Нормативно-правове регулювання туристичної галузі в країнах Скандинавії. Діяльність держави в туристичному секторі економіки

Прагнення районів у рамках Європейського Союзу до більшої автономії привело до нового розуміння сутності регіонального розвитку як наслідку використання внутрішнього потенціалу регіонів. Суть цього процесу полягає в перенесенні акценту з прямого державного регулювання регіонального розвитку на стимулювання формування в регіонах автономного механізму й у заохоченні приватного підприємництва. Регіональна політика в даний час покликана сприяти самостійності і саморозвитку господарчих суб'єктів регіону, вибору оптимального розподілу ресурсів регіону і підвищенню його конкурентоздатності.

Світовий досвід регіонального розвитку свідчить про те, що в сучасному світі не існує якої-небудь домінуючої моделі державного регулювання регіонального розвитку туризму. Більш того, саме в цій сфері розходження між країнами особливо великі, що є прямим наслідком регіонального різноманіття. В організації й розвитку туристичної діяльності в різних країнах світу, виділяють три типи моделей державної участі в регулюванні цієї важливої складової національної економіки.

Третя модель переважає в розвинених європейських державах, включаючи скандинавські. У країнах, де використовується така модель, питання розвитку туристичної діяльності в країні вирішуються в «надрах» певного багатогалузевого міністерства на рівні відповідного галузевого підрозділу. При цьому підрозділ даного міністерства, що відповідає за розвиток туризму в країні, здійснює свою діяльність у двох напрямах: вирішує або регламентує загальні питання державного регулювання (розробка нормативно-правової бази, координація діяльності регіональної представницької й виконавчої влади, міжнародне співробітництво на міждержавному рівні, збирання й обробка статистичної інформації тощо) та спрямовує й координує маркетингову діяльність (участь у виставках і міжнародних об'єднаннях у туристичній сфері, управління туристичними представництвами своєї країни за кордоном тощо).

У Фінляндії туристська діяльність регулюється Законами «Про суб'єктів, що мають право на продаж турів» та «Про тури і занятті туристської діяльністю». Прийняття цього закону було зумовлено вступом до ЄС Фінляндії та необхідністю приведення законів Фінляндії у відповідність з вимогами ЄС. Ці закони врегулювали відносини між клієнтом і туристичною фірмою з питань продажу туру, а також порядок врегулювання виниклих спірних моментів. У березні 1995 року приймається Постанова урядових структур Фінляндії «Про занятті туристської діяльністю». В цій постанові наведено основні відомості, які необхідні при реєстрації на заняття туристичною діяльністю. Крім звичайних питань, необхідно було вказувати, чи є дана фірма посередником іноземній туристської фірми.

В Норвегії регулювання туризму базується як на економічних, так і на екологічних засадах. Ось приклад держрегулювання туризму арктичних земель Норвегії.

З метою захисту навколишнього середовища та спадщини туризму культурних та інших заходів, подорожі, регулюються законом. Це також було зроблено з міркувань безпеки. Правила вимагають нерезидентів зареєструватися з губернатором Шпіцбергена перш ніж вони покинуть околиці навколо Лонгйір, адміністративний район 10. Губернатор може вимагати зміни для того щоб подорожувати плани в національних парках і заповідниках, якщо існує ризик пошкодження природного навколишнього середовища або культурної спадщини.

Моніторинг та дослідження. Фізичне середовище на Шпіцбергені постійно контролюється. Програма моніторингу довкілля для Шпіцберген і Ян-Маєн (MOSJ) збирає дані з різних джерел, так що результати можна побачити в контексті і порівняти. Система даний час розробляється і буде корисним інструментом в управлінні Шпіцбергені. Він також висловив сподівання, що система допоможе нам визначити області, де потрібні майбутні дослідження.