Полезное:
Как сделать разговор полезным и приятным
Как сделать объемную звезду своими руками
Как сделать то, что делать не хочется?
Как сделать погремушку
Как сделать так чтобы женщины сами знакомились с вами
Как сделать идею коммерческой
Как сделать хорошую растяжку ног?
Как сделать наш разум здоровым?
Как сделать, чтобы люди обманывали меньше
Вопрос 4. Как сделать так, чтобы вас уважали и ценили?
Как сделать лучше себе и другим людям
Как сделать свидание интересным?
Категории:
АрхитектураАстрономияБиологияГеографияГеологияИнформатикаИскусствоИсторияКулинарияКультураМаркетингМатематикаМедицинаМенеджментОхрана трудаПравоПроизводствоПсихологияРелигияСоциологияСпортТехникаФизикаФилософияХимияЭкологияЭкономикаЭлектроника
|
Предмет соціології кримінального права
У системі правознавства соціологія кримінального права є напрямом (аспектом, стороною) науки кримінального права, який розглядає кримінально-правові інститути та норми в їх суспільно-економічній обумовленості, в процесі їх функціонування у суспільстві та у зв'язку з їх суспільною ефективністю. У цілісній системі суспільствознавства вона, поряд з тим, має відігравати роль спеціальної соціологічної теорії. Як частина соціологічної теорії, соціологія кримінального права розглядає кримінально-правові явища крізь призму законів соціології та в системі її категорій. Соціологію кримінального права, яка виступає у ролі спеціальної соціологічної теорії, складає система знань, що відбивають кримінально-правові явища як моменти існування суспільства. По-перше, у межах соціології кримінального права досліджується соціальна обумовленість кримінально-правових інститутів та їх відповідність потребам суспільства. Суспільні відносини у цьому випадку розглядаються з погляду можливого замаху на них окремих членів суспільства. Система суспільних відносин та їх різновиди досліджуються тут в аспекті, який дозволяє встановити, чому ті або інші соціальні умови підштовхують окремих людей посягати на пануючий суспільний лад та чому така поведінка взагалі можлива. Вивчення суспільних відносин за такого підходу має виявити особливості соціальних умов життєдіяльності, що зумовлюють саме ці, а не інші способи посягання індивідів на суспільний лад. Результати такого дослідження допомагають визначити, чи всі можливі різновиди таких посягань передбачені чинним кримінальним законом, якою мірою вони відповідають змісту тих складів злочинів, які увійшли до кримінального кодексу. Крім того, розгляд складів злочинів у зв'язку з актуальними потребами держави на різних ступенях захисту різних видів суспільних відносин надає об'єктивний соціальний критерій для науково обґрунтованої оцінки ступеня суспільної небезпеки злочинів залежно від того, на який саме вид суспільних відносин вони посягають та яку соціально значущу шкоду можуть заподіяти. По-друге, до предмета соціології кримінального права входить процес функціонування кримінально-правових норм у суспільстві, або, інакше кажучи, соціальний механізм їх дії. Це передбачає дослідження виконання кримінально-правових вимог людьми, які реально включені у суспільне життя й тому мають об'єктивні соціальні характеристики, а саме: суспільний лад та пов'язані з ним місце і роль соціальних верств, груп та особистості у системах виробництва, політики, культури, побуту, споживання тощо. Залежно від місця, що його посідають у соціальній структурі, люди та соціальні групи мають різні поєднання цих ознак, тому виявляють неоднакове ставлення до кримінально-правових заборон. Вивчення специфіки суспільних властивостей, їх інтенсивності та сполучень у різних соціальних груп дозволяє визначити ступінь їх криміноген-ності та надати належним державним та громадським органам інформацію для розроблення диференційованих заходів, з урахуванням соціального складу населення. Суспільно значущі якості соціальних груп інтегруються в особистості у систему конкретних соціальних властивостей, притаманних даній людині. При цьому соціальні властивості вступають у складну взаємодію з психофізіологічними якостями, виявляючись у складній структурі