Методика ознайомлення дітейа малими фольклорними жанрами

У повсякденному житті й у процесі роботи з художньою літературою вихователь постійно використовує малі фольклорні

жанри: прислів'я, приказки, примовляння, загадки, мирилки, а також фразеологізми. Найчастіше їх підбирають за тематичним принципом для найбільш вдалої характеристики образів героїв, точного висловлення головної думки твору. Проте сам фольклорний твір у такій ситуації виконує здебільшого допоміжну функцію і не усвідомлюється дітьми як самоцінний витвір мистецтва слова.

Розглянемо методику роботи з різними жанрами усної народної творчості'.

Прислів'я і приказки. Прислів'я доступні дітям усіх вікових груп. Вони входять до складу занять з розвитку українського мовлення, ознайомлення дітей з українськими народними традиціями, обрядами, побутом, рідною природою.

Заучують прислів'я індивідуально або з невеличкою групою дітей впродовж дня. При цьому вихователь звертається до дітей; «Діти, в Україні в народі так кажуть: «Сьогодні ти смієшся з нього, а завтра - він з тебе».

Широко використовують прислів'я і приказки під час режимних процесів, упродовж яких завжди можна знайти привід для застосування тієї чи іншої приказки. Так, наприклад, якщо хтось із дітей образив іншого, вихователь може використати прислів'я: «Слово може врятувати людину, слово може і вбити», «Рана загоїться, а лихе слово - ні».

На прогулянці взимку доречними будуть такі прислів'я: «Любиш їздити - люби і санчата возити», «Любиш смородину, люби і оскомину», «Як захоче коза сіна, то до воза прийде *, «Якби знав, де впаду, то й соломки підстелив».

Під час сніданку, обіду, вечері можна використати прислів'я: «Кашу маслом не зіпсуєш», «Дорога ложка до обіду», «Добрий горщик та малий», «Так їсть—аж за вухами лящить" та ін.

Під час спостережень за природними явищами вихователь використовує такі прислів'я: «Багато снігу - багато хліба», «Де багато пташок, там нема комашок», «Як у травні дощ на дворі, то восени повні комори», «Синиця пищить - зиму віщить», «Осіння муха боляче кусає», «Зимою сонце світить та не гріє" та ін.

Прислів'я моральної тематики використовують після читання художніх творів. Наприклад, після читання творів про чесність, правдивість у бесіді можна використати такі прислів'я: «Правда і в морі не тоне», «Краще гірка правда, ніж солодка

¹ Богуш А., Лисенко Н. Українська народознавство в дошкільному закладі. - К.: Вища шк., 2002. - Розділ IV.

брехня», «Правда кривду переважить», «На злодієві шапка горить» та ін. Бесіду про сміливість і хоробрість супроводжують прислів'я: «Страху немає там, де його не бояться», «Сміливого куля боїться», «У страху очі великі», «Вовків боятися - в ліс не ходити" та ін..

Праця дітей на ділянці дошкільного закладу, на городі супроводжується прислів'ями: «Добрий початок - половина діла», «Як посієш, так і пожнеш», «Щоб мати, треба працювати», «Не хитруй, не мудруй, а чесно працюй» тощо.

На заняттях з образотворчої діяльності, коли діти виготовляють різні речі, іграшки, малюють, ліплять, до тих, хто поспішає, не старається, вихователь промовляє прислів'я: «Поспішиш—людей насмішиш», «Косо, криво - аби живо», «Люди - працювати, а ти - руками махати», «Робить, як мокре горить», «Лінощі псують людину» та ін.

У старшій групі можна провести заняття, цілком побудоване на народних прислів'ях і приказках на тему: «Чому так у народі говорять?» Для цього вихователь добирає прислів'я з кількох моральних тем, наприклад, про скромність, ввічливість, дружбу, чесність, правдивість, сміливість. Заняття починається з прислів'я, наприклад, такого: «Хвалько - пустий чоловік». Діти пояснюють зміст прислів'я, наводять конкретні приклади з художньої літератури про скромних та хвальків, називають знайомі прислів'я на цю тему, аналізують поведінку дітей своєї групи. Після цього пропонується інше прислів'я і т. ін.

Для того, щоб прислів'я увійшли в активний словник дитини, вихователю потрібно постійно стимулювати дітей до вживання їх в активній мовленнєвій практиці як на занятті, так і в повсякденному житті.

