Попереджувально-охоронні функціїуправління у сфері природокористування та охорони довкілля

Функція нагляду (моніторингу) за використанням природних ре­сурсів та охороною довкілля являє собою діяльність уповноважених державних органів виконавчої влади з питань екології, по нагляду, збору, обробці, передачі, збереженні та аналізу інформації про стан навколишнього природного середовища, прогнозування його змін та розробці науково обґрунтованих рекомендацій для прийняття управлінських рішень.

Згідно з Положенням про державну систему моніторингу дов­кілля, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від ЗО березня 1998 року, розрізняють загальний (стандартний), опера­тивний (кризовий) та фоновий (науковий) моніторинг.

Система державного моніторингу базується на трьох рівнях, а саме: локальному — на території окремих об'єктів (підприємств, міст, ділянок ландшафту), регіональному — в межах адміністратив­но-територіальних одиниць, на території економічних і природних регіонів; національному — на території держави в цілому.

Національний моніторинг охоплює територію, що перебуває в межах кордонів України. Регіональний моніторинг проводять на те­риторіях, що характеризується єдністю фізико-географічних, еко­логічних та економічних умов, локальний — на територіях нижче регіонального рівня, до територій окремих природних ресурсів і елементарних структур ландшафтно-екологічних комплексів. Відповідно до міжнародних програм Україна може брати участь у роботах по глобальному моніторингу довкілля.

Державний моніторинг навколишнього природного середови­ща України здійснюють: Міністерство охорони навколишнього природного середовища; Національне космічне агентство; Мініс­терство охорони здоров'я; Міністерство аграрної політики; Держкомітет по лісовому господарству; Держкомітет по водному госпо­дарству; Держкомітет по земельним ресурсам; Держкомітет житло­во-комунального господарства, інші зацікавлені міністерства та відомства.

Моніторинг довкілля ведеться з дотриманням принципу суміс­ності різнорідних даних, заснованого на застосуванні єдиних кла­сифікаторів, кодів, систем одиниць тощо. Для отримання необхідної інформації при моніторингу довкілля застосовується дистанційне зондування, наземні зйомки-спостереження, фондові дані тощо. За результатами оцінки стану навколишнього природного середовища складаються доповіді, прогнози і рекомендації для прийняття не­обхідних рішень центральними органами виконавчої влади.

Функція екологічного контролю являє собою діяльність уповно­важених на це державних органів виконавчої влади, спрямовану на забезпечення додержання вимог законодавства про охорону навко­лишнього природного середовища всіма державними органами, підприємствами, установами та організаціями, незалежно від форм власності і підпорядкування, а також громадянами.

Залежно від системи органів, що здійснюють екологічний кон­троль, та його відомчо-галузевого підпорядкування розрізняють такі види: державний, відомчий, виробничий, громадський.

Державний екологічний контроль здійснює виконання надвідом­чих завдань, а саме забезпечення додержання вимог екологічного законодавства всіма державними органами, підприємствами, уста­новами та організаціями незалежно від форм власності та відомчого підпорядкування і фізичними особами на всій території України.

Виконання державного екологічного контролю покладається на центральні та місцеві органи виконавчої влади та органи місцево­го самоврядування.

Основною ознакою, що характеризує відомчий екологічний кон­троль, є його організаційне та юридичне обособлення межами об'єктів відповідного міністерства чи відомства. Тому відомчий контроль здійснюється міністерствами, державними комітетами за додержан­ням вимог екологічного законодавства підприємствами, установами й організаціями в межах підпорядкованої їм галузі управління.

Виробничий екологічний контроль має на меті перевірку дотри­мання екологічних вимог на відповідному виробництві. Тому він здійснюється підприємствами, установами та організаціями, діяль­ність яких впливає на стан навколишнього природного середови­ща в межах своїх організаційно-підпорядкованих структур. Здійс­нення виробничого контролю покладається на спеціальні управління або відділи по охороні природи, природоохоронні лабораторії, інші структурні підрозділи, що функціонують на відповідних промисло­вих чи інших підприємствах.