особистості, формуванні мотивації її індивідуальної поведінки, у тому числі й злочинної. Отже, характеристика соціального механізму дії кримінально-правової норми включає також і структуру особистості. Проте на поведінку особистості впливають не тільки загальносо-ціальні умови, а й відносини, які складаються в її найближчому оточенні (в родині, у фірмі, серед співробітників, у різних неформальних групах, у тому числі й злочинних). Тому характеристика соціального механізму дії кримінально-правової норми як предмета соціології кримінального права повинна містити й систему факторів, що визначають специфічні особливості функціонування цих невеликих груп. Суспільні відносини тут розглядаються, насамперед, з погляду соціальних властивостей їх суб'єктів дії (соціальних груп, особисто- І Розділ 9 Соціологія кримінального права
стей). І оскільки злочин — також вид суспільно значущої діяльності, хоча й негативно розцінюваної державою, то дослідження суспільних властивостей суб'єктів дії дає змогу визначити соціальні фактори, які тим чи іншим чином впливають на виконання кримінально-правових норм. Одержані в результаті цього дослідження відомості потрібні для розроблення профілактичних заходів загальносо-ціальної політики держави. По-третє, предмет соціології кримінального права становлять соціальні наслідки дії норм кримінального права, їх ефективність. Ця ефективність розглядається тут не тільки як наявний результат впливу на свідомість населення кримінально-правових заборон. Вона вивчається як ефект керування соціальними процесами, тобто такого керування, яке не обмежується формулюванням та функціонуванням норм кримінального права, а й включає визначення соціальних цілей у сфері галузі боротьби зі злочинністю, а також планування цієї боротьби та вибір відповідних соціально-економічних, політичних і юридичних засобів для реалізації цих цілей та, нарешті, оцінку результатів вжитих заходів. Ефективність дії кримінально-правових норм як результат керування соціальними процесами виявляється, перш за все, у сфері превентивної діяльності держави (попередження злочинів). У сфері ж правозастосовної діяльності вона виступає, в першу чергу, як ефективність кримінального покарання. Дані, одержані у ході вивчення того, в якій мірі функціонування кримінально-правових норм сприяє досягненню визначених соціальних цілей, дозволяють судити про достатність чи недостатність юридичних засобів, обраних для боротьби зі злочинністю. Вони являють собою своєрідний засіб зворотного зв'язку між ефективністю закону та правотворчою діяльністю держави. 9.2. Суспільна небезпека злочинів та соціальна обумовленість кримінальпо-правових заборон Формулюючи склади злочинів, кримінальне право відтворює у специфічній формі певні моделі поведінки, які безпосередньо відображають соціальний зміст злочинності, соціальні елементи злочинного поведінкового акту — як в плані того, що конкретно скоєне, так і в плані того, чому саме скоєне. Соціальним є і власне поєднання цих елементів, яке й утворює вид злочину як особливу поведінкову структуру. Суспільна небезпека вчинку має суперечливий характер. Оскільки небезпечні для суспільства шкода або загроза шкоди завдаються тільки певним (а не будь-яким) об'єктам, остільки суспільна небезпека вчинку знаходиться зовні його самого. Оскільки ж шкода або загроза шкоди певним об'єктам створюється тільки певним (а не будь-яким) вчинком, остільки суспільна небезпека вчинку знаходиться у ньому самому. У зв'язку з таким станом речей у вчинку можна виділити його фактичний склад та його соціальну сторону. Фактичний склад — це дія або відсутність дії; соціальна сторона — це посягання на існуючий правопорядок. Завдання удару при нападі та завдання такого самого удару при відбитті нападу може потягти і в тому, і в іншому випадку завдання тяжкого тілесного ушкодження, але внаслідок різниці соціальної характеристики ми маємо при одному й тому самому фактичному складі у першому випадку — злочин, тобто суспільно небезпечну дію, а у другому — необхідну оборону, тобто суспільно корисну дію. Суспільна ознака злочинного