Загадки. Загадки загадують дітям усіх вікових груп (четвертого-сьомого років життя). Вони використовуються як у повсякденному житті, так і на заняттях. Кожна загадка має містити виховну цінність.

Не рекомендується в дошкільному віці загадувати дітям загадки, що відображають старі соціальні відносини: про царя та його підданих, про попа, поміщиків тощо. Такі загадки будуть дітям незрозумілі.

Кожна загадка має відповідати віковим і психологічним особливостям дітей, тобто бути доступною. Так, загадки про одну й ту саму річ чи предмет у молодшому і старшому дошкільному віці мають бути різними. Наприклад, загадки про кота:

У нашої бабусі

Сидить звір у кожусі,

Біля пічки гріється,

Без водички миється. (Молодша група)

«І вдень і вночі у кожусі на піч.»(Середня група)

«Хто народився з вусами і на вусату полює?» (Старша група)

Ставляться відповідні вимоги і до літературного оформлення української загадки. Кожна загадка, що пропонується дошкільникам, повинна бути написана образною, простою і літературною українською мовою. Недопустимі в загадці вульгаризми, діалектизми, просторічні вирази.

Повсякденне життя—широке поле для використання загадок у роботі з дітьми дошкільного віку. Загадки використовуються в усіх режимних моментах. Так, у ранкові години можна планувати загадування і відгадування загадок 2-3 рази на місяць. Для цього краще добирати тематичні загадки— про меблі, одяг, іграшки, відповідно до теми занять з розвитку мовлення. Загадки супроводжують і трудові дії, які діти виконують під час чергування. Так, за дорученням вихователя діти накривають на стіл або годують рибок. У цей час доцільно використати загадки: «Є крила, а не літає, без ніг, а не доженеш» (Риба), «Не ходить, хоч з ногами, все тримається підлоги» (Стіл).

Під час сніданку, обіду, вечері можна загадати загадки про продукти і страви, які пропонуються дітям: «Мене печуть, ріжуть і на стіл кладуть» (Хліб); «Рідке, а не вода, біле, а не сніг» (Молоко).

На прогулянці відгадування загадок може бути як плановим (1-2 рази на місяць), так і позаплановим. Планове використання загадок передбачається як спеціальний вид роботи з групкою дітей. Проте на прогулянці досить часто випадає нагода для позапланового загадування загадок. Наприклад, коли пролетів літак і діти звернули на нього увагу, вихователь промовляє загадку: «Тріскотить, а не коник, летить, а не птах, везе, а не кінь» (Літак); або подув раптово сильний вітер, тоді у пригоді стане загадка: «По широкім ріднім краю невидимкою літає» (Вітер), якщо небо закрила чорна хмара, вихователь загадує загадку: «Летить орлиця по синьому небу, крила розкрила -сонце закрила» (Хмара).

У спальні, коли діти готуються до сну або одягаються після сну, можна використати загадки про постільне приладдя: «Не звір, а з ногами, не птах, а з пір'ям, не людина, а в одязі» (Ліжко, подушка, постіль), «Без рук, без ніг, а сорочку просить» (Подушка).

У роздягальній кімнаті під час одягання та роздягання дітей вихователь загадує загадки про одяг та взуття, наприклад: «П'ять комірчин, а одні двері» (Рукавиця); «Обидва схожі, як брати, завжди удвох, куди б не йти - під ліжком, коли всі сплять, під столом, коли їдять» (Черевики).

Під час умивання доцільно використовувати загадки про вмивальне приладдя: «У хвості вода наливається, з носу виливається» (Кран), «Пластмасовий пастух лісом гуляє" (Гребінець); «Хто завжди правду каже?» (Дзеркало).

У вечірні години рекомендується організовувати вечори українських загадок. Плануються вони не частіше одного разу на півріччя. На таких вечорах загадують загадки як вихователь, так і діти. До таких загадок, які пропонуються дітям вперше, корисно підібрати ілюстративний матеріал (картинки, іграшки, предмети).

У старшій групі відгадування загадок дає змогу дітям уточнювати уявлення про предмети, їх ознаки, усвідомлювати шляхом порівняння зв'язки між ними, узагальнювати окремі ознаки. Загадки вчать дітей мислити образами, картинами, розуміти переносне значення слів, висловів.

