РОЗДІЛ ІІ. ПРАВОВІ засади СОЦІАЛЬНОЇ РОБОТИ З ЛЮДЬМИ ПОХИЛОГО ВІКУ

2.1. Правове забезпечення людей похилого віку

Законом, що встановлює права, пільги та переваги для зазначених вище категорій громадян, є Закон України "Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні" від 01.04.2014, 1166-18. Відповідно до вказаного Закону людьми похилого віку в Україні вважаються: чоловіки та жінки у віці 60 років і старші, а також особи, яким до досягнення загального пенсійного віку залишилося не більше як півтора року. Громадяни похилого віку мають згідно з Законом такі права та переваги.

1. Право на працю. Досягнення пенсійного віку зовсім не означає, що людина обов'язково повинна виходити на пенсію. Люди похилого віку мають такі самі права на працю, як і молоді люди. Звільнення працівника з ініціативи роботодавця або відмова у прийнятті на роботу тільки з мотивів досягнення таким працівником пенсійного віку законом забороняється.

2. Право на пенсію. Право на пенсію за віком має кожний літній громадянин, який досяг пенсійного віку (60 років для жінок та чоловіків) і має встановлений законом мінімальний стаж роботи не менше, ніж 15 років (для чоловіків та жінок однаково). Право на пенсію обумовлено трудовим внеском людини і не обмежується будь-якими обставинами, включаючи наявність у людини похилого віку інших доходів. Отже, пенсії за віком виплачуються у повному розмірі без врахування заробітків (або інших доходів), одержуваних пенсіонером. При виході на пенсію виплати одноразової грошової допомоги, які можуть провадитися роботодавцями, не підлягають оподаткуванню. Громадянам похилого віку, які не мають права на пенсію (наприклад, не мають достатнього стажу, необхідного для призначення пенсії), державою надається державна соціальна допомога.

3. Забезпечення протезною допомогою. Громадяни похилого віку безплатно або на пільгових умовах забезпечуються протезами, слуховими апаратами, зубопротезуванням.

4. Крім того, самотні громадяни похилого віку мають також додаткові права, а саме:

Право на догляд. За наявності висновків медичних закладів, що самотні громадяни похилого віку потребують постійного стороннього догляду, їм призначається державна соціальна допомога на догляд, а також надається державними установами соціально-побутове обслуговування вдома;
Пільги щодо оподаткування. Самотні громадяни похилого віку, які мають у власності житловий будинок, дачу або будинок в садівничому товаристві, звільняються повністю або частково від сплати земельного податку або орендної плати за землю;

Переважне право на встановлення домашнього телефону.
Для користування зазначеними вище правами громадянам похилого віку не потрібно отримувати жодних особливих посвідчень або інших документів. Посвідченням для них слугує паспорт або пенсійне посвідчення.

Ветеранами праці вважаються пенсіонери, які мають стаж роботи 40 років - для чоловіків, і 35 років - для жінок. Ветеранами праці визнаються також:

а) громадяни, яким призначені пенсії на пільгових умовах;

б) громадяни, нагороджені медаллю "Ветеран праці" за законодавством колишнього СРСР;

в) інваліди I і II груп, які одержують пенсії по інвалідності, якщо вони мають стаж роботи не менше 15 років.

Статус ветерана праці надає громадянам право на наступні пільги:

1) користування при виході на пенсію чи зміні місця роботи поліклініками, до яких вони були прикріплені за попереднім місцем роботи;

2) першочергове безплатне зубопротезування (за винятком протезування із дорогоцінних металів);

3) переважне право на забезпечення санаторно-курортним лікуванням, а також на компенсацію вартості самостійного санаторно-курортного лікування;

4) щорічне медичне обстеження і диспансеризація із залученням необхідних спеціалістів;

5) першочергове обслуговування в лікувально-профілактичних закладах, аптеках та першочергова госпіталізація;

6)використання чергової щорічної відпустки (у разі продовження роботи) у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки без збереження заробітної плати строком до двох тижнів на рік;

7) переважне право на забезпечення житловою площею осіб, які потребують поліпшення житлових умов, та відведення земельних ділянок для індивідуального житлового будівництва, садівництва і городництва, першочерговий ремонт житлових будинків і квартир цих осіб та забезпечення їх паливом;