Основною ознакою громадського екологічного контролю є те, що здійснення перевірок, рейдів та інших напрямків контрольної діяльності в галузі екології виконується громадськими об'єднання­ми загального або галузевого профілю. Громадський екологічний контроль здійснюють Українське товариство охорони природи, Українське товариство мисливців та рибалок, громадські інспекто- ри Міністерства охорони навколишнього природного середовища, студентські громадські дружини тощо.

Екологічний контроль можна також класифікувати за ознакою його ресурсної спрямованості, тобто за об'єктом природи. Зокрема, розрізняють контроль у галузі: охорони навколишнього природного середовища; використання і охорони земель; використання і охоро­ни вод та відтворення водних ресурсів; охорони, захисту, використання та відтворення рослинного світу; ведення робіт по геологічному ви­вченню надр, їх використанню та охороні; охорони, використання і відтворення тваринного світу; додержання режиму територій та об'єктів природно-заповідного фонду; охорони атмосферного повітря.

Функція екологічної експертизи являє собою діяльність уповно­важених державних органів виконавчої влади, що Грунтується на міжгалузевому екологічному дослідженні, аналізі та оцінці перед-проектних, проектних та інших матеріалів і об'єктів, реалізація чи дія яких може негативно впливати або впливає на стан навколиш­нього природного середовища та здоров'я людей, спрямовану на підготовку висновків про відповідність запланованої чи здійсню­ваної діяльності нормам і вимогам екологічного законодавства, за­безпечення екологічної безпеки.

Відповідно до Закону України «Про екологічну експертизу»¹ метою екологічної експертизи є запобігання негативному впливу антропогенної діяльності на стан навколишнього природного се­редовища та здоров'я людей, а також оцінка ступеня екологічної безпеки господарської діяльності та екологічної ситуації на окре­мих територіях і об'єктах.

Об'єктами екологічної експертизи є проекти законодавчих та інших нормативно-правових актів, передпроектні, проектні ма­теріали, документація по впровадженню нової техніки, технологій, матеріалів, речовин, продукції, реалізація яких може призвести до порушення екологічних нормативів, негативного впливу на стан навколишнього природного середовища, створення загрози здо­ров'ю людей. Екологічній експертизі можуть також підлягати еко­логічні ситуації, що склалися в окремих населених пунктах і регіо­нах, діючі об'єкти та комплекси, що мають значний негативний вплив на стан довкілля та здоров'я людей.

Суб'єктами екологічної експертизи є:

— Міністерство охорони навколишнього природного середови­ща України, його органи на місцях, створювані ними спеціалізовані установи, організації та еколого-експертні підрозділи чи комісії;

— органи та установи Міністерства охорони здоров'я України;

— інші державні органи, органи місцевого самоврядування;

— громадські організації екологічного спрямування чи створю­вані ними спеціалізовані формування;

— інші установи, організації та підприємства, в тому числі іно­земні юридичні і фізичні особи, які залучаються до проведення еко­логічної експертизи;

— окремі громадяни в порядку, передбаченому екологічним за­конодавством.

В Україні здійснюється державна, громадська та інші екологічні експертизи. Висновки державної екологічної експертизи є обов'яз­ковими для виконання.

Висновки громадської та іншої екологічної експертизи мають рекомендаційний характер і можуть бути враховані при проведенні державної екологічної експертизи, а також при прийнятті рішень щодо подальшої реалізації об'єкта екологічної експертизи.

Функція інформування про стан навколишнього природного сере­довища (екологічне інформування) являє собою діяльність уповно­важених державних органів виконавчої влади, спрямовану на за­безпечення доступу до наявних відкритих, повних і достовірних відомостей про події, явища, предмети, факти, процеси у сфері ви­користання, відтворення природних ресурсів, природних ком­плексів, охорони довкілля, забезпечення екологічної безпеки.

Екологічне інформування поділяється на термінове (оператив­не), періодичне, комплексне, галузеве, територіальне (регіональне), прогнозове залежно від його цільового спрямування та еколого-соціальної важливості.

