Музики заграли,

А вже дівку Бондарівну

Навіки сховали.

У творі висловлюється захоплення гордою дівчиною, яка не захотіла з нелюбом жити, не здалася, і осуд жорстокого пана-вбивці. Балада побудована на діалогах, із використанням повторів, звертань, окличних речень, порівнянь та епітетів.

Тема: оспівування трагедії Бондарівни, яка не скорилася волі пана Каньовського.

Ідея: возвеличення волелюбства, мужності, нескореності, засудження жорстокості, підступності.

Художні особливості твору

Порівняння: «Там гуляла Бондарівна, як пишная пава», «Межи ними Бондарівна, як сива голубка!».

Риторичні оклики: «Тікай, тікай, Бондарівно, буде тобі лихо!», «Тільки годен пан Каньовський мене роззувати!», «Ніж з тобою поневолі на цім світі жити!», «Нехай іде свою доньку на смерть наряджати!», «Оце ж тобі, старий Бондар, за личко рум’яне!», «Оце тобі, старий Бондар, за хорошу дочку!», «Бондарівно, моя донько, пропав я з тобою!», «А вже ж дівку Бондарівну навіки сховати!».

Звернення: «Тікай, тікай, Бондарівно…», «А чи волиш, Бондарівно?..», «Ой волію ж я, пан Каньовський…», «Оце ж тобі, старий Бондар…», «Бондарівно, моя донька…».

Повтори: «Тікай, тікай…», «…хорошая» хорошого…», «старий Бондар…».

Риторичні запитання: «А чи волиш, Бондарівно, в сирій землі гнити?».

Епітети: «добрі люди», «сира земля».

Гіпербола: «ударили в усі дзвони».

4)«Повість минулих літ» (уривки про заснування Києва, про помсту княгині Ольги, про напад хозарів).

Повість минулих літ. Скорочено і повний твір. На початку XII ст. за князювання Володимира Мономаха на основі попередніх зведень монах Києво-Печерського монастиря Нестор створив «Повість минулих літ», довівши записи до 1113 року. Оригінал цього літопису не зберігся, але до нашого часу він дійшов у списках XIV – XV ст. Найдавнішими вважають список Лаврентіївський (1377) та Іпатіївський (XV ст.).

Перший здобув свою назву від імені переписувача ченця Лаврентія, а інший було знайдено у костромському Іпатіївському монастирі. Літопис створювався впродовж тривалого часу багатьма митцями, але на початку XII ст. завершив, упорядкував і дав назву літопису київський монах – чернець Нестор. Існують також ще дві редакції «Повісті…»: одну з них зробив ігумен Сильвестр на замовлення Володимира Мономаха, іншу редакцію було здійснено для сина Володимира Мстислава Мономаха. Найвдалішою прийнято вважати саме редакцію Нестора Літописця. «Повість минулих літ» називають ще «Початковим літописом».

Жанр: літопис.

Тема твору: висвітлення історії східних слов’ян і князівської влади, утвердження християнства на Русі, розповідь про виникнення слов’янської писемності.

Ідея твору: возвеличення давності слов’янського роду, уславлення загальноруського патріотизму.

уривок «Про заснування Києва»

«…Поляни жили особно і володіли родами своїми,.. І було між них три брати: одному ім’я Кий, а другому – Щек, а третьому – Хорив і сестра їх – Либідь. І сидів Кий на горі, де нині узвіз Борич, а Щек сидів на горі, яка нині зветься Щековицею, а Хорив – на третій горі, од чого й прозвалася вона Хоривицею. Зробили вони городок і на честь брата їх найстаршого назвали його Києвом. І був довкола города ліс і бір великий, і ловили вони тут звірину. Були ж вони мутами мудрими й тямущими і називалися полянами. Од них ото є поляни в Києві й до сьогодні.

Інші ж, не знаючи, говорили, ніби Кий був перевізником, бо тоді коло Києва перевіз був з тої сторони Дніпра. Тому й казали: «На перевіз на Київ». Коли б Кий був перевізником, то не ходив би він до Цесарограда. А сей Кий княжив у роду своєму і ходив до цесаря. Не знаємо, щоправда, до якого, а тільки про те відаємо, що велику честь, як ото розказують, прийняв він од того цесаря…

А по сих братах почав рід їхній держати княжіння в полян».

уривок «Про помсту Ольги»

У рік 6453 (945) князь Ігор «пішов у Деревляни по данину… А взявши данину, він пішов у свій город Київ. Та коли він повертався назад, він роздумав і повернувся до древлян з невеликою дружиною, «жадаючи більше майна». Древляни попередили його, що данини більше не дадуть, але Ігор не послухав їх. Тоді древляни зі своїм князем Малом, «вийшовши насупроти з города Іскоростеня, вбили Ігоря…»

«І сказали древляни: „Осе князя руського ми вбили. Візьмемо жону його Ольгу за князя свого Мала і Святослава візьмемо і зробимо йому, як ото схочем”. І послали деревляни ліпших мужів своїх, числом двадцять, у човні до Ольги, і пристали вони під Боричевим узвозом у човні, бо тоді вода текла біля Гори київської і на Подоллі не сиділи люди, а на Горі».

Розповіли древляни Ользі, навіщо вони приїхали. «Мовила тоді їм Ольга: „Люба мені є річ ваша. Мужа свойого мені вже не воскресити, %вас хочу я завтра вшанувати перед людьми своїми. Тож нині ідіте в човен свій і ляжте в човні, величаючись. Завтра я почилю по вас, а ви скажіте: „Не поїдемо ми ні на конях, ні пішки не підемо, а понесіте нас у човні”. І вознесуть вас у човні». І відпустила вона їх у човен.

