РОЗДІЛ І. ОСОБЛИВОСТІ ЛЮДЕЙ ПОХИЛОГО ВІКУ

ВСТУП

Усі покоління людей завжди ввічливо відносились до людей похилого віку, рахувалися з їхньою точкою зору та величезним життєвим досвідом. Минають роки, проте не змінюється ставлення до людей похилого віку. Додатково до цього, з’являються інститути соціальної роботи, метою яких є забезпечення гідної старості та допомога людям похилого віку у вирішенні їхніх життєвих питань та проблем. На сьогоднішній день справедливі відношення до літніх людей можливі лише при наявності гуманного відношення до них.

Актуальність обраної наукової роботи підкреслюють наступні соціальні чинники:

1) постійно зростає роль соціальних працівників та їхні внески у реалізацію соціальної підтримки людей літнього віку;

2) актуальною є проблема виявлення осіб літнього віку, їх проблем та визначення шляхів подолання цих проблем;

3) соціальний працівник дедалі частіше виступає як особа у безпосередньому контакті з людьми похилого віку, що намагається допомогти літнім людям.

Важливо також дослідити технологію соціальної роботи з людьми похилого віку, мати уявлення про правові засади та норми допомоги літнім людям.

Проблеми соціального розвитку людей похилого віку, поряд зі збереженням ролі людей літнього віку в суспільстві, в своїх роботах зачіпали вітчизняні та закордонні дослідники, зокрема, І.Г. Бєлєнька, В.Т. Лілік, Перлан, В.В.Фролькіс, В.Д. Шапіро, Р.С.Яцемірська.

Предметом дослідження є особливості соціальної роботи з людьми похилого віку.

Об’єктом дослідження даної роботи є люди похилого віку.

Метою дослідження даної роботи є визначення проблем, з якими зіштовхуються люди похилого віку, розкриття шляхів їх виникнення та дослідження їх подолання задля морального повернення літньої людини у життя соціуму.

На основі мети нами було поставлено такі завдання в процесі написання роботи:

1. Здійснити теоретичний аналіз основних проблем такої категорії клієнтів як люди похилого віку.

2. Визначити передумови та причини виникнення проблем людей похилого віку.

3. Аналіз законодавчої бази щодо соціального захисту людей похилого віку.

4. Вивчити методики надання соціальної допомоги людям похилого віку.

Курсова робота складається з трьох розділів, семи підрозділів та17 позицій з списку використаної літератури.

РОЗДІЛ І. ОСОБЛИВОСТІ ЛЮДЕЙ ПОХИЛОГО ВІКУ

1.1.Психологічні особливості життя літніх людей

Міжнародна класифікація налічує такі 3 періоди гетерогенезу: першим з яких є похилий вік, у чоловіків він настає в 60-74 роки, у жінок 55-74 роки; наступним є старечий вік що становить 75-90 років; та третій період - особи яким понад 90 років, вони є довгожителями.

Уявлення людини про себе, що формується протягом всього життя у процесі взаємодії із зовнішнім середовищем в період старіння включає такі аспекти: підтримання сенсу життя, відсутність мрій про майбутнє, зіставлення минулого та теперішнього, розуміння того що життя закінчується, готовність до смерті. Старість це лише етап життя що врешті-решт закінчиться смертю.

Уявлення про себе в старості визначає бажання людини поєднати своє минуле, теперішнє та майбутнє, зрозуміти зв’язок між ситуаціями, в яких вона опинялася протягом життя. Виконанню цього бажання може сприяти успішне розв’язання вікових криз та конфліктів, тобто вміння вчитися на власних помилках. Нерідко спонуканням до виконання вище сказаного бажання виступає сам факт умовиводу про те що старість – це заключний етап життєвого шляху людини. Позитивне відношення людини до цінування нею кожного моменту заключного етапу її життя, а саме: оптимізм, впевненість у виконанні життєвих помислів та задач своєї особистості, додає людині у покращенні її психологічного здоров’я та зменшує швидкоплинність процесу фізичного старіння.

Старим людям дуже важливо підтримувати рівновагу між пристосуванням і змінами. Відмова від пристосування може означати заперечення реально існуючих фактів. У такому разі людина займає оборонну позицію і з усіх сил опирається змінам або звинувачує інших людей у змінах, які насправді відбуваються з нею. Це може бути зумовлене тим, що їй просто не вистачає розуміння реального стану речей. Та якщо стара людина надто легко і з неабияким бажанням вдається до пристосування, це може спричинити непередбачуваність поведінки. Як правило, такий індивід стає істеричним, імпульсивним чи надміру чутливим. Тому в цьому віці важливо підтримувати рівновагу між постійною ідентичністю і відкритістю новому досвіду, змінам у житті [7].

