Політика воєнного комунізму

Після скількох невдач в українському уряді до влади в Україні збройним

шляхом прийшли більшовики. Почавши докорінну ломку всіх

соціально-економічних відносин. В перші роки радянської влади

характерною ознакою економічного життя були згортання виробництва,

нестача харчів та палива, численне безробіття. Значною мірою ця ситуація

була спричинена політикою більшовиків. Більшовики здійсньючи свою

програму прагнули негайно встановити так званий соціальний лад,

прагнули негайно встановити так званий соціальний лад,

перетворивши народи так званої колишньої царської Росії, у тимчасовий і

український, на об’єкт небаченого за масштабом і жорстокістю

експерименту. З метою виконання програми більшовиків, а також з метою

забезпечення Червоної армії продовольством, сотень тисяч радянських

чиновників, а також населення промислових центрів навесні 1919р. на

території маріонеткової УСРР було проведено жорстоку економічну політику

– політику "воєнного комунізму ", яка передбачала націоналізацію всієї

землі, промислових підприємств, торгівлі, примусову трудову мобілізацію,

ліквідацію товарно-грошових відносин, централізований розподіл продуктів

і товарів. Під вплив партії також було взято фінанси. Нова влада

заборонила діяльність банків, провела конфіскацію золота і інших

цінностей. Фінанси України повністю підпорядкувалися фінорганам Росії.

Паралельно одержавлювалась промисловість. Його проводила, утворена 1

грудня 1917р., Вища рада народного господарства Росії (ВРНГ). 22 січня

1917р. ВРНГ постановила, що державною власністю Російської федерації

були оголошені акціонерні товариства "Продамед" і "Кровля". Вланістю

Російської федерації також стали проголошені 9 з 15 великих

металургійних заводів України, які виплавляли 80% чавуну і сталі.

Власністю РСФРР проголосили 230 великих шахт, суднобудівні заводи

Півдня, ряд підприємств Харкова, Катеринослава і інших міст. 11тис.

Підприємств було націоналізовано протягом 1920 р. в Україні. Державні

підприємства в умовах розрухи не діяли, що спричинили масове безробіття

і змусило сотні тисяч робітників виїжджати у село.

Питання про хліб було найголовнішим питанням для більшовиків. Вони

почали відправляти в центральну Росію ешелони з хлібом, після

проголошення радянської влади в Харкові. Вивіз хліба супроводжувався

реквізиціями, насильством над селянством, здійснювався терор українських

сіл. 11 січня 1919р. Раднаркомом РСФРР було ухвалено декрет про

"продрозкладку", з березня 1919р. дія його поширилась на Україні.

Згідно якої селяни зобов’язані здавати більшовицькій владі надлишки і

частину необхідної їм продукції, перш за все хліб. Створились спеціальні

більшовицькі продовольчі загони. Більшовицькі комісари, під охороною

військових загонів, шуліками налітали на села, конфіскували зерно, інші

продукти.

Наслідками політики більшовиків став голод 1921 – 1923 рр. У великих

районах Півдня України (Донецькій, Запорізькій, Катеринославській,

Миколаївській та Одеській губерніях), Поволжя і Північного Кавказу.

Особливо болісно голод відбився на дітях. Матері, які втрачали надію на

порятунок дітей, залишали їх у дитячих будинках або просто на вулиці.

Було багато випадків, внаслідок голодного психозу, людоїдства та

харчування сурогатами.