Скоромовки. До перлин поетичної творчості народу належать і скоромовки. Скоромовка - це фольклорний жанр, побудований на поєднанні звуків, що заважають швидкій вимові слів. (Скрегоче сорока строката, кароока. У ворони прохає оборони: «Хто йде - не мине: сполохне мене!»). Скоромовка - це своєрідна мовленнєва гра гумористичної спрямованості. (Мурлика муркоче - морозива хоче, мурлико, руденький, замерзнеш, дурненький). Ритмічне чергування приголосних чи голосних звуків ускладнює швидку вимову слів, викликає сміх, радісний настрій. Легкість ритму, цікавий зміст сприяють легкому запам'ятовуванню скоромовок дітьми. Скоромовки використовуються з метою вправлення дітей у правильній вимові звуків, збагачення їхнього словника, розвитку відповідного темпу мовлення. У ДНЗ проводять спеціальні заняття, на яких поєднують різні жанри фольклору.

Такі заняття планують один-два рази у квартал для всіх вікових груп. Головним завданням на занятті є знайомство дітей з окремими фольклорними жанрами, формування уявлень про їх історію, призначення, елементарний аналіз засобів художньої виразності, характерних саме для цих жанрів. Поступово дітей підводять до сумісного з педагогом складання за зразком загадок, скоромовок, забавлянок, колискових, лічилок тощо.

Важливо показати малюкам виразне мовлення фольклору,

ПО

його яскравість, точність, влучність; вчити виділяти в тексті засоби художньої виразності: епітети, порівняння, іронію, зіставлення, - та вчити доцільно використовувати їх у власних висловлюваннях.

Цей вид занять не має чіткої структури. Заняття складається з декількох частин, кожна з яких присвячена певному жанру. Наприклад, структура заняття в середній групі може містити дві-три частини: 1) про загадки, 2) скоромовки, 3) колискові.

Спочатку в дітей формують уявлення про призначення кожного жанру, його мовні, композиційні особливості, вчать розуміти художньо-образну основу тексту. На занятті використовують різноманітні методичні прийоми: декламування; проспівування пісень, колискових: інсценування за змістом фольклорних творів: застосування коротких дидактичних творів, що доводять доречність вживання певних виразів: художній аналіз словосполучень, текстів; лексичні вправи на матеріалі загадок; пояснення значення та етимології образних висловів; складання творчих розповідей за прислів'ями, скоромовками; театралізовані ігри та інше.

Зміст і методика проведення цього виду занять у різних вікових групах відрізняється не тільки різноманітністю жанрів, складністю фольклорних текстів, добором методичних прийомів, а й завданнями, які ставить вихователь.

Так, завдання вихователя молодшої групи — зацікавити дітей загадками, вчити розуміти їх зміст, вчити повторювати за дорослими тексти рухливих ігор зі словами. Для занять добирають тільки описові загадки, прості за змістом і формою; невеличкі колискові, пісеньки, які відрізняють численні повтори, емоційно-образна лексика. Важливо якомога якнайяскравіше наочно подати дітям фольклорний твір за допомогою картинок, іграшок, рухів, співів і т. ін.

У середній групі, крім репродуктивних, вихователь використовує творчі завдання, підводить дітей до елементарного усвідомлення художньої форми фольклорних творів. Поряд з описовими використовують загадки, побудовані на порівнянні, запереченні, зіставленні. Дітей тренують у самостійному доборі засобів художньої виразності, їх знайомлять з іншими фольклорними жанрами: скоромовками, примовками, жартами, прислів'ями.

У старшій групі ця робота продовжується. Дітям дають знання про жанрові особливості скоромовок, метафоричних загадок, фразеологізмів, прислів'їв, забавлянок. Дітей вчать

усвідомлювати образну будову народної мови, переносити здобуті знання і навички в самостійні висловлювання. Поглибленню розуміння дітьми значення прислів'їв, приказок сприяє складання за їх сюжетом оповідей, коротеньких казок та історій, малювання ілюстрацій за прислів'ями. Можливість розкрити художній образ у власному малюнку сприяє активізації його у мовленні. Наведемо можливі варіанти занять для ознайомлення дітей з малими фольклорними формами в різних вікових групах.

Молодша група. Тема: Відгадування загадок; колискова; рухлива гра з текстом.

Мета: вчити дітей розуміти й відгадувати описові загадки, виокремлювати ознаки знайомих тварин. Підвести дітей до осмислення значення колискової пісні — приспати дитину; вправляти в тихому приспівуванні колискової разом з вихователем. Вчити виразно й чітко промовляти слова в рухливій грі «Квочка».

