Нестор-Літописець

Літопис Руський [35]

...Коли ж поляни жили особно і володіли родами своїми,— бо й до сих братів існували поляни і жили кожен із родом своїм на своїх місцях, володіючи кожне родом своїм,— то було (між ними) три брати: одному ім'я Кий, а другому — Щек, а третьому — Хо-рив, і сестра їх — Либідь. І сидів Кий на горі, де нині узвіз Боричів, а Щек сидів на горі, яка нині зветься Щековицею, а Хорив — на третій горі, од чого й прозвалася вона Хоривицею. Зробили вони городок (і) на честь брата їх найстаршого назвали його Києвом. І був довкола города ліс і бір великий, і ловили вони (тут) звірину. Були ж вони мужами мудрими і тямущими і називалися полянами. Од них ото є поляни в Києві й до сьогодення....

А по сих братах почав рід їхній держати княжіння в полян. А в деревлян (було княжіння) своє, а дреговичі (мали) своє, а словени — своє в Новгороді, а другі (сиділи) на (ріці) Полоті, котрі й (називаються) полочанами. Од сих же (полочан на схід є) і кривичі, що сидять у верхів'ї Дніпра; їхній же й город є — Смоленськ, бо туди сидять кривичі. Також сіверяни (сидять на схід) од них. На Білім озері сидить весь, а на Ростові-озері меря, а на Клещині-озері сидить теж меря. А по Оці-ріці, де впадає вона у Волгу, (сидить) окремий народ — мурома. І черемиси окремий народ, і мордва окремий народ. Бо се тільки слов'янський народ на Русі: поляни, деревляни, новгородці, полочани, дреговичі, сіверяни, бужа-ни,— бо сидять вони по (ріці) Бугу,— а потім же волиняни. А се — інші народи, які данину дають Русі: чудь, весь, меря, мурома, черемиси, мордва, перм, печера, ям, литва, зимогола, корсь, наро-ва, ліб. Ці мають свою мову, (походять) від коліна Яфетового, бо живуть у північних краях.

Коли ж слов'янський народ, як ото ми сказали, жив на Дунаї, то прийшли од землі скіфів, себто від хозар, так звані болгари, і сіли вони по Дунаєві, (і) були насильники слов'ян....

І жили в мирі поляни, і древляни, і сіверяни, і радимичі, і вя-тичі, і хорвати. Дуліби тоді жили по Бугу, де нині волиняни, а уличі (й) тиверці сиділи по (другому) Бугу і до Дніпру; сиділи вони також поблизу Дунаю. І було множество їх, бо сиділи вони по Бугові й до Дніпру аж до моря, і єсть городи їх і до сьогодні. Через те називали їх греки «Велика Скіфія».

(Усі племена) мали ж своїобичаї, і закони предків своїх, і заповіти, кожне — свій норов. Так, поляни мали звичай своїх предків, тихий і лагідний, і поштивість до невісток своїх, і до сестер, і до матерів своїх, а невістки до свекрів своїх і до діверів велику пошану мали. І весільний звичай мали вони: не ходив жених по молоду, а приводили (її) ввечері; а назавтра приносили (для її родини те), що за нею дадуть. А деревляни жили подібно до звірів, жили по-скотськи: і вбивали вони один одного, (і) їли все нечисте, і весіль у них не було, а умикали вони дівчат коло води. А радимичі, і вятичі, і сіверяни один обичай мали: жили вони в лісі, як ото всякий звір, їли все нечисте, і срамослов'я (було) в них перед батьками і перед невістками. І весіль не було в них, а ігрища межі селами. І сходилися вони на ігрища, на пляси і на всякі бісівські пісні, і тут умикали жінок собі,— з якою ото хто умовився. Мали ж вони по дві і по три жони... А коли хто вмирав — чинили вони тризну над ним, а потім розводили великий вогонь і, поклавши на вогонь мерця, спалювали (його). А після цього, зібравши кості, вкладали (їх) у невеликий посуд і ставили на придорожньому стовпі, як (це) роблять вятичі і нині. Сей же обичай держали і кривичі, й інші погани, не відаючи закону божого, бо творили вони самі собі закон.

Говорить Георгій (Амартол) у літопису, що «кожному народові (дано) закон. В одних є писаний, а в других — звичай, який ті, що не мають (писаного) закону, вважають отчим законом. Серед них же — це насамперед сіри, які живуть на краю Землі. Вони мають закон отців своїх і звичай: не розпутствувати, не прелюбствувати, не красти, не обмовляти, чи убивати, чи загалом усім діяти зло»....

У рік 6 496 (988) пішов Володимир з військом на Корсунь, город грецький[36]. Та заперлися корсуняни в городі, і став Володимир

з одного боку города в гавані, на віддалі одного польоту стріли од города, і боролися кріпко городяни з ними....

І ввійшов Володимир у город, і дружина його».... А за божим приреченням в сей час розболівся Володимир очима. І не бачив він нічого, і тужив вельми, і не догадувався, що зробити. І послала до нього цесариця (посла), кажучи: «Якщо ти хочеш болісті сеї позбутися, то відразу охрестись. Якщо ж ні, — то не позбудешься сього». І, це почувши, Володимир сказав: «Якщо буде се правда, — воістину велик Бог християнський». І повелів він охрестити себе.

