Політичнаконцепція Філофея “Москва – третій Рим”. Політичні та правові ідеї “нестяжателів” та “іосифлян”. Обґрунтування необмеженого самодержавства І.С.Пересвєтовим

Посилення влади великих московських князів, об¢єднання російських земель і подальший зростаючий вплив Москви призвели до того, що Іван ІІІ прийняв титул “государ всія Русі” і вважалось, що його влада має божественне походження. Московські царі були неначе нащадками римського імператора Августа і отримали знаки царської влади (скіпетр, державу і корону) від візантійського імператора Костянтина Мономаха. Ця ідея знайшла відображення і завершення в теорії “Москва – третій Рим”, яка була обґрунтована псковським монахом Філофеєм на початку XVI ст.

За цією теорією історія людства представляє собою історію трьох великих всесвітніх держав, виникнення яких, подальша велич і доля направлялися волею бога. Перше з них – Рим занепало через єресь. Друге – Візантія було завойовано турками через греко-католицьку унію 1439 р., що була підписана на Флорентійському соборі. Третім Римом після цього стала Москва – скарбниця православ’я, а московський князь – боговибраний, вседержавний та високопрестольний. Москва і буде залишатися скарбницею до передбачуваного богом кінця світу, а четвертій державі “не бути”.

В теорії “Москва – третій Рим” можна угледіти також і зовнішньополітичний аспект: Московська держава не тільки великаінезалежна, але й може претендувати на об¢єднання під своєю владою всіх народів, які мають православну віру. Проте такий аспект не відповідав умовам часу. Велику вагу мав внутрішньополітичний аспект, що надавав величі московським князям на удільними князями. Навколо цього питання почала точитися боротьба, яка прийняла релігійну форму при Івані ІІІ.

Свого часу, коли церква отримала звільнення від плати данини татаро-монголам це надало їй змогу з часом нажити дуже великі багатства і стати одним з самих великих землевласників. Ці мірскі інтереси призвели до того, що церква включилася у політичну боротьбу, проте цей факт привів до розколу церковників: одна частина підтримувала московського князя – “іосифляне”, а друга частина підтримувала боярську опозицію, яка виступала проти самодержавної влади – “нестяжателі”. Керівником “іосифлян” став Йосиф Волоцький (ігумен Волоколамського монастиря), на честь якого й названо цей рух. Найбільш відомими “нестяжателями” були Ніло Сорський (монах Кирило-Білозерського монастиря), його учень Васіан Косий та чернець Афонського монастиря Максим Грек.

Конфлікт у церковному середовищі зосередився навколо питання: чи повинна мати церков багатства? Проте з цим питанням було пов¢язано ще одне: чи повинна церков підтримувати посилення царської влади? Нестяжателі стверджували, що церква повинна турбуватися тільки про духовне, саме тому їй не повинні належати землі з холопами та смердами; клір повинен жити завдяки плодам своєї праці, а не займатися “стяжательством” – привласненням чужої праці. Нестяжателі критикували прагнення ченців до наживи, експлуатації монастирських селян, придбання церквою селищ з селянами і прагнення до мирського. Проте ця критика стосувалась тільки церкви, це не відносилось до багатства і способу життя бояр. Підпала під критику і церковна влада, яка на думку нестяжателів творила “безчиння”.

На церковному соборі 1503 р. нестяжателі, які відстоювали протидію боярства царській влади отримали поразку від іосифлян. Глава іосифлян Іосиф Волоцький стверджував, що влада царю надана богом і тому не може бути обмежена іншою владою, тільки цар владою подібний до бога, він має право життя й смерті і його піддані повинні слухатися його і підкорюватися йому у всьому; не обмежена ні в чому і влада московських самодержавців і над удільними князями. Також бог надає владу для захисту віри і цар повинен карати єретиків, захищати церкву та її майно, а сама церква повинна бути багатою для того, щоб її обряди показували велич ім¢я бога і щоб іменем господа допомагати бідним. Йосиф Волоцький призивав до об¢єднання проти обмеження царської влади і зазіхань на церковні багатства.

Боротьба за встановлення самодержавства посилила в період царювання Івана ІV, хоча й втратила свій релігійний аспект. Визначну роль в ці часи зіграв дворянин Іван Пересвєтов. Він був вихідцем з російських земель, які свого часу входили до складу Великого Литовського князівства. До прибуття до Росії він служив польському, венгерському, чеському королям та молдавському воєводі. У своїх чолобитних Пересвєтов скаржиться на притиснення його боярами і просить боронити від насильства сильних людей, а також намагається донести ідею моральної відповідальності царя за благо своїх підданих та держави взагалі. На думку Пересвєтова боярське засилля є причиною не тільки матеріального занепаду держав, але й послаблює військову силу держави. У своїх чолобитних Пересвєтов намагається довести, що боярське засилля погибельне для держави і обгрутновує необхідність докорінної зміни внутрішньої та зовнішньої політики російського царя при участі служивого дворянства та воїнників. Саме у воїнниках, Пересвєтов бачить силу царя, а союз між ними та царською владою вважає необхідною умовою проведення соціально-політичних реформувань, що назріли у Російській державі. Також виступає за відміну намісничества, яке тільки розпалює міжусобиці.

На підтвердження своїх слов Пересвєтов використовував “Сказання про царя Костянтина” та “Сказання про Магомета-султана”. В цих творах він підкреслює аналогічні ситуації та проводить паралелі с Російською державою, а також вказує на можливі наслідки при різному розвитку подій.

Особливу увагу Пересвєтов приділяв воєнній реформі. У XVIст. Росія багато воювала, що призвело до матеріальної та політичної напруги і показало необхідність реорганізації та укріплення армії. Пересвєтов рекомендує царю утримувати постійне військо, до складу якого б входили ще й огнестрільні стрільці, а головну роль у війську потрібно віддати служивим дворянам.

Виступав Пересвєтов і проти кабального холопства, що на його думку послаблювало армію та державу загалом, він навіть запропонував знищити холопство, але ця ідея не відповідала настроям часу і феодальному укладу взагалі. Проте був за жорстоку владу, яку вважав запорукою величі та процвітання держави. Антибоярська направленість ідей Пересвєтова відбивала бажання дворянства, що формувалося і зв¢язувало свої надії з самодержавною царською владою. Багато з того, про що писав Пересвєтов знайшло своє відображення у реформах Івана ІV. Твори Пересвєтова мали у собі програму укріплення та розвитку самодержавця, багато з його ідей були здійсненні набагато пізніше