Сенс життя людини

· Гедонізм – напрям в етиці, згідно з яким прагнення до насолоди тлумачиться як природна властивість людини;

· аскетизм – спосіб життя, що передбачає обмеження життєвих потреб, відмову від чуттєвих насолод. Сенсом життя вважається звеличування духовного начала на противагу матеріальним цінностям;

· теїзм – світогляд, в основі якого лежить розуміння Бога як особи, що створила світ і втручається в його події. Життя має сенс через віру в Бога і дає надію на безсмертя;

· екзистенціалізм – один із найвпливовіших напрямів світової філософії ХХ ст., за основу якого беруть тезу про абсурдність людського сенсу життя (А. Камю);

· гуманізм – система світоглядних орієнтацій, центром яких є людина, її високе призначення та право на вільний вибір стратегічної мети свого життя.

Резюме

1. Людина є об'єктом вивчення різних наук. Філософія має своє специфічне бачення людини. Вона намагається осмислити питання про природу буття людини, яке є настільки складним, розмаїтим, варіативним, що дає змогу оцінити людину як мікрокосм.

2. Філософія приділяє особливу увагу феномену проблематичності людського буття, який полягає у тому, що можна народитися, маючи людський організм, проте не бути людиною як такою. Людські якості, навички людської поведінки не з’являються в людині природним шляхом. Щоб у людському організмі сформувалась людяність, потрібна соціалізація, у процесі якої відбувається засвоєння системи знань, норм і цінностей, що дозволяють людині діяти і розвиватися як повноправному члену суспільства. Проблематичність людського буття зумовлена і тим, що людина постійно змінюється і у певному сенсі завжди не дорівнює собі самій, її буття залишається відкритим і незавершеним.

ТЕМА 13. ДІАЛЕКТИКА

1. Загальні поняття діалектики

Понятійній простір діалектики

· Лінійність і нелінійність;

· зв’язок і відокремленість;

· сталість і мінливість;

· конечне і нескінченне;

· перервне і безперервне;

· тотожність і відмінність;

· рух, зміна і розвиток, еволюція;

· протилежності, протиріччя;

· стрибок, зняття, заперечення;

· оновлення, відтворення, перетворення, перевтілення тощо.

Основні історичні форми діалектики

· Діалектика Античності (Геракліт, Платон);

· діалектика доби Відродження (Бруно, Кузанський);

· діалектика Нового часу;

· діалектика Гегеля;

· діалектика марксизму;

· негативна діалектика (релятивізм Кратіла, тотальна критика всієї європейської культури (Хоркхаймер, Адорно, Макркузе);

· діалектика екзистенційна – діалектика внутрішнього життя людини (Бердяєв, Ясперс, Сартр, Марсель).

Діалектика як вчення про об’єктивну суперечливість буття виявляється у принципах, законах і категоріях.

Найбільш фундаментальними принципами діалектики є принцип зв’язку і принцип розвитку.

Принцип зв’язку

Внутрішні, необхідні, загальні, такі, що повторюються, зв’язки, відображені в мисленні людини, мають назву закону.

· Часткові закони. Виражають відношення між специфічними властивостями об’єктів у межах певної форми руху (закони фізики, хімії, біології тощо);

· загальні закони. Охоплюють усі процеси або природи, або суспільства, або людського мислення;

· універсальні закони. Виражають відношення міх усіма сферами буття.

Діалектичний принцип розвитку

· Розвиток, на відміну від руху, – передусім якісні зміни;

· розвитку притаманні відносно тривалі часові інтервали;

· розвиток різноманітний за своїми формами. Він може бути:

­ однолінійним та багатолінійним;

­ прямолінійним та зигзагоподібним;

­ висхідним та низхідним;

­ прискореним та уповільненим;

­ загальним та локальним;

­ індивідуальним та історичним;

· розвиток – зміна складних системних об’єктів;

· розвиток має свою спрямованість. Основними спрямуваннями розвитку є прогрес і регрес.

Розвиток – незворотна, спрямована, закономірна зміна складних системних об’єктів.

