УМАНЬ – 2015 р

ЗМІСТ

Вступ

Зовнішнє середовище будь-якого підприємства є досить динамічним і породжує зміни, а це в свою чергу примушує керівництво компаній до прийняття швидких та ефективних рішень для вирішення проблем. При даних умовах діяльності, все більш важливого значення набуває постійне удосконалення операційної діяльності через формування операційної стратегії компанії. Адже саме від формування ефективних стратегічних цілей та завдань залежить оптимізація шляхів виробництва, планування розробки нових продуктів, зміна собівартості продукції, планування та прогнозування обсягів збуту. Також удосконалення операційної діяльності є реагуванням економічного суб’єкту на зростання конкурентного тиску у галузі, що є однією із основ його виживання на ринку та ефективного стратегічного розвитку.

Метою роботи є дослідження особливостей створення операційної стратегії підприємства, розгляд суті, змісту та проблем проектування та розвитку операційного процесу виробництва товарів, організаційно-економічна характеристика господарства на прикладі ТОВ «Дзензелівське» та вивчення операційного планування процесу вирощування сої.

Інформаційною базою для написання курсової роботи стали періодичні видання з дисципліни «операційний менеджмент», наукові статті, праці вітчизняних та зарубіжних фахівців, бухгалтерські звіти ТОВ «Дзензелівське» та методичні вказівки.

В процесі написання курсової роботи використовувалися наступні методи: узагальнення, порівняння, математичний, статистичний.

Об’єктом досліджень в курсовій роботі виступають: ТОВ «Дзензелівське» та бобова культура соя.

Розділ 1. Проблеми проектування та розвитку операційного процесу виробництва товарів

1.1. Сутність, зміст, та основні положення операційного процесу виробництва товарів

Будь-яке підприємство в процесі свого функціонування здійснює виробничу діяльність, яка поряд з фінансовою та маркетинговою діяльністю забезпечує досягнення його цілей.

Під виробничою діяльністю розуміють сукупність цілеспрямованих процесів, що здійснюються людьми за допомогою засобів праці чи природних процесів, у результаті яких предмети праці перетворюються в готову продукцію, змінюючи при цьому свій склад, стан, форму та отримуючи певні нові властивості.

Крім поняття «виробнича функція» існує також і широко застосовується поняття «операційна функція». Операційна функція включає в себе всі дії, результатом яких є випуск продукції та послуг, що постачаються організацією у зовнішнє середовище. Ця функція притаманна будь-якому підприємству. Конкретний зміст операційної функції можна визначити сукупністю окремих, досить автономних видів діяльності підприємства, які зумовлені його створенням, функціонуванням та розвитком. [1, с. 36]

Операційний менеджмент багатьма науковцями та практиками трактується дещо по-різному в зв’язку з його багатогранністю та пошуком найбільш вдалого визначення. Як правило, прийнято пов’язувати операційний менеджмент з виробничою діяльністю або фізичними змінами стану предметів праці. Тому найчастіше його визначають таким чином: операційний менеджмент – це діяльність по управлінню процесом придбання матеріалів, їхнього перетворення в готовий продукт і постачання цього продукту покупцю. Операційний менеджмент можна розглядати як цілеспрямовані управлінські дії щодо розробки, використання та вдосконалення виробничих систем, на основі яких виготовляється основна продукція або послуги підприємства. [2, с. 32]

Операційна стратегія відноситься до одного з функціональних напрямів корпоративної стратегії (фінансова, операційна, маркетингова, логістична, інформаційна, управління людськими ресурсами) мають однаковий паритет і тісно пов’язані одна з одною.

Як відзначає В. Дж. Стівенсон, в 1970-х роках, американські менеджери часто нехтували операційною (виробничою) стратегією на користь маркетинговій та фінансовій стратегій. Рішення часто ухвалювались людьми, не знайомими зі справою, і часто на шкоду цій справі. Варто відзначити, що українські менеджери і досі допускають помилки своїх американських колег.

За оцінками провідних фахівців, успіх підприємства на ринку на 20% залежить від правильно обраної стратегії, 80% успіху визначає виконання обраної стратегії. У питанні реалізації загальної стратегії підприємства, операційна стратегія відіграє основну роль, оскільки пов’язана і з товарами, і з послугами, і з процесами, а також з організацією їх виконання в усіх підсистемах операційної системи бізнесу, зо охоплює всі підрозділи підприємства. [3, с.67]

Для забезпечення своєї конкурентоспроможності, підприємства різних країн керуються різними пріоритетами. Шлях до успіху операційної стратегії полягає в тому, щоб максимально точно визначити всі можливі варіанти пріоритетів; зрозуміти, які можуть бути наслідки вибору кожного з наявних варіантів, а також те, на які компроміси прийдеться йти у випадку обрання того чи іншого варіанта.

