Концепція Я. Тінбергена

Базовою теорією як економічної політики, так і ЗЕП вважається концепція, яку запропонував ще у 50-ті роки XX ст. голландський економіст, перший лауреат Нобелівської премії з економіки (1969 р.) Я. Тінберген (1903-1994). Його праці "Теорія економічної політики" (1952 р.) і "Економічна політика: принципи і побудова" (1956 р.) були настільними для економістів 60-70-х років XX ст. Згідно з теорією Я. Тінбергена, складовими економічної політики є ключові цілі добробуту (набір макроекономічних показників); інструменти, які має у розпорядженні уряд; модель, що пов'язує цілі та інструментарій і дає змогу визначити оптимальний масштаб політичних дій. До інструментів належать такі заходи: фіскальні (бюджетно-податкові), монетарні (грошово-кредитні), зовнішні (маніпуляції з валютним курсом) і які регулюють доходи. При цьому кількість використаних інструментів має збігатися з кількістю поставлених цілей.

Я. Тінберген розробив методику планування й прогнозування для Нідерландів, запропонував моделі, які можна застосовувати для економічного планування у країнах, що розвиваються.

Послідовники Я. Тінбергена доповнили його концепцію. Г. Тейлор розробив оптимальну функцію добробуту і функцію мінімізації втрат; включив у модель витрати, пов'язані з переходами від одних інструментів до інших.

Загалом концепцію Я. Тінбергена варто зарахувати до нормативних.

Внеском у подальшу розробку економічної політики стали праці Р. Манделла. Він вважає, що політичні інструменти, як правило, ди-версифіковані та перебувають під контролем різних державних органів (міністерств економіки, фінансів, центрального банку тощо). З огляду на ці обставини потрібно здійснити ефективну ринкову класифікацію. Кожного разу вибудовується ряд і цільовий показник — інструменти — орган, до якого "приписана" мета. Орган "приписки" має щось на зразок переважаючого впливу. Як приклад можна навести повсюдну відповідальність центральних банків за стабільність грошового обігу.

Найважче подолати невизначеність при розробці політичної програми, що має на меті економічну динаміку і призводить часом до значних соціальних втрат. В умовах невизначеності уряди не можуть передбачити, як їх дії впливатимуть на цільові показники.

Невизначеності бувають різні. Серед них — тимчасові труднощі між виникненням тієї чи іншої небезпеки, прийняттям рішень і їх економічним ефектом; несподівані шокові ситуації, зокрема й екзогенного характеру. З огляду на це особливого значення набуває раціональний вибір різних інструментів політичного впливу, звернення до зважених грошово-кредитних засобів.

РеалізаціязавданьЗЕПзурахуваннямнаведенихпідходівпередбачаєупланівимогстратегічногонапрямкуохопленнясвітогоспо-дарськимизв'язкамивсіхланокпроцесувідтворення. Ідеться про специфічний економічний космополітизм. При цьому слід ураховувати, що центр ваги переміщується в бік інвестиційно-виробничого співробітництва.

Згідно із зазначеним положенням ЗЕП набирає вигляду формули: спільне виробництво і спільний продаж; прибуток розподіляється пропорційно внеску.

Оперування ЗЕП у просторі світового господарства дає змогу усунути структурні перекоси в національній економіці. Однак це має конструктивний характер тоді, коли відпрацьовано національну концепцію ЗЕП. Вона базується на чотирьох основних компонентах:

• аналізі становища в економіці країни і стану міжнародних, інформаційних, політичних та економічних відносин;

• аналізі національних зовнішньоекономічних інтересівта цілей;

• аналізі відповідності засобів ЗЕП інтересам розвитку та безпеки;

• формулюванні стратегії ЗЕП.