Розвиток етики й етикету в Західний Європі

На розвиток етики й етикету в країнах Західної Європи великий вплив мали національні звичаї і традиції різних країн, норми громадського життя різноманітних прошарків суспільства, релігійні обряди, марновірства і забобони. Історію етики й етикету, його розвиток і трансформацію з часом можна простежити по пам'ятниках літератури і культури. Знання історії важливо і для нашого часу, оскільки багато сучасних правил поводження беруть свій початок у далекому минулому і найчастіше спочатку мали зовсім інший зміст. Деякі норми минулого змінилися майже до невпізнанності, а інші просто зникли разом і умовами, що їх породили, але так чи інакше, всі прийняті ритуали поводження наклали відбиток на розвиток західноєвропейської культури.

Етика й етикет у феодальному суспільстві. Основною рисою феодального суспільства була його сувора ієрархічність. Це суспільство, де соціальні ролі були чітко розподілені, де індивід уже тільки з'явиться на світ, мав комплекс певних прав і обов'язків, у тому числі й у сфері етикету. Більш суворому регламентуванню поводження у феодальному суспільстві були підпорядковані представники пануючого стану.

Суспільна система лицарства, що виникла в 11 сторіччі, поширилася по всієї Європі, здійснюючи величезний вплив на європейський етикет і створюючи навколо феодальної аристократії незліченну множину нових церемоній і ритуалів. Серед них - посвята в лицарі, прийняття оммажа (від французького hommage -васальна залежність), оголошення війни й участь у турнірі, служіння сеньйору та обраній дамі серця. Кодекс лицарської честі передбачав дотримання складних етикетних процедур, відступ від яких навіть у дрібницях міг упустити гідність лицаря в очах інших представників цього класу. Кожний вчинок лицаря, його одяг і її кольори, його слова і жести - усе мало певне символічне значення. Навіть у тих випадках, коли, здавалося б, була потрібна особиста ініціатива, лицар повинний був узгоджувати своє поводження не зі здоровим глуздом, а з вимогами етикету. Наприклад, під час битви під Креси французькі лицарі, що прискакали до короля з терміновим бойовим повідомленням, не осмілились першими звернутися до короля, тому що тільки він мав таке право стосовно своїх підданих. Коли ж король, нарешті, почав говорити з ними, лицарі довгий час сперечались, поступаючись один одному почесним правом доповідати королю і не думаючи про те, що зволікання могло згубно відбитися на ході битви. Турніри й обітниця були невід'ємною частиною способу життя лицаря.