Відмінність радянської форми держави від буржуазно-демократичних моделей

Радянська республіка розвивалась в умовах диктатури пролетаріату і в той
період, коли вона вважалася формою суспільної держави. Класифікація вимагає дуже високого ступеня тієї, що генералізує, бо, навіть якщо не враховувати досвід далекого минулого, а обмежитися лише подіями нового часу. Єдиновладна державна форма
характеризується високим ступенем централізації влади в руках по суті єдиної особи або органу.

При даній формі розділення властей не признається, парламент
відсутній, вважається лише консультативною установою або служить зовнішньою декорацією, в державному управлінні існує високий ступінь централізації, самоврядування на місцях практично відсутнє, в державному режимі домінують авторитарні методи, в
політичному устрої діє тоталітарна система.

Держава може офіційно називатися федерацією, мати автономні національні утворення, але це не змінює високого ступеня централізації державної влади і способів її здійснення.

Буржуазно-демократична форма будується, як відомо, по формулі «один народ – одна держава», тобто являє собою державу моноетнічну і монокультурну. Представники інших народів у ряді випадків також можуть входити в його склад, але тільки за умови ухвалення ними культурного типа даної нації як свого рідного, або, принаймні - дотримання ними в суспільному житті нормативів даної культури, інакше кажучи, за умови повної або часткової асиміляції.

В буржуазно-демократичних формах правління представлений інститутських механізм правління. Держави були прзедентськими, виконавчими, тобто країною керував президент.

58. Веймарська конституція Німеччини (1919 р.) - найпередовіша буржуазно-демократична конституція міжвоєнного (1918-1939) періоду.

Повоєнний розвиток Німеччини відбувався за вкрай несприятливих для неї зовнішньополітичних умов. Версальський договір наклав на країну великий тягар і принижував національну гідність німецького народу, створював всі умови для зростання націоналістичних і реваншистських настроїв.

За таких умов Установчі збори у Веймарі 31 липня 1919р прийняли конституцію Німеччини. Що набрала чинності 11 серпня 1919р. Веймарська конституція закріпила заміну напівабсолютистської монархії демократичною парламентською республікою. Президент республіки обирався народним голосуванням. Стаття 48 надавала йому вийняткове право на обмеження демократичних свобод у разі порушення суспільної безпеки і загрози правопорядкові. Уряд на чолі з рейхканцлером призначався президентом і потребував довіри рейхстагу. Значно поширивши централізацію влади, Веймарська республіка зберегла федеративну структуру: Німеччина складалася з 15 республік(земель) і 3 вільних міст, що користувалися значною автономією. Конституція проголосила демократичні права громадян, свободу слова, друку, зборів, спілок, надала права для діяльності різноманітним організаціям. Веймарська республіка була однією з найдемократичніших у світі.

Від кінця 1918року економічне становище Німуччини безупинно погіршувалося. Втративши багату на сировину Ельзас-Лотарингію й передавши Франції на 15 років право експлуатації ресурсів Саарської області, Німеччина позбулася 75% видобутку залізної руди, 25% - вугілля, 35% – виплавки сталі. Згортання військової промисловості та демобілізації армії спричинили масове безробіття. Країна зазнавала гострої нестачі сировини, продуктів харчування, палива.спекулянти дедалі більше роздували ціни. Курс марки падав, почалась інфляція. У 1922 році марка впала до 1/10 своєї вартості 1920р. Життєвий рівень населення знижувався. Після Листопадової революції 1918 року в Німеччині виникло безліч добровольчих формувань і таємних військових гуртків. Вони складалис головно з офіцерів та унтер-офіцерів колишньої кайзерівської армії, що прагнули скинути “листопадових злочинців” і відновити велич держави.