктологія задіяла до свого операційного апарату категорію «конфліктна сторона» чи «сторона, що протидіє». Сутнісно це поняття співпадає з безпосереднім суб'єктом конфлікту і містить всю його складну соціально-рольову й функціональну структуру. Сторона, що протидіє, — це остов конфлікту, якщо одна з них з якихось причин руйнується, конфлікт губить сенс і припиняється. Але слід пам'ятати, що до складу конфліктуючої сторони входять не всі взагалі, а лише ті учасники конфлікту, що безпосередньо здійснюють активні (наступальні чи оборонні дії) проти супротивника. Деякі пасивні учасники конфліктної ситуації — посібники, пасивні свідки, посередники, очевидці тощо, як правило, не входять до складу конфліктуючих сторін. Найважливішими характеристиками сторін, що протидіють, є їх фізичні, соціальні, матеріальні та інтелектуальні ресурси, можливості та вміння, які суттєво впливають на завершення конфлікту. Соціальні відмінності протидіючих сторін пов'язані не тільки з їх рівнем чи державним рангом, але і з широтою соціальних зв'язків, масштабами суспільної або групової підтримки. Інтелект і досвід ведення боротьби є суттєвим фактором у будь-яких правових конфлік- тах — від наукової суперечки, дипломатичного «торгу» до озброєного зіткнення. Для безпосередніх фізичних зіткнень, збройних конфліктів особливо вагомими є «деструктивні потенціали» супротивників, а саме (залежно від масштабу конфлікту) — фізична сила, наявність зброї, кількість збройних сил і характер озброєння, ефективність військово-промислового комплексу. Врешті, слід враховувати, що конфліктуючі сторони можуть виявитися не одразу, адже і конфлікт починається не стільки з первинної агресивної дії, скільки після протидії у відповідь. Це досить наявно ілюструє кримінально-правовий конфлікт: доки злочинець не затриманий, конфлікт між ним і органами правосуддя має латентний характер; відколи органи слідства, дізнання, суду й прокуратури розпочали процесуальну діяльність — протидіючі сторони конфлікту вже виявилися; коли підозрюваний затриманий і активізувалася процесуальна діяльність щодо розкриття злочину й покарання винного — конфлікт отримує свої конкретні необхідні риси. З позиції правового підходу в правовому конфлікті можна виокремити дві групи суб'єктів: фізичні та юридичні особи. В. М. Куд-рявцев вважає, що якщо мова йде про протиборство юридичних осіб, то конфлікт обов'язково набуває юридичного характеру, тому що між цими суб'єктами формуються (або вже існують) правові відносини, і розв'язання такого конфлікту, як правило, можливе лише правовим шляхом1. Більш різнобічна ситуація складається, якщо конфлікт розгортається між фізичними особами (окремими індивідами, групами, натовпом тощо). Фізична особа, що є громадянином, вже є суб'єктом певних правовідносин, це накладає помітний відбиток на її поведінку в конфлікті. Учасник правового конфлікту має узгоджувати свої вчинки з існуючими нормами права, пам'ятати, що за умов певного розвитку подій ним можуть «зацікавитися» правоохоронні органи, або він може стати учасником цивільного, адміністративного чи кримінального процесу як позивач, відповідач, потерпілий, обвинувачуваний чи свідок. У окремих випадках юридичний аспект конфлікту залишається вибірковим, тобто має відношення не до всіх, а лише до окремих його учасників (наприклад, організаторів безладдя). 1 Див.: Кудрявцев В. Н. Юридическая конфликтология // Вестник РАН. — М., 1997,. — Т. 67, № 2. — С. 126. Розділ 10 Соціологія правового конфлікту
Соціологія права розробила досить предметно і яскраво систему соціальних ролей, що виконують учасники конфлікту, використовуючи значною мірою юридичну термінологію. Рольове розмаїття учасників притаманне практично будь-якому конфлікту (у тому числі юридичному). У соціально-правовому конфлікті (рівнем, не нижче групового) завжди можна виокремити «лідерів», «ідеологів», «активістів» і «керованих виконавців» — це найпростіша класифікація ролей, яка підкреслює ієрархічний статус учасників та їх функції. Крім того, соціальні ролі учасників конфлікту можуть відбивати їх ранг у складі протидіючої сторони, міру задіяності та відповідальності за конфліктні події. Підбурювач (інколи провокатор) — це особа, організація чи держава (у міжнародно-правовому конфлікті), що навмисно підштовхує іншого учасника до конфлікту. Сам підбурювач може й не брати активної участі у конфлікті, його рольове завдання — спровокувати зіткнення і розв'язати конфлікт. Посібник — особа, група, держава, що сприяє певній конфліктуючій стороні порадами, матеріально-технічною допомогою тощо. У міжнародній політиці посібництво агресору, який розв'язує збройний конфлікт, оцінюється як серйозний злочин проти миру. Пасивні свідки, очевидці — це, як правило, малозначні та епізодичні ролі, носії яких не входять до складу протидіючих сторін. Організатор — особа (група), яка планує конфлікт, шляхи його розвитку і забезпечення заради досягнення бажаної мети. Часто він виконує функції керівника чи ідеолога конфліктуючої сторони і може також уособлювати її