Поняття інтересу та мотивації

Тернопільський національний педагогічний університет

Імені Володимира Гнатюка

Кафедра теоретичних основ і методики фізичного виховання

КУРСОВА РОБОТА

з теорії і методики фізичного виховання

на тему:

“Методика виховання інтересу школярів до занять фізичними вправами ”

Студента 4 курсу СТ-41групи

Напрямку підготовки

6.010201 Фізичне виховання

Яцишена Артура Олександровича

Кандидат наук з фізичного

виховання і спорту,

доцент Омельяненко І.О.

Національна шкала__________

Кількість балів:____ Оцінка: ECTS____

Члени комісії _____ ___________________________

_____ ___________________________

_____ ___________________________

м. Тернопіль-2014рік

ЗМІСТ

ВСТУП …………………………………………………….….3

1. Поняття інтересу та мотивації…………………………………….......8

2. Виховання інтересу та формування мотивації до занять фізичними вправами …………………………………………………………….....11

3. Формування пізнавальної активності на уроках фізичної культури. ……………………...……………………………………………………19

4. Формування позитивної мотивації до занять фізичними вправами в позаурочний час………………………………………………………..24

ЗАКЛЮЧЕННЯ ……………………………………………..27

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ ………...….28

Вступ

Актуальність. Упродовж останніх років в Україні склалася тривожна ситуація - погіршилося здоров'я й фізична підготовленість дітей, учнівської та студентської молоді. Це насамперед пов'язано з кризовим станом національної системи фізичного виховання населення, яка не відповідає сучасним вимогам та міжнародним стандартам. Основними причинами кризи є знецінення соціального престижу фізичної культури, спорту, здорового способу життя. Як результат такого стану національної системи фізичної культури, є дуже низький рівень позитивної мотивації до систематичних занять фізичною культурою, спортом, ЗСЖ в учнів загальноосвітніх шкіл.

За період навчання у школі кількість хворих дітей зростає у 2-3 рази, а кількість дітей, які мають порушення постави, досягає 80-90 % від загальної кількості школярів. Протидією негативним наслідкам обмеження рухового режиму дітей та підлітків є фізична культура та спорт, які можуть бути важливим чинником збереження і зміцнення здоров'я, всебічного розвитку, покращення працездатності та зниження втомлюваності, підвищення опірності організму до різних захворювань у період навчання. Але уроки фізичної культури у школі не зацікавлюють, а навпаки - викликають негативні емоції в учнів.

Встановлено причини негативного ставлення школярів до уроків з фізичної культури: це недоліки матеріально-технічного забезпечення; недостатня вимогливість до відвідування занять; брак часу; недостатній методичний рівень проведення занять; відсутній інтерес до занять; особиста недисциплінованість і відсутність взаєморозуміння з учителем.

З метою виправлення такого негативного ставлення, необхідний новий методичний підхід до фізичної культури в школі, спрямований не тільки на розвиток рухових здібностей, вмінь і навичок, але і на надання спеціальних теоретичних знань, формування у школярів мотивації до фізкультурної діяльності, виховання у них потреби до фізичного самовдосконалення.

Дослідження науковців (С. Ю. Бабенко, 1982; С. В. Занюка, 1997; О. М. Зварищук, 2002; В. В. Петровського, Т. Ю. Круцевич, 1997) свідчать, що потреби, мотиви та інтереси в галузі фізичної культури мають свої вікові особливості і пов'язані з психологічним розвитком, соціальним формуванням особистості, темпераментом, соціально-економічними умовами життя конкретної сім'ї. Однак у літературі відсутні дані, які дають змогу виділити чинники, що впливають на формування мотивації школярів до фізичного самовдосконалення, стимули до систематичних занять фізичними вправами відповідно до індивідуальних і типологічних особливостей нервової системи, соціально-економічних умов життя, організаційно-методичних умов забезпечення процесу фізичного виховання у школі в різних регіонах України. Розв'язання цих питань сприятиме вдосконаленню організаційно-методичної основи фізичної культури школярів і перетворить учня з об'єкта педагогічного процесу у суб'єкт, підвищить його активність і зацікавленість у досягненні високого рівня власного фізичного здоров'я [15].