Відповідно до ранніх робіт С. Уікхема Скіннера з Гарвардської бізнес-школи і більш пізніх досліджень Террі Хілла з Лондонської бізнес-школи розрізняють кілька основних типів операційних пріоритетів: витрати виробництва, якість і надійність продукції, термін виконання замовлення, надійність постачань, здатність фірми реагувати на зміну попиту, гнучкість і швидкість освоєння нових товарів, а також специфічні для кожного окремого товару критерії.

Стратегія виробництва підтримує стратегію організації таким чином, щоб у центрі уваги знаходились завдання, сформовані з урахуванням потреб клієнта. Стратегічні рішення в галузі виробництва зазвичай передбачають довгострокову взаємоув’язку ресурсів підприємства. Тактичні рішення є короткостроковими (як правило, на один рік) і слугують для забезпечення стратегічних, що виступають у якості директивних. При цьому виробнича стратегія вимагає прийняття цілого ряду рішень щодо потужностей, вертикальної інтеграції, технологічних процесів, якості, устаткування, персоналу, нового покоління продукції, тощо.

Виробнича стратегія не може реалізовуватися ізольовано, вона повинна бути пов’язана зі споживачами і з іншими елементами структури підприємства.

Загальноприйнято, що операційні стратегії вирішують дві основних задачі − ефективне управління ресурсами в цілях економії виробничих витрат та забезпечення відповідності продукції або послуг вимогам споживача. Ці два завдання, як правило, є взаємно протилежними. Для чіткої побудови окремих компонентів операційної стратегії необхідно ретельне осмислення корпоративної і маркетингової стратегії організації. Виникає питання − купувати чи виробляти? Який процес вибрати, де розмістити, автоматизувати чи ні, яку систему автоматизації і контролю застосувати?

Операційну стратегію можна розглядати як складову частину загального процесу планування, що забезпечує відповідність операційних задач задачам більш широкої організаційної структури. Оскільки такі задачі мають тенденцію змінюватися з часом, операційна стратегія також повинна розроблятися з врахуванням можливих майбутніх змін потреб покупців продукції підприємства. Операційні можливості будь-якого підприємства можна розглядати як деякий портфель можливостей, що найбільш точно підходить для адаптації до запитів споживачів продукції або послуг підприємства. [4, с. 69]

Ефективність операційної діяльності визначається наступними групами якісних і кількісних показниками:

- рівень виконання виробництва і реалізації продукції, асортиментного плану і ритмічності виробництва;

- використання виробничої потужності, основних і оборотних виробничих фондів;

- використання трудових ресурсів і фонду оплати праці;

- затрат на виробництво продукції;

- фінансового стану підприємства.

Негативне відхилення за цими показниками в межах певного періоду є передумовою з удосконалення операційної діяльності [5, с. 142]

Удосконалення операційної діяльності можливе через:

- збільшення фінансування на дослідження й розробки;

- переоцінку і переобладнання виробничих потужностей;

- досягнення гнучкості робочої сили організації шляхом підготовки працівників для виконання кількох різних робіт.

Всі ці заходи можливо здійснити через формування виваженої операційної стратегії. Для здійснення успішної господарської діяльності, будь-якому підприємству необхідно формувати плани майбутніх заходів, щоб бути попереду від своїх конкурентів. Потрібне формування довгострокових перспектив та пріоритетів, на основі яких формується певний план дій, які затверджені у часі та вартості, оцінені сподіваним ефектом від їх здійснення. Тобто, кожна компанія формує свою власну стратегію діяльності. Ураховуючи багатоплановий характер діяльності підприємства, треба зазначити необхідність існування певного переліку взаємопов’язаних стратегій, тобто «стратегічний набір».

Стратегічний набір — це система стратегій різного типу, що їх розробляє підприємство на певний відрізок часу, яка відбиває специфіку функціонування та розвитку підприємства, а також рівень його претендування на місце й роль у зовнішньому середовищі. Стратегічний набір зазвичай включає: продуктово-товарні, виробничі, маркетингові, організаційні та інші стратегії. Суттєву роль у виборі стратегічного набору відіграє життєвий цикл підприємства. [6, с.258]

Операційна стратегія є синтезуючою від виробничої, маркетингової і НДПКР стратегій і виражається в прийнятті рішень, пов’язаних з розробкою виробничого процесу й інфраструктури, необхідної для його підтримки. Розробка процесу полягає у ви­борі придатної технології, складанні тимчасового графіка проце­су, визначенні товарно-матеріальних запасів, а також способу розміщення даного процесу. Рішення, пов’язані з інфраструкту­рою, стосуються систем планування і управління, способів забез­печення якості і контролю якості, структури оплати праці й ор­ганізації операційної функції компанії. [7, с. 45]

1.2. Критичний аналіз проектування і розвитку операційного процесу на підприємстві

Метою проектування будь-якої операційної системи є максимізація ефективності, тобто одержання максимального ефекту від використання на одиницю використаних ресурсів. Під ефектом для операційної системи розуміється ступінь досягнення поставлених перед системою цілей, у якості яких може виступити ряд необхідних властивостей. [8, c. 25]

Операційна система в будь-якому своєму вигляді і формі, має дві тенденції свого існування:

- функціонування;

- розвиток.