Прогрес – напрям розвитку в процесі становлення якісно нової системи, що забезпечує більш високий ступінь цілісності, стійкості і більш високий потенціал для наступного розвитку.

Регрес – напрям розвитку, в якому втрачаються набуті якості, перехід до більш примітивних форм організації.

2. Основні (універсальні) закони діалектик

Закон переходу кількісних і якісних змін – це такий взаємозв’язок і взаємодія кількісних і якісних сторін предмета, внаслідок яких дрібні, непомітні кількісні зміни, поступово нагромаджуючись, рано чи пізно порушують міру предмета і спричиняють докорінні якісні зміни, що відбуваються у вигляді стрибків і здійснюються в різноманітних формах. Цей закон пояснює, яким чином відбувається розвиток.

Основні категорії закону

Кількість – вираження однорідності речей, схожості їх. Кількість втілюється у величині, числі, об’ємі, у темпах перебігу процесів тощо.

Якість – це внутрішня, стійка визначеність об’єкта, цілісна єдність суттєвих властивостей, які відрізняють його від інших об’єктів.

Основні категорії закону

Закон єдності й боротьби протилежностей – це такий взаємозв’язок, унаслідок якого всім речам і процесам властиві внутрішні суперечності, протилежні сторони і тенденції. Боротьба протилежностей призводить до зростання суперечностей, які розв’язуються на певному етапі шляхом зникнення старого і виникнення нового.

Цей закон вказує на рушійні сили і джерело змін та розвитку.

Діалектичний стрибок – форма переходу об’єкта в нову якість.

Міра – єдність кількісних і якісних визначеностей речей, явищ, подій. Це певна межа, в якій кількісні зміни не зачіпають якості речей, а за нею проводять до нової якості.

Протилежності – визначеності, які виключають, проте й обумовлюють, доповнюють одна одну (буття і небуття, форма і зміст, сутність і явище тощо).

Суперечність – взаємовиключення протилежностей, у світі людини – боротьба їх носіїв (класів, страт, груп, осіб тощо).

· Тотожність (цілісність об’єкта);

· відмінність (виділення і оформлення відмінних сторін інтересів тощо);

· протилежність (зростання відмінності);

· суперечність (вияв несумісності протилежностей);

· пошуки основи суперечностей та їх розв’язування.

Основні категорії закону

Діалектичне заперечення – це такий перехід від старої якості до нової, за якого певні сторони, елементи змісту старої якості входять у зміст нової якості.

Зняття – термін філософії Гегеля, що має подвійний зміст: заперечення і збереження. Так, принцип попередніх філософських вчень не відкидається, а зберігається в більш розвиненій системі як сторона чи момент більш розвинутого цілого.

Фї діалект заперечення

· Деструктивна – подолання, руйнування всього старого (безгосподарності, некомпетентності, консерватизму тощо);

· кумулятивна – збереження, накопичення всього цінного;

· конструктивна – створення нового, того, що в найбільшій мірі відповідає об’єктивним потребам розвитку.

3. Співвідносні категорії діалектики

Категорії діалектики – всезагальні філософські поняття, за допомогою яких розкривається суперечливий характер буття, його єдність і різноманітність, змінюваність і самозбереження.

Категорії обумовленості буття

· одиничне, особливе та загальне

Одиничне – філософська категорія, що відображає індивідуальні, неповторні ознаки предметів і явищ.

Загальне – філософська категорія, що відображає спільність властивостей і відношень.

Особливе – філософська категорія, що вбирає в себе риси як одиничного, так і загального.

· сутність і явище (існування)

Явище (існування) – категорія діалектики для познечання наявного буття предмета, котре, на відміну від його сутності, осягається чуттями.

Сутність – категорія діалектики на позначення внутрішнього буття, сукупність істотних властивостей предмета, без яких він існувати не може.

Категорії формоутворення, структури буття

· ціле і частина

· система і елемент

· зміст і форма

Категорії детермінації буття

· причина і наслідок

Причина – один із моментів універсального зв’язку предметів і явищ світу, який полягає в утворенні або породженні одними предметами і явищами інших – наслідків. Наслідок – це результат дії причини.