Відносини людини із суспільством значно погіршується після приходу старості. Значна кількість психологів вважає що кращим для літніх людей є підтримання активності, що надають почуття задоволення. коли протягом життя людина була не активною, то на старості років навряд чи змінить свою поведінку. Також спостерігається зниження розумової активності, що спричинене погіршенням фізичними, сенсорними, соціальними та психологічними функціями.

Старість, з якою неодмінно зустрічається кожна людина пов’язана з виходом на пенсію, припиненням трудової діяльності. Сприйняття людьми зупиненням звичної для них постійної трудової діяльності одні усвідомлюють як прояв непотрібності в суспільстві, інші – як зниження суспільної ролі особи в соціумі. Так, окрім усвідомлення людиною вищезгаданих факторів, до змін у життєдіяльності людини додаються і проблеми про самореалізацію, безпосереднє приймання участі у житті суспільства та намаганні передачі накопичених знань та досвіду молодому поколінню. Додатково, літня людина стикається з потребами компенсації потреби в любові, увазі, проблемою реалізації набутих вмінь та навичок, підтримання здоров’я.

З віком спостерігається погіршення різних сенсорних функцій, таких як зір, слух, чутливість тощо. Знижується соціальна активність у літніх людей через обмеження спілкуванням у сім’ї, відносин з близькими. Дехто почуває себе самотнім. Та не всі тяжко переживають старість. Багато хто ставиться до процесу старіння з розумінням.

Відсутність яскравих вражень, монотонність та низька емоційна забарвленість життя людини похилого віку часто призводить до зниження якості роботи слухової та зорової активності, літня людина стає перед проблемами розвитку та прогресування у неї розумової пасивності, зниження фізичних можливостей.

Різко зростає у літніх людей інтерес до релігії, більшість із них утверджується у своїй вірі в Бога.

Емоційна реакція особистості на настання старості може бути різною. Найпоширенішими є такі типи пристосування до неї:

– конструктивна позиція. Людина приймає старість як природне явище, як факт, що завершує ЇЇ професійну кар'єру. Вона оптимістично ставиться до життя, шукає розваг і контактів з людьми, готова допомогти їм, розсудливо сприймає наближення смерті;

– залежна позиція. Властива людям, які протягом життя не цілком довіряли собі, були слабовольними, пасивними. Старіючи, вони активно шукають допомоги, визнання, не одержуючи їх, почувають себе нещасливими;

– захисна позиція. Формується в людей з підвищеною здатністю до спротиву обставинам, ізоляції від них. Вони не прагнуть до зближення з іншими, відмовляються від допомоги, замикаються в собі, приховують свої почуття та переживання, а старість сприймають з обуренням і ненавистю;

– позиція ворожості до світу. Полягає у сварливості, схильності звинувачувати навколишніх і суспільство у своїх життєвих негараздах. Такі люди підозрілі, агресивні, нікому не вірять, не хочуть ні від кого залежати, відчувають відразу до старості, намагаються більше працювати;

– позиція ворожості до себе і негативного ставлення до свого життя. Виражається в пасивності, втраті інтересів й ініціативи, поганому настрої і фаталізмі. Такі люди почувають себе самотніми та непотрібними, а своє життя вважають невдалим. До смерті вони ставляться як до порятунку від існування.

Емоційні переживання також пов'язані з очікуванням смерті. Люди у старості спокійніше роздумують про смерть, ніж відносно молодші. Думки про неї навідуються часто, але вже не викликають такої тривоги, як раніше. Головне для них, щоб процес умирання не був тривалим і болісним.

Переживання наближення смерті у своєму розвитку долають такі стадії:

1) стадія опору, протидії. Поки є хоч якісь шанси на виживання, людина усвідомлює загрозу, відчуває страх, налаштовується на боротьбу із загрозою. Усвідомивши, що спроби вижити безуспішні, відмовляється від опору, позбавляється страху і проймається відчуттям безнадійності і спокоєм;

2) стадія огляду життя. Відбувається у формі спогадів, що швидко змінюють один одного й охоплюють усе минуле людини. Супроводжуються вони як позитивними емоціями, так і негативними переживаннями;

3) стадія трансцендентності. Людина усвідомлює своє минуле як дуже віддалене. Вона досягає стану, за якого сприймає своє життя як цілісність. Відчувши себе на порозі смерті, вона ніби виходить за межі себе, досягає трансцендентного стану.