Функціонування − це підтримка життєздатності, збереження функцій, що визначають цілісність операційної системи, якісну її визначеність і характеристики сутності її.

Розвиток − це надбання операційною системою нової якості, що зміцнює життєздатність за умов змін у зовнішньому середовищі. [8, c. 88]

Операційна стратегія − це більш вузька стратегія для основних структурних одиниць, таких як завод, відділ (внутрішньо функціонального напрямку), торгове регіональне представництво. Заходи, характерні для цього рівня стратегії − вирішення вузькоспеціальних питань і проблем, пов'язаних з досягненням цілей окремого підрозділу. Звичайно операційні стратегії доповнюють і завершують загальний бізнес-план роботи компанії. Відповідальність за розробку операційних стратегій лягає на менеджерів середньої ланки. Але їхні рішення повинні бути розглянуті і прийняті вищестоящим керівництвом. Менеджерам, що беруть участь у розробці стратегії корпорації, варто виявляти уважність до стратегій усіх рівнів, у тому числі до операційних стратегій. Операційні стратегії визначають, як керувати ключовими організаційними ланками і як забезпечити виконання стратегічно важливих оперативних завдань (купівля матеріалів, управління запасами, ремонт, транспортування, рекламні кампанії, використання відповідного каналу розподілу та інше). [9, c. 47]

За розробленою методикою процес проектування операційної системи включає такі основні етапи:

- збір аналітико-інформаційних даних;

- проектування виробів і процесів виробництва;

- проектування потужності операційної системи;

- проектування та розробка виробничих операцій;

- проектування системи управління операційною системою;

- проектування забезпечення функціонування операційної системи.

Вагомий акцент при вирішенні даної проблеми слід робити на логічній послідовності виконуваних менеджером робіт при прийнятті управлінських рішень щодо функціонування операційної системи на кожному етапі проектування. [4, с. 201]

Для проектування виробничого процесу залучаються фахівці різних професій, але перш за все інженери та економісти. Завдання проектування виробничого процесу полягає в тому, щоб забезпечити:

1. встановлений профіль і характеристику вироблених на підприємстві виробів;

2. заданий обсяг і календарний план випуску продукції;

3. обгрунтовані витрати на виробництво;

4. потенційну гнучкість технології, тобто можливість перебудови виробництва на випуск нової продукції і на збільшення обсягу її випуску;

5. дотримання галузевих і міжгалузевих стандартів і нормативів, у тому числі з ергономіки та екології.

Проектування виробничого процесу, і насамперед у серійному і масовому виробництві, проводиться в два етапи.

На першому етапі складається маршрутна технологія, де визначається лише перелік основних операцій, яким піддається виріб. При цьому, розробка ведеться, починаючи з готового виробу, і закінчується першою виробничою операцією. У завдання розробки маршрутної технології входить визначення, не як робити (обробляти) виріб, а хто і що повинен робити. Це збалансоване завдання, щоб при спільній роботі великого колективу вчасно отримати готовий виріб. Маршрутне завдання на обробку окремих компонентів виробу складається відповідно з технологічним профілем виробничих цехів, дільниць, бригад і наявністю необхідних потужностей, використовуючи які можна забезпечити випуск запланованого обсягу продукції. При цьому заготівельні цехи отримують завдання на виготовлення заготовок, обробні цехи − на обробку заготовок і одержання з них готових деталей, а складальним цехам і ділянкам доручається складання готового виробу з оброблених деталей, вузлів і агрегатів.

Окремі частини готового виробу, для виготовлення яких у підприємства немає потужностей, адресуються службам маркетингу та матеріального постачання для укладення договорів на поставку підприємству цих частин від сторонніх організацій.

На другому етапі проектування виробничого процесу починається розгорнуте подетальне проектування − з першої операції до самої останньої.Готується робоча документація, на якій грунтується виробничий процес. У ній докладно описуються матеріали, з яких повинні бути виготовлені кожен елемент і деталь виробу, їх вага та розміри. Встановлюються вид і режим обробки на кожній виробничій операції, найменування та характеристика обладнання, інструменту та приладів, спосіб та методи контролю якості. Вказується рух виробу і складових його елементів по цехах і ділянкам підприємства від першої технологічної операції до здачі виробу на склад готової продукції, спосіб і засоби транспортування.