Матеріал: ляльки для кожної дитини, шапочки курчат; малюнки із зображенням білки, зайчика, кішки, миші.

Хід заняття. 1 частина.

Вихователь зацікавлює малюків великою лялькою: — Зараз до нашої Катрусі прийдуть гості. Катруся господарює, хоче пригостити дорогих гостей. Але хто ж прийде? Як дізнатися? Послухайте уважно, я загадаю вам загадки, можливо, ви здогадаєтеся, хто прийде до Катрусі.

Хто з хвостиком і вушками?

В кого лапки з подушками?

Тихо, крадучись, полює.

І маленькі сірі мишки утікають геть від.. .(кішки)

Маленьке, сіреньке, а хвостик, як шило (миша)

Пара довгих вушок, Сіренький кожушок, Скорий побігайчик, А зветься... (зайчик)

Хоч сама мала на зріст, а великий має хвіст.

Як намисто, оченята. Хто це? Спробуй відгадати. (Білка)

Після кожної загадки вихователь запитує, чи зрозуміли діти, хто це,

як здогадалися, про які ознаки йшлося в загадці. Після обговорення вихователь виставляє картинку із зображенням тварини.

2 частина. Вихователь: - Катруся забавляє гостей, веселить їх, давайте і ми пограємо у веселу гру. Я буду квочкою, а ви мої діточки. Хто ви? Курчата. Вихователь пояснює правила гри, роздає шапочки курчат, починає гру, заохочує дітей промовляти слова: «Ходить квочка біля кілочка. Водить діток, дрібних квіток. Діти-квіти: «Квок». Курчата розбігаються, квочка ловить їх, збирає докупи. Діти грають у гру декілька разів.

3 частина. Вихователь пропонує трішки відпочити, ляльки притомилися, потрібно покласти їх у ліжечка і проспівати колискову.

Середня група. Тема: Відгадування загадок. Приказки.

Лічилки. Скоромовки.

Мета: продовжувати знайомити дітей із значенням промовлянок, доцільністю їх використання. Підвести дітей до осмислення загадок, побудованих на порівнянні, зіставленні, допомогти дітям відчути їх образність. Вчити дітей ритмічно, чітко промовляти лічилки. Познайомити з призначенням скоромовок. Вчити чітко вимовляти одну з них. Матеріал: сюжетні ілюстрації на теми дитячого життя, іграшки: свиня, кавун, миша.

Хід заняття. 1 частина.

Вихователь: - Яка красива мова у нашого народу, про всяк випадок є особливі слова, такі влучні. Ось послухайте, коли дитина їсть, їй кажуть: «їж потрошки, лише не з'їж ложку», а коли хтось голосно й багато розмовляє, застерігають: «Помовчи, язичку, кашки дам». Надалі вихователь показує дітям ілюстрації на теми дитячого життя і пропонує визначити, коли, в якій ситуації так промовляють:

- Потягушки, потягушки, на кісточки ростушки.

- Уже сонце котиться - нам додому хочеться.

- Не хочемо ми того, дайте нам другого, дайте нам іншого, а щораз ліпшого.

- Цить, не плач! Дам тобі калач.

Вихователь підсумовує: - Запам'ятайте ці приказки і теж будете використовувати у відповідних випадках.

2 частина. Вихователь: - Діти, ви вже вмієте відгадувати загадки, багато знаєте їх. Сьогодні я загадуватиму непрості загадки, в них буду не тільки розповідати про щось, а порівнювати якийсь предмет з іншими предметами. Послухайте:

Хвостик, як ниточка,

Сама, як калиточка,

А очі, як сім'я (миша).

Круглий, як куля, Зелений, як трава, Червоний, як кров, Солодкий, як мед (кавун).

Хвіст, як гачок,

Ніс, як п'ятачок (свиня).

Вихователь заохочує дітей до самостійного добору порівнянь до слів миша, кавун, свиня: «Придумайте, на що це схоже, як сказати по-іншому?»

3 частина. Вихователь: - Може ще пограємо в рухливу гру? Але як вибрати, хто буде ведучим, щоб нікого не скривдити?
Давайте використаємо лічилку, повторюйте за мною:

Джміль, оса та бджілка —

Ось і вся лічилка!

- Будемо грати з зайчиком-побігайчиком у гру «Дожени!». Зайчиком буде той, на кого покаже лічилка. Вихователь декілька разів проводить гру, повторюючи лічилку разом з дітьми.