Ольга тим часом звеліла викопати яму велику й глибоку на дворі тюремному, поза городом. І назавтра Ольга, сидячи в теремі, послала по гостей. Коли древлян несли у човні, вони «сиділи, взявшись у боки, величаючись і вигороджуючись». «І принесли їх на двір до Ольги, і вкинули з човном у яму. І, приникнувши до ями, Ольга мовила їм: «Чи добра вам честь?» Вони ж сказали: „Гірша нам смерть, ніж Ігореві”». І повеліла вона засипати їх живими, і засипали їх.

І пославши Ольга до деревлян, сказала: «Якщо ж ви мене щиро просите, то пришліть до мене знатних мужів, хай у великій честі піду я за вашого князя. А то не пустять мене люди київські».

Коли ж деревляни прийшли, звеліла Ольга приготувати мийню, кажучи так: «Помившись, прийдіте до мене». Вони (слуги) тоді розпалили мийню, і ввійшли деревляни, і стали митися. І заперли мийню за ними, і повеліла Ольга запалити її од дверей, і тут згоріли вони всі.

А ще двічі Ольга помстилася древлянам на їх землі. Перший раз з невеликою дружиною пішла Ольга справити тризну на могилі чоловіка, пригостила древлян, а коди ті упилися, звеліла їх убити. «І посікли їх п’ять тисяч». Наступного року (у рік 946), зібравши військо, пішла на древлян війною, перемогла та взяла в облогу Іскоростень. Але ціле літо «не могла вона взяти города». Тоді, нібито на знак примирення, Ольга запропонувала, щоб замість звичайної данини, їй від кожного двора дали по три голуби і по три горобця. Древляни з радістю погодилися. «Ольга тим часом, роздаючи воякам кому ото по голубові, а другим по горобцеві, звеліла їм кожному голубові й горобцеві прив’язати трут…. І звеліла Ольга, коли смеркалося, воям своїм пустити голубів і горобців. Голуби ж і горобці полетіли в гнізда свої – і тоді загорялися голубники, а од них хижі і стодоли. І не було двора, де б не горіло…».Так помстилася Ольга за вбивство свого чоловіка – князя Ігоря.

5)«Слово про похід Ігорів».

У «Слово про похід Ігорів» присутні елементи двох жанрів: прози й поезії. Перші видавці визначили його як героїчну пісню, сучасники – як поему (поетичність метафор і порівнянь, ритмічна будова значної частини тексту, багата символіка) або повість.

Сучасні вчені відзначають, що тут наявні яскраво виражені епічні елементи, сильний ліричний струмінь, ритмізована мова, своєрідна композиція, що дає підставу вважати цей оригінальний високохудожній твір героїчною поемою.

Автор

Думки вчених розійшлися: одні вважають, що твір написаний кимсь із тогочасної феодальної верхівки (може, самим Ігорем чи його сином Володимиром), інші – незнатною людиною, вихідцем з Чернігово – Сіверщини, одним із учасників походу, який повернувся на батьківщину. Деякі вважають автором Бояна.

Техніка написання «Слова…». Видання твору

Віднайдений текст «Слова…» був написаний скорописом без проміжків між словами, з надрядковими літерами і знаками (титлами), що для економії дорогого пергаменту ставилися замість пропущених літер.

Згодом О.І. Мусіним-Пушкіним текст був поділений на слова, речення, абзаци. Було зроблено копії.

1792р. – час відкриття рукопису;

1800р. – перше видання «Слова…».

Тема твору: Зображення невдалого походу князя Ігоря проти половців 1185 р. (у вузькому розумінні); історична доля Руської землі, її минуле, сучасне й майбутнє (у широкому розумінні).

Ідея твору: Заклик до єднання, любові до рідної землі.

«Слово про похід Ігорів» – не тільки найвидатніша пам’ятка давньоруської літератури, але й зразок героїчного епосу народу. Невідомий автор закликає берегти й любити Русь-Україну, примножувати її багатства.

Характерні риси «Слова…» (спільні для всіх усних і писемних творів героїчного епосу):

-проводиться тема захисту рідної землі від народу-агресора;

-історичне тло створюється у протистоянні ворогу;

-у центрі боротьби стоїть держава;

-епічні герої орієнтуються на верховного правителя, який уособлює народну єдність;.

-з повагою мовиться про родоначальників;

-герої проявляють небачену сміливість і в бій за рідну землю йдуть, як на свято.

Історична основа

Невідомий автор розповідає про похід новгород-сіверського князя на половців 1185 р.

Міжусобні змагання князів Київської Русі за землю призвели до жахливої руїни: пограбування міст, спалення сіл, захоплення полонених, убивства родичів.

Ситуацією скористалися половці, які з 1061 р. нападали на східнослов’янські землі.

Керуючись головним завданням (захист Руської землі), у 1183 р. Великий князь київський Святослав з допомогою ще кількох князів переміг половців. Князь Ігор також вирішує завоювати половців: перший похід – вдалий, другий (через 2 роки, у 1185 р.) – закінчився поразкою у битві на р. Каялі.

Композиція

•Вступ (пісня Бояна) – рбздуми автора над манерою описування подій.

•Основа частина (кілька оповідань):

-виступ Ігоревої дружини;

-похід;

-битви з половцями;

-сон і «золоте слово» Святослава;

-«плач Ярославни»;

-втеча Ігоря з полону;

• закінчення (величання Ігоря, князів і дружини).

Образи «Слова…»

Центральні образи: Руська земля, Ігор, Святослав, Ярославна, Всеволод, автор та ін.