Проектування виробничого процесу і підготовка робочої документації для персоналу − справа складна і відповідальна. Саме на цьому етапі остаточно вирішується завдання збалансованості ціни та якості і тим самим забезпечення конкурентоспроможності продукції підприємства. Продукція низької якості або надмірно дорога − не знайде на ринку покупця. Часом найменші вади проекту загрожують поразкою на ринку з боку конкурентів. [10, с. 74]

Сучасні підприємства ведуть свою діяльність у галузях, де є достатня кількість конкурентів. Тому для ефективної діяльності кожному підприємству необхідно постійно удосконалювати свою операційну діяльність, адже це основний вид діяльності підприємства, з метою здійснення якої воно створено. Удосконалення можливе при формуванні виваженої операційної стратегії, яка є синтезуючою від виробничої, маркетингової і НДПКР стратегій і виражається в прийнятті рішень, пов’язаних з розробкою виробничого процесу й інфраструктури, необхідної для його підтримки. Мета і стратегічні вказівки операційної стратегії, з одного боку, повинні відповідати загальним вимогам, що пред’являються до стратегічних цілей і стратегічних вказівок. З іншого боку, вони зобов’язані адекватним чином розкрива­ти предметну специфіку саме операційної стратегії.

Розділ 2. Організаційно-економічна характеристика ТОВ «Дзензелівське»

2.1 Місцезнаходження та грунтово-кліматичні умови господарювання

ТОВ «Дзензелівське» знаходиться в Черкаській області, Маньківсього району, в селі Дзензелівка, що було побудоване на базі колишнього колгоспу.

Підприємство тісно функціонує з іншими підприємствами населених пунктів району, зокрема Поташем, Харківкою, Іваньками, Подобною.

Типовим ґрунтом для цього району є чорнозем, а також темно-сірі підзолисті ґрунти. Рельєф мало хвилястої форми, крутизна схилів від 2 до 13 градусів. Район багатий на поклади високоякісної глини-каоліну. Тут є червоний та сірий граніт, бутове каміння. Місцевіть пересікають багато річок, які впадають в ставки.

Клімат тут помірно-континентальний, зима м'яка, з частими відлигами. Літо тепле, в окремі роки спекотне, західні вітри приносять опади. Пересічна температура повітря +7,2 °C. Середня температура найхолоднішого місяця січня — 8,9 °C. Середня температура липня становить + 27,5 °C. Максимальна +45 °C, мінімальна −37 °C. Період з температурою +10 °C становить 160 — 170 днів. Опадів 450–520 мм у рік.

Загалом, природно-кліматичні умови села Дзензелівка носять сприятливий характер, для вирощування зернових та технічних культур, на яких і спеціалізується дане підприємство.

2.2 Характеристика показників господарської діяльності підприємства

«Дзензелівське» − це товариство з обмеженою відповідальністю, що характеризується наявністю статутного капіталу, який поділено на частки, розмір яких встановлюється статутом товариства. Учасники цього товариства відповідають за його зобов’язання в обмеженому об’ємі.

Підприємству характерна лінійно-функціональна організаційна структура управління, яка спирається на розподіл повноважень та відповідальність за функціями управління і прийняття рішень по вертикалі. Нижче наведено схему структури управління (рис. 2.1.)

Рис. 2.1. Структура управління на ТОВ «Дзензелівське»

Охарактеризуємо розміри підприємства у динаміці за останні три роки (табл. 2.1.).

Розглянувши дані таблиці, можна дійти висновку, що вартість валової продукції у постійних цінах 2010 року найвищою була у 2011, а найменшою у 2010 році. Загальна площа сільськогосподарських угідь у 2012 році знизилась, але дещо збільшилась площа ріллі. Також варто відмітити зростання середньої чисельності працівників. Спостерігається поява ВРХ у господарстві, що на 2012 рік вже складає 237 голів. Найбільш стрімко зростає середньорічна вартість оборотних засобів. За три роки, їх вартість зросла

Таблиця 2.1.

Динаміка основних показників розміру ТОВ «Дзензелівське»

більше ніж у три рази. Середньорічна вартість основних засобів зростає також швидко: більше ніж на 2000 тис. грн., за три роки. Загалом, ТОВ «Дзензелівське» має всі ознаки середнього за розмірами підприємства.