І тоді епіскоп корсунський з попами цесарициними, огласивши його[37], охрестили Володимира. І коли возложив (епіскоп) руку на нього, — він одразу прозрів. Як побачив Володимир це раптове зцілення, він прославив Бога, сказавши: «Тепер узнав я Бога істинного». А коли побачила це дружина його, — многі охрестилися....

Володимир же, взявши цесарицю (Анну) і Анастаса, і попів корсунських, мощі святого Климента і Фіва, ученика його, узяв також начиння церковне (й) ікони на благословення собі....Узяли ж вони, ідучи (в Русь), двох мідяних ідолів і чотирьох коней мідяних, які й нині стоять за святою Богородицею (Десятинною?); про них, не знаючи, думають, що вони мармурові є. Корсунь же він оддав грекам як віно за цесарицю, а сам вернувся до Києва.

І коли (Володимир) прибув, повелів він поскидати кумірів — тих порубати, а других вогню оддати....

Потім же Володимир послав посланців своїх по всьому городу, говорячи: «Якщо не з'явиться хто завтра на ріці — багатий чи убогий, чи старець, чи раб,— то мені той противником буде». І, це почувши, люди з радістю йшли, радуючись говорили: «Якби се не добро було, князь і бояри сього б не прийняли». А назавтра вийшов Володимир з попами цесарициними і корсунськими на Дніпро. І зійшлося людей без ліку, і влізли вони у воду, і стояли — ті до шиї, а другі — до грудей. Діти ж (не відходили) од берега, а інші немовлят держали. Дорослі ж бродили (у воді), а попи стоячи, молитви творили.

І було видіти радість велику на небі й на землі, що стільки душ спасається....

Люди ж, охрестившись, ішли кожен у дома свої.

А Володимир, рад бувши, що пізнав він Бога сам люди його, і глянувши на небо, сказав: «Боже великий, що сотворив небо і землю! Поглянь на новії люди свої! Дай же їм, господи, узнати тебе, істинного Бога, як ото узнали землі християнськії, і утверди в них віру правдиву і незмінную. (А) мені поможи, господи, проти врага-диявола, щоб, надіючись на тебе і на твою силу, одолів я підступи його».

І се сказавши, повелів він робити церкви і ставити (їх) на місцях, де ото стояли куміри. І поставив він церкву святого Васи-лія (Великого) на пагорбі, де ото стояли куміри Перун та інші і де жертви приносили князь і люди. І почав він ставити по городах церкви, і попів (настановляти), і людей на хрещення приводити по всіх городах і селах. І, пославши (мужів своїх), став він у знатних людей дітей забирати і оддавати їх на учення книжне. А матері ж дітей своїх оплакували, бо іще не укріпилися вони були вірою і, як померлого, вони оплакували....

Благословен господь Ісус Христос, що возлюбив новії люди, Руськую землю, і просвітив її хрещенням святим....

У рік 6545 (1037). Заложив Ярослав [Мудрий] город великий Київ, а в города сього ворота є Золоті. Заложив він також церкву святої Софії, премудрості божої, метрополію, а потім церкву на Золотих воротах, кам'яну, Благовіщення святої богородиці....

І при нім стала віра християнська плодитися в Русі і розширятися, і чорноризці стали множитися, і монастирі почали з'являтися. І любив Ярослав церковні устави, і попів любив він велико, а понад усе любив чорноризців. І до книг він мав нахил, читаючи (їх) часто вдень і вночі. І зібрав він писців многих, і перекладали вони з гречизни на слов'янську мову і письмо (святее), і списали багато книг. І придбав він (книги), що ними поучаються віруючі люди і втішаються ученням божественного слова. Бо як ото хто-небудь землю зоре, а другий засіє, а інши пожинають і їдять поживу вдосталь,— так і сей. Отець бо його Володимир землю зорав і розм'якшив, себто хрещенням просвітив, а сей великий князь Ярослав, син Володимирів, засіяв книжними словами серця віруючих людей, а ми пожинаєм, учення приймаючи книжнеє....

У рік 6562 (1054). Преставився великий князь руський Ярослав. А коли ще він був живий, наставив він синів своїх, сказавши їм: «Осе я одходжу зі світу сього. А ви, сини мої, майте межи собою любов, бо ви есте брати від одного отця і одної матері. І якщо будете ви в любові межи собою, то й Бог буде в вас, і покорить він вам противників під вас, і будете ви мирно жити. Якщо ж будете ви в ненависті жити, у роздорах сварячись, то й самі погібнете, і землю отців своїх і дідів погубите, що її надбали вони трудом великим. Тож слухайтесь брат брата, пробувайте мирно. Тепер же поручаю я,— замість себе,— стіл свій Київ, найстаршому синові своєму, брату вашому Ізяславу. Слухайтесь його, як ото слухались ви мене, нехай він сам буде замість мене»....

Date: 2015-09-26; view: 417; Нарушение авторских прав