Людські характери змальовано скупо, але в кожному підкреслено найприкметнішу рису: в Ігоря – хоробрість, у Святослава – мудрість, у Ярославни – вірність.

Руська земля: Дніпро, Дон, Волга, Рось, Сула, Донець, Дунай, Чорне й Азовське моря, міста Київ, Корсунь, Чернігів, Новгород, Галич, Путивль, половецькі степи, тощо -усе набуває людських рис, оспівується з використанням мотивів давньої слов’янської міфології.

«Криваві зорі світ провіщають; чорни тучі з моря ідуть… Земля гуде. Ріки мутно течуть. Порохи поля покривають».

Князь Ігор.

Автор «Слова» відроджує героїчний образ Ігоря — полководця, вождя, який вийшов у похід за землю Руськую.

Затемнення сонця – авторський поетичний прийом, за допомогою якого повністю реабілітується князь Ігор і його похід. Згідно з уявленнями XII ст. затемнення було провісником можливої біди, яка, однак, не вважалася неминучою. Тому князь Ігор приймає рішення вийти в похід назустріч небезпеці і відвести біду від рідної землі навіть ціною власного життя. Це і є найвищий подвиг в ім’я Вітчизни.

Ігор Святославич – чесний і відкритий, гордий і відважний, мужній і рішучий, вольовий, зневажає смерть, полон для нього – найбільша ганьба («Лучче ж потятим бути, аніж полоненим…»), але необачний, надміру запальний.

Святослав – великий державний діяч, справжній патріот і благородна людина, мудрий, хоробрий, висуває ідею єдності руських князів з метою зміцнення КИЇВСЬКОЇ держави.

Ярославна

(справжнє історичне ім’я – Сфросинія, дочка галицького князя Ярослава Осмомисла) – єдиний жіночий образ твору. Вірна й самовіддана дружина князя Ігоря, наділена моральною красою, глибоким ліризмом, здатна на самопожертву заради коханого, усієї держави. Вона звертається до сил природи (Дніпра-Славутича, Вітру, Сонця), щоб ті послабили полонські муки не лише її чоловіка, а й інших воїнів-русичів. Ярославна – заступниця всіх воїнів Київської Русі.

Переклади і переспіви «Слова…»

Переклад – це текст, слово, усне висловлювання, літературний твір, перекладені з однієї мови на іншу з максимальним збереженням стилю письменника, мовних особливостей. У перекладі не повинно бути імпровізації.

Переспів – вільний переклад віршами; те, що є повторенням відомого, сказаного, написаного; це власний твір автора, написаний на основі сюжету, змісту, образів, ідей іншого твору.

«Слово про похід Ігорів» спонукало багатьох письменників до створення високомайстерних перекладів і переспівів. Перший переклад твору українською мовою належить М. Шашкевичу. У другій половині XIX ст. талановиті переклади

та переспіви «Слова…» здійснили І. Вагилевич, M. Максимович, С. Руданський, Т. Шевченко, І. Франко, Ю. Федькович, Б. Грінченко та ін.; у XX ст. – М. Зеров, Н. Забіла, В. Шевчук, Вал. Шевчук, П. Тичина, А. Малишко та ін. У стилі народної думи Панас Мирний склав переспів «Дума про військо Ігореве». Одним із найкращих поетичних переспівів вважають «Слово про Ігорів похід» М. Рильського.

За сюжетом «Слова…» композитор О. Бородін написав оперу «Князь Ігор».

6) Григорій Сковорода. «De libertate», «Всякому місту – звичай і права», «Бджола та Шершень», афоризми.

Григорій Сковорода (1722 – 1794)

Творчість видатного українського мислителя-гуманіста, письменника, просвітителя Г. Сковороди є яскравою сторінкою у житті нашого народу. У його творах відобразилися світогляд, спосіб мислення, жива душа українців.

Твори Григорія Сковороди:

-Збірка ліричних поезій «Сад божественних пісець» уміщує 30 творів таких жанрів: пейзажні вірші; романси, які увійшли до рукописних збірок народних пісень; панегірики, оди, пісні;

-книга «Байки харківські»;

-філософські трактати («Розмова, звана Алфавіт, чи Буквар світу» та ін.);

-притчі

У своїх творах Г. Сковорода оспівував природу України, працьовитих людей, висміював панівну верхівку, проголосив людину та її волю найвищою цінністю, розвинув ідеї демократизму та гуманізму, єднання людини з природою, вніс у літературу нові теми й образи. На думку письменнвдса-філософа, джерело справжнього щастя -творча праця за природними нахилами; істинна сутність людини – у працелюбстві, у пошуках шляху до «всенародного щастя».

«Всякому місту — звичай і права»

(Із збірки «Сад божественних пісень»)

У вірші «Всякому місту – звичай і права» письменник виступає проти соціальної несправедливості, існуючої бюрократичної системи, що принижує людську гідність:

Панські Петро для чинів тре кутки,

Федір-купець обдурити прудкий,

Той зводить дім свій на людський манір,

Інший гендлює, візьми перевір!

Поезія відбиває історію тогочасного суспільства. Образом Петра автор розкриває психологію новонародженого лакузи, який морально вироджується. Він, замість того, щоб боротися за волю, свідомо спрямовує свою діяльність «для чинів».

Саме кріпосницький устрій зруйнував усталену мораль. На той час певна категорія людей плазувала та обтирала кутки панські, щоб мати «тепле місце».

Це створило психологію селянина: виробило такі негативні риси характеру, як прислужництво, холуйство, безпринципність, самозбереження ціною життя інших.

Твір є гострою сатирою на верхівку суспільства того часу: купців, чиновників, поміщиків, які задовольняли свої примхи: Той безперервно стягає поля,

Сей іноземних заводить телят.

