До дії цих факторів

Важливим елементом є реакція організмів на силу екологічного фактору. Згідно цього виділяють дві зони:

– зона оптимуму фактора (сприятлива доза);

– зона песимуму фактора (доза, за якої організми почуваються пригнічено).

Саме діапазон оптимуму і песимуму є критерієм для визначення екологічної валентності. Екологічна валентність – це здатність організму пристосовуватися до змін умов середовища. Кількісно вона виражається діапазоном середовища, в межах якого вид може нормально існувати.

Екологічна валентність різних видів може бути різною (північний олень витримує коливання температури від –55 ^оС до +30^оС, а тропічні корали гинуть вже при зміні температури на 5–6^оС. За екологічною валентністю організми поділяють на:

– стенобіонти – з малою пристосованістю до змін умов середовища (орхідеї, форель, глибоководні риби);

– еврибіонти – з великою пристосованістю до змін умов довкілля (колорадський жук, вовки, пирій, миші, таргани).

Живий світ Землі має у своєму складі три типи організмів: – продуценти (або автотрофи) – це організми, що створюють органічну речовину за рахунок утилізації сонячної енергії, води, вуглекислого газу, мінеральних солей (до цього типу належать рослини, яких на землі налічується 350000 видів);

– консументи (або гетеротрофи)– організми, що одержують енергію за рахунок харчування автотрофами чи іншими консументами (до них належать рослиноїдні тварини, рослини-хижаки і грибивкількості – 1,5 млн. видів);

– – редуценти(або сапрофаги)– це мікроорганізми, що розкладають мертві залишки продуцентів і консументів до води, вуглекислого газу і мінеральних солей (вся ця спільнота в кількості 75000 видів має певне середовище існування та визначену структуру, видовий склад і територію і називається біоценозом).