4 частина. Вихователь: - Тепер давайте відпочинемо, послухайте, що я вам розповім. Одного разу я розмовляла з хлопчиком. Але він так погано вимовляв слова, наче в роті у нього була каша. Я знаю, дехто з вас теж так промовляє. Я допоможу вам навчитися говорити чітко, виразно. Здавна придумали люди скоромовки. Як ви вважаєте, чому їх так назвали? Можливо, в когось не вийде одразу вимовити скоромовку, але коли ви навчитеся так промовляти, буде дуже приємно з вами розмовляти.

Вихователь повільно промовляє скоромовку, повторює її декілька разів, вправляючи дітей у чіткій вимові слів. Поступово темп прискорює, але не потрібно поспішати вправляти дітей у швидкому темпі. Важливо навчити говорити чітко:

Ходить квочка коло кілочка,

Водить діточок, малих квіточок.

Старша група. Тема. Метафоричні загадки. Складання загадок дітьми. Прислів'я. Приказки.

Мета: вчити дітей розуміти метафоричні загадки, їх художній образ, використовувати виразні засоби при складанні власних загадок. Вправляти дітей у доцільному використанні в різних ситуаціях промовлянок. Підвести до осмислення узагальнювального й образного змісту прислів'їв. Матеріал: іграшковий телевізор з екраном, предметні картки, лялька в одязі українського хлопчика.

Хід заняття. 1 частина. Вихователь уточнює, що діти знають про загадки: для чого їх придумали, з якою метою загадують, що таке загадка; пропонує загадати дітям знайомі загадки. Педагог запрошує дітей пограти у гру «Чарівний телевізор». Якщо діти загадку відгадають, на екрані з'являється картинка. Вихователь звертає увагу дітей на те, що ці загадки незвичайні, бо відгадка називається хитрим словом, тобто не просто розповідається про те, який предмет, а сховано предмет за хитрою назвою. Потрібно не поспішати, а добре поміркувати.

Невисокі дві хатинки,

В них м'які і теплі стінки.

По п'ять братиків малих

Прожива в хатинах тих (рукавички).

В теплий дощик нарядився, Парасолькою накрився. Може б з лісу пострибав, Якби другу ногу мав (гриб).

Сидить дівчина в коморі, а коса її на дворі (морква).

Кожна загадка обговорюється, проводиться її художній аналіз, вихователь допомагає дітям знайти «хитрі» слова, підібрати інші влучні, цікаві вислови до відгадок. Потім продовжують гру в чарівний телевізор. Спочатку складають колективно загадку про будь-яку з предметних карток, добирають найбільш влучне «хитре» слово, порівняння. Вихователь запрошує окремих дітей складати загадки, демонструючи відгадку в чарівному телевізорі.

2 частина. Вихователь: — Короткі мудрі народні висловлювання називаються прислів'ями. Вони вчать, як треба поводитися, чого не слід робити. Ви вже багато знаєте прислів'їв. Як ви розумієте таке: «Бджола мала, а й та працює»? Коли, в якому випадку так можна сказати? Обов'язково, коли йдеться про когось малого? Так, не важливо, про кого йдеться, хто працює старанно, бо навіть маленька бджілка й та працює. Діти, ви помітили, що у прислів'ї часто йдеться про тварин, а мають на увазі людей. Як ви вважаєте, коли вживають таке прислів'я: «Знає киця, чиє сало з'їла»? Коли хтось шкоду зробив, не признається, а все ж видає себе, бо соромно йому.

3 частина. Вихователь звертає увагу на те, що на гостини до дітей завітав хлопчик Івасик з народної казки. У садку він ніколи не був, з дітками не грався, нічого не вміє робити. Потрібно йому допомогти, підказати, як і що робити в різних випадках. Але

якщо будемо сварити його, Івасик втече від нас. Учити потрібно по-доброму - приказками, яких ви багато знаєте.

Далі вихователь створює або промовляє різні життєві ситуації з умиванням, одяганням, сварками, їжею, грою, запізненням і т. ін. Стимулює використання дітьми приказок. Можливе використання таких приказок:

- А Степан-Степанок поїв бабин медок і сховався в куток.

- Гриць миші злякався, в кропиву сховався, бороною вкрився, щоб не пожалився.

- А де ти був, забарився? - На дірявім мосту провалився.

- Петро-гарбуз на печі загруз. Подайте лопату - Петра витягати.