· необхідність і випадковість

Необхідність – внутрішній стійкий зв’язок явищ та процесів, що визначає їх закономірну зміну. Це те, що неминуче відбувається

Випадковість – це такий зв’язок процесів і явищ, який обумовлений зовнішніми, побічними причинами.

· можливість і дійсність

· Можливість – сукупність умов та причин виникнення матеріальних та духовних об’єктів. Це потенційне буття.

Історичні типи негативної діалектики

· Релятивізм – методологічний принцип, що виявляється в абсолютизації відносності змісту і значення феноменів духовної культури та соціального життя (Протагор, софісти стверджували відсутність об’єктивної істини. Прибічники сучасного релятивізму розглядають науку, філософію, культуру з позицій конвенціоналізму, де в кожного своя істина);

· критична теорія суспільства Франкфуртської школи (Хоркхаймер, Адорно, Маркузе розглядають діалектику як тотальну критику всієї європейської культури);

· екзистенційна діалектика – діалектика існування, внутрішнього життя (переживання) людини (Ясперс, Хайдеггер, Марсель, Сартр, Камю);

· метафізика – філософське вчення про надчуттєві принципи та першооснови буття. Цей термін увів систематизатор творів Аристотеля Андронік Родоський (1 ст. до н.е.). Гегель вперше протиставив метафізику і діалектику як два різних методи пізнання. У цьому значенні її суттєвими ознаками є статичність, однобокість та еволюціонізм;

· догматизм – методологічна позиція (спосіб мислення і відповідний спосіб дій) суб’єкта, який послідовно дотримується застарілих поглядів (ідей, теорій, норм та правил), незважаючи на зміну ситуації;

· еклектизм – механічне поєднання в одному вченні органічно різнорідних елементів, безпринципне запозичення і змішування суперечливих ідей, оцінок. Термін “еклектизм” запровадив Потамон з Олександрії (кін. І ст. н.е.), який створив філософську школу і назвав її еклектичною. Потамон зібрав з усіх філософських шкіл те, що йому сподобалося.

Резюме

1. Поняттям "діалектика" у філософії позначається вчення про об'єктивну суперечливість буття, методологію оновлення духовного життя і суспільної практики. Структурно діалектика виявляється у принципах, законах і категоріях.

2. Сутність принципів діалектики виражається в універсальних законах діалектики, до яких належить закон взаємного переходу кількісних і якісних змін, закон єдності та боротьби протилежностей і закон заперечення заперечення.

4. Категорії позитивної діалектики – це найбільш загальні поняття, за допомогою яких здійснюється мислення, розкривається суперечливий характер буття, його єдність і різноманітність, змінюваність і самозбереження.

ТЕМА 14. ФІЛОСОФІЯ ПІЗНАННЯ (ГНОСЕОЛОГІЯ)

1. Загальна характеристика пізнання

Пізнання – суспільно-історичний процес здобування, нагромадження і систематизації знання про природу, суспільство, людину та її внутрішній світ

Знання – системно-узагальнений, відносно завершений образ тієї чи іншої сфери буття.

· Принцип діалектичного розвитку;

· пізнаванності світу. Людина здатна з достатньою повнотою адекватно пізнавати природне, суспільне буття і саму себе;

· історизму. Розглядати предмети і явища в контексті їх історичного самовиникнення, саморозвитку і саморуйнування;

· об’єктивності. Пізнавати світ таким, який він є сам по собі, незалежно від бажань суб’єкта, що пізнає;

· визначальної ролі практики;

· творчої активності суб’єкта (використання розмаїття форм людської творчості);

· конкретності істини. Шукати не абстрактну, а конкретну істину в конкретних умовах.

· Суб’єкт пізнання – активно діюча людина або суспільна група, які спрямовують на об’єкт свою пізнавальну дію;

· об’єкт пізнання – це та частина об’єктивного світу, на яку спрямований пізнавальний інтерес суб’єкта;

· мета пізнання;

· засоби пізнання – сукупність предметів, за допомогою яких люди пізнають оточуючий світ;

· методи та форми пізнання;

· результат пізнання – знання.