8) першочергове одержання позики на індивідуальне (кооперативне) житлове будівництво з погашенням її протягом 10 років починаючи з п'ятого року після закінчення будівництва, а також першочергове одержання позики для будівництва або придбання дачних будинків і благоустрою садових ділянок;

9) переважне право на вступ до садівницьких товариств (кооперативів), кооперативів по будівництву та експлуатації колективних гаражів;

10) переважне право на встановлення домашніх телефонів;

11) звільнення від плати за землю та сплати земельного податку;

12) безплатний проїзд всіма видами міського пасажирського транспорту (за винятком таксі), автомобільним транспортом загального користування (за винятком таксі) в сільській місцевості, а також залізничним і водним транспортом приміського сполучення та автобусами приміських маршрутів у межах області (Автономної Республіки Крим) за місцем проживання.

Для отримання зазначених пільг статус ветерана праці повинен бути підтверджений посвідченням про право на пільги та нагрудним знаком. Видаються посвідчення і нагрудні знаки органами праці та соціального захисту населення за місцем проживання ветеранів. Для ветеранів-військовослужбовців органами, що видають посвідчення і нагрудні знаки, є органи, які здійснюють їх пенсійне забезпечення (як правило, це військові комісаріати) [11].

2.2. Правові засади норми соціальної політики з людьми похилого віку

Соціальна політика держави сьогодні зорієнтована на реалізацію конституційних прав щодо людей похилого віку на соціальний захист. Однією із стратегічних цілей на найближчу перспективу є досягнення не тільки відчутного поліпшення матеріального становища та умов життя громадян похилого віку, але й надання їм можливості якомога довше жити повноцінно на користь суспільства.

На сьогодні в Україні створено систему законодавства щодо соціального захисту літніх людей. Законодавчі акти спрямовані на підтримку громадян похилого віку, повернення їх до самостійного повноцінного життя. До них належить ціла низка законів, зокрема Закон України:

1) «Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших

громадян похилого віку в Україні»;

2) «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»;

3) «Про соціальний захист дітей війни»;

4) «Про жертви нацистських переслідувань»;

5) «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування»;

6) «Про соціальні послуги»;

7) «Про реабілітацію інвалідів в Україні».

Велику увагу Уряд України приділяє посиленню соціального захисту осіб похилого віку з числа ветеранів війни та дітей війни, життєзабезпечення яких підтримується системою пільг та компенсацій.

Ветеранам війни відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» надаються пільги щодо користування житлово-комунальними послугами, оплати послуг зв’язку, санаторно-курортного лікування, ремонту житла, проїзду в міському та приміському транспорті, встановлені надбавки до пенсії. Вказана категорія громадян має право на отримання соціальних послуг.

На вирішення проблем, що турбують ветеранів війни, спрямовано План дій щодо поліпшення життєзабезпечення ветеранів війни на 2013-2014 роки, затверджений розпорядженням Кабінету Міністрів України від 31.01.13 № 534-р.

В цьому документі передбачено здійснення комплексу заходів щодо поліпшення медичного, соціально-побутового обслуговування ветеранів війни та членів сімей загиблих, сприяння розвитку системи надання пільгових транспортних послуг ветеранам війни з метою їх перевезення до закладів охорони здоров'я, місцевих органів влади, установ соціального захисту, розширення практики роботи виїзних медичних бригад (сімейних лікарів, дільничних терапевтів, спеціалізованих діагностичних, консультативних, стоматологічних) медико-соціальних експертних комісій у сільську місцевість, а також виїзних денних стаціонарів обласних госпіталів.

Щороку до «Дня Перемоги» ветеранам війни виплачується разова грошова допомога. Ії розмір протягом останніх років істотно збільшився. Вказана допомога виплачується інвалідам війни, учасникам бойових дій, особам, на яких поширюється чинність Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».

У 2014 році виплата щорічної разової допомоги відповідно до зазначеного Закону здійснювалася у таких розмірах:

– інвалідам I групи - 2575 гривень;

– інвалідам II групи - 2250 гривень;

– інвалідам III групи - 2020 гривень;

– учасникам бойових дій та колишнім неповнолітнім в'язням концентраційних таборів, гетто, інших місць примусового тримання, а також дітям, які народилися у зазначених місцях примусового тримання їх батьків, – 795 гривень;

– членам сімей загиблих та дружинам (чоловікам) померлих інвалідів війни та дружинам (чоловікам) померлих учасників бойових дій, учасників війни і жертв нацистських переслідувань, визнаних за життя інвалідами, – 400 гривень;

– учасникам війни та колишнім в'язням концентраційних таборів, гетто, інших місць примусового тримання, особам, які були насильно вивезені на примусові роботи, дітям партизанів, підпільників, інших учасників боротьби з націонал-соціалістським режимом у тилу ворога - 145 гривень.

