Концепції поведінки з асоціальними відхиленнями

Концепції поведінки з асоціальними відхиленнями представлені біологічним та соціологічним напрямками.

Засновником біологічного напрямку вважається італійський психіатр Ч.Ломброзо (1835-1909). Його вчення є суперечливим, однак впливовим на подальший хід розвитку наукових ідей. Він створив теорію вродженого злочинця і типів злочинців, намагався пояснити природу злочинності на основі анатомічних і антропологічних, біологічних і психіатричних особливостей особи.

У 20-х роках ХІХ ст. виникає кримінально-біологічна школа, яка поєднує схильність до правопорушень із спадковістю. Її представники: Е.Феррі, Р.Гарофалл та ін. Всі вони розділяли позицію Ч.Ломброзо.

Великого поширення набула психоаналітична школа австрійського лікаря-психіатра З.Фрейда (1856-1939), яка розглядала злочинність як результат дефективного розвитку особистості. Суть теорії полягала в тому, що людина з народження біологічно приречена на постійну жорстоку боротьбу антисоціальних глибинних інстинктів – агресивних, статевих, переляку – з моральними установками особистості.

Основна теза теорії психопатологічних причин – „правопорушник – завжди психопатична або розумово відстала особистість”.

Спадкова теорія - причиною правопорушень вважається схильність до антисоціальної поведінки, яка передається на хромосомному рівні. Різновидностями цієї теорії є:- теорія „сімейного дерева”, представники якої намагаються доказати наявність спадкової схильності до правопорушень через вивчення ряду поколінь правопорушника; - теорія близнюків об’єднує правопорушення із генетичними факторами і доказує спадкову схильність до нього

Суттєвою рисою соціологічного напрямку є те, що при поясненні причин асоціальних відхилень його представники основну увагу приділяють екзогенним факторам, а також вивченню масових соціальних явищ. Такими дослідженнями займались засновник соціальної статистики А.Кеттле, французький соціолог і криміналіст Г.Тард.

Цей напрямок очолює теорія диференціального зв’язку, створена Е.Сатерлендом, якою наголошується, що асоціальна поведінка виникає в результаті взаємодії людей (поведінці вчаться).

Теорія соціальної дезорганізації також надає основного значення соціальним факторам. Завдяки їй робиться спроба піднятися від мікрогрупи до більших соціальних інститутів – соціально-психологічних, соціально-культурних, соціально-економічних протиріч. Засновником цієї теорії вважається Е.Дюркгейм (1858-1917).

П.Вест радить вживати заходи для обмеження народжуваності, але ненасильницьким шляхом. А.Дойч пропонує з цього приводу „стерилізацію” для обмеження народжуваності.

Вчені Елеонора і Шелдон Глюк, обстеживши 500 неповнолітніх з делінквентною поведінкою, дійшли висновку, що більшість із них почали виявляти ознаки відхилень у поведінці в дитячому віці. Взагалі більшість дослідників абсолютизують роль раннього періоду розвитку особистості.

Дослідження К.Хорні доводять вплив невротичного характеру на поведінку індивіда.

„Теорія самоактуалізації” А.Маслоу доводить важливість справи, яка захопить індивід і допоможе самоактуалізуватися.