вчинку — його загроза існуючому правопорядку — об'єктивно існує та може бути розпізнана шляхом з'ясування шкідливого, негативного значення для розвитку та зміцнення суспільних відносин і охорони прав та інтересів громадян. У суспільних явищах завжди слід розрізняти їх фактичні риси та їх суспільну характеристику, соціальний зміст. Суспільна небезпека вчинку, як і будь-яка суспільна характеристика, є властивою, що утворюється чи не утворюється тільки внаслідок включеності цього вчинку у зв'язки та відносини конкретно-історичного суспільства. У будь-якому суспільстві існують власні визнані межі індивідуальних можливостей. Ці межі обов'язково структуровані, тобто кожна мета має свої засоби досягнення, а кожен засіб має свої цілі, для досягнення яких він може бути використаним. Злочин являє собою порушення цієї структури, тому що у злочинній поведінці мета та засоби, мотиви та дії перебувають, з погляду суспільства, у ненормальному співвідношенні. Під впливом різних обставин окремі індивіди сприймають особисті межі можливостей не так, як суспільство, тобто суб'єктивно розширюють чи звужують границі мотивів та дій, мети та засобів її досягнення, та відповідно змінюють співвідношення між ними, відхиляючись від визнаного стандарту. Якщо особистість не розглядає владу як відповідальність, то влада набуває в її очах властивостей інструмента, яким вона може роз-
Розділ 9 Соціологія кримінального права
поряджатися за своїм бажанням, що суперечить соціальному призначенню влади і є передумовою посадового злочину. Розширення поняття влади або інша зміна у сприйманні елементів соціальної реальності створює основу для зміни структури індивідуальних меж можливостей та виходу за встановлені суспільством їх границі. Вид злочину являє собою особливу поведінкову структуру. Особливість цієї структури полягає в соціальному дисонансі мотивів та дій, дій та мотивів. Соціальний дисонанс дій та мотивів здатен спричиняти шкоду соціальним цінностям шляхом психічного або фізичного впливу на людей, фізичного впливу на речі або розриву суспільного зв'язку через зміну суб'єктом свого соціального статусу, невиконання покладеного на нього обов'язку, видання неправомірного акта. Шкода може полягати в ускладненні здійснення суспільних відносин в їх конкретному одиничному бутті (наприклад, посадова халатність або наклеп); у тимчасовій або частковій ліквідації суспільних відносин в їх конкретному одиничному бутті (наприклад, протиправне вилучення чужого майна або ухилення від сплати податків); у повному руйнуванні суспільних відносин в їх одиничному конкретному бутті (наприклад, корупція). Між соціально дисонансовою поведінкою, що являє собою суспільну небезпеку, та кримінальною забороною, що оголошує таку поведінку злочином, стоять державні міркування, які відбивають плюси та мінуси криміналізації. За наявності суспільної небезпеки, що породжує потребу у кримінально-правовому впливі, встановлення, зміна або скасування кримінально-правової заборони пов'язані з його допустимістю у політичному, моральному та юридичному плані, а також з правовими, організаційними, економічними можливостями його реалізації та соціальними наслідками. У суспільстві складаються два типи соціальних норм: норми-цілі, які закріплюють та стимулюють зразки поведінки, що сприяють відтворенню суспільних відносин; норми-межі, що намагаються за допомогою різних санкцій виключити із суспільного життя поведінкові акти, які перешкоджають нормальному функціонуванню соціального організму. З усіх юридичних норм-меж найважливішими є норми кримінального права, що містять перелік найбільш небезпечних для суспільства діянь-злочинів. Норма як нормативне правило поведінки є реакцією суспільства на порушення заборон, що склалися. В цьому сенсі поняття крадіжки передує поняттю власності, поняття замаху на особистість — поняттю недоторканості особистості, або в загальній формі — поняття «злочин» поняттю «норма». Якщо мати предметом вивчення тільки саме право поза його опосередкування економічними, соціальними чинниками, то неможливо зрозуміти, чому злочин, посягаючи