Вихід у світ “Notre Dame d’Ukraine: Українка в конфлікті міфологій” Оксани Забужко - знакова подія в українській культурі

Ц я ґрунтовна наукова праця присвячена дослідженню філософії життя і творчості Лесі Українки. Оксана Забужко має рацію, пропонуючи цю науку назвати не за іменем, а за псевдонімом - українкологією - за аналогією із франкознавством та шевченкознавством.

Не «Велика Хвора», а найздоровіша постать в культурній історії України

Дослідження Забужко вирізняється серед літературознавчих студій глибинним проникненням в епоху українського відродження в ХІХ ст., в осмисленням міфу Лесі Українки... Для пересічного читача текст – складний. Читати його тому, хто не володіє глибокими знаннями з філософії, культурології, історії релігії, особливо періоду раннього християнства, літературознавства, - кропітка праця. Дослідниця відкриває та розтлумачує езотерику “трудновчитних” драматичних поем Лесі Українки.

Оксана Забужко спростовує позиціювання в українській літературі Лесі Українки як «Великої Хворої». У шкільних підручниках з української літератури багато уваги приділено фізичним стражданням письменниці і несправедливо мало відведено аналізу творчості. Автор вважає, що необхідно рішуче відокремити у свідомості критиків і читачів її творчість від хвороби. Духовно Леся Українка - одна із найздоровіших постатей в українській культурній історії.

Творчість Лесі Українки залишається не до кінця розкритою. Донині не маємо повного зібрання творів поетеси - без купюр радянського періоду. Тоді було вилучено низку творів, зокрема драму “Бояриня”, частину текстів із листування. Не вийшло жодного тому із запланованої Інститутом літератури НАН України 16-томної збірки творів письменниці. Досі не написано суспільно значущої біографії Лесі Українки.

Спадкова аристократка
і європейка

Велику увагу в своєму дослідженні Оксана Забужко зосереджує на українсько-шляхетській культурі, що була невід’ємною частиною європейської культури. Вона стала основою для національного відродження у ХІХ ст. Незважаючи на те, що російська влада жорстоко переслідувала прояви українського сепаратизму, у підневільній Україні проводилася систематична робота з навернення українців до українства, усвідомлення національної “тожсамості”. Завдяки інтелігенції відкривалися українські приватні школи, проводилися етнографічні експедиції, доброчинні концерти, укладалися словники. Провідна роль у цій справі належить родині Косачів, довкола якої концентрувався антиколоніальний опір.

Предки Лесі Українки як по лінії матері – Драгоманови, так і по лінії батька – Косачі були носіями духовного аристократизму. Вплив на світогляд письменниці мав її рідний дядько - видатний український мислитель Михайло Драгоманов. Саме від нього письменниця запозичила свій псевдонім “Українка” (свої праці за кордоном Драгоманов підписував: «Українець»). Доленосною для України жінкою була мати Лесі Українки – Олена Пчілка. Оксана Забужко називає її жінкою-епохою, яка була одержима українською національною ідеєю. Донині належним чином неоцінена її діяльність.

Українська інтелігенція косачівського кола була найдемократичнішою за всю вітчизняну історію. Сповідувала принцип загального права, у центрі уваги ставила конкретну людину, а не абстрактний народ, а також культ праці - як священний обов’язок. Родина Косачів складалася із нащадків козацької шляхти і в своїх діях керувалася шляхетсько-лицарським кодексом служіння і посвяти з наголосом на рівності та свободі. Духовна атмосфера родини, в якій зростала Леся Українка, формувала її лицарське світовідчуття і світосприйняття.

Леся Українка - правдива аристократка, духовна європейка. Усе життя дотримувалася чеснот лицарського ордену - честі, любові та вірності. Ритуал посвяти пройшла ще в дитинстві і мала релігійне ставлення до обітниці. Норми її повсякденної шляхетної поведінки: самовладання, повна закритість для сторонніх людей і впродовж життя майже військово-орденська дисципліна. Вищою красою для письменниці була краса жертовності: терновий вінок був завжди кращий, ніж корона, завжди величніший путь на Голгофу, ніж тріумфальний хід. Щоб зрозуміти письменницю, треба вміти уявити Сізіфа щасливим.