2. Співвідношення чуттєвого і раціонального пізнання

Теорія пізнання – галузь філософського знання, вчення про пізнання об’єктивного світу, про закони, форми і засоби виробництва істинного знання.

Чуттєве пізнання – активне відображення органами почуттів предметів і явищ, які діють на них.

· Відчуття – відтворення окремих властивостей речей об’єктивного світу, що впливають на органи чуття;

· сприйняття – це цілісний образ предмета чи явища як синтез відчуттів;

· уявлення – суб’єктивний образ тих предметів, що раніше сприймалися.

Раціональне мислення – активне відображення внутрішніх, суттєвих сторін буття за допомогою абстрактних, логічних форм мислення

Основні форми раціонального мислення

· Поняття – форма мислення, за допомогою якої узагальнюють істотні ознаки предметів і явищ;

· Судження – форма мислення, в якій щось стверджується або заперечується про предмети та їх ознаки;

· Умовивід – це форма мислення, за допомогою якої з одного або декількох суджень виводиться нове судження – висновок;

· Інтуїція – процес безпосереднього отримання знання шляхом цілісного охоплення проблемної ситуації.

3. Проблема істини і практики у філософії

Істина – адекватне відображення суб’єктивної та об’єктивної реальності у свідомості людини.

· Істина об’єктивна за змістом і суб’єктивна за формою;

· за ступенем наближення суб’єкта до об’єкта істина поділяється на абсолютну та відносну.

Відносна істина – це неповне знання про дійсність, яке їй відповідає і має підтвердження цієї відповідності.

Абсолютна істина – найбільш повне знання про дійсність, яке їй відповідає і має підтвердження цієї відповідності, або сума відносних істин.

За умовами свого існування істина завжди конкретна. Істинність або хибність будь-якого положення обмежені умовами, часом та місцем. Те, що в певних умовах є істинним, в інших умовах свою істинність може втратити.

Практика – філософське поняття, що характеризує цілеспрямовану матеріально-перетворюючу діяльність людини

Основні види практики:

· матеріальне виробництво;

· соціально-перетворююча діяльність (діяльність у сфері політики, права, освіти, медицини тощо);

· науково-експериментальна діяльність.

Функції практики:

· Практика є основою пізнання, метою пізнання, результатом пізнання, критерієм істини.

4. Рівні наукового пізнання

Емпіричний рівень – це єдність чуттєвого і раціонального пізнання, в якій домінують чуттєві форми пізнання.

Теоретичний рівень – це єдність раціонального і чуттєвого пізнання, в якій домінує раціональний аспект.

· На емпіричному рівні пізнання орієнтується на вивчення явищ;

· на теоретичному рівні розкривається сутність причин та зв’язків між явищами;

· функцією емпіричного рівня є опис предмета чи явища;

· функцією теоретичного рівня є пояснення та визначення понять, що відображають ці предмети та явища;

· методами емпіричного рівня є спостереження, експеримент, вимірювання тощо;

· методами теоретичного рівня є ідеалізація, аналіз, синтез, єдність теоретичного та логічного, сходження від абстрактного до конкретного тощо;

· результатом емпіричного рівня є наукові факти, зв’язки між окремими явищами;

· результатом теоретичного рівня є закон науки, теорії, теоретичні системи.

5. Основні методи та форми наукового пізнання

Метод – систематизований спосіб досягнення теоретичного чи практичного результату.

Методологія: 1) сукупність підходів, методів, прийомів, що застосовуються в процесі наукового пізнання та практичної діяльності для досягнення певної мети; 2) галузь теоретичних знань про сутність і форми, закони та умови застосування методів у процесі наукового пізнання та практичної діяльності.

За сферою застосування методи поділяються на загальні, загальнонаукові і часткові методи конкретних наук. До загального методу належить філософський метод, який може бути діалектичним, метафізичним, догматичним, релятивним тощо.

Загальнонаукові методи – це способи досягнення результату, що використують всі або майже всі науки.

Загальнонаукові методи поділяються на

· Методи загально-логічного пізнання;

· методи емпіричного пізнання;

· методи теоретичного пізнання.