Зазвичай, у більшості аграрних підприємств організація виробництва передбачає розвиток однієї або двох галузей рослинництва й однієї або двох галузей тваринництва в раціональному поєднанні з додатковими та підсобними галузями. Вони формують товарну продукцію і визначають виробничий напрям підприємства.

Спеціалізація − це процес відособлення та створення підприємств або галузей для виробництва однорідної продукції.

Для того, щоб визначити спеціалізацію ТОВ «Дзензелівське» розглянемо склад і структуру товарної продукції (табл. 2.2.)

Проаналізувавши дані таблиці, можна зробити висновок, що виробництво зернових та зернобобових займало провідне місце у діяльності підприємства, що в середньому становить 52,3% від загального показника. Серед них найпоширенішими є пшениця,кукурудза, ріпак та цукрові буряки.

Слід зазначити, що тваринництво на підприємстві розвинуте слабо, що становить лише 3,4% від загальної структури за рік.

Також підприємство надає деякі послуги у сільськогосподарській сфері, що становить 2.8% від загальної структури.

Отже, на основі проведеного аналізу, можна стверджувати, що ТОВ «Дзензелівське» спеціалізується на вирощуванні зернових та технічних культур із слаборозвинутив молочним скотарством.

Важливим чинником розвитку та інтенсифікації виробництва є стабільна забезпеченість підприємства матеріальними ресурсами та їх раціональне використання. З переходом до ринкових умов докорінно змінюється система постачання підприємства сировиною і матеріалами, комплектуючими виробами та енергоносіями.

Для того, щоб визначити, наскільки підприємство забезпечене матеріальними ресурсами, необхідно:

- вивчити порядок розрахунку й обґрунтованість договорів про поставку матеріальних ресурсів, умови поставок;

- визначити характер виробничих матеріальних запасів і зміну їх структури;

Таблиця 2.2

Склад і структура товарної продукції ТОВ «Дзензелівське»

- перевірити обґрунтованість норм виробничих запасів і потребу в матеріальних ресурсах;

- виявити можливості зменшення виробничих запасів і потреби в матеріальних ресурсах;

- розробити заходи щодо зниження наднормативних і зайвих запасів матеріалів.

Забезпеченість підприємства ресурсами та ефективність їх використання характеризуються за допомогою даних таблиці 2.3.

Таблиця 2.3.

Основні показники забезпеченості ресурсів та ефективності їх використання у ТОВ «Дзензелівське»

Таким чином, проаналізувавши дані таблиці 2.3. можна спостерігати зниження урожайності зернових та зернобобових а також кукурдзи у 2012 році, порівняно з попередніми, проте деяке збільшення урожайності цукрових буряків. Разом з тим, спостерігається зниження виробництва зерна на 100 га відповідних угідь. Отже, можна сказати, що найефективніше земля використовувалась у 2011 році, порівняно з іншими.

Показники ефективності використання основних виробничих фондів загалом мають тенденцію до збільшення, що можна віднести до позитивних моментів діяльності підприємства.

Варто відзначити, що показники ефективності використання трудових ресурсів також покращуються з кожним роком. Так, виробництво валової продукції у розрахунку на 1 середньорічного працівника у період із 2010 року по 2012 збільшився більше ніж на 100 тис. грн.

Щоб визначити чи була діяльність підприємства ефективною за останні три роки, охарактеризуємо підприємство за основними економічними показниками його виробничої діяльності (табл. 2.4.)

Таблиця 2.4.

Основні показники економічної ефективності виробничої діяльності ТОВ «Дзензелівське»

Основними показниками, що характеризують діяльність підприємства є: норма прибутку та рівень рентабельності.

Рентабельність продукції − економічна категорія, що характеризує ефективність реалізації продукції (товарів, робіт та послуг). Визначається як відношення чистого прибутку від реалізації до собівартості продукції.

Норма прибутку – економічний показник, що показує рівень чистого прибутку на 1 грн. основних фондів та оборотних засобів.

Отже, норма прибутку у 2012 році ТОВ «Дзензелівка» знизилась більше ніж на 50%, порівняно із 2010 роком. Таке зниження відбулось внаслідок значного вкладення в коштів у оборотні засоби за останні роки.

Рівень рентабельності також знизився у 2012 році, порівняно з 2010, майже у два рази, що може бути критичним для підприємства. Це відбулось в першу чергу внаслідок значного підвищення виробничої собівартості на продукцію, на що варто звернути увагу керівникам підприємства.

Розділ 3. Операційне планування процесу вирощування сої

3.1 Визначення планових обсягів виробництва сої

В умовах ринкової економіки значно підвищується роль прийняття обґрунтованих рішень при здійсненні організаційних заходів та плануванні виробничих процесів. В зв’язку з цим при складанні перспективних і поточних планів підприємств необхідно, виходячи з попиту на продукцію, передбачити такі шляхи розвитку виробництва, які при раціональному використанні матеріальних, трудових і фінансових ресурсів можуть забезпечити одержання максимального прибутку.