Леся Українка – Велика Єретичка, сповідувала гностичну єресь (гностики вважали Ісуса Христа сином людським) і поклонялася Святому Духові. Була великою противницею московського православ’я.

«Лісова пісня» – українська версія легенди про Грааль

Основа творів Лесі Українки - давні епохи, неволі, революції... У них - великий інтерес до єресей як альтернативі християнству. Часто персонажі творів сповідують ті духовні цінності, за якими жила письменниця.

Драматична поема “Одержима”, за визначенням Оксани Забужко, засвідчила, що в українській літературі народився класик. Сюжет поеми - із історії раннього християнства – є апокрифічним Євангелієм від Міріам (жіночою версією Ісуса Христа). Духовні витоки “Одержимої” – екстремальне переживання письменницею смерті близької людини, бунт проти смерті. Леся Українка написала поему за одну ніч 1901 року - після мінської трагедії, коли помер від сухот її близький друг Сергій Мержинський, якого вона два місяці рятувала від самотньої смерті. У біографіях Лесі Українки багато уваги приділено їхнім стосункам. Оксана Забужко спростовує думку, що письменниця була нелюбимою. Їх єднала “дивна дружба” – глибинне творче спілкування, при якому можливе справжнє кохання. Леся Українка була, на диво, чарівною, по-неземному тендітною, хоча й називали її “негарною”.

Оксана Забужко не обминула увагою і теми стосунків Лесі Українки з Ольгою Кобилянською – вона спростовує закид щодо їхнього інтимного зв’язку. Листування письменниць, де вживаються ласкаві імена, хоча завжди є звертання на “Ви”, - свідчення духовного посестринства.

Оксана Забужко акцентує увагу на шлюбі Лесі Українки і Климента Квітки. За соціальним статусом це був нерівний шлюб. Генеральська дочка вийшла заміж за бідного чиновника, молодшого від неї майже на 9 років. Климент Квітка, самовіддано закоханий у письменницю впродовж багатьох років, був вірним пажем “королеви”. У 1907 році вони взяли церковний шлюб. Косачі противилися цьому. І шлюб таки став катастрофою у житті Лесі Українки, бо приніс їй фінансовий крах, що звів її в могилу. Любов для Лесі Українки була безупинною і беззастережною віддачею. Вона сприяла розкриттю здібностей Квітки, який в майбутньому став видатним музикологом. Організовувала етнографічні експедиції, видавала його музикознавчі розвідки. То була жертовна любов. Про неї йдеться у драматичній поемі “Руфін і Прісцілла”.

“Руфін і Прісцілла” відтворює події, що розвивалися у 80 роках ІІ ст. нашої ери, в епоху внутріцерковної боротьби, коли відбувалося формування церкви як со- ціального інституту. В епоху вірувань, ідей і пристрастей Леся Українка точно розпізнала роль жінок – мироносиць (образ Прісцілли) для розбудови християнської церкви. У поемі римського громадянина Руфіна і християнки Прісцілли єднає любов “ідеального подружжя”. Прісцілла відкидає віру заради любові.

“Камінний господар” – духовний заповіт Лесі Українки, найзагадковіший з її творів. Це - драма конфлікту цінностей: свободі, що ґрунтується на моральній основі, і свавіллі – результаті пристрастей. Це пам’ятник лицарській культурі, прощанню з лицарством. Забужко вважає, що цією драмою Леся Українка підняла українську літературу на світовий рівень.

“Лісова пісня” - гностична містерія, смисл якої перетворення духа в душу. З погляду християнської релігії – це стовідсоткова єресь: душу людині дає Бог. Мавка зберігає істинно релігійну вірність недосяжній божественній любові. Її кохання свого роду хресна дорога. Оксана Забужко стверджує, що “Лісова пісня” - українська версія легенди про Грааль.