Розрізняють екологічне інформування:

— про рівень забруднення, в тому числі радіоактивного, ґрунту, атмосферного повітря, поверхневих вод суші і морських вод, підземних вод, продуктів тваринництва і рослинництва;

— про стан екологічно небезпечних промислових підприємств і виробництв;

— про застосування хімічних, біологічних засобів захисту сільсько­господарських культур і заходи щодо запобігання забруднення довкіл­ля засобами хімізації;

— про рівень техногенних змін геологічного середовища;

— про обсяги побутових відходів, зайняті ними площі земель і розміри підтоплених міських територій;

— про виконання завдань з будівництва та введення в дію при­родоохоронних об'єктів, здійсненню природоохоронних заходів;

— про додержання вимог екологічної (радіаційної) безпеки на атомних електростанціях;

— про результати контролю за охороною та використанням зе­мельних, водних і лісових ресурсів, станом атмосферного повітря, додержання екологічних стандартів;.

— про іншу статистичну екологічну інформацію. Забезпечення відповідною інформацією Верховної Ради України,

Президента України, Кабінету Міністрів України, інших державних та громадських підприємств, установ і організацій, поширення еко­логічної інформації в засобах масової інформації покладено на Міністерство охорони навколишнього природного середовища України — в частині відомостей про якість та режим використання природних ресурсів, забруднення навколишнього природного сере­довища, стан екологічної (в тому числі радіаційної) обстановки; Міністерство охорони здоров'я України — в частині відомостей про ступінь впливу екологічної обстановки та застосування забруднених продуктів харчування на здоров'я та стан захворювань населення.

Функція стандартизації і нормування у сфері охорони довкілля являє собою діяльність уповноважених державних органів виконавчої влади, спрямовану на забезпечення єдиних вимог, правил, нормативів, щодо використання природних ресурсів, охорони навколишнього природного середовища, забезпечення екологічної безпеки.

Екологічні стандарти являють собою сукупність науково обґрун­тованих, юридично значущих нормативно-технічних документів, що містять екологічні вимоги, правила і норми, затверджені державни­ми органами і обов'язкові для виконання суб'єктами екологічного законодавства. Основною метою екологічних стандартів є визначен­ня понять і термінів, які використовуються в екологічній діяльності:

— режиму використання та відтворення природних ресурсів, охорони довкілля;

— методів контролю за станом навколишнього природного се­редовища;

— заходів щодо запобігання негативного впливу забруднення природного середовища на здоров'я людей;

— інших питань, пов'язаних з охороною та використанням при­родних ресурсів.

Екологічні нормативи являють собою сукупність гранично допу­стимих показників можливого фізичного, біологічного, радіаційного та іншого антропогенного впливу на стан навколишнього природ­ного середовища, що не викликають суттєвих змін у його якості та погіршення здоров'я людей, а також показників використання при­родних ресурсів, які встановлюються уповноваженими органами держави стосовно видів діяльності юридичних і фізичних осіб.

Систему екологічних нормативів становлять:

— нормативи екологічної безпеки;

— гранично допустимі викиди і скиди в навколишнє природне середовище забруднюючих хімічних речовин, рівні шкідливого впливу фізичних та біологічних факторів;

— нормативи використання природних ресурсів та інші еко­логічні нормативи.

До нормативів екологічної безпеки належать: гранично допус­тимі концентрації забруднюючих речовин у навколишньому при­родному середовищі; гранично допустимі рівні акустичного, елек­тромагнітного, радіаційного та іншого впливу на навколишнє при­родне середовище; гранично допустимий вміст шкідливих речовин у продуктах харчування

Нормативи екологічної безпеки повинні відповідати вимогам охорони навколишнього природного середовища і здоров'я людей від негативного впливу забруднення довкілля.

Нормативи гранично допустимих концентрацій забруднюючих речовин у навколишньому природному середовищі і рівні шкідли­вого фізичного впливу на нього мають бути єдиними для всієї те­риторії України. В окремих випадках для курортних, лікувально-оздо­ровчих, рекреаційних та інших окремих територій допускаються більш суворі нормативи гранично допустимих концентрацій за­бруднюючих речовин та іншого шкідливого впливу на навколишнє природне середовище.

Екологічні нормативи розробляються і впроваджуються в дію Міністерством охорони навколишнього природного середовища України, Міністерством охорони здоров'я України та іншими упов­новаженими державними органами відповідно до законодавства України.

Date: 2015-09-02; view: 421; Нарушение авторских прав