Робота над акцентуаційними нормами

1. Особливістю українського мовлення, що відрізняє його від російського, є переміщення наголосу в іменниках на закінчення.

Наприклад: кн и жка - книжк и, книжк а ми, книжк а м тощо. Отже, у формах однини наголос переважно постійний, у формах множини він переноситься з основи на закінчення.

2. Слід запам’ятати наголошення особових форм дієслова бути: б у ду, б у деш, б у дуть, б у де, б у демо..., бул а, бул о, бул и (порушенням норм є б у ло, буд е ш, буд е, буд е мо)

3. Правильними є наголошення кінцевого складу в дієсловах типу: нест и, вест и, везт и та ін. Наприклад: нест и - принест и, пронест и, занест и, піднест и, внест и... (а не прин е сти, зан е сти...).

4. Іменники середнього роду на –ання мають наголос на тому складі, що й неозначена форма дієслова. Наприклад: чит а ти – чит а ння; завд а ти – завд а ння; пит а ти – пит а ння; надб а ти – надб а ння. Неправильною є вимова: завданн я, навчанн я.

5. Нормативними в українській мові є наголос у числівниках від 11 до 19 на склад –на: вісімн а дцять, трин а дцять.

Робота над лексичними нормами

Лексичні норми регулюють слововживання. Найчастіше до лексичних помилок призводить

1) невміння обирати правильно синоніми;

2) невміння розрізняти пароніми;

3) вживання кальок з російської мови;

4) неправильне вживання іншомовного слова.

1) Синоніми – це слова відмінні одне від одного своїм звуковим складом, але близькі або тотожні за значенням. Наприклад: відомий – видатний – славетний – знаменитий; говорити – мовити – пророчити – базікати; стан, положення, становище. Незнання синонімічних можливостей призводить до помилок. Часто виникають ускладнення, коли на позначення певних понять існує не одне слово, а – кілька.

Наприклад: Замісник. Заступник.