Однією із пільг, передбачених законодавством для соціального захисту ветеранів війни є забезпечення їх за рахунок коштів державного бюджету безоплатним санаторно-курортним лікуванням.

Законом України «Про соціальний захист дітей війни» визначені додаткові соціальні гарантії дітям війни (дитина війни - особа, яка є громадянином України та якій на час закінчення (2 вересня 1945 року) Другої світової війни було менше 18 років) тобто людям похилого віку, яким на даний час від 87 до 104 років. Зокрема діти війни мають право на 25-відсоткову знижку плати за користування комунальними послугами у межах середніх норм споживання та безплатний проїзд усіма видами міського пасажирського транспорту та приміського транспорту загального користування в сільській місцевості.

Соціальний захист жертв нацистських переслідувань здійснюється згідно з Законом України «Про жертви нацистських переслідувань», відповідно до якого вказана категорія громадян має право на знижку плати за житлово-комунальні послуги, придбання палива та скрапленого балонного газу в межах середніх норм споживання, оплату послуг зв’язку, встановлення телефонів, санаторно-курортне лікування, капітальний та поточний ремонт житла, пільговий проїзд автомобільним, залізничним, водним та повітряним транспортом, компенсацію на бензин, ремонт, технічне обслуговування автомобілів і на транспортне забезпечення.

Для забезпечення умов щодо самостійного, незалежного проживання осіб похилого віку в Україні прийнято Закон України «Про житловий фонд соціального призначення». На його виконання розроблено та прийнято постанову Кабінету Міністрів України від 31.01.07 № 76 «Про затвердження Порядку утворення спеціалізованого будинку для ветеранів війни та праці, громадян похилого віку та інвалідів і надання житлових приміщень у такому будинку та Типового положення про спеціалізований будинок для ветеранів війни та праці, громадян похилого віку та інвалідів». Зазначеним Урядовим актом місцеві адміністрації зобов’язані створювати будинки для проживання ветеранів та інвалідів з комплексом служб побутового та соціально-медичного обслуговування.

Відповідно до Закону України «Про соціальні послуги» особам похилого віку держава гарантує право на отримання соціальних послуг.

Соціальну допомогу громадянам похилого віку, які частково або повністю втратили здатність до самообслуговування, за їх бажанням може бути надано або у відповідній соціальній установі (будинку-інтернаті, територіальному центрі соціального обслуговування, будинку для ветеранів, пансіонаті для громадян похилого віку), де вони перебувають тимчасово або постійно, або безпосередньо за місцем проживання вдома.

У 2008 році мережа стаціонарних установ становила 320 будинків - інтернатів, серед яких 86 призначені для громадян похилого віку та інвалідів, 149 психоневрологічних інтернатів, 25 пансіонатів для ветеранів війни та праці, 7 спеціальних будинків-інтернатів.

В стаціонарних установах проживає майже 55 тис. громадян, з них близько 20 тисяч осіб похилого віку та інвалідів, 7 тисяч ветеранів війни, 5 тисяч ветеранів праці.

Діяльність стаціонарних установ впродовж останніх років була спрямована на забезпечення потребуючих комплексним соціальним обслуговуванням, покращення умов проживання підопічних, їх комунально-побутового та медичного обслуговування, гарантованих чинним законодавством.

Велику увагу в стаціонарних установах приділяють організації відпочинку та культурного обслуговування громадян похилого віку.

Громадяни похилого віку, які проживають в стаціонарних установах, за бажанням мають право на працевлаштування на роботу, доступну їм за станом здоров’я, на умовах трудового договору.

Діяльність стаціонарних установ, де проживають особи похилого віку, постійно вдосконалюється, впроваджуються сучасні технології соціального обслуговування та методи соціальної роботи, розпочато здійснення індивідуальної оцінки потреби в допомозі та соціальних послугах.