Основні методи загально-логічного пізнання:

· Аналогія – метод пізнання, в якому від схожості двох предметів (ситуацій, подій) в одних ознаках робиться висновок про схожість цих предметів (ситуацій, подій) в інших ознаках;

· індукція – загально логічний метод наукового пізнання, в якому на основі знань про окремі предмети роблять висновок про всю множину предметів;

· дедукція – метод пізнання, заснований на умовиводах від загального до окремого.

Основні методи емпірично пізнання

· Спостереження – певна система фіксування та реєстрації властивостей і зв’язків досліджуваного об’єкта в природних умовах або в умовах експерименту;

· вимірювання – система реєстрації кількісних характеристик об’єкта;

· експеримент (пошуковий, перевірний) – емпіричний метод пізнання шляхом активного впливу доцільно обраних чи штучно створених умов.

Основні методи теоретичного пізнання

· Аналіз і синтез – мислене розкладання цілого на частини та з’єднання частин у ціле в процесі практичної або теоретичної діяльності;

· абстрагування – відволікання від одиничного, випадкового, несуттєвого і виділення загального, необхідного, суттєвого для того, щоб спростити шлях до істинного знання;

· моделювання – науковий метод опосередкованого дослідження об’єктів, безпосереднє вивчення яких з певних причин неможливе, ускладнене;

· ідеалізація – спосіб логічного моделювання, завдяки якому створюються теорії (ідеалізовані об’єкти типу ідеального газу, абсолютно чорного тіла тощо);

· аксіоматичний метод – спосіб побудови теорії, за яким деякі її твердження приймаються як аксіоми, а всі інші виводяться з них шляхом міркувань;

· сходження від абстрактного до конкретного – метод теоретичного пізнання, що характеризує процес пізнання як рух від менш змістовного до більш повного, всебічного і цілісного відтворення предмета;

· формалізація – застосування символічних позначень для виявлення однорідних одиниць (рис), фактів.

Основні форми наукового пізнання

Науковий факт – судження, яке фіксує події, що відбуваються об’єктивно, незалежно від свідомості.

Наукова ідея – форма наукового пізнання, яка відображає основні закономірності дійсності і усвідомлює способи подальшого перетворення світу.

Наукова проблема – різновид питання, на яке в сучасному знанні немає відповіді

Формою вирішення наукової проблеми може бути або гіпотеза, або теорія.

Гіпотеза – форма пізнавальної діяльності, при якій формулюється один з можливих варіантів розв’язання проблеми. Гіпотеза – це ймовірне знання, істинність якого ще не встановлена.

Теорія – форма наукових знань, що дає цілісне і систематизоване уявлення про закономірність буття.

Концепція – основна ідея будь-якої теорії

Резюме

1. Пізнання є органічною складовою частиною людської життєдіяльності. Саме завдяки пізнанню людина свідомо, зі знанням справи ставиться до буття, розуміє і оцінює свої життєві можливості.

2. Якісні характеристики знання визначаються його відношенням до істини як адекватного відображення суб'єктивного та об'єктивного буття у свідомості людини. Поряд з поняттям істини в оцінці конкретних реалій буття використовується поняття правди як істини, поєднаної з життєвою позицією людини.

3. Ефективним способом людської пізнавальної діяльності є метод, який одночасно є засобом переходу від незнання до знання. Формами наукового пізнання є науковий факт, ідея, наукова проблема, гіпотеза, теорія, концепція тощо.

ТЕСТОВІ ЗАВДАННЯ ДО ІІ МОДУЛЯ

1. Буття це: б) все існуюче, тобто всі види матерії і всі види ідей з ними пов’язані;

2.Античний філософ, який вважав, що буття вічно мінливе, і знаходиться в постійному русі: б) Геракліт;г) Демокріт;

3. З позиції якого напряму в філософії вважається вірним твердження «Матерія є постійна можливість відчуттів»: а) матеріалізму;

4. Поняття «матерія» являє собою: в) об'єктивну реальність;

5.Давньогрецький філософ, який визнав матерію першоос новою всього існуючого, але вважав її інертним початком, якому протистоїть активний початок (форма):д) Арістотель.

