Античне подання про походження людини

Замислювалася античність і над проблемою походження людини. В епоху первісного і ранньокласового суспільства, цікавлячись своїм минулим, людина уявляє його у вигляді генеалогічних і этнологічних міфів і легенд, тобто усних переказів про діяння і героїчні подвиги предків, про походження племен. Це знайшло вираз, зокрема, в геніальних творах давньогрецьких поетів: Гомера ("Одіссея", "Іліада") і Гесиода ("Теогония", "Праці і дні"), в інших творах давньогрецьких авторів. У цю епоху формується і концепція "золотого століття" людства, тобто уявлення про те, що в далекому минулому життя людей було набагато краще, ніж згодом. Адже люди пішли від богів і історія людства - це історія не поліпшення, а погіршення, ускладнення життя людей. Великий давньогрецький поет Гесіод, наприклад, таким чином зображує картини далекого минулого: "Жили ті люди, як боги, з спокійною і ясною душею, горя не знаючи, не знаючи праць. І сумна старість до них наближатися не сміла. Завжди однаково сильні були їхні руки і ноги. В бенкетах життя вони проводили, а вмирали, як ніби обійняті сном. Недолік Був їм невідомий. Великий урожай і рясний. Самі собою родили хлібодарні землі. Праці та дні, 112-118". З остаточним розкладанням первісного суспільства, виникненням рабовласницької формації, посиленням класових антагонізмів проблема походження людини набуває гострої ідеологічнної спрямованісті і виділяється, як одне з ключових ланок у ланцюзі світоглядних проблем свого часу. Поряд з ідеалістичним, креационістським розумінням антропосоціогенеза в давнину розвивалися і матеріалістичні подання про природне походження людини. Так, ще філософи античного світу висловлювали думки про те, що походження людини багато в чому схоже з походженням тварин: ті й інші утворюються в результаті з'єднання вихідних стихій у частини та органи, які під дією тепла з'єднуються в тіло. Таку концепцію розвивав, зокрема, великий матеріаліст і атоміст давнини Демокріт. Арістотель трактував людину як якесь політичне істоту, яка відрізняється від тварини тільки наявністю моральності і на цій основі прагненням до "спільного проживання". Давньоримський філософ і поет Лукрецій Кар в поемі "про природу речей" намалював картину розвитку стародавніх людей від дикого стану до здобуття вогню, одягу, житла і т.п. Він, висміяв поширені тоді легенди про створення людей богами, "золоте століття", з якого нібито починається життя людей на Землі. Стверджував, що люди робили найважливіші винаходи з потребою. Л. Кар образно малює первісний стан людини, коли люди ще не знали ні одягу, ні жител і вели жалюгідне існування, харчуючись жолудями і ягодами і полюючи на диких звірів. Запропонувавши періодизацію історії людства на три доби в залежності від матеріалу, з якого виготовлялися знаряддя праці: кам'яний, мідний (бронзовий) і залізний Л. Кар писав: "Перше служили зброєю руки могутні, кігті, зуби, каміння, уламки гілок від дерев і полум'я, Після цього знайдена мідна і залізна руда і вони ввійшли до вживання у вигляді міді і заліза. Все-таки у вживання увійшла мідь, ніж залізо, бо була вона м'яка і багата. Про природу речей, V, 1283-1287". До речі сказати, своїм здогадом Л. Кар випередив висновки археології майже на 19 століть. Спочатку, здогадка про природне походження людини була невідомою, але в ній було раціональне зерно Так, давньогрецький мислитель Анаксимандр з Мілета (VII-VI ст. до н.е.) вважав, що живі істоти виникли з мулу, нагрітого сонцем, і що поява людей також пов'язана з водою. Їх тіла, на його думку, спочатку мали рибоподібну форму, яка змінилася, як тільки вода викинула людей на сушу. А за Емпедоклом (V ст. до н.е.), живі істоти утворилися з мулоподібної маси, зігрітої внутрішнім вогнем Землі, яка проривається іноді назовні. Великий мислитель давнини Аристотель ділив тваринний світ по мірі його досконалості і вважав людину частиною природи, але частиною громадською". І тоді ж, в античні часи, виникла думка про подібність людини і мавпи. Ганнон з Карфагена вважав, наприклад, що горили західно-африканського узбережжя - люди, покриті шерстю. Такі подання цілком зрозумілі: людиноподібні мавпи здавна вражали людей своєю схожістю з людиною і нерідко їх називали лісовими людьми". Однак навіть ті давні дослідники, які вказували на спорідненість людини і тварин і більш-менш вірно визначали його положення в природі, не могли припустити, що людина веде своє походження від низькоорганізованих форм життя. І це не дивно. Адже в ті далекі часи пануючим було уявлення про природу і, отже, будову людського тіла як раз і назавжди створену, яка не підлягає розвитку.