Принципи реабілітації

Реабілітація буде малоефективною, якщо не дотримуватись декількох основних її принципів:

1. Ранній початок реабілітаційних заходів. Це допомагає швидше відновити функції організму, попередити ускладнення і у випадку розвитку інвалідності - боротися з нею на перших етапах лікування.

2. Безперервність реабілітаційних заходів. Цей принцип є основою ефективності реабілітації, тому що тільки безперервність та поетапна черговість реабілітаційних заходів - запорука скорочення часу на лікування, зниження інвалідності і витрат на відновне лікування, довготривале матеріальне утримання інвалідів.

3. Комплексність реабілітаційних заходів. Під керівництвом лікаря, реабілітація проводиться й іншими фахівцями: соціологом, психологом, педагогом, юристом та ін.

4. Індивідуальність реабілітаційних заходів. Реабілітаційні програми складають індивідуально для кожного хворого чи інваліда з урахуванням загального стану, особливостей перебігу хвороби, вихідного рівня фізичного стану, особистості хворого, віку, статі, професії тощо.

5. Необхідність реабілітації у колективі. Проходження реабілітації разом з іншими хворими чи інвалідами формує у пацієнта почуття члена колективу, морально підтримує його, нівелює дискомфорт, пов'язаний з наслідками захворювання. Добре ставлення оточуючих запалює і надає впевненості у своїх силах і сприяє швидшому одужанню.

6. Повернення хворого чи інваліда до активної праці - є основною метою реабілітації. Її досягнення робить людину матеріально незалежною, морально задоволеною, психічно стійкою, активним учасником громадського життя.

Пригадаємо, що головними принципами, на яких базується вся галузь фізичної культури є:

– принцип оздоровчої спрямованості,

– принцип всебічного гармонійного розвитку людини,

– принцип зв'язку з трудовою діяльністю.

Ефективність застосування засобів фізичної реабілітації з метою психофізичної реабілітації та соціальної реадаптації хворого залежить від знання та врахування дидактичних принципів.

– принципу свідомості;

– принципу активності;

– принципу систематичності;

– принципу поступовості;

– принципу послідовності;

– принципу індивідуалізації;

– принципу сполученої взаємодії;

– принципу науковості;

– принципу виховуючого навчання;

– принципу міцності;

– принципу прогресуючої складності.

Першим й найголовнішим є принцип свідомості. Він полягає в тому, що кожний хворий, виконуючи будь-які вправи процедур реабілітації, повинен чітко розуміти, що він робить, який ефект дає той чи інший засіб, і як треба цей засіб використовувати.

Принцип активності полягає в тому, що хворий бере активну участь у досягненні своєї мети — видужання.

Принцип систематичності полягає в тому, щоб хворий застосовував засіб реабілітації систематично, щоденно повторюючи багато разів, закріплюючи отриманий в попередніх заняттях ефект.

Принцип поступовості логічно пов'язаний з попереднім й полягає в тому, що від кожної попередньої до кожної наступної процедури здійснюється нарощування навантаження за обсягом та інтенсивністю, що необхідно для забезпечення відновлення функціональних можливостей хворих.

Принцип послідовності полягає в тому, що від кожної попередньої до кожної послідуючої процедури рухові завдання ускладнюються (від простого до складного). Крім того, здійснюється додавання нового матеріалу, що спирається на вивчений попередньо (від відомого до невідомого).

Принцип індивідуалізації означає врахування всіх особистих даних хворого (віку, статі, захворювання, функціонального стану, фізичного розвитку, фізичної підготовленості та ін.), що забезпечує індивідуальний результат від процедур.

Принцип сполученої взаємодії базується на врахуванні взаємного впливу різних можливостей, вмінь та якостей, що означає: треба формувати навички або якості настільки, щоб вони не впливала негативно на інші.

Принцип науковості вимагає втілення в лікувально-реабілітаційну практику даних, отриманих у процесі наукових досліджень, тобто рекомендованих сучасною наукою, намагаючись використовувати наукові дані оперативно, наскільки це можливо.

Принцип виховуючого навчання вказує на те, що в процесі лікування та реабілітації теж здійснюється навчання (хворі отримують багато нової інформації про особливості хвороби, засоби лікування та реабілітації, правила їх застосування та ін.). У той же час повинен здійснюватись виховний процес. Хворих виховують, як бути здоровими, чому необхідно зберігати здоров'я і які умови цьому сприяють.

Принцип міцності припускає необхідність використовувати той чи інший засіб реабілітації доти, доки не буде отриманий стійкий позитивний результат.

Принцип прогресуючої складності полягає в тому, що застосовуючи рухи, треба враховувати не тільки лікувальну їх дію, а й підтримання зацікавленості хворого до рухів, крім того, рухи,що поступово складнішають, вимагають від хворого виявлення психологічних якостей: наполегливості, сумлінності, вольових зусиль, що й сприяє психокорекційному ефекту процедур ФР вцілому.