Ті на ловецтво готують собак,

В сих дім, як вулик, гуде від гуляк…

Не оминув поет і юриста, який закони повертав так, як було вигідно йому: він збагачувався на хабарях.

Отже, Сковорода висміював корінні вади тогочасного суспільного життя. Це картина звичаїв другої половини XVIII ст.

Ця пісня є вершиною поезії Сковороди, бо, засуджуючи експлуататорське суспільство, відповідала настроям і почуванням народу.

Викриваючи експлуататорів, показуючи їх жорстокість, паразитизм, неуцтво, брутальність, лицемірство, письменник приходить до висновку, що сучасне йому суспільство – це жахливий світ виснажливої праці трудового люду і паразитизму експлуататорів.

«Бджола та Шершень»

Григорій Сковорода не лише талановитий поет-лірик, а й видатний байкар. На думку Сковороди:«Відтворити істину й висловити критичне ставлення до суспіль-них явищ – таке завдання і призначення байки». Тому майже всі його байки -це зображення глибокої істини в простих життєвих сюжетах за допомогою сатири.

Г. Сковорода завжди вважав, що кожна людина повинна працювати за своїми здібностями, наголошував, що нема нічого гіршого, ніж хворіти думками. А найкращими ліками проти цієї хвороби є «сродна праця». Мислитель закликає людей пізнавати самих себе, адже шлях до щастя лежить через самопізнання своїх здібностей і нахилів до певного виду діяльності. Ці погляди він висловив у байці «Бджола і Шершень» (збірка «Байки харківські»), де Бджола — це мудра людина, «що у своєму ділі працює». Вона збирає мед, бо, власне, народжена для цього. Для неї саме збирання меду -«незрівнянно більша радість від споживання його». Цього ніяк не може збагнути Шершень. І тому відразу можна зрозуміти, що Шершень – це уособлення паразитів, які звикли жити за рахунок інших.

Ідея байки: праця повинна стати природною потребою для кожного.

Важливим є положення Сковороди про корисність і почесність будь-якої праці, професії, головне, щоб вона відповідала покликанню людини і приносила користь суспільству. Успіх у діяльностулюдини зумовлюється не лише її здібностями, а й такими якостями, як працьовитість, терплячість, вміння володіти собою, поміркованість, доброчесність, справедливість, доброзичливість, вдячність, бадьорість духу, а також гуманізм та милосердя.

Г.С. Сковорода писав:

«Ми створимо світ кращий. В майбутній Україні бачу все нове: нових людей, нове творіння і нову славу».

«De libertate»

(«Про свободу») 1757

Жанр: громадянська лірика.

Тема: вияв громадянської муяшості поета в період посилення кріпацтва, оспівуючи волю як найбільше багатство людини.

Ідея: уславлення Богдана Хмельницького, народного героя, який присвятив своє життя боротьбі за волю і щастя українського народу; утвердження свободи людини як найвищої суспільної цінності.

Основна думка: свобода найвище благо суспільства та багатство людини; тільки за умови отримання волі людина почуватиме себе щасливою; ніяке золото не замінить «вольности».

Ідейний зміст твору.

Поезія починається спокійним філософським міркуванням про те, що являє собою воля, яка її цінність:

«Що є свобода?Добро в ній якеє?

Кажуть, неначе воно золотеє.

Ні ж бо, не злотне: зрівнявши це злото,

Проти свободи воно лиш болото».

Дуже показовим є прославлення в цьому вірші Богдана Хмельницького як «батька вольності», як вірного сина українського народу. Поет закінчує твір словами:

«О, якби в дурні мені не пошитись, Щоб без свободи не міг я лишитись. Слава навіки буде з тобою, Вольності отче, Богдане-герою!»

Таким чином, найбільшою радістю, яка повинна належати людині, є її свобода. Подібний лозунг за часів поступового наступу кріпосництва був дуже своєчасним і завбачливим. У протиставленні золота і свободи, на думку Г. Сковороди, перемагає свобода. І уособленням вільної людини, яка змогла подарувати надію на волю українцям, є Б. Хмельницький, якого і славить митець у цій поезії.

Афоризми Григорія Сковороди:

1) Що може бути солодше за те, коли любить і прагне до тебе добра душа?

2) Любов виникає з любові; коли хочу, щоб мене любили, я сам перший люблю.

3) Хіба розумно чинить той, хто, починаючи довгий шлях, в ході не дотримує міри?

4) Не все те отрута, що неприємне на смак.

5) Добрий розум, робить легким будь-який спосіб життя.

6) Бери вершину і матимеш середину.

7) З усіх утрат втрата часу найтяжча.

8) Безумцеві властиво жалкувати за втраченим і не радіти з того, що лишилось.

9) Ти не можеш віднайти жодного друга, не нашукавши разом з ним і двох-трьох ворогів.

10) Більше думай і тоді вирішуй.

11) Скільки зла таїться всередині за гарною подобою: гадюка ховається в траві.

12) У тих, хто душею низький, найкраще з написаного і сказаного стає найгіршим.

13) Визначай смак не по шкаралупі, а по ядру.

14) Одне мені тільки близьке, вигукну я: о школо, о книги!

15) З видимого пізнавай невидиме.

16) Щасливий, хто мав змогу знайти щасливе життя. Але щасливіший той, хто вміє ним користуватись..

17) Не досить, щоб сяяло світло денного сонця, коли світло голови твоєї затьмарене.

18) Звірившись на море, ти перестаєш належати сам собі.

19) Мудрець мусить і з гною вибирати золото.

20) Хіба не любов усе єднає, будує, творить, подібно до того, як ворожість руйнує?

