Трудоресурсний потенціал

Важливим для розвитку економіки регіону є також трудоресурсний потенціал. Він відображає наявність трудових ресурсів у регіоні та їх розподіл у розрізі галузей. Трудові ресурси складає наявне працездатне населення – по­тенціал живої праці, який мають регіони на певний момент часу, їх відтворення і раціональне використання є одним з найваж­ливіших напрямів регіональної економічної політики.

Трудоресурсний потенціал виражає відносини між членами суспільства, спрямовані на відтворення ресурсів праці.Він ха­рактеризується чисельністю трудових ресурсів, їх статево-віковою структурою, рівнем освіти і професійно-кваліфікованої підготовки, технічним оснащенням праці, фондом робочого часу, станом здоров'я, дисципліни та іншими соціально-економічними чинниками.

Економічно активне населення, згідно з концепцією робочої сили, – це населення обох статей віком 15-70 років, яке протя­гом певного періоду забезпечує пропозицію робочої сили для ви­робництва товарів та послуг.

Якісними характеристиками трудових ресурсів є: освіта, про­фесійна і кваліфікаційна структури, частки міського і сільського населення, його статево-вікові структури, культурний рівень, етнічна структура, здоров'я, міграційна мобільність.

Одним з основних Інструментів регулювання використання трудового потенціалу є баланс трудових ресурсів. Його склада­ють за даними статистичного обліку, демографічними розрахун­ками, даними відділів з використання трудових ресурсів в облас­них адміністраціях, міських бюро з працевлаштування та інфор­мації населення, а також підприємств і закладів, що розміщені на території регіону.

Чисельність усіх зайнятих у народному господарстві у 2009 р. становила 22,2 млн. чол. Основна частка працездатного населення зайнята у промисловості та будівництві (32,5%). Далі йдуть сільське і лісове господарство (11,7%), транспорт та зв'язок (7,7%).

На рівень трудоресурсного потенціалу значний вплив має ста­тево-вікова структура населення. Так, затрати чоловічої праці на роботах, що потребують значної фізичної сили, будуть більш ефективними порівняно з такими самими за кількістю і часом затратами жіночої праці.

Сучасне виробництво зумовлює об'єктивну необхідність постійного підвищення якості робочої сили. Високий освітній рівень, широка загальна культура, глибока професійна підготов­ка І спеціальні знання, творче ставлення до праці та свідома дис­ципліна перетворюються на обов'язкову умову високопродуктив­ної праці все більш широких верств працюючих. Зростає питома вага робітників з вищою і середньою освітою – 90% зайнятих.

Багато професій у невиробничій сфері, переважно в охороні здоров'я, освіті, потребує більш високого рівня освіти і тривалої фахової підготовки. Більшість робітників та службовців, зайня­тих у народному господарстві, – жінки. Найбільше їх у галузях сфери обслуговування – 70–80%.

Найвищий рівень забезпеченості трудовими ресурсами мають західні області, які характеризуються значною щільністю сільсь­кого населення. У південних та східних областях цей рівень дещо нижчий. Значними є відмінності у використанні трудових ре­сурсів у селах і містах. В усіх найбільших та великих містах скла­лася висока частка зайнятості у промисловості (машинобудуван­ня, легка, харчова), на транспорті, у соціальній сфері. В областях переважно аграрно-промислової спеціалізації вищою є питома вага працюючих у сільському господарстві. У високоіндустріальних областях значно переважає кількість зайнятих у промисло­вості. У приморських та карпатських областях збільшується частка зайнятих у сфері обслуговування населення, зокрема у рекреації.

При регулюванні використання трудових ресурсів слід врахо­вувати галузеву потребу в робочій силі і територіальний аспект її формування. Потреба в трудових ресурсах за їх прогнозованою чисельністю на цій території визначає зайнятість трудових ре­сурсів і потребу в них. Звертають увагу на зайнятість працездат­ного населення протягом року, особливо в областях, районах і містах, де є сезонні виробництва.