Види реабілітації.

Реабілітацію поділяють на три взаємопов'язані види - медичну, соціальну, чи побутову і професійну, чи виробничу реабілітацію. Вони мають розгалуження і свої специфічні завдання.

Медична реабілітація є фундаментом реабілітаційного процесу. Від її ефективності залежить застосування подальших видів реабілітації, їх тривалість і обсяг. Медична реабілітація спрямована на відновлення здоров'я, усунення патологічного процесу, попередження ускладнень, відновлення або часткову компенсацію порушених функцій, протидію інвалідності, підготовку тих, що одужують, та інвалідів до побутових і трудових навантажень. У переважній більшості реабілітація завершується у медичних закладах.

Складовою частиною медичної реабілітації є фізична реабілітація. Вона мобілізує резервні сили організму, активізує його захисні й пристосувальні механізми, попереджує ускладнення, прискорює відновлення функцій різних органів і систем, скорочує терміни клінічного і функціонального відновлення, адаптує до фізичних навантажень, тренує і загартовує організм, відновлює працездатність. Залежно від характеру, перебігу та наслідків захворювання або травми, періоду і етапу відновного лікування фізичну реабілітацію використовують з метою профілактики або лікування і відповідно до цього вона посідає допоміжне чи головне місце у комплексі взаємодоповнюючих лікувальних заходів медичної реабілітації.

Одночасно з фізичною реабілітацією проводиться психологічна підготовка хворого до подолання труднощів, пов'язаних з хворобою і можливими її наслідками до необхідної адаптації, реадаптації чи перекваліфікації. Ця підготовка передує працетерапії, що починається під час медичної реабілітації.

Соціальна, чи побутова реабілітація - державно-суспільні дії, що спрямовані на повернення людини до активного життя та праці, правовий і матеріальний захист її існування. Відповідними фахівцями проводяться заходи щодо відновлення соціального статусу особи шляхом організації активного способу життя, відновлення послаблених чи втрачених соціальних зв'язків, створення морально-психологічного комфорту у сім'ї і на роботі, забезпечення культурних потреб людини, відпочинку, занять спортом та ін.

Основною метою хворих з важкими травмами, психічними захворюваннями, ураженням нервової системи та деякими іншими захворюваннями, ампутантів є розвиток навичок щодо самообслуговування. У цьому процесі великого значення набуває спільна робота реабілітолога, фахівця з працетерапії та психолога. Своїми діями вони готують хворого до користування стандартними або спеціально розробленими пристроями, що полегшують самообслуговування. Разом з тим розв'язання матеріальних питань (житло, транспорт, телефонний зв'язок) та інших умов якісного життя юристами, працівниками житлово-комунальної сфери, соціологами дає змогу інваліду зберегти свою особистість і не відчувати себе поза суспільством.

Професійна, чи виробнича реабілітація. Основна мета - підготовка пацієнта до праці. Її реалізація залежить від характеру та перебігу хвороби, функціонального стану і фізичної спроможності хворого, його професії, кваліфікації, стажу роботи, посади, умов праці та бажання стати до роботи. Залежно від цього реабілітолог, фахівці з працетерапії, психологи, педагоги, соціологи, юристи провадять роботу з адаптації, реадаптації чи перекваліфікації з подальшим працевлаштуванням пацієнта.

Рішення про повернення пацієнта до його попередньої роботи чи створення полегшених умов праці (звільнення від підняття важких речей, виконання точних і координованих рухів) приймає лікарсько-консультативна комісія (ЛКК). У разі різкого обмеження працездатності комісія скеровує хворих до медико-соціальної експертної комісії (МСЕК) для встановлення інвалідності та визначення можливості працювати. Висновки ЛКК і МСЕК про умови і характер праці, тимчасове чи постійне обмеження працездатності у нашій державі є обов'язковими для адміністрації підприємств, установ і організацій незалежно від виду власності.

Наведені види реабілітації мають особливість в тому, що кожний вид починається не після закінчення попереднього, а зароджується в ньому раніше і поступово стає основним на конкретному етапі реабілітації. Реабілітація має бути безперервною і спадкоємною, недоцільно розтягувати, продовжувати без потреби той чи інший вид реабілітації. Бо це зменшує прагнення і впевненість хворих, особливо інвалідів, відновити свою працездатність.

Слід підкреслити, що усі види реабілітації містять засоби фізичної реабілітації або окремі її форми, що відновлюють втрачені рухи і цілісні виробничі та побутові рухові акти, виробляють тимчасові чи постійні компенсації, утворюють нові умовно-рефлекторні зв'язки, тренують та готують організм до фізичних навантажень побутового та виробничого характеру.