Поява відповідального уряду в Англії

У XVIII ст. у гілці виконавчої влади утверджується принцип «відповідального уряду». З Таємної ради виокремлюється кабінет міністрів - орган, який формально не існує ні в законі, ні навіть у теорії. Його засідання проходять таємно, не було навіть постійного місця проведення цих засідань. Спочатку до його складу входила відносно вузька група вищих сановників: прем'єр, лорд-канцлер, лорд-охоронець печатки, лорд-голова Таємної ради, держсекретар, скарбник. Далі додаються перший лорд Адміралтейства і військовий міністр (він же міністр у справах колоній). Це був уже не механічний набір людей із власними симпатіями і концепціями, а згуртована група однодумців з числа представників партії парламентської більшості. Король не міг відправити у відставку свого «королівського міністра», оскільки це б означало бурхливий конфлікт з парламентом. Разом з тим, жодний уряд не міг проводити свою політику без мовчазної згоди палати общин чи, принаймні, її більшості.

Георг III (1760-1820) на початку свого правління спробував диктувати власну волю парламенту. У 1761 р. молодий (22 роки) король створив «міністерство королівських друзів» з числа фаворитів-придворних, без попереднього схвалення міністерських кандидатур у парламенті. Утримуватися при владі цьому міністерству (прем'єри Б'ют у 1761-1763 pp.та Гренвілль у 1763-1764 pp.) вдавалося з допомогою хабарів депутатам та політичного терору (справа депутата Уілкса). Проте уже кабінет Норта (1770-1782 pp.) був скинений з нечуваним скандалом, викликаним поразкою у війні з північноамериканськими колоніями.

У 1783 р. прем'єр-міністром Англії стає 25-річний Уїльям Пітт Молодший (по 1801 p., а потім і в 1804-1806 pp.). Політичне довголіття цього непересічного політика було пов'язане з війною, яку Англія в союзі з іншими монархами Європи вела проти революційної Франції. Поруч з удосконаленнями системи «вільної торгівлі», поліпшенням управління колоніями тощо, Уїльям Пітт Молодший урегулював відносини уряду з парламентом. Ставши де-факто незалежним від королівської влади, кабінет міністрів перебував у прямій залежності від парламенту. Розкол парламентської більшості призводив до кризи кабінету і його відставки, що не завжди було доцільно з огляду на ті чи інші причини, зокрема, на міжнародну обстановку. Новий прем'єр поступово утвердив порядок, за яким уряд може розпустити парламент у разі конфлікту законодавчої і виконавчої влади. Якщо ж і наступний склад депутатського корпусу, обраного на нових виборах, виступає за розпуск уряду, кабінет міністрів повинен піти у відставку.

Date: 2015-09-19; view: 468; Нарушение авторских прав