Аналіз стану фізичної культури в загальноосвітніх школах свідчить про серйозні недоліки в роботі з формування мотивації в учнів до фізкультурної діяльності. Окремі вчителі роблять спроби формування в учнів мотивації до самостійних занять фізичними вправами, але через слабку теоретичну розробленість проблеми практичні результати цієї роботи, як правило, незначні. Встановлено, що мотиви фізкультурної діяльності неможливо сформувати без залучення суб'єкта діяльності в цей процес. Мотиви проявляються в активності людини, отже, з фізичної активності особистості можна робити висновки про рівень розвитку мотивації.

Існують різні способи мотивувати молодь до занять фізичними вправами: демонстрація позитивних впливів від фізичних навантажень; інтерес до нової справи; цікаві форми проведення секційних занять; можливість самоствердитись в оточенні та у змаганні з іншими; можливість мати красиве тіло; бути здоровим і зовнішньо привабливим; для розвитку кар'єрних можливостей; наслідування кумира; можливість проведення, спільно з друзями, цікавого і корисного дозвілля тощо. У формуванні мотивації школярів до фізичного вдосконалення визначальне місце займає фахівець з фізичної культури. Багатство його особистості, професійної культури і педагогічної майстерності повинно забезпечувати такі прийоми й способи педагогічного впливу, які збагачують емоційний досвід молодої людини, розвивають уяву, інтерес, формують у них ціннісне ставлення до занять фізичними вправами. Залучаючи молодь до занять і підтримуючи інтерес до них протягом тривалого часу, фахівець має постійно спостерігати за поведінкою і, залежно від цього, використовувати необхідні мотиваційно-психологічні чинники [16].

Об’єкт дослідження: процес фізичного виховання школярів.

Предмет дослідження: методика виховання мотивації та інтересу учнів до занять фізичними вправами.

Мета дослідження: проаналізувати методичні рекомендації щодо підвищення інтересу школярів до занять фізичними вправами.

Завдання дослідження:

1. Охарактеризувати методику формування мотивації школярів до занять фізичними вправами.

2.Теоретично обґрунтувати поняття інтересу та мотивації в процесі фізичного виховання.

Поняття інтересу та мотивації

Інтерес - форма прояву пізнавальної потреби, що забезпечує спрямованість особистості на усвідомлення цілей діяльності і тим самим сприяє орієнтуванню, ознайомленню з новими фактами, більш повному і глибокому відображенню дійсності [1]. Суб'єктивно інтерес виявляється в емоційному тоні, який набуває процес пізнання, в увазі до об'єкта інтересу. Задоволення інтересу не веде до його згасання, а викликає нові інтереси, що відповідають більш високому рівню пізнавальної діяльності. Інтерес у динаміці свого розвитку може перетворюватися у схильність як прояв потреби у здійсненні діяльності, що викликає інтерес. Розрізняють безпосередній інтерес, що викликається привабливістю об'єкта, і опосередкований інтерес до об'єкта як засобу досягнення цілей діяльності.Стійкість інтересу виражається в тривалості його збереження і в його інтенсивності.. Інтересом називають мотиваційний стан пізнавального характеру, що, як правило, прямо не пов'язаний з якоюсь однією, актуальною в даний момент часу потребою. Інтерес може викликати будь-яка несподівана подія, що мимоволі привернула увагу, будь-який новий предмет, що з'явився в полі зору, будь-який окремий слуховий або інший подразник, що виник випадково [1].

Інтересу відповідає особливий вид діяльності, який називається орієнтовно-дослідний. Чим вище на еволюційних сходинах стоїть організм, тим більше часу займає в нього даний вид діяльності і тим досконаліші її методи і засоби. Вищий рівень розвитку такої діяльності наявний тільки в людини, - це наукові і художньо-творчі дослідження.

