Загальна характеристика права лісокористування

Право лісокористування є складовою частиною права природо­користування, тому йому притаманні всі загальні особливості ос­таннього. Разом з тим, право лісокористування має певні особ­ливості, що обумовлено формою державної власності на ліси, їх правовим режимом, значущістю лісів у виконанні екологічної, економічної, культурно-оздоровчої та інших функцій.

Право лісокористування слід розглядати у двох аспектах: як об'єктивне і як суб'єктивне право.

Об'єктивне право лісокористування — це сукупність правових норм, що регулюють порядок та умови раціонального користуван­ня і відтворення лісів, підстави виникнення, зміни та припинення правовідносин у зазначеній галузі.

Суб'єктивне право лісокористування слід розуміти як установ­лену і гарантовану законом можливість конкретних суб'єктів на безпосередню експлуатацію лісів з метою задоволення потреб у лісових ресурсах, добування їх корисних властивостей.

Для характеристики права лісокористування неабияке значен­ня має визначення таких понять, як «ліс», «лісові ресурси» та «лісо­вий фонд». Нині діюче лісове законодавство, на відміну від законо­давства минулих років¹, визначає ліс як сукупність землі, рослин­ності, в якій домінують дерева та чагарники, тварин, мікроорганізмів та інших природних компонентів, що у своєму розвитку біологічно взаємопов'язані, впливають один на одного і на навколишнє при­родне середовище (ст. З ЛК України). При цьому, як зазначено в Лісовому кодексі, ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцерозташуванням виконують переваж­но екологічні (водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздо­ровчі, рекреаційні), естетичні, виховні та інші функції, мають об­межене експлуатаційне значення.

Поняття «лісовий фонд» є значно ширшим від поняття «лісу».

В Лісовому кодексі України (ст. 4) воно визначається таким чином: «Усі ліси на території України становлять її лісовий фонд. До лісо­вого фонду належать також земельні ділянки, не вкриті лісовою рослинністю, але надані для потреб лісового господарства». Таким чином, поняття «лісовий фонд» включає, крім лісу, ще й земельні ділянки, не вкриті лісовою рослинністю.

Поняття «лісові ресурси» також істотно відрізняються від по­нять «ліс» та «лісовий фонд». Лісовими ресурсами є деревина, технічна і лікарська сировина, кормові, харчові та інші продукти лісу, що використовуються для задоволення потреб населення і виробництва (ст. 7 ЛК України).

У Лісовому кодексі України прямо не визначено, хто може бути суб'єктом права лісокористування.

Але з аналізу лісового законо­давства можна зробити висновок, що такими суб'єктами є: дер­жавні, кооперативні та громадські спеціалізовані лісогосподарські підприємства, інші підприємства, установи, організації, в яких створено спеціалізовані підрозділи для ведення лісового господарства, для спеціального використання лісових ресурсів, потреб мис­ливського господарства, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт. Законодавство відносить цих суб'єктів до постійних лісокористувачів.

До складу суб'єктів права лісокористування також слід віднес­ти інші підприємства, установи, організації, об'єднання громадян, релігійні організації, громадян України, іноземних юридичних та фізичних осіб, які згідно з законом користуються лісовим фондом для потреб мисливського господарства, культурно-оздоровчих, ре­креаційних, спортивних і туристичних цілей та проведення науко­во-дослідних робіт. Вони належать до тимчасових лісокористувачів.

Об'єктом права лісокористування є частина державного лісово­го фонду, надана в користування з певною ціллю. Ним може бути як ліс, так і земельна ділянка, не вкрита лісовою рослинністю, але надана для потреб лісового господарства. Конкретизуючими озна­ками такого об'єкта є його розмір, межа та місцерозташування. Відокремлена частина лісового фонду розглядається як юридично самостійний природній об'єкт.

Date: 2015-09-02; view: 481; Нарушение авторских прав