21) Сліпі очі, коли затулені зіниці.

22) Як ліки не завжди приємні, так і істина буває сувора.

23) Все минає, але любов після всього зостається.

24) Кому душа болить, тому весь світ плаче.

25) Тоді лише пізнається цінність часу, коли він втрачений.

26) Коли ти твердо йдеш шляхом, яким почав іти, то, на мою думку, ти щасливий.

27) Всяка їжа і пиття смачні й корисні, але треба знати час, місце і міру.

28) Без ядра горіх ніщо, так само як і людина без серця.

29) Краще голий та правдивий, ніж багатий та беззаконний.

30) Солодке пізнає пізніше той, хто може проковтнути неприємне.

31) Не любить серце, не бачачи краси.

32) Що вподобав, на те й перетворився.

33) Не за обличчя судіть, а за серце.

34) Хіба може говорити про біле той, котрому невідоме, що таке чорне?

35) Світло відкриває нам те, про що ми у темряві лише здогадувалися.

36) Не може не блудити нога твоя, коли блудить серце.

37) Чи не дивина, що один у багатстві бідний, а інший у бідності багатий?

38) Не називай солодким те, що породжує гіркоту.

39) Не все те недійсне, що недосяжне дитячому розумові.

40) Істина спалює і нищить усі стихії, показуючи, що вони лише тінь її.

41) Невже ти не чув, що сини віку мудріші від синів дня?

42) Не розум від книг, а книги від розуму створились.

7) Іван Котляревський. «Енеїда», «Наталка Полтавка».

Іван Петрович Котляревський – видатний український письменник, поет, драматург, засновник сучасної української літератури, громадський діяч.

Котляревський жив і творив у епоху великих суспільно-історичних перетворень, головним змістом яких було визрівання гострої кризи феодального суспільства і перехід до нової, капіталістичної формації.

Його поема «Енеїда» (1798) відкрила новий етап розвитку української літератури, це перший в українській літературі твір, написаний народною мовою.

«Енеїда»

1798р. було надруковано три частини поеми І. Котляревського «Енеїда». Твір став першою ластівкою новоїукраїнської літератури.

1809р.- вийшла четверта частина твору,

1822 р. – п’ята,

1825 – 1826 pp. – поему завершено повністю,

1842 р. (після смерті письменника) – видано.

Використавши сюжет поеми римського поета Вергілія, Котляревський травестував його, наповнив національним змістом і створив цілком оригінальну поему, у якій з енциклопедичною широтою і точністю відобразив життя і побут українського народу. Твір написаний живою розмовною мовою, легким, грайливим і жартівливим віршем. Головне достоїнство «Енеїди» – яскравий національний колорит, різнобічне зображення життя усіх верств суспільства XVIII ст., передусім козацтва, його боротьби за державність після зруйнування Запорозької Січі у 1775 р.

За жанром «Енеїда» – травестійна бурлескна поема.

Система віршування – слабо-тонічна: у кожному рядку є певна послідовність у чергуванні наголошених і ненаголошених складів.

Віршовий розмір – ямб.

Строфа – десятирядкова (децина).

Композиція. 6 частин (порівняйте: у Вергілія – 12). Котляревський вплітає у твір епізоди з життя українських козаків, старшини, селянства, міщан, священиків; масштабні описи побуту українського суспільства, що робить твір оригінальним.

Тематика. У Вергілія: зображення й оспівування загарбницьких війн його предків.

У Котляревського: зображення дійсності XVIII ст., показ паразитизму, жорстокості, хабарництва, пияцтва, зажерливості, пихатості панівних класів, акцент на їх соціальній і моральній нікчемності.

Загальна картина суспільства і взаємин у ньому дана поетом в описі пекла і раю, які населені відповідно до уявлень народу, як це зображено у народних легендах і піснях. У раю – убогі; вдови, сироти; ті, що «проценту не лупили», а допомагали убогим; ті, що «жили голодні під тинами»; з яких глузували, яких ображали і «впроваджували в потилицю і по плечах». У пеклі – пани, чиновники, пройдисвіти тощо. На першому плані – поміщики-кріпосники, за ними – козацька старшина, купці, судді, міняйли, чиновники, корчмарі, офіцери.

Проблематика: Котляревський порушує ряд суспільно важливих для українського народу проблем: соціальної нерівності, захисту рідної землі від ворогів, громадянського обов’язку, честі сім’ї, виховання дітей, дружби, кохання та інші.

У поемі Котляревський протиставив затхлості життя волелюбних і незалежних троянців-запорожців, оспівав їхні високі моральні якості: любов до рідної землі, готовність іти заради неї на самопожертву, чесність і благородство, показав самобутність українців.

Стислий переказ твору «Енеїда»

Після того як греки зруйнували Трою, онук троянського царя Еней, виконуючи волю богів, з деякими троянцями «куди очі почухрав». Але Зевс-Юпітер обіцяв матері Енея – Венері, що її син збудує «сильне царство» і заведе «своє там панство». Шлях мандрівників був нелегким і насиченим багатьма подіями.

Частина І

– Юнона через свою ненависть до Енея просить Еола (бога вітрів) нагнати на троянців вітри – у мандрівників виникає «морська хвороба».

-Дворічне перебування в гостях у Дідони в Карфагені (розваги, гуляння, любов Дідони й Енея).

-Зевс, побачивши гуляння троянців, розлютився і послав Меркурія [бога торгівлі, що виступав у ролі вісника Зевса] до Карфагена нагадати Енеєві, що він має робити.

-Ді дона, дізнавшись, що Еней від неї їде, спалила себе.

