ВИСНОВКИ. Розглянуті три сторони форми держави ( форма правління , форма державного устрою, політичний режим ) хоч і різні

Розглянуті три сторони форми держави (форма правління, форма державного устрою, політичний режим) хоч і різні, але все-таки відносяться до одного явища, вони мають єдність, органічно зв'язані між собою, взаємообумовлені в їхніх ознаках. У залежності від конкретно-історичних умов розвитку класова боротьба може розгортатися навколо тієї чи іншої сторони форми організації державної влади. Так, приміром, історії відомі випадки напруженої боротьби за республіку, проти монархії, тобто за зміну форми правління.

У післявоєнні роки така боротьба розгорталася в Греції, Бельгії, Іспанії, у ряді країн Арабського Сходу. У визначених випадках на перший план внутрішньополітичного розвитку може висуватися форма державного устрою.

Таким чином, узяті в єдність три організації державної влади утворять форму держави. У процесі розвитку держави мається діалектична взаємозалежність усіх сторін прояву його змісту і всіх граней пристрою й організації цього змісту. Однак і в різних конкретних умовах головне значення для характеристики форми даної держави може переходити від однієї сторони його організації до іншої.

У ході історичного розвитку держави зміст її міняється швидше, ніж форма, що незважаючи на її активну службову роль, є більш консервативною стороною явища. Існує об'єктивне протиріччя між новим змістом і старою формою держави. Це протиріччя зважується на користь у кінцевому рахунку на користь змісту держави: форма перетерплює зміни відповідно до потреб нового змісту влади.

З наукового погляду неможливо таке положення, при якому форма держави залишалася б незмінної, незважаючи на зміну змісту цієї держави. Форма держави обслуговує цілком визначений зміст і припиняється з ліквідацією даного змісту. У процесі історичного розвитку державності відбувається постійний процес скидання старої форми, процес її постійного відновлення, що диктується об'єктивними законами розвитку політичної боротьби в суспільстві і зміни класового змісту державної влади.

Зміни, яких зазнають форми держави на сучасному етапі розвитку людства можна цілком певно вважати відображенням загальносвітової тенденції демократизації суспільно-політичного життя. В XX столітті, особливо після закінчення другої світової війни, історія багатьох країн зв'язана з переходом до демократичних режимів від різних форм авторитаризму (Греція, Іспанія, Бразилія, Аргентина, республіки СРСР). Сутність змін, їх спрямованість визначаються відходом від тоталітаризму до парламентського плюралізму, переходом до громадянського суспільства, правової держави. Парламентська демократія у різних своїх формах, що має місце у розвинутих країнах світу, на сьогоднішнії день дає найбільш плідні результати щодо забезпечення людині максимально сприятливих умов життя.

Відходять у минуле доктрини обмеженого чи неповноцінного суверенітету. Кожна країна самостійна в своїх рішеннях і діях.

Сьогодні особливо важливим є осмислення наслідків панування комуністичних диктатур. В. Полохало створив теорію виникнення "посткомуністичного неототалітаризму" тобто "гібридного" типу суспільного устрою й політичного режиму, новітнього різновиду тоталітаризму, за якого всеохопний контроль, систематичний примус і насильство з боку посткомуністичної олігархічної влади щодо більшості населення здійснюється легітимно, з використанням демократичних технологій, причому не в жорстких, а у відносно м'яких формах".10

Російські вчені А. Мігранян, С. Алєксєєв, І. Клямкін стверджують, що авторитаризм є способом переходу до демократичного суспільства від тоталітарного, що "сильна" жорстка влада необхідна державі, яка переживає реформування. "Ніде у жодній країні жодного разу не було безпосереднього переходу від тоталітарного режиму до демократії. Існував обов'язковий проміжний авторитарний період".

Сьогодні, коли Україна зазнає кризової трансформації, пропонують різноманітний асортимент рецептів подолання існуючого становища. За таких обставин вкрай важливо знати відомі світу шляхи подальшого розвитку державності в країнах, які почали утверджуватися наприкінці XX століття.

Дослідження процесу формування політичних структур в країнах Центральної і Східної Європи в порівнянні з тим, що відбуваються у цьому відношенні в Україні дає можливість зробити деякі узагальнення і висновки.

Визначальним у становленні державних структур східноєвропейських країн є їхній системний характер. Поряд із трансформацією законодавчої і виконавчої влад, у цих державах здійснена судова реформа. У нових конституціях знайшли відображення основні тенденції сучасного політичного життя. Чотири із семи країн визначились як парламентські республіки (Албанія, Угорщина, Словаччина, Чехія) і три - як президентські (Болгарія, Польща, Румунія).

Що стосується порівняльного аналізу трансформації політичних структур України з аналогічними процесами у країнах Центральної і Східної Європи, то в даному випадку слід врахувати ті об'єктивні передумови, в яких відбувались політичні перетворення в Україні, і які відрізняють цей процес від того, що відбувався в цих державах.