6.Хто з античних філософів заперечував рух, переконував у нерухомості світу, представляючи його у вигляді суцільно за повненої кулі: г) Парменід.

7. Головним у визначенні поняття руху є: б) зміна взагалі;

8. Виберіть істинне твердження: г) рух є способом буття матерії, який здійснюється тільки у просторі і часі;

9.Наукове уявлення про простір і час змінюється. Чи озна чає це, що простір і час не є об'єктивними, тобто незалежними від свідомості, формами існування матерії:б) ні.

10. Чи властиві мікросвітові просторо-часові форми: а) так;

11.Філософське вчення, за яким вся природа одушевлена:а) гілозоїзм;

12. Який філософський напрям відстоює положення про те, що свідомість є відображенням (усвідомленням) буття: б) матеріалізм;

13.Яке із положень про походження людини та її свідомості є найбільш логічно обґрунтованим і підтверджується практикою:б) у результаті праці;

14. Виберіть істинне твердження:г) виникнення свідомості і суспільства було єдиним, нерозривним процесом.

15. Який взаємозв'язок свідомості і мови: в) свідомість існує в нерозривному зв'язку з мовою;

16. Система норм і оцінок поведінки людей у суспільстві з позицій добра і зла, честі і безчестя це:б) мораль;

17. Мистецтво, функціонуючи в суспільстві, задовольняє певні соціальні потреби. Чи існує відмінність законів мистецтва та суспільства?а) так;

18.Монтеск'є писав, що релігія потрібна суспільству, тому що під страхом пекельних мук учить людей доброчесно.Чи є релігія і мораль тотожними?а) так

19. Який філософський напрям вважає, що головна роль у пізнанні належить розуму: в) раціоналізм;

20. Який філософський напрям цілком або частково відки­дає можливість пізнання світу:д) агностицизм?

21. Відчуття визнаються єдиним джерелом пізнання: г) сенсуалізмом;

22. Виберіть істинне твердження, відчуття це: в) суб'єктивний образ об'єктивного світу;

23. Вчення, відповідно до якого знання може бути почерпнуто тільки із самого розуму або з понять, властивих розуму, називають: в) раціоналізм;

24. З позицій матеріалізму істина — це: б) адекватне відображення дійсності;

25. Критерієм істини вважається те, що погодиться: а) з думкою більшості;

26. Німецький інженер В. Сіменс вважав неможливим вжи вання в авіації апаратів тяжеліше повітря, Г. Гельмгольц за допо могою математики довів цю неспроможність. Розвиток авіації ці лком спростувал їх докази. Що ж є критерієм істинності теорії:г) перевірка практикою?

27. Наукові знання змінюються від одного етапу їхнього розвитку до іншого. Чи правильно визначати науку як систему суб'єктивного знанн а) так;

28. Рівень наукового пізнання, основними методами якого є спостереження й експеримент, називається: в) емпіричний;

29. Наука, претендуючи на вірне відображення дійсності, не відмовляється від методу ідеалізації (точковій електричний заряд, ідеальний газ, абсолютно тверде тіло), тому що ідеалізовані об'єкти дозволяють:

б) моделювати неіснуючі об'єкти, з метою більш глибокого вивчення

Хто перший з античних філософів почав вживати поняття «діалектика»: б) Геракл іт;

30. Фейербах, як відзначають дослідники, серйозно відно сився до гегелівської діалектики, тому тільки він «по-справжньому» переборов стару філософію. Що було ним зробле но у філософії? Він, використовуючи свій талант і бачення світу:а) розвив гегелівську діалектику;

31. Механ. об'єднання в єдине ціле різних, найчастіше протилежних точок зору, філософс поглядів, політичних оці нок прийнято називати:г) еклектикою;

32. Спосіб мислення, при якому те або інше вчення сприй мається як вічна істина: а) догматизм;

33. Що чому передує: б) кількісні зміни якісним;

34. Діалектичне заперечення це: б) знищення колишнього стану об'єкта зовнішнімифакторами;

35. Чому закон заперечення заперечення не називають про сто законом заперечення, що підкреслюється в реальному процесі розвитку введенням другого заперечення?б) зв'язок, наступність між старим і новим;