Планування обсягів виробництва культури включає визначення беззбиткового рівня її виробництва, планування урожайності із врахуванням визначеної норми прибутковості та визначення планової посівної площі, виходячи із рекомендованої структури посівів, залежно від виробничого напряму підприємства.

Рівень беззбитковості − це метод вивчення взаємозв'язку між витратами і доходами при різному рівні виробництва. Рівень беззбитковості по прибутку досягається при такому обсязі реалізації, виторгу від якого досить для покриття всіх операційних витрат.

У таблиці 3.1. проведено розрахунок беззбиткового рівня виробництва сої на основі методичних вказівок до курсової роботи.

Планова норма прибутковості(Н_пр):

Н_пр = 14

Плановий рівень урожайності (У_пл ):

У_пл=У_р+У_р*Н_пр:100, де:

Упл – плановий рівень урожайності, ц/га;

Ур – розрахунковий рівень беззбиткового виробництва, ц/га;

Нпр – планова норма прибутковості.

Таблиця 3.1.

Визначення беззбиткового рівня виробництва сої

Упл = 14,3+14,3*14/100 = 16,3 ц/га

Планова площа посіву (Sк):

де: Sк – планова площа посіву відповідної культури, га;

Sр – площа ріллі господарства, га;

Пк – питома вага культури у площі ріллі,%

Sк = 5133*2/100 = 102,66 га.

3.2 Короткий опис технології вирощування сої

Соя є цінною продовольчою і кормовою культурою. Використовують її також як сировину для промисловості. Зерно містить від 40 до 55% білків, які легко засвоюються організмом людини і тварин, до 26% жирів, близько 30%вуглеводів і досить значну кількість вітамінів. З усіх зернобобових білок сої найбільш повноцінний.

Досить високі врожаї сої збирають за дотримання всіх вимог технології вирощування, раціонально використовуючи біологічні особливості цієї культури. В Україні є багато районів, що мають сприятливі умови для вирощування сої, − Херсонська, Чернівецька, Одеська та інші області, а також Автономна Республіка Крим.

Сою на зерно в Україні найдоцільніше висівати після картоплі, кукурудзи, цукрового буряку, озимої пшениці.

Соя як просапна культура сприяє очищенню поля від бур'янів, збагачує ґрунт на азот, є цінним попередником для кукурудзи, озимої пшениці, проса, цукрових буряків.

Обробляти ґрунт під сою треба старанно, як і під квасолю. Зяблеву оранку проводять на глибину 25-28 см з попереднім лущенням стерні.

Соя добре використовує післядію органічних і мінеральних добрив, внесених під попередник. На опідзолених ґрунтах під неї треба вносити фосфорні, калійні та азотні добрива. За даними Інституту землеробства УААН, навіть на чорноземах звичайних азотні добрива забезпечують значний приріст урожаю сої. На опідзолених ґрунтах після стерньових попередників ефективне внесення під зяблеву оранку гною (15-20 т/га), а також фосфорних добрив (Р20-30).

Мінеральні добрива вносять у рядки під час сівби (20 кг/га аміачної селітри, 30 суперфосфату і 20 кг/га калійної солі). Для підживлення вносять фосфорні (Р16-20) і калійні (К15_18) добрива.

За даними Львівського державного аграрного університету, врожайність зерна сої після внесення в рядки 70 кг/га нітроамофоски, збагаченої молібденом, підвищується на 3,3 ц/га. При цьому також зростає вміст білка в зерні.

Ранньою весною площі, призначені під сою, боронують, а потім проводять дві культивації з одночасним боронуванням: першу — на глибину 10-12 см, другу −на глибину загортання насіння.

Щоб запобігти ураженню сої грибними хворобами, насіння не пізніш як за 20 діб до сівби протруюють препаратами тиграмом, фундазолом, тачігареном.

Важливим заходом підвищення врожайності сої є передпосівний (у день сівби) обробіток насіння бактеріальними добривами. їх використовують не лише під час перших посівів, а й за повторних. Приріст урожаю зерна сої від цього заходу в дослідах Львівського державного аграрного університету становив 2 ц/га, вміст сирого протеїну в зерні підвищився на 3,7%.

Сіють сою тоді, коли температура ґрунту на глибині 10 см досягне 10-12 °С. Якщо висіяти її занадто рано у холодний ґрунт, сходи з'являться пізно, бувають зрідженими, що знижує врожай.