Емоційне життя літніх людей суттєво змінюється. Частіше виникають у них негативні переживання, які здебільшого пов'язані із пристосуванням до старості й наближенням смерті. Однак і в цьому віці люди нерідко переживають позитивні емоції [15].

Щодо виникнення низької емоційної складової життя, люди похилого віку частіше всього пов’язують його з наступними нижче перерахованими проблемами:

– відсутність сприйняття суспільством проблем, з якими зіштовхуються люди похилого віку (незначна пенсія, недотримання або взагалі відсутність соціальних послуг чи правової захищеності цієї категорії);

– допомога з боку дітей, онуків, родичів, через свою зайнятість;

– маніпулювання людьми похилого віку політиками за рахунок сліпої довіри щодо обіцяного покращення майбутнього.

– недосконалий комплекс соціальної та психологічної допомоги.

В Україні в період з початку ХХІ століття все більше людей похилого віку які не задоволені своєю старістю.

Сім’я являється важливим суб'єктом у житті похилих людей, які потребують активної участі родини у спілкуванні з ними. Проте члени родини частіше всього не є молоддю, мають свої проблеми, вирішення яких вони часто ставлять вище підтримання здорового духу своїх батьків, котрі старіють на самоті.

Характерною рисою України є присутність явища під назвою старіння нації - це викликає зменшення кількості родичів літніх людей. Менша кількість родичів, в свою чергу, зменшує різноманіття проведення вільного часу у старості та різноманітні види підтримки родичами, в тому числі і фінансовою допомогою, що значно збільшує залежність літніх людей від рівня пенсійного забезпечення їх державою. Початок двадцять першого століття відзначився цікавим феноменом: віковий розподіл населення у світі, в тому числі і в нашій державі, почав виражатися у зміні своєї структури від так названого «типу піраміди» до «типу колони». Чому саме так? Розподіл почав нагадувати саме тип «колони», оскільки почало простежуватись значне підвищення кількості людей похилого віку на фоні зменшення кількості дітей та осіб зрілого віку.

Дедалі сумнішими стають і результати досліджень психічного здоров’я людей літнього віку. Все більше становиться людей, в яких спостерігаються психічні хвороби.

Демографічні дослідження також мають сумний прогноз на майбутнє: за їх результатами число людей похилого віку має збільшитись приблизно на 40-50%. Збільшення тривалості життя впливає і на подовженість періоду безпомічного життя людей похилого віку. Підвищується погіршення наслідків хронічних процесів, вплив яких дедалі все складніше зменшити на психічне здоров’я літньої людини за допомогою новітніх фармакологічних засобів.

Старі люди з порушеннями повсякденних функцій складають приблизно 60% усіх тих, хто повідомляє про наявність у них яких-небудь захворювань; лише половина з них у стані виділити якесь основне захворювання. За даними польських геронтологів, тільки 24% осіб старше 60 років, що живуть у комфортних умовах, можна вважати практично здоровими; серед живучих у незадовільних умовах таких старих людей всього 9%; 10% осіб старше 60 років не можуть самостійно виходити з будинку і мають потребу в постійній сімейній, соціальній або медичній допомозі.

Усе більш важливе місце в діяльності соціальних служб буде займати навчання професіоналів, що виконують програми надання соціальних послуг населенню старших віків. Саме в цьому, по переконанню В.Д. Шапіро, і складається щире розуміння і додаток соціальної геронтології. Усе ще існуюча серед соціальних працівників думка, що їм досить життєвого досвіду і власних спостережень за своїми бабусями і дідусями, не витримує критики. Для соціальних працівників необхідно, насамперед, розуміння безлічі психологічних, психопатологічних, соматичних, морально-етичних проблем, що виникають у літніх і старих людей, оволодіння методиками і технологіями, що допомогли б і полегшили їхні зусилля в повсякденній практичній роботі і спілкуванні з групами населення, що обслуговуються. У зв'язку з цим першорядною задачею на даному етапі є розширення підготовки фахівців із практичної соціальної роботи зі старими людьми.

Загальновідомо, що переплетення соматичних, психогенних, психологічних проблем старих людей до такого ступеня складно, що часто без достатніх знань і спеціальної підготовки неможливо установити, що визначає стан старої людини - соматичне або психічне захворювання. Від соціальних працівників потрібна оперативність, ініціативність, кмітливість у рішенні конкретних потреб кожної старої людини [17]

Таким чином, для розв’язання задач по обслуговуванню людей похилого віку, що потребують негайного вирішення, необхідна значна кропітка робота в дослідженні соціального здоров’я людей похилого віку та, власне, необхідна наявність кваліфікованих кадрів – соціальних працівників на всіх рівнях та етапах забезпечення соціальної політики держави.