- Ой чиє то козеня, що задрало хвостеня, позаду біжить, аж земля дрижить, біжить та реве, що дожене? і т. ін.

Розігрування забавлянок. Розігрування забавлянок проводять у групах раннього віку (переважно індивідуально чи з 2-3 дітьми) та у другій молодшій групі з підгрупами дітей. Розігрування супроводжується наочністю та активною діяльністю дітей. Одну й ту саму забавлянку розігрують декілька разів (3-4 рази). Перший раз вихователь читає і показує іграшки чи дії на ляльці. Потім поступово залучає дітей до повторення окремих слів, дій. Коли забавлянка розігрується в останній раз, дитина самостійно виконує всі дії, повторює слова, вирази, або навіть увесь текст.

Наприклад, розігрування забавлянки «Кую-кую чобіток».

На столі лялька, взута в чобітки, лежить молоточок. За столом сидять 3-4 дітей і вихователь. Вихователь знімає чобіток з ляльки, дії супроводжує словами: «Які ж гарні та чепурні червоні чобітки у нашої Ганусі. Та ось біда, вони трохи зносилися, їх потрібно підкувати. Де ж мій молоток. А ось і молоток». Читає забавлянку, тримаючи в одній руці чобіток.

Кую-кую чобіток,

Подай, бабо, молоток.

(Бере сама молоток й імітує підбивання чобітка)

Не подаси молоток—

Не підкую чобіток.

При повторному читанні замість слова «бабо» вихователь називає ім'я дитини: «Подай, Олю, чобіток». При повторному розігруванні утішки (через день-два), діти можуть виконувати всі дії на слова і прохання дорослого: зняти з ляльки чобіток, взяти молоток і підбивати чобіток. Вихователь стимулює дітей до промовляння слів забавлянки.

Летів горобчик.

Діти разом з вихователем сидять за столом. На столі — українська піч (зроблена з картону), іграшковий стіл, на якому лежать калачі; в руках у вихователя пташка-іграшка. Діти розглядають іграшку, називають. Вихователь пропонує послухати їм українську народну пісеньку.

(Імітує рухи, горобчик облітає усіх дітей):

Жив, жив, жив!

—А де ж мені сісти? (шукає, розглядає).

—На печі. (Сідає).

—А що ж мені їсти? (Підлітає до столу).

—Калачі.

—Гам (імітує рухи: горобчик дзьобає калач).

Читає ще двічі, опісля запитує дітей: Як кричав горобчик? Пропонує повторити разом: «Жив, жив, живі»—Де ж сісти горобчику? Діти відповідають: «На печі». —Що ж їсти горобчику? - «Калачі.» —Як їв горобчик? — «Гам!» При повторному розігруванні дії з горобчиком виконують діти.

Поїдем, синочку, з тобою в село.

На столі сидить лялька-хлопчик. З другого кінця—лоша, корова, теля, вівця, порося, коза, собака, кішка, курка, півень. Діти розглядають їх, називають. Вихователь читає утішку, показує потрібну іграшку-тварину.

Поїдем, синочку, з тобою в село.

Багато побачим, почуємо там.

Лошатко: «І-го-го!»

Корівонька: «Му-у-у!»

Телятко: «Мі-і-і!»

Вівця: «Бе-е-е!»

Поросятко: «Хрю-хрю-хрю!»

Кізонька: «Ме-е-е!»

Собачка: «Гав-гав-гав!»

А киця: «Няв!»

Курочка по сінцях: «Ко-ко-ко!»

А півничок по подвір'ї: «Ку-ку-рі-ку!»

Після повторного читання діти звуконаслідують. При повторному розігруванні вихователь роздає тварин дітям (беруть участь 10 дітей), діти показують тварину, називають її і звуконаслідують.

Інсценування і драматизація забавлянок проводиться у старших групах у години розваг у другу половину дня. Усі діти сидять на стільчиках півколом, одну забавлянку драматизують чи інсценують 3-4 рази.

Зайчику, зайчику!

—Зайчику зайчику,

Де ти бував?

—У млині, у млині.

—Що ти чува?

—Там були кравчики,

Перебили пальчики,

Ледве я втік,

Через бабин тік,

Та через колоду,

Та хвостиком у воду—

шубовсть.

Утішку драматизують двоє дітей: одна дитина запитує, а зайчик (у шапочці зайчика і з хвостиком) відповідає. На останні слова — «Шубовсть»—зайчик сідає на стільчик.