Сходи сої переносять нетривалі приморозки до мінус З °С. У південних областях строк сівби припадає на кінець квітня, а в західних − на першу половину травня.

Для сівби використовують сівалки СПЧ-6М, СПС-12, ССТ-12А, ССТ-12Б з пристроями для висівання сої СТЯ-31000, СКОН-4,2і СО-4,2. Сіють сою також сівалками СЗА-З,6, С3-3,6, СЗШ-3,6 та ін.

Сою висівають широкорядним і пунктирним способами. У лісостепових районах ширина міжрядь становить 45, а в степових — 60 см. Високорослі сорти висівають з міжряддями 60 см. У степових районах масова норма висіву становить 60—70 кг/га (400—500 тис. насінин на 1 га), а в лісостепових – 70-90 кг/га (500-600 тис. насінин на 1 га). Насіння сої загортають на глибину 4-6, а на ґрунтах, що запливають, − 3-4 см. Якщо насіння сої висівають у сухий ґрунт, посіви треба коткувати кільчастими котками.

Для боротьби з бур'янами до сівби сої вносять гербіциди трефлан 24% к. е. (4-10 кг/га), харнес (2-3 л/га) чи дуал (1,5-2,5 л/га) з негайним загортанням у ґрунт.

Досліди, проведені Інститутом кукурудзи УААН у центральному Степу України, показали, що при вирощуванні кукурудзи і сої у змішаних посівах урожай силосної маси не зменшується, а поживність корму значно збільшується. Ефективні посіви, де 2/3 площі займає кукурудза, а 1/3 − соя. Для цього висівають два рядки кукурудзи (по 2-3 рослини у гнізді) та рядок сої (по 3-4 рослини у гнізді). За пунктирного способу сівби два-три рядки кукурудзи повинні чергуватися з двома рядками сої.

Важливим агротехнічним заходом догляду за посівами сої є боронування, що сприяє знищенню кірки, сходів бур'янів, поліпшенню аерації ґрунту.

Після сівби сої для боротьби з бур'янами у ґрунт вносять гвардіан (2,4- 3,5 кг/га) або гезагард (3-5 кг/га). За два-три дні до появи сходів застосовують гербіцид харнес (1,5-3 кг/га), який знищує однорічні злакові та двосім'ядольні бур'яни, а по вегетуючих рослинах − півот (0,5-1,0 л/га) чи набу (1-3 л/га).

Перший раз посіви боронують через 5-7 діб після сівби легкими боронами, другий − через 6-7 діб, у фазі другого трійчастого листка. Боронування проводять в один або два сліди впоперек напряму рядків.

Високі врожаї сої у кращих господарствах отримують після проведення 2-3 міжрядних розпушувань з виполюванням бур'янів у рядках. Перший раз міжряддя обробляють на глибину 8-10, а наступні − 6-8 см.

Соя на початку розвитку не потребує багато вологи, тому на зрошуваних землях її поливають з середини червня і до середини серпня. Залежно від погодних умов проводять три-п'ять поливів при зрошувальній нормі 450-700 м3/га. Кращим способом зрошування є дощування. Вологість ґрунту до цвітіння має бути не нижче за 70% НВ, в період цвітіння-наливання бобів − не нижче за 70%.

Збирають сою тоді, коли насіння у бобах достигне, рослини пожовтіють, а листя обпаде. У лісостепових районах ранні сорти сої достигають у середині серпня, пізні − у вересні.

Боби сої розтріскуються менше, ніж зернобобових, проте при запізненні зі збиранням втрати бувають значні. Збирають сою роздільним способом та прямим комбайнуванням. Прямим комбайнуванням збирають сорти з високим розміщенням нижніх бобів. Щоб запобігти дробленню зерна, треба відрегулювати молотильні апарати комбайнів. Зберігають насіння сої за вологості 12-13%.

На посівах сої рекомендується проводити десикацію. На початку побуріння бобів посіви обробляють хлоратом магнію з розрахунку 15-20 кг/га (гектарну дозу розчиняють у 200-300 л води), або препаратом баста (2 л/га).

Сою на зелений корм збирають від кінця цвітіння до початку утворення бобів, а на силос − наприкінці наливання зерна у більшості бобів. [11]

3.3. Побудова сітьового графіка виконання робіт при вирощуванні сої

Чим складніше планована робота або проект, тим складніше задачі оперативного планування, контролю й управління. У цих умовах застосування календарного графіка не завжди може бути досить задовільним, особливо для великого й складного об'єкта, оскільки не дозволяє обґрунтовано й оперативно планувати, вибирати оптимальний варіант тривалості виконання робіт, використовувати резерви й корегувати графік у ході діяльності.

