Поняття про медичну реабілітацію

Міжнародна організація праці (МОП) під реабілітацією розуміє відновлення здоров’я осіб з обмеженими фізичними і психічними можливостями з метою досягнення максимальної їх повноцінності з фізичної, психічної, професійної і соціальної точки зору, тобто основним завданням реабілітації є попередження інвалідності в період лікування хвороби, попередження ускладнень і погіршення стану здоров’я в гострий період захворювання.

Одним із основних документів, що визначають зміст терміну “реабілітація” на інтернаціональному рівні є “Стандартні правила щодо зрівняння можливостей інвалідів”, які було прийнято Генеральною Асамблеєю ООН (резолюція № 48/96 від 20 грудня 1993 року) і підписано українською делегацією, де окрім вже згаданих вище характеристик реабілітаційного процесу, підкреслюється, що реабілітація не охоплює першу медичну допомогу.

Використовується і таке тлумачення терміну “реабілітація”, яке приводить Австралійська медична асоціація експертів по реабілітації: це процес, який забезпечує найвищий можливий рівень відновлення втрачених по тій чи іншій причині функцій і здібностей, що досягається посередництвом розвитку фізичних компенсаторних механізмів і психологічного врегулювання за допомогою використання медичних, фізкультурних, інженерних, освітніх і професійних служб.

Для конкретизації поняття “реабілітація” більшість дослідників виділяють декілька аспектів реабілітації, які мають свої методичні підходи.

О.К.Марченко зазначає, що реабілітація – це складна соціально-медична проблема, що має кілька основних аспектів:

- відновлення здоров’я хворого за допомогою комплексного лікування;

- відновлення трудових, побутових навичок і елементів самообслуговування;

- соціальна реінтеграція, пов’язана з працевлаштуванням, матеріально-побутовим забезпеченням, поверненням у трудовий колектив.

Даний автор виділяє медичну, психологічну, педагогічну, соціально-економічну, професійну, побутову і фізичну реабілітації.

В.М.Мухін зазначає, що реабілітацію поділяють на три взаємопов’язані види – медичну, соціальну, чи побутову і професійну, чи виробничу. Фізична реабілітація, на думку автора, є складовою частиною медичної реабілітації.

С.Н.Попов реабілітацію розглядає як складну соціально-медичну проблему, яку поділяє на декілька видів або аспектів: медичну, фізичну, психологічну, професійну (трудову) і соціально-економічну. Автор стверджує, що фізична реабілітація – це складова частина медичної і соціально-трудової реабілітації, яка використовує засоби і методи фізичної культури, масаж і фізичні фактори.

Фізична реабілітація як наука про відновлення здоров’я, останнім часом значно розширює свої межі як серед інших видів реабілітації (медичної, психологічної, педагогічної, професійної, соціальної, оздоровчої), так і серед інших засобів відновлювальної медицини та оздоровлення населення. Ще дотепер не досягнуто адекватного розуміння суті фізичної реабілітації, яку найчастіше сприймають як продовження чи частину медичної реабілітації, або як різновид лікувальної фізичної культури чи масажу. Сфера фізреабілітаційної діяльності знаходиться у межах відновлювального оздоровлення, що принципово відрізняє її від процесу медичного лікування або фізичного виховання.

Перший й основний напрямок реабілітації (медичної і фізичної) - відновлення здоров'я хворого посередництвом комплексного використання різних засобів, направлених на максимальне відновлення порушених фізіологічних функцій організму, а в разі неможливості досягнення цього - розвиток компенсаторних і замісних пристосувань (функцій).

Психологічний аспект реабілітації спрямований на корекцію психічного стану пацієнта, а також формування його відношення до лікування, лікарських рекомендацій, виконання реабілітаційних заходів. Необхідно створити умови для психологічної адаптації хворого до зазнавшої змін внаслідок захворювання життєвої ситуації.

Професійний аспект реабілітації торкається питань працевлаштування, професійного навчання та перенавчання, визначення працездатності хворих.

Соціально-економічна реабілітація полягає в тому, щоб повернути потерпілому економічну незалежність і соціальну повноцінність. Ці завдання вирішуються не тільки медичними установами, а й органами соцзабезпечення.

З усього цього ясно, що реабілітація - багатогранний процес відновлення здоров'я людини та реінтеграції її до трудового та соціального життя. Природно, що види реабілітації слід розглядати в єдності і взаємозв'язку.

Три види реабілітації (медична, трудова, соціальна) відповідають трьом класам наслідків хвороб:

1) медико-біологічні наслідки хвороб, які полягають у відхиленнях від нормального морфофункціонального статусу;

2) зниження працездатності в широкому сенсі слова;

3) соціальна дезадаптація, тобто порушення зв'язків з сім'єю та суспільством. Звідси випливає, що виздоровлення хворого після перенесеного захворювання і його реабілітація - зовсім не одне і те ж, тому що крім відновлення здоров'я пацієнта необхідно відновити ще й його працездатність, соціальний статус, тобто повернути людини до повноцінного життя в сім'ї, суспільстві, колективі.

Реабілітації підлягають хворі з травмами і деформаціями опорно-рухового апарату, серцево-судинними, неврологічними і психічними захворюваннями; набутими і вродженими дефектами; після хірургічних втручань; інфекційними і хронічними захворюваннями і, загалом, ті особи, які потребують поступової адаптації до фізичних і психічних навантажень професійного і побутового характеру, праці з меншим обсягом навантажень чи перекваліфікації, розвитку навичок самообслуговування, вироблення постійної компенсації при незворотних змінах.

Комплекс реабілітаційних заходів, у тому чи іншому вигляді, починають проводити з першого дня перебування хворого у лікарні. Проводять їх за індивідуальною програмою протягом лікування у стаціонарі і продовжують після виписки у реабілітаційному центрі, спеціалізованому санаторії, поліклініці тощо.

Найбільш ефективно реабілітація проводиться у спеціалізованих реабілітаційних центрах (ортопедичні, неврологічні, судинні та інші), що укомплектовані лікарями відповідних спеціальностей, інструкторами з лікувальної фізичної культури та працетерапії, фізіотерапевтами, психологами, логопедами, педагогами, соціологами, протезистами та юристами. У такі центри хворих переводять з лікарні для завершення лікування і досягнення реабілітації у межах існуючого захворювання.

Лікар залежно від терапевтичного чи хірургічного лікування, загального стану хворого, перебігу захворювання або травми та їх наслідків, статі, віку, професії, функціональних можливостей і фізичної здатності організму визначає показання і протипоказання до застосування засобів реабілітації, призначає руховий режим, час, обсяг, вид, період та етап реабілітації, послідовність застосування її засобів. Він залучає до цього комплексного процесу відповідних фахівців, координує їх колективні дії.