на одиничну річ, на певну людину, посягає з погляду кримінального закону на суспільство, на державу, або, як іноді стверджують, на сам закон. Залишається також незрозумілим, чому покарання є функцією всього суспільства, а помста — безпосередня реакція потерпілого на завдану йому шкоду — розцінюється як самоправство і розцінюється як злочин. Суспільство — це соціальний організм, історично визначений засіб зв'язку людей у колективну цілісність. Взаємодія індивідів має суспільний характер. Реалізуючи свої особисті інтереси, індивід водночас створює передумови реалізації інтересів інших індивідів, тобто суспільства. І оскільки обов'язковими умовами існування виробництва та обліку є люди, середовище їх життя, їх формальна рівність, недоторканність власності, недоторканність політичних засад суспільства, держави, остільки замахи на все це привертають увагу законодавця. Соціологія кримінального права поділяє їх на три великих класи: — злочини, які посягають на загальні передумови життєдіяльно — злочини, які посягають на економічну основу колективного — злочини, які посягають на політичну основу суспільства, Це дозволяє зрозуміти соціальну обумовленість основ кримінальної відповідальності, що закріплені в законі як необхідні передумови проголошення особи злочинцем та призначення йому покарання. Той, хто діє, повинен погоджувати результати своїх дій з потребами соціального цілого. Тільки вчинок, що відповідає цій вимозі, є правомірним. Але в такому разі, по-перше, індивід повинен мати можливість передбачати наслідки своєї діяльності. Він стає суб'єктом права та Розділ 9 Соціологія кримінального права
відповідальності тільки за умови, що спроможний змінити наявну дійсність відповідно до своїх знань та волі. Ця юридична умова пра-восуб'єктності відбивається у категорії «заподіяння». По-друге, індивід повинен усвідомлювати, що його вчинки мають суспільне значення. Той, хто не в змозі передбачити соціальну значущість своїх дій, не може укласти законну угоду або бути суб'єктом кримінальної відповідальності. Зі свого боку, суспільство повинне забезпечити індивіду передумови для того, щоб він діяв правомірно без крайньої надзвичайної шкоди для себе. Право виражає ці умови в категоріях «осудність», «необхідна оборона», «непереборна сила», «крайня необхідність». По-третє, деякі типові риси еквівалентного відношення притаманні й самому кримінальному процесу, тобто офіційному юридичному порядку визнання підсудного винним та призначення йому упровадженого законом покарання. По-четверте, сама відповідальність, що реалізується у кримінальному процесі, передбачає, що покарання розглядається суспільством та законодавцем як кара, засіб відплати за скоєне. Поняття відплати ж пов'язане з ідеєю пропорційності відплати тяжкості вчиненого злочину тобто знову-таки принципу еквівалентності відносин між людьми. Отже, можна констатувати, що: трансформація соціального в правове здійснюється шляхом абстракції — визначення в суспільному відношенні найсуттєвішого для нормального функціонування конкретного суспільства і закріплення у нормі права; це абстрагування є не тільки розумовим процесом, що має теоретичну форму. Це — реальна діяльність суспільства, його законодавчих органів по відбору того, що забезпечує умови життєдіяльності соціального організму; об'єктивним критерієм для визначення того, що повинно бути закріплене у праві, і того, від чого закон повинен відвернутися, є умови існування та відтворення економічних відносин, що створює безпосередню основу права; загальні умови існування, функціонування та розвитку суспільного відношення, що є безпосередньою основою юридичного, відбиваючись у праві, трансформуються у форму юридичних принципів. Останні конкретизуються та втілюються у забороняючі, дозволяючи та приписуючи правові норми, які доводяться до відома населення у формі закону; у праві відбивається не тільки економічний, але й політичний, ідеологічний, культурний та моральний стани суспільства. Суттєву роль відіграє також вже існуюча правова система. Date: 2015-09-27; view: 356; Нарушение авторских прав |