Збалансованість кількості робочих місць і чисельності трудо­вих ресурсів у науковому обґрунтуванні розвитку регіону є до­сить важливою. Так, якщо прогнозована кількість робочих місць виявиться недостатньою, то це може призвести до порушення принципу обов'язковості праці та зниження її продуктивності, а якщо надмірною, то до недовикористання виробничих потужнос­тей і зниження коефіцієнта змінності, до зростання плинності кадрів і фонду заробітної плати, порушень трудової дисципліни тощо.

Реальна вартість робочої сили та її динаміка складаються під впливом комплексу чинників, взаємодія яких між собою формує дві протилежні тенденції. Перша – це зростання вартості робочої сили внаслідок підвищення інтенсивності праці, об'єктивного розширення потреб працівників у споживчих товарах і послугах, рівня освіти і кваліфікації. У зв'язку з цим збільшуються суспіль­но необхідні витрати на підвищення професійно-освітнього рівня робочої сили і приведення його у відповідність з вимогами оновле­ної матеріально-технічної бази виробництва. Друга – це знижен­ня вартості робочої сили під впливом зростання продуктивності праці. Враховуючи напрями дії чинників, які визначають ди­наміку робочої сили, можна дійти висновку, що в економіці Ук­раїни сформувалися тенденції прямо протилежні світовим.

Обґрунтування прогнозних демографічних показників повин­но здійснюватися у відповідності з динамікою виробництва то­варів та послуг, розвитком мережі підприємств, установ і ор­ганізацій усіх форм власності та підпорядкування, з основними пропорціями у галузях матеріального виробництва й невиробни­чих галузях 3 цією метою при складанні програм соціально-еко­номічного і культурного розвитку регіонів здійснюється розраху­нок чисельності зайнятого населення. Він має форму балансової таблиці, в якій демографічні показники представлені такими розділами:

• населення;

• трудові ресурси;

• розподіл трудових ресурсів;

• розподіл зайнятих за сферами і галузями економіки. Чисельність населення визначається на основі статистичної інформації та демографічних прогнозів, при складанні яких вра­ховуються чинники, що впливають на народжуваність, смерт­ність та тривалість життя жінок і чоловіків.

Трудові ресурси регіонів охоплюють працездатне населення у працездатному віці, працюючих пенсіонерів та підлітків і визна­чаються за формулою:

ТР = Нп – (Пн + Ін) + (Пп + Мп), (2)

де ТР – кількість трудових ресурсів у прогнозному періоді;

Нп – чисельність населення у працездатному віці;

Пн – непрацюючі пенсіонери у працездатному віці;

Ін – непрацюючі інваліди І та II груп інвалідності у праце­здатному віці;

Пп – працюючі пенсіонери пенсійного віку;

Ми – працюючі підлітки віком до 16 років.

Чисельність працездатного населення (Чи) розраховується як різниця між чисельністю населення у працездатному віці і кількістю інвалідів ї та II груп працездатного віку та осіб, що одержують пенсії на пільгових умовах, тобто:

Чп = Нп – (Пн + Ін). (3)

Прогнозні розрахунки чисельності різних категорій працю­ючих і непрацюючих, що входять до складу трудових ресурсів, здійснюються методами екстраполяції та аналітично-експертної оцінки. Важливе значення при їх застосуванні відіграє зокрема аналіз ситуації у зайнятості осіб першого пенсійного п'ятиріччя (жінок віком 55-59 років і чоловіків 60-64 років) та врахування факторів, що зумовлюють її зміни: розмір пенсії та вартість жит­тя, можливість працювати неповний робочий день чи тиждень, динаміка соціально-економічних процесів і ситуації на регіональному ринку праці тощо.