Частина II

-Здіймається на морі буря, троянці вимушено зупиняються на сицилійській землі, де правив цар троянського походження на ім’я Ацест, що заснував на острові Сицилія місто Сегесту.

-Перебування в Ацеста (розкішні поминки по Анхізу, батькові Енея; ігрища, богатирські бої). –

-Зевс на прохання Меркурія втручається в земні справи.

– Юнона підмовляє свою прислужницю Ірисю (посередницю між богами і людьми) підпалити човни.

– Дощ загасив пожежу.

– Нептун обіцяє Венері, що Еней у морі буде в безпеці.

Частина III

-Перебування на Кумськ^й землі (на півдні Італії).

-Еней іде шукати дорогу до пекла: був зажурений, бо йому снилися батько та Плутон, бог підземного царства.

-Зустріч із жінкою-пророчницею Сівіллою (зовні нагадувала старе «бабище»), яка повела Енея до пекла: «пішли під землю темнотою» по вулиці, де жили Дрімота, Зівота, Смерть, а за ними в ряд стояли: чума, війна, холод, голод і всі інші мирськії лиха; були тут злі жінки, свекрухи, мачухи, сердиті чоловіки, шурини, брати та інші злидні; неправедні судді й ісправники, секретарі та ївші чиновники, «квартал був цілий волоцюг, п’яниць, розпутниць».

-Повороживши, Еней попрощався з батьком, і разом з Сівіллою повернувся назад на землю до троянців.

Частина IV

-Мандрівники завдяки Еолу обминули острів лютої чарівниці, цариці Цірцеї.

-Зупинка на латинській землі біля русла річки Тібр, де правив Латин. Зійшовши на берег, троянці почали «копати, строїть…», вивчили за тиждень латинську мову (Енея стали звати Енеусом).

-Троянці подружилися з Латином, а цар вирішив віддати свою дочку заміж за Енея.

– Юнона продовжує стежити за троянцями, вирішує пролити кров троянську, використавши Турна. Змовившись із фурією Тезіфонею, наказала їй зробити «похорон з весілля».

-Фурія за змовою з Юноною вирішила всіх знедолити: троянців всіх поїсти, Амату з Турном з’єднати, Латину ж «в тім’я дур пустити».

-Турн оголошує війну Латину та Енею.

-Енеєве військо готується до війни.

Частина V

– Еней звертається по допомогу до богів, але відповіді не отримує.

-На березі річки Тібр Енеєві сниться сон, у якому старий дід дає йому пораду, як перемогти Турна: побрататися заркадянами, царем яких є Евандр.

-Еней гостює в царстві Евандра.

– Юнона посилає до Турна Ірисю, щоб та попередила його про Енеїв похід.

– Турнові не вдалося взяти кріпость, і тоді він дає наказ спалити троянський флот. Дим від його багаття дійшов аж до богів.

– Венера, переживаючи за сина, просить у Цібелли [матері всіх богів] заступитися за троянський флот.

– Низ та Евріал, молоді, хоробрі, міцні воїни, стоять на варті троянців.

– У Низа виникає план забратися в Рутульський табір і перерізати ворогів.

– «Наші смілії вояки тут мовча проливали кров».

– Латинці вбивають Низа та Евріала, їхні голови чіпляють на списи, щоб залякати троянців («Так кончили жизнь козарлюги, Зробивши славнії услуги на вічність пам’яті своєй»).

– Троянці активно наступають на Турна, який стрибнув у воду і «пустився вплав».

Частина VI

-Розлючений Зевс забороняє богам вмішуватися до людей.

– Венера звертається до Зевса з проханням врятувати Енея.

– Між Юноною і Венерою виникає серйозна сварка («богині в гніві також баби…»).

– Битва між троянцями й рутульцями триває.

– Еней з Іулом возз’єднались.

– Юнона під виглядом Енея з’явилася до Турна. Турн, побачивши свого ворога, кинувся його вбити, Юнона (все ще в образі Енея) прибігла до моря і сховалась у байдаку, а Турн, намагаючись розправитися з марою Енея, стрибнув у байдак. Юнона перетворилася на зозулю і полетіла. Турн уже був серед моря.

– Троянці готувались до штурму латинського міста. Знову почалася війна, але вже біля брам латинців.

– Поєдинок Турна та Енея. Енея поранено в ногу.

– Завдяки чудодійному зіллю (Венера попросила Япіда), Еней продовжує битву і вбиває Турна (направте свій меч у рот рутульця і тричі повертає, «щоб більше не було хлопот»).

– «Душа рутульська полетіла до пекла, хоть і не хотіла, к пану Плутону на бенкет.

Живе хто в світі необачно, тому нігде не буде смачно, а більш, коли і совість жметь».

Ідея

У творі засуджено жорстокість панів, паразитизм і моральне падіння, хабарництво та лицемірство чиновників; оспівано велику любов до рідної землі і готовність іти на самопожертву. Благородний і чесний народ зможе збудувати самостійну державу, долю якої вирішуватиме сам.

Значення

Твором «Енеїда» І. Котляревський поєднав українське художнє слово зі світовою культурою; довів, що в рамках бурлескного жанру можна правдиво показати життя народу і висміяти його ворогів.

Поема – великий за обсягом ліро-епічний віршований твір, в якому зображені значні події та яскраві характери, а розповідь героїв супроводжується ліричними відступами.

Травестія (від франц. «перевдягання») – у літературі один з різновидів гумористичної поезії, коли твір з серйозним або навіть героїчним змістом і відповідною йому формою переробляється, «перелицьовується» у твір з комічними персонажами і жартівливим спрямуванням розповіді.