Завдання як окремий ситуаційно-мотиваційний чинник виникає тоді, коли в ході виконання дії, спрямованої на досягнення певної мети, організм наштовхується на перешкоду, яку необхідно подолати, щоб рухатися далі. Те ж саме завдання може виникати в процесі виконання найрізноманітніших дій, і тому також неспецифічне для потреб, як і інтерес.

Бажання й наміри - це миттєво виникаючі і такі, що досить часто змінюють один одного мотиваційні суб'єктивні стани, які відповідають змінюваним умовам виконання дії.

Інтереси, завдання, бажання та наміри хоча і входять у систему мотиваційних чинників, беруть участь у мотивації поведінки, проте виконують в ній не стільки спонукальну, скільки інструментальну роль. Вони більше відповідальні за стиль, а не за спрямованість поведінки. Мотивація поведінки людини може бути свідомою і несвідомою. Це означає, що одні потреби і цілі, що керують поведінкою людини, нею усвідомлюються, інші - ні. Багато психологічних проблем одержують своє вирішення, як тільки ми відмовляємося від уявлення про те, що люди завжди усвідомлюють мотиви своїх дій, вчинків, думок і почуттів. Насправді їхні істинні мотиви не обов'язково такі, якими вони здаються [1].

Визначальним компонентом організації навчальної діяльності є мотивація. Вона може бути внутрішньою або зовнішньою щодо діяльності, однак завжди є внутрішньою характеристикою особистості як суб'єкта цієї діяльності. Передумовою успіху в ній є сформованість спонукальної сфери, розвиток якої потребує цілеспрямованого педагогічного впливу.

Мотив (франц. motif, лат. motus - рух) - спонукання до діяльності, пов'язане із задоволенням потреб людини

Пов'язаний він із задоволенням наявних потреб суб'єкта діяльності, а тому відіграє спонукальну функцію, зумовлює предметну спрямованість активності людини. Розрізняючи мотиви, учень розуміє, чому потрібно вчитися, але це може і не спонукати його до навчальної діяльності.

Мотивація - система спонукань які зумовлюють активність організму і визначають її спрямованість.

Навчальна мотивація ґрунтується на потребі, яка стимулює пізнавальну активність дитини, її готовність до засвоєння знань. Потреба не визначає характеру діяльності, її предмет окреслюється тоді, коли людина починає діяти. Спонукальна (мотиваційна) складова навчальної діяльності охоплює пізнавальні потреби, мотиви і сенси навчання. Важливою умовою учіння є наявність пізнавальної потреби і мотиву самовдосконалення, самореалізації та самовираження. Емоційне переживання пізнавальної потреби постає як інтерес [2].

Термін “мотивація” являє собою більш широке поняття, ніж термін “мотив”. Слово “мотивація” використовується в сучасній психології у двоякому смислі: воно позначає систему чинників, що детермінують поведінку (сюди входять, зокрема, потреби, мотиви, цілі, наміри, прагнення і багато чого іншого), та характеристику процесу, що стимулює і підтримує поведінкову активність на певному рівні. Ми будемо використовувати поняття “мотивація” переважно в першому значенні, хоча в деяких випадках, коли це необхідно (і застережено), будемо звертатися і до другого його значення. Мотивацію, таким чином, можна визначити як сукупність причин психологічного характеру, що пояснюють поведінку людини, її початок, спрямованість і активність.
Мотиваційного пояснення вимагають такі сторони поведінки: її виникнення, тривалість і сталість, спрямованість і припинення після досягнення поставленої мети, переднастроювання на майбутні події, підвищення ефективності, розумність або смислова цілісність окремо взятого поведінкового акту. Крім того, на рівні пізнавальних процесів мотиваційному поясненню підлягають вибірковість, емоційно-специфічне забарвлення. [2].

Date: 2015-09-18; view: 690; Нарушение авторских прав