Розподіл трудових ресурсів передбачає визначення кількості зайнятих у народному господарстві (в тому числі робітників, службовців на підприємствах, в установах, організаціях та гро­мадських об'єднаннях, на малих підприємствах, підприємствах споживчої кооперації, в селянських фермерських господарствах, в особистому підсобному господарстві), в інших сферах еко­номічної діяльності; безробітних; учнів у працездатному віці, які навчаються з відривом від виробництва; незайнятого працездат­ного населення у працездатному віці. Для цього використовують­ся показники статистичної звітності, галузеві прогнози та прог­нози розвитку підприємництва, мережі установ і організацій, а також розрахунки кількості зайнятих в особистому підсобному господарстві. Останні здійснюються за методикою, визначеною Держкомстатистики на підставі обсягів продукції, виробленої в підсобному господарстві, та затрат часу на її виготовлення. При цьому враховується все населення, яке виробляє продукцію, тоб­то як працююче в суспільному виробництві, так і непрацююче.

До зайнятих в інших сферах економічної діяльності відносять­ся служителі релігійних культів, особи вільних професій (пись­менники, художники, композитори тощо) та інші самозайняті особи, які самостійно забезпечують себе роботою і не перебувають у штаті будь-якого підприємства, їх чисельність визначається за даними податкової адміністрації про кількість та оподаткування фізичних осіб.

Кількість осіб у працездатному віці, які навчаються з відри­вом від виробництва, встановлюється відповідно до планів підго­товки спеціалістів у вищих навчальних закладах та професійно-технічних училищах з урахуванням чисельності учнів старших класів загальноосвітніх шкіл.

Чисельність безробітних встановлюється за даними про насе­лення, яке звернулося до служби зайнятості. У зв'язку з цим слід підкреслити наявність суттєвих відмінностей у визначенні без­робітних за міжнародною та вітчизняною методикою, які не да­ють можливості зіставляти ситуацію на ринку праці України та інших держав.

У статистиці Міжнародної організації праці (МОП) безробітні громадяни – це особи віком від 17 до 70 років, як зареєстровані, так і незареєстровані в державній службі зайнятості, які одночас­но задовольняють три умови:

• не мали роботи (прибуткового заняття);

• шукали роботу або намагалися організувати власну справу на обстежуваному тижні;

• готові стати до роботи протягом наступних двох тижнів. До категорії безробітних також відносяться особи, які:

• стають до роботи протягом двох наступних тижнів;

• знайшли роботу і чекають відповіді;

• зареєстровані в службі зайнятості як шукачі роботи;

• навчаються за направленням служби зайнятості.

Рівень безробіття за обстеженням визначається як відношен­ня кількості безробітних до економічно активного населення (робочої сили у відповідній віковій групі, статі, географічних оз­наках).

В Україні, згідно із Законом «Про зайнятість населення», без­робітними визнаються працездатні громадяни працездатного віку, які через відсутність роботи не мають заробітку або інших передбачених законодавством доходів і зареєстровані у дер­жавній службі зайнятості як такі, що шукають роботу, готові та здатні розпочати відповідну роботу.

Рівень зареєстрованого безробіття (РБ) визначається відно­шенням чисельності зареєстрованих безробітних до працездатно­го населення у працездатному віці (Чпв):

РБ = Бн / Чпв, (4)

де Бн – чисельність зареєстрованих безробітних.

Незайняте працездатне населення у працездатному віці є ба­лансуючою статтею розрахунків. Його кількість встановлюється за формулою:

Чн = ТР – (Зн + Зі + Ув + Бн), (5)

де Чн – чисельність незайнятого працездатного населення у працездатному віці;

Зн – зайняті у народному господарстві;

Зі – зайняті в інших сферах економічної діяльності;

Ув – учні у працездатному віці, які навчаються з відривом від виробництва.

Незайняте працездатне населення у працездатному віці є ре­зервом екстенсивного використання трудового потенціалу регіонів, мобілізація якого потребує здійснення відповідних уп­равлінських заходів: вивчення ситуації на регіональному ринку праці, створення нових робочих місць, виконання програми суспільних робіт тощо.