Бурлеск (від італ. «жарт») – жанр гумористичної поезії, комічний ефект у якій досягається або тим, що героїчний зміст викладається навмисне вульгарно, грубо, зниженою мовою, або, навпаки, тим, що про буденне говориться високим стилем, піднесено.

«Наталка Полтавка»

У 1819 р. відбулася перша театральна постановка п’єси.

Твір написано Котляревським під впливом української вертепної, шкільної драми, інтермедій. Основне джерело для написання – життя українського суспільства, лірично-побутові, обрядові, купальські, баладні пісні («Ой оддала мене мати за нелюба заміж», «Брала дівка льон…», «Розлилися води на чотири броди», «Чорна хмаронька наступає», «Лимерівна»).

Тематика

Зображення побутових суперечностей українського /зела, соціальної нерівності та безправ’я трудящих, показ життя селян, бурлаків, чиновників, відтворення звичаїв, пісень.

Основний конфлікт п’єси зумовлений становою та майновою нерівністю в суспільстві. –

Основний мотив твору: розлука дівчини з коханим-бідняком та можливе одруження з осоружним багачем.

Основні персонажі: Наталка, Петро, возний, виборний Макогоненко, бурлака Микола, Горпина Терпилиха.

Над музичним оформленням п’єси працювали Микола Лисенко, Анатолій Барсицький, АлОїз Єдлічка, Опанас Маркович, Микола Васильєв, Володимир Йориш та ін.

Сюжет

Дія відбувається в одному полтавському селі.

Зав’язка сюжету: зустріч Наталки з возним, який пропонує їй вийти за нього заміж. Наталка давно кохає наймита Петра, який перебуває на заробітках через лиху долю та відмову Наталчиного батька віддати за нього дочку. Дівчина відповідає: «Ви пан, а я сирота; ви багатий, а я бідна; ви возний, а я простого роду» і закінчує народним прислів’ям: «Знайся кінь з конем, а віл з волом», натякаючи на їхню станову нерівність.

З розвитком дії багатому возному допомагає заможний виборний Макогоненко, а бідному Петрові – бурлака Микола.

Наталка погоджується на шлюб з возним задля покращення матеріального становища сім’ї: її мати Терпилиха мріє про багатого зятя.

Микола влаштовує побачення Наталки з Петром, який повернувся із заробітків.

Кульмінація: Наталка категорично відмовляється стати дружиною возного. Петро радить підкоритися матері й пропонує коханій усі зароблені ним гроші.

Розв’язка: розчулений таким актом самопожертви, возний зрікається Наталки на користь благородного парубка, бо розуміє, що Наталки йому не втримати.

Значення п’єси

«Наталка Полтавка» І. Котляревського започаткувала нову українську драматургію й повела її шляхом народності до вершин світової драматургії.

Характерні риси драматургічної творчості І. Котляревського:

– невелика кількість дійових осіб;

– вдало вибраний конфлікт;

– напруженість і природність розвитку сюжету;

– стрункість композиції;.

– органічно вмонтовані в текст пісні;

– народна, індивідуалізована й гранично виразна мова;

-соковитий гумор;

-чіткість ідеї;

-рельєфно зримі образи.

8) Г. Квітка-Основ’яненко. «Маруся»

Григорій Квітка-Основ’яненко – перший український письменник-сентименталіст, одним із перших почав писати народною мовою не тільїш про смішне, а й про серйозне. Т. Шевченко вважав Г. Квітку-Основ’яненка засновником нової української прози.

Г. Квітка-Основ’яненко писав, що українська мова й література «рухається і буде жити» та що ніякі потуги ворогів «не зітруть її з лиця землі», вона «подужає противників і гонителів». Письменникам радив: «Як говоримо, так і писати треба».

«Маруся»

Цією повістю письменник мав на меті не лише зачепити душу читача оповіддю про долю прекрасної, сповненої доброчесностей дівчини та її коханого, яким, незважаючи на силу їх взаємних почуттів, доля не дала змоги спізнати родинного щастя, а довести спроможність української мови виявити найтонші порухи людської душі. Це завдання він зумів виконати, йому вдалося виліпити виразні національні характери, піднести красу родинної традиції українців.

Фабула (від грец. «байка, переказ»)-це поданий у причинно-часовій послідовності ланцюг подій, змальованих у художньому творі (ключова одиниця – подія).

Фабула

Маруся і Василь покохали одне одного і хочуть одружитися. Та батько Марусі, сільський багач Наум Дрот, відмовляється віддати єдину доньку за бідного сироту, до того ж призначеного в рекрути. «Тобі лоб забриють, – говорить він до парубка, – а що тоді буде з Марусею?» Щоб відкупитися від солдатчини, парубок йде на заробітки. У той час Маруся застуджується і помирає.

Повернувшись із заробітків та не заставши милої живою, Василь іде в монастир і там з горя за коханою теж помирає.

Художні особливості повісті «Маруся»:

•Джерела повісті – це дійсність українського села і народна творчість: українські балади, ліричні, весільні пісні, фольклорні мотиви (кохання, розлука, смерть закоханих). Від народної поезії – образність твору, від казки і переказу – її розповідний стиль.

•Герої «писані з натури без будь-якої прикраси і відтушовування».

•Форма твору: змалювання пейзажів, вільна побудова, наявність ліричних відступів, посилений зв’язок з фольклором.

•Поєднання сентименталізму з реалізмом (але є вади: ідеалізація патріархального в житті, надмірна чутливість).

•Мова твору: під впливом сентименталізму розчулений тон розповіді про зустрічі закоханих, розлуку, смерть Марусі, горе її нареченого та батька; застосування зменшено-пестливих форм слів («Зосталася Маруся сама, схилила головоньку на білу ручку, а слізоньки з очей так і капотять», «Отак-то вони в останні часи розмовляли і обоє плакали безперестанно!», «Ось і рідесенький туманець пав на річечку»).

