Становлення превентивної педагогіки в Україні

У вітчизняній літературі ще з часів Київської Русі знаходимо думки щодо запобігання відхилень у поведінці. Це насамперед „Повчання” Володимира Мономаха, в якому визначаються основні засоби запобігання лінощам, привчання до праці, тактовне і гуманне ставлення до оточуючих. „Домострой” включає 164 правила поведінки, які слід засвоїти з дитинства.

Проблему відхилень у поведінці дітей з ХVІІІ ст. досліджували багато вчених, зокрема І.Бецкой, М.Новиков, О.Радищев. Г.Сковорода вважав, що моральні вади та інші відхилення в поведінці людини породжуються суспільними умовами, неправильним вихованням, неосвіченістю. У правильному вихованні дитини з перших днів її життя філософ вбачає основу профілактики відхилень та протиправних дій.

Певний внесок у розвиток теорії відхилень у формуванні особистості дитини у другій половині ХІХ ст. внесли такі вчені, як М.О.Добролюбов, Д.І.Писарєв, М.І.Пирогов, К. Д.Ушинський,О.М.Острогорський.

Цікавими є погляди М.І.Пирогова, який вимагає від вихователів шанобливо ставитися до вихованців, ураховувати всі обставини здійснення поганих вчинків і призначати відповідне покарання. К.Д.Ушинський серед засобів морального виховання відзначав приклад, педагогічний такт, похвалу, покарання.

О.Духнович розумів, що на формування поведінки дитини впливають природні нахили і навколишнє середовище. Він рекомендував нешаблонні підходи до фізично слабких дітей та дітей із затримками у психічному розвитку; покарання до дітей, вважав він, треба застосовувати тактовно, обережно. Але в окремих випадках вчений допускав можливість фізичних покарань, що суперечило його гуманістичним поглядам.

Сьогодні інтенсивно вивчається наукова спадщина А.С.Макаренко, В.А.Сухомлинського та інших основоположників сучасної педагогіки.