Я маленький хлопчик...

Троє дітей в українських національних костюмах. У хлопчика—дудочка, у дівчинки—сопілка. На килимку— стовпчик і стільчик.

Першим виходить хлопчик з дудочкою і промовляє:

Я маленький хлопчик,

Виліз я на стовпчик,

На дудочку граю,

Всіх вас забавляю.

Ду-ду-ду-ду!

Виходить дівчинка:

Я маленька дівонька,

Як у полі квітонька. (Сідає на стільчик).

На сопілку граю,

Пісеньку співаю—

Всіх вас розважаю.

Ля-ля-ля-ля-ляІ

Виходить третя дівчинка-україночка:

Українка я маленька,

Українці батько й ненька,

Сестричка й братик милий (показує на дітей з сопілкою та дудкою).

На Вкраїні ся родили.

Ну-мо, станьмо в хоровод.

Усі діти стають до хороводу і співають «Подоляночку».

З дітьми старшого дошкільного віку влаштовують вечори розваг за мотивами українського народного фольклору. Наприклад, сценарій дозвілля «На гостинах у майстрів».

Оформлення майданчика імітує сільську вулицю. Вздовж неї хатинки майстрів (столяра, шевця, бондаря, коваля, гончара, вишивальниці, ткалі) і млинок мірошника. Біля них знаряддя праці. У кожній хатині діти-майстри у відповідному вбранні. Звучить весела музика. Ведуча вітає дітей в українських костюмах, гостей і пропонує дітям здогадатися, де вони знаходяться і хто живе на цій вулиці. Діти відгадують. Майстри, яких вони називають, виглядають у віконечка й запрошують до себе на гостини. Потім майстри непомітно виходять і об'єднуються з гуртом дітей. Столярики, вийшовши з будиночка з молоточками і маленьким ослінчиком в руках, співають народну пісеньку «Столярики-молодці», імітуючи відповідні дії:

Столярики-молодці

Тешуть столики й стільці;

Молотком по долоті, долоті,

Летять тріски золоті, золоті.

Пилочками чик-чик,

Молоточком туки-туки,

Туки-туки,

В нас до праці здатні руки.

На прохання ведучої й дітей столярики розповідають про своє ремесло і показують інструменти. Вони пояснюють, що зробили для своїх друзів ослінчик, але поки що тільки один. А ведуча заспокоює їх, щоб майстри не засмучувалися. Це навіть цікавіше, що ослін—один, бо він допоможе перевірити, хто з дітей найспритніший. Далі відбувається гра «Хто найспритніший?» Діти стають у коло, в центрі якого ослін і двоє гравців, беруться за руки і йдуть по колу, співаючи пісню «Столярики-молодці». А гравці у колі імітують столяриків. Закінчивши співати, діти примовляють: «Раз, два, три - біжи». При цьому двоє дітей (яким на початку гри ведуча непомітно дала вказівки) піднімають руки, утворюють ворітця. Двоє, що змагаються, мають вибігти з кола, один—праворуч, другий—ліворуч оббігти його і сісти на ослін. Перемагає той, хто сяде першим. Гра повторюється декілька разів.

Ведуча й діти дякують столярикам і разом з ними ідуть у гості до гончарів, з будиночка яких долинають звуки глиняних свищиків. Діти з ведучою розглядають гончарний круг і вироби, що є на подвір'ї. Гончарі приносять дітям свищики.

Інсценівка народної пісні «Чорнобривий корольок»:

Чорнобривий корольок

Край города ходить.

Чорнобривий корольок,

Пожалуйте в городок.

Чорнобривий корольок,

Устань, примудрися,

Чорнобривий корольок,

Гарненько зберися.

Чорнобривий корольок,

У боки візьмися.

Чорнобривий корольок,

Низько поклонися.

Разом з гончарями всі йдуть на гостини до Шевчика. Він виходить з дерев'яним молотком і чобітками, розповідає про своє ремесло і показує знаряддя. Діти співають пісню «Шевчик»:

А чи бачив ти, як шевчик

Черевики шиє?

Ой, так, брате, ой так-так,

Черевики шиє.

А чи бачив ти, як шевчик

Гвіздки набиває?

Ось так, брате, ой так-так

Гвіздки набиває.

А чи бачив ти, як шевчик

Черевики чистить?

Ой, так, брате, ой так-так,

Черевики чистить.

А чи бачив ти, як шевчик

У свято танцює?