Отже, необхідно підкреслити, що удосконалення якості життя літніх людей залежить не тільки від їх добрих стосунків з родиною, а й від підтримки державою фінансової складової та захисту пенсіонерів.

1.2.Вікові та соціальні особливості людей похилого віку

Проблеми соціальної роботи зі старими людьми в даний час знаходяться в центрі уваги багатьох соціальних інститутів, соціальних і дослідницьких програм, спрямованих на забезпечення прийнятного рівня життя літніх людей.

Соціальна робота з людьми похилого віку пригортає у наш час все більше та більше уваги. Тому проблеми соціальної роботи з людьми похилого віку знаходять з кожним днем все більше своє відображення у центрі уваги багатьох дослідницьких програм, які мають за мету спостереження за станом рівня життя людей похилого віку, а також його безперервне покращення.

При роботі соціальних працівників з людьми похилого віку необхідно брати за увагу наступні особливості літніх людей:

1)вікові особливості, котрі в свою чергу можна умовно поділити на фізіологічні, психічні та психологічні;

2)соціальні особливості.

Нижче охарактеризуємо кожний вид особливостей та дамо більш детальну характеристику.

1. Фізіологічні особливості людей похилого віку

З роками за рахунок зменшення пото- та сало виділення, шкіра літніх людей стає тонкою, втрачає свою еластичність, стає зморшкуватою та складчастою. Із-за цього шкіра має властивість свого пошкодження, погано гоїться, розривається та тріскається.

Волосся з роками також зазнає впливу: відбуваються зміни у волосяних фолікулах, волосся починає втрачати свою пігментацію, стає ламким та рідшає.

Кісткова тканина зазнає також значного впливу: суглоби та між хребцеві диски «зношуються», внаслідок чого виникнення зміни постави, викривлення хребта та різного роду болів при пересуванні стає звичною справою. Це, в свою чергу, призводить до зменшення фізичної активності похилих людей.

М’язова тканина зазнає також змін не в найкращу сторону: кількість м’язових волокон зменшується, що несе за собою зниження активності та працездатності. Починає швидко виникати втома, не вистачає сил доробляти почату справу до кінця без значної перерви на відпочинок. Порушується хода.

Тканина легенів зазнає змін: втрачається її еластичність, порушується процес збагачення киснем організму, що в свою чергу може призводити до виникнення задишки, з’являється ризик виникнення пневмоній.

Порушується працездатність серцевого м’яза, – погіршується робота серця, при навантаженнях серце погано перекачує кров по організму, організм не отримує достатньої кількості кисню, підвищується швидкість настання втоми.

2. Психічні особливості одиноких літніх людей

Стареча пам’ять – дуже цікава річ. Знижується здатність запам’ятовування, стає характерним порушення пам’яті на події, що не так давно відбулись. Проте це не єдина зміна у порівнянні з попереднім періодом життя. За настанням старості, при зміні похилою людиною її власного соціального статусу, серйозно змінює моральне становище людини, негативно відбивається на психічному стані, понижується здатність до опору проти захворювань.

Необхідно відмітити і те, що з настанням старості часто-густо змінюються ціннісні орієнтири, моральні принципи, такі як добро, зло та ін. Відбуваються зміни у розпорядку дня, колі спілкування, самооцінка і переосмислення своєї ролі у суспільстві, часто не в найкращу сторону: старі люди виділяють значно менше уваги своїй зовнішності. Проте, збільшується увага і піклування про свій фізичний стан та стан внутрішнього світу людини.

Для більшості пенсіонерів відчувається зміна у швидкоплинності часу: вона стає дедалі більшою, проте подій у житті стає все менше та менше. Здійснюється розшарування «соціуму похилих людей» на тих, хто приділяє більше уваги майбутньому, та інших, що приділяють більше уваги минулому. Відповідно до цього, перші мають більш оптимістичні погляди та більше впевнені у своєму позитивному майбутньому.

3. Психологічні особливості одиноких літніх людей

До психологічних змін у житті літніх людей варто відноситись дуже серйозно та з підвищеною увагою. Старі люди починають відчувати себе начебто непотрібними соціуму, змінюється матеріальна складова життя, окрім цього велику роль мають труднощі психологічної природи. Захворювання, зменшення кола спілкування, зменшення об’єму зайнятості – основні причини того фактору, що стан народжуваності нерідко падає, а тривалість життя збільшується, значну частку людей в соціумі становлять люди похилого віку, виникає невідкладна необхідність допомоги літній людині. Збільшується почуття самотності, з часом втрачаються все більше та більше друзів, діти стають все далі від батьків, розвивається страх перед фактором закінчення життєвого шляху.

