Поняття банківського права, його предмет та метод

Донедавна основи банківського права викладалися, голо­вним чином, в рамках двох навчальних правових дисциплін: «Цивільне право» та «Фінансове право». Але на сьогодні ви­никла потреба в більш детальному вивченні проблем право­вого регулювання діяльності комерційних банків, їх взаємо-

відносин з центральним, головним банком держави, що в ре­зультаті й призвело до необхідності створення нового, само­стійного курсу «Банківське право».

Серед вітчизняних та зарубіжних дослідників існує бага­то думок щодо визначення терміну «банківське право». Роз­глянемо деякі з них, які варті найбільшої уваги.

Так, наприклад, І. С. Гуревич вважає, що банківське пра­во є особливою підгалуззю фінансового права. Іншої точки зору дотримується М. Л. Коган, який наголошує на тому, що правовідносини з участю банку є господарсько-правовими і відносить їх до предмету регулювання господарського права.

Ряд зарубіжних дослідників банківського права розгляда­ють останнє як самостійну галузь права. Так, К. Гавалда і Ж. Стуффле вважають, що об'єктом банківського права є визначення правового положення банків, тобто організацій, які професійно, на постійній основі здійснюють банківські операції та правове регулювання самих банківських опера­цій, які, по суті, є комерційними угодами. Пізніше цими ж авторами було сформульоване поняття кредитного права, до предмету якого вони віднесли не тільки згадані вище відно­сини за участю банків, а й інших кредитних установ, які ви­конують окремі банківські операції. Таким чином, в даному випадку банківське право вони розглядають як частину кре­дитного права.

Такі американські юристи, як А. М. Поллард, Ж. Г. Пас-сейк та інші, вважають, що банківське право — це досить багатогранний термін, який охоплює не тільки загальні принципи організації та діяльності банків, але й сукупність норм, що регулюють порядок надання фінансових та пов'яза­них з ними послуг.

З точки зору Л. Г. Єфімової, банківське право не є ні са­мостійною галуззю права, ні підгалуззю права за такими ознаками. Як відомо, в правовій науці під галуззю права ро­зуміється сукупність норм, що регулюють особливі види сус­пільних відносин, які по своєму економічному та соціально­му змісту вимагають відокремленого, самостійного правово­го регулювання. Тобто, інакше кажучи, будь-яка галузь пра­ва характеризується тільки їй притаманним предметом і методом правового регулювання суспільних відносин.

Запропонований термін «банківське право» містить нор­ми, що регулюють досить вузьке коло питань: це, перш за

Тема 1

Предмет і метод банківського права

все, діяльність комерційних банків та головного банку дер­жави, а також основні принципи організації кредитної систе­ми та порядок надання кредитними установами різноманіт­них послуг клієнтам. Тому, як вважає Л. Г. Єфімова, ті сус­пільні відносини, які певною мірою регулюються банків­ським правом, не можна визнати настільки своєрідними, щоб вони змогли скласти предмет окремої галузі права.

Переходячи до з'ясування методу банківського права, необхідно згадати, що розуміється під методом правового ре­гулювання в правовій науці взагалі.

Метод правового регулювання — це сукупність при­йомів, способів впливу права на суспільні відносини. Так, на­приклад, цивільне право використовує такий метод правово­го регулювання, в якому основною ознакою є юридична рів­ність учасників відповідних правовідносин, адміністративне право — метод владних приписів, основою якого є юридична нерівність учасників таких правовідносин.

Відносини комерційних банків з головним банком держа­ви переважно є відносинами влади та підпорядкування із за­стосуванням методу владних приписів. Але вже самі відно­сини комерційних банків з клієнтами і один з одним мають в своїй основі юридичну рівність сторін, тобто в даному випад­ку використовується цивільно-правовий метод правового ре­гулювання суспільних відносин. Таким чином, метод право­вого регулювання банківської діяльності є неоднорідним, бо він заснований на двох різних методах регулювання, які при­таманні цивільному та адміністративному праву.

Вищевизначені суспільні відносини регулюються, окрім норм банківського права, також нормами інших галузей пра­ва, головним чином цивільного, фінансового та адміністра­тивного. В окремих випадках, пов'язаних з порушенням суб'єктами банківського права діючого чинного законодав­ства, правовідносини в сфері банківської діяльності регулю­ються також нормами кримінального права.

Все це свідчить про те, що банківське право можна ви­значити як комплексну галузь права.

Отже, ми розглянули різні точки зору стосовно того, чи можна вважати банківське право самостійною галуззю пра­ва. Враховуючи ті суспільні відносини, в яких відбуваються банківські правовідносини між їх суб'єктами в сучасних умо­вах, з нашої точки зору з цілковитою впевненістю ще не

можна говорити про банківське право України як про від­окремлену самостійну галузь національного права.

Проте, не зважаючи на ці обставини, термін «банківське право» досить грунтовно ввійшов в професійну лексику практичних працівників, які реалізують себе в сфері банків­ської діяльності.

Отже, що таке банківське право? Досить лаконічне ви­значення дав цьому терміну видатний російський вчений-юрист М. М. Агарков: «Банківське право, як свідчить сама назва, є сукупністю юридичних норм, що регулюють органі­зацію та діяльність банків». З цим визначенням сьогодні не можна не погодитись.

Більш змістовне визначення можна сформулювати таким чином: банківське право — це сукупність правових норм, що регулюють організацію та діяльність банків та інших фінансово-кредитних установ, їх взаємовідносини з клієнту­рою та один з одним, порядок здійснення банківських опера­цій та надання послуг, передбачених діючим чинним законо­давством.