Участь громадськості в управлінні природокористуванням і охороні довкілля

Конституція України і нормативні акти екологічного законодав­ства (хоч і з різним ступенем конкретизації) визнають громадське управління природокористуванням і охороною навколишнього природного середовища важливим конституційним принципом екологічного права. Він ґрунтується на декількох конституційних нормах. По-перше, природні багатства України є об'єктами права власності Українського народу, а кожний громадянин має право користуватися цими природними об'єктами відповідно до закону (ст. 13). По-друге, кожен має право на безпечне для життя і здоров'я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди (ст. 50). По-третє, громадяни зобов'язані, у свою чергу, не за­подіювати шкоду природі та відшкодовувати завдані ним збитки (ст. 66). По-четверте, громадяни України мають право на свободу об'єднання в політичні партії та громадські організації для захисту своїх прав і свобод та задоволення інтересів (ст. 36), в тому числі і екологічних. Отже, наведені норми свідчать, що кожний громадянин як вправі, так і зобов'язаний робити свій особистий внесок в раціональ­не природокористування і охорону довкілля, діючи самостійно або в складі громадського об'єднання екологічного напряму.

Екологічна ситуація та зростання свідомості і активності насе­лення обумовили те, що в Україні існує понад 20 екологічних ор­ганізацій, асоціацій та груп національного рівня та понад 300 — місцевого. Серед них Українське товариство охорони природи, Українське товариство мисливців і рибалок, асоціація «Зелений світ», республіканські ботанічні, орнітологічні, географічні, гідро-екологічні товариства, Українська молодіжна екологічна ліга, Національний екологічний центр, Українська екологічна академія наук, Всеукраїнська екологічна ліга та ін. Для взаємодії з ними при Мінприроди створено Громадську екологічну раду.

Для досягнення своїх статутних цілей і завдань, залучення ши­роких верств населення до охорони довкілля та формування належ­ної екологічної свідомості відповідні громадські організації мають право:

— вільного доступу до інформації про стан довкілля, джерела його забруднення, захворюваність населення. Така інформація ніким не може бути засекречена (ст. 50 Конституції);

— розробляти і пропагувати свої природоохоронні програми;

— брати участь у розгляді радами, іншими органами місцевого самоврядування питань охорони навколишнього природного сере­довища, використання природних об'єктів і забезпечення еко­логічної безпеки або виступати з ініціативою винесення цих питань на місцеві і республіканські референдуми;

— проводити громадську екологічну експертизу в будь-якій сфері діяльності, що потребує екологічного обгрунтування, і пуб­лічні слухання або відкриті засідання щодо оцінки екологічної без­пеки об'єктів експертизи;

— виконувати за власні кошти та з трудовою участю членів організацій роботи по охороні і відтворенню природних ресурсів, збереженню і покращенню стану навколишнього природного середо­вища;

— брати участь у проведенні державними органами спеціальної компетенції перевірок дотримання підприємствами, установами, організаціями та громадянами екологічного законодавства та по­передження відповідних правопорушень. Громадський екологічний контроль здійснюється громадськими інспекторами з охорони нав­колишнього природного середовища на підставі відповідного По­ложення, затвердженого Мінекології ЗО січня 2002 року, яким інспектори наділені певними контрольними повноваженнями;

— пред'являти до суду позови про відшкодування шкоди, за­подіяної внаслідок порушення екологічного законодавства, в тому числі здоров'ю громадян та майну громадських об'єднань;

— здійснювати співробітництво з міжнародними та іноземними неурядовими екологічними організаціями, які, до речі, відіграють значну роль і мають великий вплив на суспільні процеси в розви­нутих країнах¹.