самостійно чи виступати окремою фігурою. Організатор правового конфлікту, як правило, несе найбільшу міру відповідальності за неправові дії та вчинки. Посередники та судді (у тому числі третейські) — у широкому контексті це теж учасники конфлікту, особливо посередники, які прагнуть розібратися у причинах і обставинах протистояння та намагаються своїми діями попередити чи припинити конфлікт, використовуючи власний авторитет переконання, пошук консенсусу. Третейські судді фактично також виконують посередницькі функції — це суворо нейтральні особи, які допомагають конфліктуючим сторонам досягти згоди шляхом переговорів. Ні посередники, ні судді категорично не входять до складу протидіючих сторін, їх мета діаметрально протилежна — узгодити позиції суперників та зняти конфліктне протиріччя по можливості ненасильницьким шляхом. Високо оцінюючи гуманістичний потенціал цих ролей у юридичних конфліктах, цивілізовані держави (у тому числі Україна) внесли до чинного законодавства відповідні норми про третейський суд. Отже, рольове розмаїття у конфлікті досить чітко визначене, але інколи можна зіткнутися з явищем «свідомої імітації» окремих конфліктних ролей; це притаманне або над конфліктним особам, емоційно неврівноваженим і надамбітним, або в разі штучного затягування конфліктної протидії окремою стороною. Суб'єктивна складова будь-якого конфлікту досить детально і глибоко характеризує психологію його учасників. Взагалі, це окрема і специфічна проблема, яку необхідно вивчати в межах біхевіо-ристичного аналізу. До складу суб'єктивної сторони конфлікту входять: аналітичні дії та процес прийняття рішень, емоції та пам'ять, соціальні настанови і ціннісні орієнтації, внутрішні нормативні механізми тощо. Проте соціологію правового конфлікту найбільше цікавить поведінка учасників — це особливий різновид індивідуальної, групової або масової активності, що потребує особливої функціональної та емоційної орієнтації суб'єктів конфлікту. Поведінка у конфлікті часто пов'язана із розміром фрустрації, афектації, стресу, що виникають внаслідок дій протилежної сторони, це накладає помітний відбиток на формування суб'єктивних уявлень і характер дій учасників. Правовий конфлікт часто торкається життєво важливих інтересів суб'єктів, що вимагає мобілізувати всі його внутрішні ресурси. Вибір суб'єктами своєї лінії поведінки у конфлікті залежить від багатьох чинників, здебільшого психологічних: емоційних, вольових, інтелектуальних, а також від сукупності зовнішніх (у тому числі зовсім випадкових) обставин. Слід враховувати, що певні типи поведінки не відразу виявляють у всіх без виключень учасників конфлікту, і в процесі розвитку подій вони можуть змінюватися. Конфліктологією розроблено три основні стереотипізовані моделі, які відбивають певний стійкий стиль поведінки людей (чи держав, організацій) у різних конфліктних ситуаціях. 1. Деструктивний тип. За поведінкою це суб'єкт, схильний до розв'язання конфлікту та його посилення аж до повного знищення супротивника, ним використовуються найболючіші, руйнівні й жорсткі засоби боротьби. Деструктивний тип поведінки часто зустрічається у кримінально-правових, міжнародних конфліктах; на міжна-
Розділ 10 Соціологія правового конфлікту
родніи арені — це агресивні мілітаристські держави, організації, що не тільки провокують війни, але й постійно блокують будь-які мирні ініціативи. Практично завжди до такого типу поведінки схильні терористи — особливо небезпечні фігури правових конфліктів. Західні дослідники, детально аналізуючи тероризм, виокремлюють два головні типи мотивації поведінки терористів: — особистісний, у якому наявні емоційні, невротично-психопатологічні й корисливі мотиви; —- політико-ідеологічний, що притаманний терористичним групам чи бандформуванням. 2. Конформний тип. Суб'єкти конфлікту, що обрали таку пове 3. Конструктивний тип. Ця модель поведінки повністю контра Сучасна конфліктологія до аналізу конфлікту та його суб'єктивної складової успішно застосовує «теорію ігор», що надає можливість передбачити певною мірою раціональні, випадкові і навіть нетрадиційні ходи і рішення супротивників. Це здійснюється завдяки рефлексії — відбиттю у свідомості суб'єкта власної і чужої поведінки та певною мірою, уявленню про психологію і плани супротивника. Головна ідея «рефлективних ігор» — це імітація роздумів і вчинків одного супротивника іншим, аж до складних форм — прогнозування і моделювання запитань суддів, відповідей свідків, роздумів присяжних, сцен примирення тощо. Рефлексивна гра має декілька елементів, які часто та ефективно використовуються у практиці змішаних правових конфліктів політичного і міжнародного характеру: а) рефлексивне управління — це спроба надати супротивнику б) рефлексивний прогноз — полягає в тому, щоб здійснити спробу в) рефлексивний захист — йдеться про упереджуючу підготовку Таким чином, теорія ігор та технології рефлексії є непересічним інструментом упередження конфліктного протиборства і управління конфліктом. Date: 2015-09-27; view: 355; Нарушение авторских прав |