Сітьове планування − це сукупність розрахункових методів, організаційних і контрольних заходів щодо планування й управління комплексом робіт за допомогою сітьового графіка (сітьової моделі).

Під комплексом робіт ми будемо розуміти будь-яку задачу, для виконання якої необхідно здійснити досить велику кількість різноманітних робіт. Для того щоб скласти план робіт по виконанню великих і складних проектів, що включають тисячи окремих досліджень і операцій, необхідно описати їх за допомогою математичної моделі. Таким засобом опису проектів є сітьова модель.

Сітьова модель − це план виконання певного комплексу взаємозалежних робіт, заданих у формі сітки, графічне зображення якої називається сітьовим графіком. При побудові сітьового графіка для зображення окремих технологічних операцій використовується коло, а лініями зі стрілками вказуємо на послідовність виконання операцій та їх тривалість.

Технологічна карта − один із основних документів технологічної документації, що містить відомості щодо здійснення запроектованих технологічних процесів (додаток А). По суті технологічна карта – це закріплений алгоритм проведення процедури.

На основі проведенного опису технологічної карти, та визначивши послідовність і тривалість технологічних операцій побудуємо сітьовий графік виконання робіт (додаток Б).

На основі побудованого сітьового графіка визначимо критичний шлях (ланцюг послідовних операцій з найбільшою тривалістю) та прямі затрати праці для цього шляху:

Критичний шлях = 27,22+2,42+22,74+126,07+10,02+8,14+6,66+14,09+ +24,69+1,85+4,07+52,84+45,77+39,92+62,49+18,68 = 467,69 (люд.-год.)

Критичний шлях = 3,4+0,3+2,84+1576+1,25+1,02+0,83+1,76+3,9+0,23+

+0,51+6,6+5,72+4,99+7,81+2,34 = 58,46 (днів)

Визначаємо шлях з мінімальною тривалістю технологічного процесу, тобто мінімально необхідними затратами ресурсів і праці:

Оптимальний шлях = 27,22+126,07+14,09+24,69+1,85+4,07+52,84+45,77 +39,92+62,49+18,68 = 417,71 (люд.-год.).

Оптимальний шлях = 3,4+15,76+1,76+3,09+0,23+0,51+6,6+5,72+4,99+

+7,81+2,34 = 52,22 (днів).

Визначимо можливі резерви у тривалості технологічного процесу та розрахунок економії прямих затрат праці:

Резерв часу = 467,69-417,71 = 49,98 (люд.-год.)

Резерв часу = 58,46-52,22 = 6,24 (днів)

Висновки та пропозиції

У ринкових умовах для ефективного функціонування і забезпечення конкурентоспроможності сільськогосподарських підприємств необхідно якісно розвивати всі елементи виробничого потенціалу. Вирішення проблеми вимагає збільшення виробництва валової продукції, за рахунок підвищення продуктивності праці, що в свою чергу забезпечить зростання фінансових надходжень, які будуть направлені на якісний розвиток всіх елементів виробничого потенціалу.

Сучасні підприємства ведуть свою діяльність у галузях, де є достатня кількість конкурентів. Тому для ефективної діяльності кожному підприємству необхідно постійно удосконалювати свою операційну діяльність, адже це основний вид діяльності підприємства, з метою здійснення якої воно створено. Удосконалення можливе при формуванні виваженої операційної стратегії, яка є синтезуючою від виробничої, маркетингової і НДПКР стратегій і виражається в прийнятті рішень, пов’язаних з розробкою виробничого процесу й інфраструктури, необхідної для його підтримки. Мета і стратегічні вказівки операційної стратегії, з одного боку, повинні відповідати загальним вимогам, що пред’являються до стратегічних цілей і стратегічних вказівок. З іншого боку, вони зобов’язані адекватним чином розкрива­ти предметну специфіку саме операційної стратегії.

Згідно проведеного аналізу підприємства ТОВ «Дзензелівське», ми дійшли висновку, що загалом підприємство має тенденцію до підвищення показників ефективності функціонування, але, варто звернути увагу на показники ефективності використання основних фондів та оборотних засобів, тому що там спостерігається негативна тенденція.

Було проведено операційне планування процесу вирощування сої на ТОВ «Дзензелівське», визначення беззбиткового рівня виробітку, планової урожайності, посівних площ, затрат праці на виконання робіт та побудовано сітьовий графік виконання робіт, із подальшим визначення резервів часу та затрат праці.

Також було встановлено, що ТОВ «Дзензелівське» спеціалізується на вирощуванні зернови, зернобобових та технічних культур. По масштабу виробництва воно відноситься до середніх підприємств. Так, як підприємство розміщене у вигідних природно-кліматичних умовах, то варто прогнозувати, що в майбутньому воно покращить свої показники.