Одночасно зі зміцненням вже існуючих стаціонарних установ основною тенденцією розвитку системи соціального обслуговування осіб похилого віку є створення стаціонарних закладів нового типу. На сьогодні в Україні формується мережа будинків-інтернатів та стаціонарних відділень з невеликою чисельністю проживаючих. Створення таких соціальних закладів у громаді дає змогу наблизити стаціонарні соціальні послуги до звичайного місця проживання осіб похилого віку, не розривати родинні та соціальні зв’язки, що склалися протягом життя.

В системі праці та соціального захисту населення розвинена мережа територіальних центрів соціального обслуговування пенсіонерів та одиноких непрацездатних громадян, які надають соціальні послуги особам похилого віку за місцем проживання у громаді.

Територіальний центр соціального обслуговування пенсіонерів та одиноких непрацездатних громадян є спеціальною державною або комунальною установою, що надає послуги пенсіонерам, інвалідам, одиноким непрацездатним громадянам та іншим соціально незахищеним громадянам вдома в умовах стаціонарного, тимчасового та денного перебування, які спрямовані на підтримання їхньої життєдіяльності та соціальної активності.

Такі установи діють у кожному районі, місті, районі міста. Мережа територіальних центрів системи Мінпраці налічує 744 установи,якими обслуговується близько 1,5 млн. осіб, у тому числі більше півмільйона ветеранів війни.

Підставою для організації соціального обслуговування та надання соціальних послуг громадянам є висновок лікувально-профілактичної установи про ступінь втрати особою здатності до самообслуговування. Соціальні працівники та соціальні робітники надають одиноким непрацездатним громадянам та інвалідам соціальні послуги відповідно до договору. Такий договір укладається між одиноким непрацездатним громадянином і територіальним центром або відділенням соціальної допомоги вдома.

В системі соціального обслуговування одиноких непрацездатних громадян працює понад 50 тис. соціальних працівників, які надають більше 47 видів соціальних послуг.

Територіальні центри впроваджують нові види соціальних послуг для осіб похилого віку. Зокрема, на виконання Закону України «Про психіатричну допомогу» з метою соціального захисту осіб з психічними розладами та створення для них незалежних умов проживання у м. Києві, а також у Луцьку та Умані створено спеціалізовані відділення соціальної допомоги вдома інвалідам з психічними захворюваннями, де вказаній категорії осіб надаються різноманітні соціальні послуги, в тому числі з догляду. Відділення тісно співпрацюють з установами охорони здоров’я.

З метою посилення соціальної захищеності громадян, які перебувають у складних життєвих обставинах і відповідно до законодавства мають право на соціальне обслуговування, Урядом прийнято рішення щодо впровадження нового виду соціальних послуг. Зокрема затверджено Порядок призначення і виплати компенсації фізичним особам, які надають соціальні послуги. Впровадження такого виду послуг дало змогу не обмежувати право людини похилого віку на отримання соціальних послуг тільки в стаціонарній установі або через територіальний центр. Людина, яка має потребу у послугах, за її вибором, може отримувати їх від фізичної особи, таким чином соціальні послуги було наближено безпосередньо до місця проживання літньої людини, яка потребує постійного стороннього догляду.

Новою формою надання соціальних послуг з проживання стало створення у регіонах України спеціалізованих житлових будинків для одиноких ветеранів війни і праці, пенсіонерів та інвалідів, у складі яких діють служби соціально-побутового призначення, медичного обслуговування, створено умови для організації дозвілля. На сьогодні в Україні функціонує 9 таких будинків, в яких проживає близько 700 осіб: 4 будинки у м. Києві, 2 будинки у Одеській області, по 1 будинку – в Автономній Республіці Крим, Донецькій та Львівській областях. Процес створення подібних закладів незалежного проживання поступово поширюється й на інші регіони України.

Водночас в Україні визначені напрями реформування системи соціальних послуг, які передбачають створення широкої мережі служб та закладів, які надають якісні послуги, залучення до надання соціальних послуг недержавних організацій, наближення соціальних послуг до отримувачів, децентралізація процесів управління, фінансування, розташування послуг, реорганізація існуючих інституційних установ та створення альтернативних послуг та механізмів фінансування, розширення можливостей для отримувачів щодо вибору послуг та участі у цьому процесі, підвищення результативності надання соціальних послуг через впровадження технологій з покращення якості. Одним з важливих заходів у вирішенні цих завдань є наявність професійно підготовленого персоналу, оволодіння керівниками та спеціалістами усіх рівнів сучасними методами соціальної роботи, методами управління якістю послуг [8].