Слизька дорога

Пішла по селу звістка про те, що пограбували пана, а сторожа прибили. Люди вказували на Чіпку і його товаришів. Прийшли з волості з обшуком, все обійшли, обдивились, а тоді приступили до Чіпки, що п’яний лежав на полу. Голова став допитуватись про пшеницю, про вбитого сторожа, та Чіпка відмовлявся так впевнено, наче й не він це зробив.

Посадили усю четвірку у холодну. А їм і байдуже, завели жарти, планували, кого ще обберуть, розпитували Чіпку про сторожа. Єдине, про що журилися, – горілка. Скільки днів не пили – аж вуха попухли.

Не доказали слідчі вину братчиків, випустили, а на другий день пішла по селу чутка, що обікрали голову. Влізли у хату якісь перевдягнені «штрашидла»,-зв’язали голові руки й ноги, накрили кожухом, забрали велику силу грошей – та й були такі…

Потім пограбували писаря, і знову всі показували на Чіпку, знову обшукували, допитували – нічого!

Люди лаяли харцизяку. Тільки Христя згадувала його палкі слова про людську неправду. Його розмова, грізна, а разом люба постать кинули жарину в жалісне жіноче серце. Жінка стала сумною, часто плакала, була холодною і нещирою з чоловіком,

Грицько бачив усе те, здогадувався про причину тих потаєних гірких сліз – і боявся… боявся за Христю. Часто вночі думав, як розвінчати образ Чіпки, звихнути його правду… Аж тут такі новини про голову й писаря. Грицько перший приніс Христі звістку і Христом Богом присягався, що те діло Чіпчиних рук.

Але Христя не стала веселою, а ще дужче хапалася за свою думку… «Коли такий чоловік отаке робить, що ж уже другі???»

XX

На волі

Об’явили волю. Кріпаки кидали роботу та йшли в шинок – «волю женити». Але треба було ще відробити панам два роки. Піднялася спірка, змагання. А тут підскочила гаряча пора: оранка, косовиця, жнива, молотіння нового хліба, – ніколи було дихнути, не то що…

Одному Чіпці з товариством немає клопоту. Протоплять хату гнилою соломою, вкрадуть курку, спечуть, з’їдять – от їм і тепло, і ситі.

Люди дивились на таке життя та хитали головами.

Ось настали святки. Гульня розвернулася на всі боки. Чоловіки усього села не вила-зять з шинку. Жінки, не бачивши своїх чоловіків дома третій день, пішли до батюшки й матушки жалітися. Не помогло.

У тому ж таки шинку, за чаркою горілки завели кріпаки розмову про те, що пан Василь Семенович Польський повинен заплатити їм за два роки.

На завтра, ще чуть стало сіріти, зібралися коло волості, взяли старшину із собою та пішли до пана в Красногорку.

Пан відмовився платити гроші, звинуватив піщан у тому, що вони бунтовщики, і вночі, як пішли люди по домівках, звелів запрягати коні – і вкупі з жінкою покотив у Гетьманське…

На другий день у Пісках знову збирали громаду: приїхав становий з посередником, а незабаром, слідком за ними, вступила москалів сила.

Посередник Кривинський став допитуватись, чого піщани бунтують? Громада стоя-ла на своєму: вимагала, щоб пан заплатив за два роки. І тоді за діло взялися москалі. Піднявся крик, ґвалт; зчепилася бійка з москалями.

Чіпка побачив, як упав старий дід Улас. Закипіло його серце, заболіла душа… Біга поміж козаками, закликає їх допомогти кріпакам.

Його товариші Матня, Лушня, Пацюк, як побачили, що непереливки, та – тільки видно – через село…

Кинувся по допомогу до Грицька – той мовчки мерщій від Чіпки, та в чужий ого-род, та й присів за лісою.

Кинувся Чіпка до кріпаків… Тут його і схопили. Довго борсався він у руках москалів; ще довше його били.

Ні крикнув, ні Застогнав! Устав – наче з хреста знятий.

Обняло його зло нелюдське на панів, на москалів, на своїх братчиків.

XXI