Ой, так, брате, ой так-так,

У свято танцює!

Шевчик імітує рухи, про які йдеться. Наприкінці пісні взуває ці черевики і довільно танцює разом з кількома дітьми.

Шевчик:—А чи були ви в бондаря?

Діти:—Ні, ще не були.

Шевчик:—Тоді ходімо до нього.

Усі підходять до хатини Бондаря, який сидить на подвір'ї та ладнає невеличку діжечку. Шевчик (заглядаючи через паркан):—А чи вдома Бондар?

Бондар:—Вдома, заходьте (вітається).

Ведуча:—Бондарю, знаєте, у нас дуже допитливі діти.

Діти обступають бондаря і співають пісню «Бондар»:

Бондарю, Бондарю, що ти робиш?

Стружу, стружу дошку на дубову бочку.

Бондарю, Бондарю, що ти робиш?

Вистругаю чопочки, затикати дірочки.

Бондарю, Бондарю, що ти робиш?

Бочку я складаю, обруч набиваю.

Бондарю, Бондарю, в боки візьмися.

І в таночку, Бондарю, хоч раз обкрутися.

Бондар імітує рухи, про які йдеться; закриває отвір у бочці чопочком та каже: «Тиць»; довільно танцює.

Після останніх слів пісні маленьким відерцем начебто наливає воду.

Ведуча:—Не тече?

Бондар і діти:—Не тече!

Ведуча:—Гарна в тебе бочечка, Бондарю. А от нам цікаво, чи зумієш ти й нашу бочечку полагодити?

Проводиться гра «Бочечка». Діти стають у коло, в центрі якого Бондар.

Діти:—Котилася велика бочка

Із маленького горбочка

Та об землю — трісь,

Та об землю — трах—

Робилося так...

Відповідно до слів, діти розширюють коло, присідають, плескають двічі в долоні, розбігаються в різні боки. Під веселу музику Бондар наздоганяє їх. Ті, до кого він доторкнувся, мають розважати гурт, виконавши завдання Бондаря (прокукурікати, проплигати зайчиком, оббігти навколо бочечки).

Потім діти йдуть у гості до Мірошника. Він зустрічає їх разом із своїм помічником—Чорним бараном (дитина у шапочці з крученими ріжками).

Діти співають пісню «Чорний баран»:

Де ти ходиш, наш Чорний баране?

До млина, до млина, мій добрий пане.

Що ти робив там, Чорний баране?

Молов пшеницю, мій добрий пане!

Діти:—А борошно добре?

Мірошник: —Добре.

Діти:—А що ти з нього робитимеш?

Мірошник:—Та наліплю вареників.

Діти:—А з чим?

Мірошник:—Та з усякою всячиною.

Ведуча:—А з чим же бувають вареники?

Діти відповідають, потім допомагають мірошнику ліпити вареники (імітують рухи, тримаючи бутафорні вареники). Складають їх у велику посудину, оздоблену в традиціях української кераміки, несуть начебто варити й повертаються.

Гра «Вареники». Грають хлопчик і дівчинка. Під веселу

музику вони мають перенести дерев'яною ложкою по одному варенику з великої посудини у свій полумисок, що стоїть на певній відстані. Виграє той, хто перенесе більше вареників для своїх подруг і товаришів.

Вишивальниця і Ткаля запрошують дітей до себе в гості, показують рушники, скатертини, серветочки, роздають дівчаткам рушники.

Дівчатка виконують «Таночок з рушниками» під музику народної пісні «Подоляночка».

Ведуча:—Які гарні рушники виготовили Ткаля і Вишивальниця! І так чудово з ними танцювали дівчатка!

Вишивальниця і Ткаля:—А у нас є ще й сорочки. Дивіться, які! Ось ця—для Івасика, а ця—для Тарасика (Показують дві широкі сорочки).

Ведуча:—Гарні сорочки, та які ж вони великі! Де ж ми знайдемо таких хлопчиків? (Підкликає до себе хлопчиків і одягає на них дві сорочки так, що в кожній сорочці по 2 дітей).

Проводиться гра «Івасик і Тарасик». Під веселу музику обидві пари довільно танцюють. Виграє та пара, котра придумує кращий танок.

Ведуча говорить про славні умілі руки майстрів, які роблять для них такі необхідні та красиві речі, даруючи людям радість. Діти, називаючи кожного майстра, запрошують їх до кола, вклоняються їм і разом танцюють.