Реставрація монархії Бурбонів у Франції. Хартія 1814 р

Разом з Бурбонами повертаються емігранти, які вимагають свої володіння, майно, землю. Але відновити минуле після якобінців було вже неможливо. Умови повернення Бурбонів були сформульовані в Хартії 1814 року, підписаній Людовиком XVIII після вступу на престол. Хартія визнавала встановлену революцією громадянську рівність (ст. 1), скасування станових привілеїв дворянства і духовенства, дію Цивільного кодексу Франції 1804 року, збереження нової судово-адміністративної системи. Вона гарантувала законно набуту земельну власність. Як було сказано в статті 9, «усі види власності недоторканні, не виключаючи так званої національної».
Державна організація прийняла форму легітимної (законної) монархії. Король, особа якого вважалася недоторканною і священною, проголошувався верховним главою держави і командувачем усіма збройними силами. Він мав право оголошувати війну, укладати міжнародні договори, видавати розпорядження і укази. Відповідно до Хартії виконавча влада належала винятково королю, а законодавча влада здійснювалася спільно королем, палатою перів і палатою депутатів. Законодавчий орган був двопалатним. Палата перів призначалася королем. Палата депутатів обиралася на п'ять років. Виборчі права мали французи старші тридцяти років, що сплачували прямий податок у розмірі трьохсот франків. Депутат повинен був досягти сорокалітнього віку і сплачувати прямий податок у розмірі тисячі франків. Король мав право призначати на всі посади у сфері державного управління, формувати Раду міністрів. Відповідальність уряду перед законодавчим органом не була передбачена Хартією.
Бурбони провадили реакційну внутрішню політику: роздавали пенсії, посади, ордени колишнім емігрантам, повертали землі, які не були ще продані, колишнім власникам звільняли офіцерів із армії.
44. Революція 1848 р. у Франції. Друга Республіка.

Революція була підготовлена усім попереднім розвитком Франції. Липнева революція не задовольнила ні народні маси, ні торгово-промислову буржуазію. Ситуацію ускладнювали фінансова криза 1847 року, неврожай, голод. За таких умов рух, який розпочався вимогами виборчої реформи, переріс у боротьбу за республіку. Двадцять другого лютого 1848 року в Парижі відбулася демонстрація на підтримку виборчої реформи, яка перетворилася на зіткнення з поліцією, під час яких загинуло декілька демонстрантів. Другий день розпочався збройним виступом народу, який побудував у Парижі 1513 барикад, захопив казарми, стратегічні пункти столиці.

Революція перемогла. Створюється Тимчасовий уряд у складі семи членів і чотирьох секретарів. Серед секретарів вперше двоє були представниками робітників — Луї Блан і Альбер.
Під тиском робітників Тимчасовий уряд 25 лютого 1848 року проголошує Францію республікою.

Уряд видає декрет про Національні майстерні. Тут було зайнято близько ста тисяч робітників, які виконували некорисну, нікому не потрібну роботу і одержували за це заробітну плату. В умовах, коли уряд заявляв, що всі податки «стягуються на попередніх підставах», і вводив нові податки, така нікому не потрібна праця в Національних майстернях викликала незадоволення такою політикою селянства та дрібної буржуазії. Намагаючись посилити свою владу, буржуазні політичні діячі поспішають провести вибори до Установчих зборів, покликаних розробити конституцію республіки. У країні була утворена також Державна рада, члени якої призначалися Національними зборами на шість років. До її компетенції належав попередній розгляд законопроектів. У той же час Конституція залишила недоторканною всю стару організацію управління, суд, муніципалітети.