Похилий вік. Причин самотності стає дедалі більше. Більшість дослідників розділяє все більше факт того, що самотність безпосередньо пов’язана з осмисленням людиною її окремого існування від спільноти людей, сімейного кола. Але думка про те, що люди похилого віку, що живуть поодиноко, більше за всіх здатні відчувати самотність, хибна. Наприклад, можна бути самотньою особою і в соціумі, і в колі друзів, і в колі сім’ї, проте причиною самотності у пенсіонерів нерідко пов’язано із зменшенням кількості соціальних контактів з іншими близькими їм людьми.

Дослідження, проведені Перланом і його колегами, вивели значно більше фактів самотності серед старих самотніх людей, які проживали з родичами, ніж серед інших строків, які жили одні. Виявилося, що соціальні контакти з друзями чи сусідами спричинюють більше благополуччя, ніж контакти з родичами. Контакти з друзями і сусідами знижували їх почуття самотності та підвищували почуття власної придатності і відчуття, що тебе поважають та інші [16].

Підвищені тривожність, недовіра та підозрілість, страх бути введеним в оману – ось лише невелика кількість психологічних феноменів осіб літнього віку, які значно впливають на психічне здоров’я людини похилого віку.

4. Соціальні особливості

Старість для людей похилого віку – такий період, в якому край необхідні підтримка та допомога для забезпечення виживання. Люди похилого віку часто стають перед вибором – інколи необхідно обрати, що для людини найголовніше: почуття незалежності, гідності чи допомога, яка заважає вищеперерахованим факторам життя.

Є ще інша характеристика самотності. Стають жертвами цієї характеристики частіше чоловіки, ніж жінки. Це почуття самотності, що приходить з підвищенням інтелектуальної активності, та паралельно зменшенням фізичної активності. Жінки не тільки живуть довше, ніж чоловіки, але і в цілому менше піддаються впливу старіння. Жінці, яка вже в літах, простіше перейти до заведення домашнього господарства, ніж чоловіку. Чоловік у цей період починає усвідомлювати, що роль «добувача» засобів існування поступово все зменшується та зменшується, а жінка – навпроти, роль домогосподарки не втрачається. Тягар турбот, що лягає на плечі жінок похилого віку, посилюється в міру традиційної вікової диференціації між подружжям. Крім турбот про своє здоров'я багато літні жінки беруть на себе турботу і про здоров'я свого чоловіка, і навіть в ще більшому ступені в міру старіння. Жінка повертається «назад, до ролі матері», тепер вже по відношенню до чоловіка. Тепер, в її обов'язки входять стежити за тим, щоб він вчасно відвідував лікаря, стежити за його дієтою, лікуванням та коригувати його діяльність. Тому шлюб більш вигідний для старих чоловіків, ніж для жінок. І так, жінки менше схильні до самотності, так як у них в середньому більше соціальних ролей, ніж у чоловіків.

При поглибленому вивченні самотності, необхідно зауважити про важливі ролі систем соціальної реабілітації та соціальної допомоги людям похилого віку.

Соціальна реабілітація має на увазі під собою комплекс заходів які сприяють відновленню втрачених або зруйнованих відносин та зв’язків з суспільством, нормалізації соціальних і особистісних характеристик, властивостей або ж можливостей даного суб’єкта. Це усвідомлений, внутрішньо організований і цілеспрямований процес. Характерним демографічним явищем нашої епохи є старіння населення, коли чисельність літніх людей збільшується за рахунок багаторічного низького рівня відтворення населення. Різкий спад рівня народжуваності в 1990-ті роки ХХ ст., сприяв тому, що соціальна реабілітація стала більш ніж актуальна для літніх людей, так як їх чисельність збільшилася.

У зв’язку з економічним становищем, сім’ї не можуть утримувати своїх старих і немічних родичів і цю місію беруть на себе соціальні служби, органи охорони здоров’я та благодійні організації. Хоча існує думка, яку поділяють і літні люди, що вони є значним потенціалом суспільства. Таким чином, соціальна реабілітація людей похилого могла б скоротитися, якщо в якійсь мірі залучити до активного соціальне життя тих літніх людей, які в змозі працювати і самостійно заробляти собі на життя [6].