•Докладне змалювання сцен побуту, звичаїв, обрядів (описи танців, сватання, весілля, похорон з голосіннями).

•Майстерний опис краєвидів (з поєднанням поетичних, музичних, образотворчих засобів).

9) Тарас Шевченко. «До Основ’яненка», «Катерина», «Гайдамаки», «Кавказ», «Сон» («У всякого своя доля), «І мертвим, і живим, і ненарожденним…», «Заповіт», «Мені однаково».

Т.Г. Шевченко – центральна постать українського літературного процесу XIX ст. Його творчість мала вирішальне значення в становленні й розвитку нової української літератури, утвердивши в ній загальнолюдські демократичні цінності та піднісши її до рівня передових літератур світу. У своїй поезії Шевченко звернувся до тем, проблем та ідей (соціальних, політичних, філософських, історичних, художніх), які до ньо-го ще не порушувалися в українській літературі або порушувалися надто несміливо й соціально обмежено.

Геній Великого Кобзаря надзвичайно широкий і багатогранний. Поет, драматург, прозаїк, мислитель, історик, етнограф, географ, фольклорист і художник.

Тарас Шевченко відомий у всьому світі як Великий Кобзар, співець життя народно-го. Він є основоположником критичного реалізму в українській літературі. Він підняв дух кріпосної України, не зупинився перед зухвалою політикою національного гноб-лення. Був членом Кирило-Мефодіївського товариства.

Творча спадщина Великого Кобзаря

Збірка поезій «Кобзар»; 9 повістей (із 20-ти задуманих); п’єса «Назар Стодоля»; кілька уривків інших драматичних творів; щоденник; листи.

Поетична збірка «Кобзар» названа в народі Книгою Правди; це «епоха в історії ду-ховного розвитку цілого народу українського», бо вона «відразу відкрила немов новий світ поезії» (І. Франко).

Перше видання «Кобзаря», що вміщувало 8 творів (відкривалося віршем «Думи мої, думи мої…»), припадає на 1840 р.

Етапи творчості Тараса Шевченка: •

I

-ранній (1838 – 1843 pp.);

II

– 1843- 1847 pp.;

III

-невольнича поезія (1847 – 1857 pp.);

– 1847 – 1850 pp. (Оренбург, Кос-Арал);

– 1850 – 1857pp. (Новопетровська фортеця);

IV

– творчість після заслання (1857 – 1861 pp.).

І. Рання творчість

Т. Шевченко виступає переважно як романтик і реаліст одночасно.

Характерні риси:

– інтерес до незвичайного, яскравого, таємничого, фантастичного;

– піднесений стиль мовлення;

– розчуленість (сентиментальність);

– захоплення історичним минулим.

Основні мотиви ранньої творчості:

– сирітство і соціальна нерівність («Тяжко-важко в світі жити»);

– трагічна доля жінки-покритки і розбещеність панів («Катерина», «Мар’яна-чер-ниця»);

– героїчне минуле України («Іван Підкова», «До Основ’яненка», «Тарасова ніч», «Гайдамаки», «Гамалія»);

– тема ролі поета в суспільному житті («Думи мої, думи мої…»);

«До Основ’яненка»(1839)

Один із ранніх творів Т. Шевченка, у якому розкривається тема героїчного мину-лого України.

«Те диво, що.було, минуло» – так поет характеризує українську старовину.

У цоезії виявляється сум з приводу знищення козацтва. Мають місце персоніфіковані запитання: «де преславні козаки?» (очерети запитують у Дніпра, могили -у вітру, тирса – у степу, чайки – у синього моря).

Поезія пройнята духом запорозької минувшини, але спроектована на сучасність: автор промовляє до національної свідомості сучасних йому українців. Нація, яка має такі пісенні скарби, не може загинути:

Наша дума, наша пісня, Не вмре, не загине… От де, люде, наша слава, Слава України!

«Катерина» (1838)

Жанр: ліро-епічна соціально-побутова поема з народного життя.

Тема: розповідь про трагічну долю матері-покритки та дітей-безбатченків в експлу-ататорському суспільстві та зображення розбещеності російського офіцерства.

Сюжет і композиція

Ліричний вступ

Поема розпочинається зверненням-застереженням до дівчат не кохати москалів-па-ничів, бо їхня «любов» зрадлива, легковажна, а покинуті «москалями» дівчата часто гинуть морально або накладають на себе руки.

Сюжетна основа твору – розповідь про нещасливе кохання сільської дівчини Кат-рі, яка на свою біду полюбила пана-офіцера.

Зав’язка сюжету

Знайомство Катерини з офіцером Іваном, його від’їзд і народження у Катрі поза-шлюбного сина, що викликало осуд усього села.

Перший розділ закінчується повідомленням про те, що «вернулись москалики», але «іншими шляхами» (не до Катерини, яка все чекає на батька дитини). Батьки, при-слухаючись до суспільної думки, не можуть чекати.

Другий розділ починається драматичною сценою. У глибокій зажурі сидять за сто-лом батьки Катерини. Мати докоряє дочці тим, що вона, не пошанувавши ні своєї, ні батьківської честі, народила позашлюбне дитя, що є великою ганьбою. Батькам кра-ще не мати на старості підтримки від дочки, аніж на кожному кроці чути глузування з боку односельців. Тому мати проганяє Катерину, наказавши не зізнаватися нікому, що в неї є мати:

Date: 2015-09-03; view: 698; Нарушение авторских прав